Подвійний чорний

Пізній вечір. На темних вулицях вогко після нещодавнього дощу, а в ніс б’є петрикор. Цікавий збіг обставин вийшов, бо така погода якнайкраще підходить до настрою чоловіка, який зараз не поспішаючи йшов до свого улюбленого закладу.

День на роботі минув як завжди, а щоб не викликати зайві питання у колег в бюро, Осаму натягнув свою звичайну маску суїцидального дурника.

Сьогодні особливий день. Особлива дата.  Тому і було вирішено побути на самоті у відповідній обстановці.

Відчинивши двері бару “Люпін”, чоловік заходиь всередину, вітаючи бармена. Той не одразу впізнав постійного клієнта, але щойно Осаму зняв чорного капелюха, він відразу ж привітався у відповідь. Сівши за барну стійку, він кладе капелюх поруч.

— Як завжди? — уточнює бармен. Так, зазвичай він пив тут віскі, як в компанії Одасаку й Анґо, так і наодинці. Проте сьогодні не той випадок, коли хочеться дотримуватися традицій.

— Я хотів би щось інше. — Дазай починає роздивлятися асортимент алкоголю, який знаходився на полицях. Але не хотілося нічого з цього чомусь. Тоді чоловік дивиться на головний убір, що так і лежав поряд з ним. Ніби він може порекомендувати випивку.

— Подвійний чорний. — знов перевівши погляд на працівника бару, нарешті замовляє він.

— Подвійний чорний? — перепрошує бармен.

— Так.

Що ж, неоднозначні замовлення на барі це не новинка, проте дещо неочікувано від Осаму Дазая. І доки бармен порається з напоєм, колишній мафіозі трохи опускає голову, дивлясь на свої руки, які він склав у так званий “замок” на барній стійці.

Минуло рівно півроку з того самого дня, коли Осаму, натягнувши посмішку, попрощався із Чуєю. Відтоді в його житті наче щось похитнулося, ні, розбилося вщент. На мільйони уламків, які неможливо зібрати до купи. Такі ж самі відчуття, як після смерті Одасаку, проте він принаймні був другом Дазая, а ось ким був Чуя? Колишнім напарником, з яким вони сім років лише те й робили, що спочатку гризлися, а потім допомогали одне одному.  Але ж хіба це дружба? Але й не ворожнеча. Тоді що? Хотів би він знати.

Від спогадів про моменти, проведені разом із палким Накахарою, в чоловіка став ком у горлі. Чудово, доки чекав на замовлення, встиг сам себе накрутити і зіпсувати настрій.

— Твій “подвійний чорний”. — бармен, закінчивши, поставив біля Осаму горнятко запашної кави. Подвійне еспресо – так розшифрував він замовлення “подвійного чорного”.

— Дякую.

Хоча це і близько не те, що полюбляв випивати при житті Чуя, та й Дазай не був великим шанувальником кави, чоловік все одно бере горнятко, роблячи ковток. Кислувато-гіркий інтенсивний присмак, який через кілька секунд залишає після себе приємний післясмак. Прям як його стосунки з Накахарою. Неприємні, різкі, з постійними сварками, але все ж, це йому подобалося. Чоловік робить ще ковток напою, переводячи погляд на капелюх, який притяг з собою. Після того, як Чуя вирушив на дно, його головний убір залишився на поверхні. І як би Дазай раніше не глузував з дурного смаку рудого на капелюхи, цей він забрав собі як спогад. Коли він повернувся додому, то довго сидів, роздивляючись аксесуар. Роздивлявся, притискав до себе, навіть вдихав запах. Запах капелюха, ні, запах самого Чуї.

“Мені шкода, що так вийшло.” — промайнуло в голові Дазая.

Від думок про це Осаму відчув надмірну вологість у куточках очей. Він що, зібрався рюмсати? Ось через оце? Сумувати по людині, якої вже кілька місяців як немає? Що ж, якщо і оплакувати минуле, то наодинці вдома. Дазай допиває залишки кави і встає з місця, залишивши гроші і прихопивши із собою головний убір. Кава була хоч і гірка, але якщо розкуштувати краще, до виявлялася досить непоганою. Проте, закінчилася вона занадто швидко. Занадто.

Ось значить який він, Подвійний Чорний?

Подвійний чорний або soukoku – назва дуету і, за сумісництвом, пейрінгу Чуя/Осаму.