Павутиння емоцій Каї

– Взагалі-то це я його привів сюди!.. Стоп, а ти що його запрошував сюди? 

Героїчний вигляд Венті тут же змінився щирим здивуванням. Він бігав поглядом з Ділюка на Каю і навпаки.

– Що з тобою стало, Кає? Ти ж раніше нікого сюди не запрошував. 

Він лише знизав плечима, зазираючи в ноутбук Джин. Все що побачив Кая це якась таблиця. Одна з декількох тисяч. Як же Каї пощастило, що з усією подібною роботою на художньому йому допомагає Альбедо.

– В чому сенс твого навчання, якщо не любиш малювання?

– Ха, а шмаркач розумний!

– Розо, не кажи так! Він не шмаркач!

Інші з нечитаним розпачем і співчуттям поглянули на Каю. Блиск з очей Венті перегорів, Джин більше не дивилась на свою чергову таблицю, а Ліза шумно видихнула. Лише на вустах самого Каї грала посмішка. І така та посмішка була холодна! Дружня атмосфера за секунду перетворилась на осередок чистого морозу. 

– Воно не має сенсу. Але зараз не про мене. Який твій профіль? 

Ділюк тупо дивився на цю холодну посмішку й одне відкрите око і не міг побачити нічого окрім порожнечі, холодної й глибокої порожнечі. Він не розумів логіки Каї, але те, як він за секунду опанував себе, вражало. 

“Навіщо йти на профіль, який ти ненавидиш? Нащо займати чиєсь місце? Нащо робити те, що не має сенсу?”

– Ніякий. 

– Це вперше в нас людина, яка не має гобі, захоплень чи бажань піти на конкретний профіль. Все йому не те. 

– Наскільки знаю, такі люди обирають або спорт, або щось гуманітарне. Ох, все б віддав, аби піти на історичний.

Дивлячись на замріяне обличчя Каї, Ділюк відчував відразу до його… слабкості? 

“Він же багатій! Він ладен робити усе, що заманеться! То чому зараз він виглядає таким жалюгідним? Чому мені хочеться йому допомогти? Що він пережив, аби грати кляту жертву життя?!”

– Тоді я заберу твій шанс. 

Кая звернув на Ділюка вдячний погляд, ніби той виконав його останнє бажання. Ділюк лише відчув сильнішу жалість до Каї, а одночасно з нею і злість. Юнак аж ніяк не хотів робити послугу йому, та зовсім не розумів свого рішення. Він погарячкував, як і завжди. Йому хотілось взяти свої слова назад і ще раз все обдумати, але всі ці люди навколо нього точно не дали б йому цього зробити. 

– Тоді… розповідатимеш мені все, що будеш вчити? 

Тепер усмішка Каї була щира. Він виглядав так, ніби його мрія здійснилась. Ділюк вже заплутався в його емоціях. Він взагалі жалкував, що поліз в це павутиння, в котрому здавалося вже став довічним в’язнем. І як тільки всім іншим вдається маневрувати крізь це плетіння? Чи сам Кая не плутається в ньому? 

– О ні, тільки не з ним на одному профілі! Мені нудного Варки вистачає. 

– Розо, більше людей – менше роботи. Краще радій. 

Джин в останній раз зі співчуттям поглянула на Каю, потім з надією на Ділюка і нарешті повернулась до своєї таблиці. Ззовні не було помітно, але всередині вона неймовірно сильно хвилювалась за свого друга. О, їй було неймовірно шкода Каю. І вона ненавиділа себе через неможливість якось йому допомогти. 

– Навіщо тобі поглиблений курс історії?

Ділюк щиро не усвідомлював свого інтересу до Каї. Йому дійсно було цікава біографія цього жалюгідного багатія. Проте для всіх інших цей інтерес був очевидним і доволі дивним, враховуючи поведінку Ділюка раніше. Венті боявся навіть слово вставити, аби не зруйнувати їх і без того хиткий діалог. І не лише Венті.

