Остання ніч

Почніть писати.Це була тиха ніч. Остання перед тим , як команда Муґівар покине Алабасту. Це була остання ніч, коли вони могли побути удвох.
Віві сиділа у своїй кімнаті та читала книгу. Нарешті вона може розслабитись. Не потрібно хвилюватись про долю власного народу , а можна просто побути звичайною принцесою. Але ось вона почула тихий стукіт у свої двері :
-Заходьте,- сказала Віві, але двері так і не відкрились.
Віві подумала , що їй здалося і вона продовжила читати книгу, проте через 5 хвилин вона знову почула тихий стукіт. Віві поставила книжку і підійшла до дверей. Коли вона їх відчинила , то побачила Намі.
-Намі-сан , що ти тут робиш ? – запитала Віві. -Заходь.
Дівчина зайшла у кімнату.
-Усі об’їлись і заснули. Мені було нудно , тому я вирішила прийти до тобе.
Насправді , це була брехня. Намі розуміла , що це , можливо , останній раз коли вона зможе чесно поговорити з Віві. Вона стояла пів години під дверима принцеси , перш ніж наважилась постукати.
Дівчата сіли на ліжко Віві , проте розмова чомусь не клеїлася.
-Ти ж з знаєш , що ми завтра відпливаємо ? – несподівано запитала Намі.
-Так, знаю ,- з сумом відповіла Віві. -Проте , я не зможу подорожувати з вами.
-Але чому , Віві ? Ми ж усі так гарно здружилися.
-Я не можу цього зробити , бо я потрібна своєму королівству! Я потрібна своєму батькові!
-Я розумію , але ти нам також дуже дорога і ми всі дуже любимо тебе.
-Я знаю це, але я не можу більше подорожувати з вами, бо якщо мене помітять – це негативно вплине на долю моєї країни. Якщо я піду з вами , то засмучу свого батька.
-Я розумію , – сказала Намі.
Наступні пів години вони сиділи мовчки, поки Віві не сказала:
-Вибач , я сходжу у туалет. Зачекаєш мене тут , гаразд ?
Проте Намі не відповіла , тож Віві встала з ліжка і почала йти у сторону дверей. Коли вона вже торкалася ручки дверей, Намі схопила їх за руку.
-Що таке Намі-сан ? Що сталося ?- розгублено запитала Віві.
-Не покидай мене , – ледь чутно сказала Намі.
-Вибач , я не почула, можеш повторити ? – запитала Віві.
-Не покидай мене,- майже крикнула Намі. По очах у неї бігли сльози.-Не покидай мене , будь-ласка.
-Намі-сан, я не покидаю тебе я просто йду в…
Віві не змогла закінчити речення , бо Намі поцілувала її. Віві була шокована , тому просто стояла поки Намі її цілувала. Цей поцілунок був на смак , як сльози , бо Намі не переставала плакати. Але ось вона, зрозумівши , що зробила , відійшла від Віві.
-Вибач Віві , я не хотіла цього робити. Якщо ти після цього будеш мене ненавидіти , я тебе зрозумію.
Вони стояли і дивились одна на одну. Намі – зі сльозами на очах , а Віві – з шоком. Проте Намі не змогла цього довго терпіти і почала швидким рухом виходити з кімнати. Проте не встигла вона зробити і пару кроків , як Віві зупинила її поцілунком.
Цей поцілунок – був таким солодким , шо здавалась , тривав вічність. Перша відсторонилась Намі.
-Віві , що ти робиш ? У тебе ж будуть проблеми після цього.
-Намі-сан, я давно мала тобі сказати, що відчуваю до тебе. Ти сподобалась мені , ще у першу нашу зустріч. Ти – була моїм першим коханням, але я думала , що ти вже закохана у когось , тому я тримала свої почуття у собі. Але коли ти мене поцілувала – я більше не можу стримувати свої почуття, – сказавши це , вона знову поцілувала Намі, проте більш пристрасно ніж першого разу.
І Намі відповіла на їх поцілунок так само. Вони почали обнімати одна одну , бо хотіли стали ближчими. В пориві пристрасті вони почали знімати одяг одна з одної. Вони підходили до ліжка Віві і Намі запитала:
-Ти точно не проти цього , адже у тебе будуть неприємності , якщо хтось про це дізнається. Та й чи впевнена ти , що хочеш зробити це саме з піраткою ?- запитала Намі, розриваючи поцілунок.
-Не переживай , ніхто про це не дізнається, тому продовжуй.
-Але я не хочу занапастити твоє життя. Віві, ти ж принцеса.
-Не переживай за це. Саме зараз я просто дівчина , яка тебе кохає і хоче бути поруч з тобою,- сказала Віві і почала цілувати Намі.
Вона цілувала і цілувала її , спускаючись все нижче і нижче, поки Намі блукала своїми руками по її тілу. Це тривало так довго – але їм здавалось , що пройшла лиш мить. Та ось вони обидві впали без сил, міцно заснувши. На їх тілах було безліч слідів поцілунок , але їм було байдуже навіть , якщо ці сліди хтось помітить. Зараз вони просто спали , обійнявши одна одну.
