Перша місія

Що я роблю? – Питала себе Настя, дивлячись на крихітних пішоходів з даху 20-поверхівки до якої її привела зазначена геолокація.

Вона мала готуватися до лекцій, а тепер дослівно чарівним чином опинилася тут.

 І хто з викладачів повірить в історію про живу істоту з перстенника, яка охрестила мене супергероєм й змусила йти захищати Київ від злих сил? Я, хіба, сама вірю в це? От не треба було купувати всякого підозрілого краму на Петровці, тепер маю. 

Студентка сумно глянула на обручку, яку придбала до костюму на заліковий предмет з дизайну.

– Шляк би трафив те йо-йо! Чому в 21 столітті не користуватися телепортацією?

Дівчина не встигла отямитися, як опинилася притиснутою до крівлі будинку влетівшим в неї незнайомцем. Його блакитні очі, обрамлені чорно-багряною маскою уважно її вивчали.

– Ого, це я виходить, не один такий ідіот в костюмі?

Настя обурено здвинула брови й заборсалася усім тілом.

– Негайно злізь з мене, що в біса відбувається?

– Хотів би я знати, мала, – Влад в два рухи скочив, збираючись подати руку незнайомці. Проте, побачивши гострі як бритва кігті, передумав. Підняв за плечі, старанно обтрушуючи долонею її чорне вбрання.

– Дякую. То ти теж обраний? – дівчина подивилася на дивно одягнутого хлопця.

– Еге, тільки обраний ким і для чого?

– Захищати місто від зла. Твоя істота, що, тобі зовсім нічого не розповіла?

– Після того як я, переплутавши її з оводом, мало не забив газетою, вона не дуже говірлива.

– Овід таких розмірів?

Влад знизав плечима.

– В нашому районі й не таке побачиш.

Наче в підтвердження слів хлопця, повз вулицею пролетів смерч змітаючи на своєму шляху дерева та навіть шматки дороги. Зсередини буревію проглядував силует чоловіка в смугастому робочому помаранчовому жилеті.

– Ха, звичайний вечір на Оболоні.

– Ми хіба не маємо якось зарадити? – Настя прослідкувала за зникаючою за рогом аномалією.

– Я б не намагався завадити розлюченому працівнику ЖЕКу в звичайному стані, а тим більш одержимому паранормальною силою.

– В цьому й полягає наше завдання. Потрібно зупинити його до того, як постраждали люди.

Влад зітхнув розкрутивши на пальцях йо-йо для кидка.

– Ти чим приїхала, мала?

– В мене є розсувний жезл, але я ще не навчилася ним користуватися. І зроби ласку, зви мене геройським ім’ям – Шарпі Павс або Шарпі.

– Шарпі значить. Тоді, я Ред Біттл.

– Дуже оригінально, – дівчина закотила очі.

– Оса сказала те саме. Тримайся! – Влад підхопив напарницю й поскакав в напрямку смерчу.

***

Дві постаті стояли посеред тотальної розрухи, тяжко кашляючи від літаючої в повітрі пилюки. Настя тримала попід руки непритомного чоловіка, поки її напарник обшукував його кишені.

– Знаєш, не можна вирубати людину заради вирішення проблеми.Ти поводиш себе як гопник.

– А виглядаю ще гірше. Побачила б мене “інтелігенція” Троєщини, на сміх підняли.

– Чому, досить непоганий костюм. Відчувається твій характер та й сидить добре, – дівчина ковзнула поглядом по червоно-чорному вбранню свого статурного напарника.

Він гарний.

– Ха,знайшов! – Влад витягнув з-за поясу вкриту порчею зв’язку ключів. – Гм, далі треба це знешкодити. Гадаю, твоя черга.

Настя перехопила предмет пазурями й в мить ока розтрощила його на друзки.

– Ууу, ювелірна робота.

– Ці руки й не на таке здатні, – дівчина горделиво випнула груди вперед поклавши долоні на стегна.

Влад, який до цього зосереджено дивився на напарницю, пирснув сміхом, намагаючись перевести той на кашель.

Між тим, з ключів вилетів в’язкий смог, який хлопець хвацько перехопив та запечатав в капсулі чарівного йо-йо. Після очищення порча розчинилася, і повітря навколо стало чистіше.

Настя озирнулася, оцінивши масштаби збитку.

– І за що це все буде відновлюватися?

– Точно не коштом держ бюджету.Вони нам три роки п’ять метрів асфальту біля під’їзду покласти не можуть. Оса щось говорила про чарівне зцілення. Як там було, ага.

Хлопець підкинув котушку вгору й крикнув щось нерозбірливе. Магічне сяяння наповнило вулиці, прибираючи безлад навкруги.

Поки Влад чаклував, його напарниця помітила, що одержимий раніше чоловік прийшов до тями й почав вириватися.

– Де це я? Мій житловий комплекс поблизу Академмістечка… А ви ще хто? Дитячі аніматори із Оушен Плази? Та це не важливо, яка зараз година?

– Десь п’ять за шосту, пане, – Настя глянула на табло розсувного жезлу.

– Побий мене грім, сьогодні ж матч з хлопцями в барі дивитися збиралися! Ех, я побіг! – працівник ЖЕКу підскочив й дременув у напрямку станції метро.

– Гей, мужик, а ключі? – вигукнув Влад. – Ох уж і прудкий. Я спробую його наздогнати, тому розходимось, гаразд? Гарна робота,бувай, мала!

Хлопець плеснув Настю по плечу й послідував за чоловіком.

– Я ж просила не звати мене так! – дівчина кинула погляд на фігуру, що квапливо бігла спальним районом.

І все ж гарний.