– Вимушена вас покинути, в мене плановий похід до лікаря. І не затримуйся, дорогенька. Нас чекає прибирання. 

Ліза ніжно торкнулась плеча Джин і пішла до виходу. Лише наостанок вона поглянула з прижмуром на Ділюка, а потім на Каю. Щось було між цими двома, вона була певна у цьому. 

“Кая не був таким щасливим навіть коли Роза пішла на історичний. Щось це надто дивно. Невже закохався? Хоча… Щоб Кая Альберіх знову закохався? Нісенітниця”.

Такі думки викликали в дівчини широку усмішку. Звісно вона не була певною, але… якби це було правдою, може, це б врятувало Каю. Просто побачити такого щасливого друга для Лізи вже було добре. І якщо цей новенький якимось чином робить Каю щасливим, то хай продовжує. 

– Бо я дуже люблю історію. Роза розповідає дуже рідко і погано.

– Не прибідняйся. Варці все подобається.

– А Джин надто зайнята. Ти ж взагалі не виглядаєш зайнятим. Тому чому б не проводити час разом? 

Кая блиснувши перснями дістав з кишені штанів доволі зім’яту пачку цигарок разом з запальничкою. Ділюка ж дивувала тутешня атмосфера. Вони всі такі різні! Але такі дружні… ніби справжня родина. Те, як усі вони прилаштувались одне до одного справді захоплювало.

– Ти ж пам’ятаєш, не кури біля мене. 

Альберіх сумно видихнув та пересів до Рози з Барб. Проте і Барбара не була рада збільшенню диму біля себе, тому перейшла до Джин. Залишившись удвох на одному дивані Роза та Кая зовсім не зраділи.

– Ну от, зігнав Барб. Йди до Венті. Чи до зануди свого. 

– Розо, не забувай, що саме Кая нам ці цигарки купує.  – Венті виглядав неймовірно пихато, адже він заступився за свого найліпшого друга!

– А Венті діло каже. Я можу і розгніватись.

Роза викинула недопалок в спеціальне відро та пересіла до Барбари. Кая залишився один. Знову. Проте свого суму він не видав, тримаючи голову високо задертою, а спину ідеально рівною. Дивлячись на цю картину Ділюк лише зайвий раз впевнився, що Кая з іншого світу.

“Справжній павич”. 

– Якщо я відмовлюсь?

“Його прохання навіть звучить дивно! Та він увесь дивний!”

– Я не відчеплюсь просто так.  – Прозвучало, ніби Кая професійно займався переслідуванням у вільний від навчання час. І в це можна було б повірити лише поглянувши на нього.

– Це правда, шмаркачу. Кая просто так не відчепиться. Краще зроби, як він хоче. 

Очі Рози та Барбари вже були прикуті до роботи Джин. Це не зовсім те, чого хотілось самій Джин, але вона вже була рада, що Барб сидить поряд із нею. 

– Оскільки ми з тобою живемо в одній кімнаті, то я теж потраплю під переслідування. Мені воно не треба. Краще розказуй йому ті кляті дати та наслідки. Чи що там на історії взагалі? Тобі ж не буде складно. 

– Повторення в голос того, що вчив сприяє швидшому запам’ятовуванню. – Джин не відривалась від таблиці й здалось, що вона говорила сама до себе, але Ділюк все одно її зрозумів та почув.

– Нумо, Ділюче! Буде добре, якщо ви подружитесь! – Барбара трохи підскочила викликаючи дискомфорт Розарії, на чиє плече вона спиралась до того. 

Кая з довгою усмішкою дивився на Ділюка. Він отримав підтримку друзів і це його неймовірно сильно втішило. Він був не один, він мав підтримку і мав друзів. Він мав усе і він мав усіх. 

“Наче мала дитина. Він радіє наче мала дитина!”

