Останній удар

У вухах дратівливо дзвеніло. Дівчина спробувала поворушитися, але, розплющивши очі, побачила навколо себе купу снігу, яка не давала змоги навіть вільно дихати.

На щастя, велике каміння не влучило по Люмін, але тіло все одно горіло і боліло від холоду.

Отямившись, мандрівниця випустила з долонь сильний потік вітру, відчинивши собі невеликий прохід.

Дівчина вилізла до невеликої пустоти між снігом і стіною. Почувши свіже повітря, вона почала тяжко дихати, жадібно ковтаючи кисень. Через це почала паморочитися голова.

Трохи відпочивши, Люмін вітром пробила вихід над собою. Залишки снігу повільно спустилися на бліде обличчя.

Дівчина зробила імпровізовану “драбину” з гео конструкцій і вибралася на волю.

Сил не вистачало, а тіло вже практично не слухалося. Погляд дівчини ще довго був направлений на землю, доки вона почула знайомий, гордовитий голос.

—Тц. Все ж таки вилізла..— Підійнявши голову до гори, Люмін побачила клона, сидячого на камінні.

Гнів і відчай заполонили груди. Вона розуміла, що Альбедо, можливо, вже вбитий. Вбитий хлопцем, сидячим перед нею. Хотілося піднятися і задушити двійника, але Люмін розуміла, що у такому стані вона може тільки молитися о милосерді, вже не кажучи про помсту. Не встигла вона обміркувати ситуацію, як клон продовжив говорити.

—Знаєш, мені навіть не обов’язково вбивати тебе. Я можу залишити тебе живою, а смерть твого коханого буде швидкою. Просто підіграй мені. Удамо, що я – Альбедо, та майже нічого не зміниться. — Хоча пропозиція була жахливою, з’явилася надія. Чи означає це, що алхімік ще живий? Єдиним правильним рішенням у цій ситуації було збрехати. Так вона може потягнути час і вигадати, як врятувати принца крейди. Але, їй ніколи не доводилося брехати.

Трохи поміркувавши, дівчина постаралася сказати щось правдоподібне.

—Тоді.. я врятую хоча б одного з нас… Але, можна мені хоча б побачити його ще раз?— Звучало це настільки жахливо та фальшиво, що навіть сама Люмін не повірила б у свої слова.

Клон встав, тримаючи у руках яскраво-рожевий меч. Той самий меч, який дівчина колись досліджувала разом з Альбедо.

—Ну, ти намагалася.— Гордовито пролунав голос двійника, а ця бридка посмішка і пропалюючий погляд роз’їдали душу.

Люмін підійнялася, тримаючи у руках свою зброю. Навіть маючи перевагу – елементальну енергію, зараз дівчина не мала жодного шансу – вона не могла рівно стояти на ногах, а мова про бій навіть не йшла. А ось хлопець навіть без ока бога, шаблею володів неперевершено.

Дівчина з усіх сил намагалася ухилятися ударів, але через деякий час зрозуміла, що це зовсім не важко. Клон хоч і бив повною мірою, але явно боявся серйозно нашкодити, і начебто спеціально промахувався. Його руки тремтіли, начебто підкреслюючи страх та хвилювання.

Міркуючи про це, Люмін втратила пильність. Через мить вона вже лежала на снігу. Сівши на живіт дівчини, двійник схопив меч двома руками та підняв його над шиєю мандрівниці.

Це кінець.

Люмін заплющила очі та, затримавши дихання, очікувала своєї смерті.

***

Чи це та доля, якої він хотів? Чи це та смерть, якої він бажав, коли пропалював поглядом ущелину?

У середині була дивна надія, що вона не виживе… Але, від думки, що по завдяки йому згине людина, у грудях чомусь усе стикалося.

Редо безжалісно продовжував дивитися на виснажену дівчину, яка абияк вилазила з його пастки.

Він стиснув зуби, утримуючи біль. Поріз на руці знов почав кровоточити. Здавалося, все, що було нижче ліктя зараз просто відвалиться через холод і біль. Можливо, варто було порізати Альбедо замість себе? Але чому тоді він не зробив цього, побачивши перед собою безпорадного алхіміка? Чому заради плану він порізав себе, а не свою майбутню жертву ?

Підготовлені слова звучали не так.. Невдовзі він почув очікувану брехню. Пальці міцно стикали зброю, але руки зовсім не слухалися його.

Лише один рух і вже ціле життя знаходиться у його владі. У цій мертвій тиші здавалося, було чутно тільки шалене серцебиття Нігредо.

Чому? Чому він так хвилюється?

Ще більше дивувала спокійна реакція дівчини. Вона лише заплющила очі, чекаючи на свою долю. Хіба можна настільки спокійно сприйняти свою смерть? Хіба можна перестати боротися за власне життя? Неможливо. Напевно, хлопець не здатен до кінця зрозуміти вчинків людей. Справжніх людей.

Ця мить, здавалося, тривала вічно. Єдиний удар, і план буде виконано. Останній удар.

Руки тремтіли ще сильніше.

Чи це той удар, якого він прагнув?

Ні, він не хотів її смерті, не хотів вбивати своїми руками. Він просто прагнув замінити свого двійника, встати на його роль. Він не бажав зайвих втрат. Він не хотів смерті Альбедо, не відчував справжньої ненависті до нього. Скоріш заздрість, несправедливість…

Він не був вбивцею. Він лише ненавидів свого творця.

Від цих думок, його заполонив гнів. Редо зажмурився та щосили спрямував меч донизу.