Намі спала не довго , бо знала , що вони рано-вранці мають відпливати. Вона почала одягатися , але поки вона це робила Віві також прокинулась.
-Куди ти йдеш ?- запитала Віві. -Ще ж так пізно, залишся зі мною.
-Пробач Віві , але я також не можу, адже я одна із Солом’яних Капелюхів і я потрібна моїй команді. Давай забудем все , що тут трапилось , якщо ти не можеш до нас приєднатися. Мені було добре з тобою , але , на жаль , я маю йти. Якщо захочеш в останнє мене побачити , то приходь точно опівдні до східної пристані. Ми не зможемо кинути якір, тому це твій останній шанс.
Намі вийшла з кімнати , навіть не глянувши на Віві , а Віві просто сиділа не в змозі щось зробити.
Намі тихенько прокраламь коридорами і зайшла у кімнату. У неї було ще година , щоб подрімати, але єдине , що вона могла це плакати. Година промайнула дуже швидко і ось у її кімнату забіг Луффі з шматком м’яса:
-Намі, нам вже час , ходи.
-Так , так я вже йду.
Вони швидким кроком вийшла з палацу і попрямували до своїх товстодзьобих качок , які вже чекали на них. Солом’яні Капелюхи поставили свої речі на них і попрямували. Більшість дороги вони мовчали , аж ось Чоппер запитав :
-Намі, тобі погано ?
-Намі, хочеш шматок м’яса, але тільки один , – сказав Луффі.
-Намі-сан, це через Віві ? – запитав Санджі. -Я розумію , що ти відчуваєш , але якщо ти про це постійно думатимеш, тобі не подолати смуток. Ви були добрими друзями. Досить тобі. Вище голову.
Це було єдиним , що вони їй сказали , але тепер, їй стало трішки краще.
Команда Муґівар знала , що Намі закохана у Віві , проте нічого не казали, робили вигляд , що не в курсі.
Через годину вони вже дійшли до свого корабля і почали пакуватися та узгоджувати план з Бон-чаном.
Коли Солом’яні Капелюхи майже дістались до місяця зустрічі , на них уже чекала морська варта. Вони розділилися з Бон-чаном. Щоб вартові попрямували за Бон-чаном, він перетворився на Луффі і переодягнули його команду під Муґівар.
Поки Луффі і команда тікали від вартових , Віві готувалася , щоб сказати все , що хотіла.
-Все почалося в той день ,- почала промову Віві. -У мене була невеличка пригода.
Всі люди з хвилюванням чекали промови і коли Віві заговорила , почали уважно слухати.
-В пошуках загубленої надії, ми почали свою подорож. Залишивши позаду власну країну , пішли у великий океан з островами повними небезпек та загадок. Я побачила тварин – яких ніколи раніше не бачила ; пейзажі – які нереально уявити; музика хвиль – заспокоювала та давала щастя. Вона проганяла геть усі мої печалі та тривоги. Але іноді океан був жорстоким, гучним сміхом , ніби розривало душу на частини . Але посеред жорстокого шторму , я зустріла один маленький кораблик. Він підштовхнув мене вперед кажучи : “Хіба ти не бачиш світла ?” Безпомилково орієнтуючись в темряві , цей маленький кораблик йшов по хвилях, наче в танці. Усупереч морській стихії , цей корабель завжди йшов вперед , навіть якщо усі вітри були проти нього. А потім він підняв палець : ” Дивись , там світло!” І нехай історія вважатиме це світло просто оманою – для мене воно було таким реальним і близьким. І тоді…
Саме в цей момент Солом’яні Капелюхи помітили Віві. Намі була дуже щаслива , що Віві прийшла , хоч вже й розуміла , що принцеса не піди з ними.
-Ей друзі ,- крикнула Віві.
Усі дуже зраділи коли її побачили.
-Я прийшла попрощатися. Я не можу піти з вами, але дякую вам за все. Я б хотіла продовжити подорож разом з вами , але я не можу , бо я люблю свою країну. Тому , я не можу піти з вами. Я…
У цей момент Намі більше не могла стримувати сльози , але ніхто навіть не спробував її заспокоювати , бо вони всі почувались так само.
-Я…-на очах Віві з’явились сльози.-Я… Я залишуся тут , але якщо ми зустрінемося знову , чи буду я досі вашим другом?
Намі дуже хотіла крикнути , що вона завжди буду у їхніх серцях , але це могли почути вартові , тому вона стрималась. Тоді вони підняли вверх руки на яких були намальовані хрести. Віві була дуже щаслива це бачити , тому вона теж підняла свою руку і сказала :
-Я завжди буду пам’ятати тебе , ту ніч і все , що між нами було.
Намі більше не могла терпіти тому підбігла до краю корабля , щоб сказати те саме, але її зупинив Санджі:
-Намі-сан, ти ж розумієш , що зробиш їй багато проблем , якщо відповісиш ?
-Так,- сказала Намі і розплакалась так сильно як тільки могла.

..