– Якщо тобі це так треба…

Ділюк не міг і двох слів пов’язати під поглядом Каї. Йому дивились прямо в душу і це  зовсім трохи заважало. Проте договорити юнаку не дала пара, яка зайшла в їхню криївку.

– Тарталья просив передати, що якщо ви не віддасте йому новенького вам усім життя не буде, а особливо Каї.

– Клятий дурень.  – Синьоволосий хлопець затягнувшись димом тут же пустив кілька смішків на слова свого не рідного брата. Дії Аякса завжди викликали в Каї подібну реакцію. Вже потім Альберіх думав як розгрібати проблеми від рудого. 

– Щоб йому пусто було! Най його шляк трафить! Хай качка копне! Бісове творіння він!  – Венті глухо бив руками в підлокітники крісла виміщаючи свою агресію. На жаль він міг бити лише крісло, а не такого затятого ворога, як Тарталья. 

– Венті, побійся Архонта! Не можна так казати про людей!

– А він і не людина! Хай він Архонта боїться, йому є чого боятися. 

Венті позбувся недопалку і тепер займався витрішками з Барбарою. Вони лише незадоволено дивились одне на одного. Ділюк же вивчав дві жіночі постаті. Проте він доволі швидко наштовхнувся на горіхові очі, які поглянули на нього.

– О, то ти тут! Мене звуть Амбер, а це, – низенька дівчина з зібраним в довгий хвіст коричневим волоссям показала на високу дівчину з блакитним волоссям, за котрою стояла. – Евла. Ми на спортивному, а ти? 

Жовті очі Евли звернули з Амбер і побачили Ділюка. Вона обійшла його поглядом та сіла біля Каї. 

– Чому він тут? Невже вам треба аж такі проблеми? 

– Буду на історичному. 

– Історія це круто! Як тобі тут, подобається? 

Ділюк шкодував, що до нього прилипла ця Амбер. Його увага була прикута до слів Евли та мовчання Каї. Проте Раґнвіндр просто не міг пересилити себе і проявити нахабність до цієї дівчини. Батько вчив не так. 

– Так, тут краще, ніж в моєму притулку.  

– Скрізь краще, ніж в притулку.  – Голос Венті знову не дзвенів як зазвичай, видаючи глибокий сум господаря. 

Розарія мовчки підписалась під словами меншого друга. Надто вже вона не любила розповідати про своє минуле в подібних сумнівних закладах. 

– Сподіваюсь ти знайдеш своє місце тут. Ти завжди можеш звернутися по нашу допомогу.

– Так, я вже знаю це. 

Амбер нарешті сіла поруч з Евлою та змістила свою увагу на Каю. Це поквапився зробити й Ділюк. Кая виглядав виснаженим та не таким легковажним, як раніше. Було видно, що він думає над чимось важким і неприємним. Слідкуючи за цим, Раґнвіндру теж стало неспокійно. 

“Якщо навіть він зараз виглядає ось так, то, напевне, це дійсно щось неприємне”.

– Я не знав про це. В будь-якому випадку Ділюк знаходиться тут під мою відповідальність. 

– Це небезпечно, Кає. Тарталья своїм полюванням може зачепити Венті, Розарію, Амбер або ще когось. 

– Евло, ми не дозволимо цьому статися. Тарталья не вперше оголошує полювання, але ще нікого з наших не вигнали. 

– Нікого не виженуть. Вдавиться Аякс своїм полюванням. Він перебіситься. 

Евла отримуючи зовсім небажану відповідь, розізлилась. Вона і без того була насупленою, але зараз вона буквально стала крижаною. 

– Тарталья чітко дав зрозуміти, що на цей раз все буде серйозно. Пожертвуєш усіма заради вірогідності захистити новенького?

Ця Евла починала харити Ділюка. Він розумів, що він тут чужий, розумів що вона має більший авторитет. Та невже не можна було виявити хоч трохи поваги?

– В мене є імʼя. 

– Плювати я хотіла. 

Ця дівчина виглядала не просто холодною. Небезпечно холодною. От холод Каї чомусь Ділюка не так сильно лякав і відштовхував, як холод цієї дівчини. Хоча вона його все ж більше харила, ніж лякала. 

– Евло, це вже перебір. 

– Май совість. 

– Добре, морозко, що ти пропонуєш? 

В очах Лоуренц майнула чиста ненависть. О, вона була готова загризти Каю за це прізвисько. Проте сам Кая навіть не ворухнувся під таким поглядом. Він глузливо та зверхньо дивився на дівчину не боячись жодної її реакції. Якщо вона підійме руку, то Альберіх з легкістю її зламає, а про інші її дії не слід навіть думати. Вона не могла пробачити такого приниження, рівно як Кая не міг пробачити їй приниження Ділюка. 

– То що ти пропонуєш? Ми всі дуже уважно слухаємо. 

– Вижени його. Через чужого ми можемо постраждати. 

– Я знаю Аякса краще від тебе. Ніхто не постраждає і нікого виганяти я не буду. 

Евла кипіла й далі. Скільки б вона не бурила поглядом розслабленого Альберіха результату не було. Раптом вона підхопилась з дивану встаючи посередині між усіма. Усі одразу спохопились відриваючись від спинок дивану чи крісел. Напруження сягнуло максимуму: Роза на пару з Венті випнулась вперед, Джин закрила кришку ноутбука, Барбара відірвалась від подруги вирівнюючи свою спину, Амбер гризла подругу поглядом. Лише для Ділюка і Каї ця дія дівчини не була чимось загрозливим. Вони дотримувались одної думки: рипнеться — вдарять. Альберіх взагалі виглядав так, ніби дивиться якусь виставу. 

– Тоді піду я. 

Кая був готовий до такого питання і здивованим не був. Відповідь не змусила себе довго чекати. Правда відповідь цю сам Кая пояснити раціонально майже і не міг.

– Вперед. 

Свій розлючений погляд Евла стишила і перевела на Амбер, яка була неймовірно сірою. Від усього позитиву шатенки й сліду не лишилось. Вона наїжачилась під поглядом подруги та Каї. Її намагалися розірвати на частини. Лише її виразні очі тліли, благаючи Евлу зупинитись. 

– Евло, ти робиш дурню… 

Недослухавши подругу, висока дівчина чкурнула з-під мосту. О, Евла була неймовірно ображена. Вона лише намагалася захистити Амбер, лише хотіла як краще для неї. 

“Це Кая зараз робить дурню! З таким успіхом він не зможе захистити нікого. Він обіцяв! Він же обіцяв не нариватися на Тарталью! Ні, я цього так не залишу!”

Евла сильно зіпсувала тамтешню атмосферу, вибивши повітря з усіх колишніх друзів. Так і не знаходячи тем для розмов всі вирішили розходитися. 

– Скільки в кого уроків завтра? 

– В історичного 7.

– Щастить. В музичному… Барбаро, скільки уроків? 

– Як ти тільки до мене був старостою музичного? В нас 8.

– На художньому також 8.

– На спортивному 7, але мені треба на додаткові. 

– І все-таки я надто зайнятий на цьому тижні. Добре вчи історію, Ділюче, на наступному тижні я буду уважно тебе слухати. 

– Не хвилюйся, я подбаю про нього. 

– Джин, він не мала дитина. 

Ось так всі й розповзлись по своїм хатинкам і повернулись до своїх сусідів. Ділюк гонимий почуттям відповідальності все ж заніс анкету Варці. Вчитель був неймовірно радий такому вибору учня. А ще більше він радів, що Ділюк на цей раз не забув про анкету. 

Він досі не був зацікавлений у друзях. Та йому просто не хотілось намагатися плисти проти течії. Колись в нього було достатньо сил для такого, але не зараз. Може, якщо не пручатись, течія винесе його до чогось хорошого? Хоча… Якщо течія звела його з Каєю, напевно чогось хорошого вже можна не очікувати.