Особлива стратегія

— Нєх… — Папірус потирав руки в рукавичках і ходив по кімнаті кругами. — Цей випуск був найбільш драматичним, — але причина, за якої він був таким, змушувала занепокоєння прокотитись хребтом, щекочучи хребці. Фріск ледь не розітнули бензопилою.

Людина мала неймовірну відвагу, і Папірус визнавав це. За переглядом він помітив, що захоплюється вже не улюбленим Метатоном, а дитям, що не те що не поворухнулось, а навіть не змінило свого байдужого виразу обличчя, поки до нього наближалась безжальна бензопила. Він часто згадував їхню битву, і зараз, задумливо дивлячись в стелю, скелет розумів, що пишається малим.

Він не помітив, як під час роздумів став обходити кімнату все швидшим темпом. Фріск повинен був померти вже десятки разів, і кожного разу він тримався на волосині від смерті, одночасно з цими самими останніми силами знаходячи найкращий вихід з ситуації, встигаючи стати друзями з ворогами. Це скандально. Це вражаюче. Але від бензопили його врятувала випадковість. Це був один з тих прикладів, які він бачив на власні очі, а скільки було поза? Папірус відчував почуття провини, і закусив би губу зараз, якщо вона в в нього була б.

Дзинь..

— Папірус! Ех! — скелет тримав телефон обома руками, слухаючи, як Фріск швидко промовляє, вдихаючи прямо в трубку, — Мені потрібна твоя допомога.

— ЗВІСНО ПОТРІБНА!

— Я в Жаркозе-… — він завершив виклик. Папірус був потрібен своєму маленькому другу терміново, тож лиш міцніше закріпив шарф і вирушив на пошуки. Не хотілось потім ще й за цим блукати по всьому підземеллю. Ну, скоріше не цього разу.

***

Фріск зітхнув і зрозумів, що з самого початку зійшов не в напрямку посту Санса. Скоріше, у взагалі невідоме йому раніше місце Жаркозем’я. Оглянувшись, він споглядав все ті ж пейзажі червоної землі та чорної безодні навкруги неї, але тут не було проходу далі. Фріск підняв ногу, обертаючись назад, але застиг.

— Що за мале сонечко… — приземлений, лукавий голос шепотів близько, на тому місці, де, як він щойно перевірив, не було нічого, — ТИ ПОПАВСЯ!

Малий вирішив не повертатись. За різкою інтонацією та зухвалим жіночим голосом можна було судити, що почвара збиралась накинутись на нього і встромити свої, ймовірно, довгі пазурі. Фріск відчував гарячі потоки повітря.

— Закляк від страху? Чи ти вважаєш, — голос опинився ближче, але не було чути звуку пересування, — що я одна з тих гвардійських псів? Абсолютно навпаки.

Дитина повільно повернулась, щоб почути захоплений сміх. Вона стояла трохи нахилившись, монстр з магми. Її легка чорна сорочка, що була рвана донизу та біля комірів, привернула увагу — здавалось, ось блиск запалу пошириться по матерії та вона почне палати. Вона дивилася на нього з цікавістю.

— Спочатку, — вона поправила піратський капелюх та дивилась на нього зверху, — я планувала тебе обікрасти, але чорт забирай! ВИКЛИКАЮ ТЕБЕ НА БИТВУ!

Запальна музика наповнює рішучістю, і Фріск відчуває, що стає спекотно. Мері перекриває шлях, вишукано замахується та атакує холодною зброєю, яка від контакту з її руками стає гарячою.

Фріск зойкає, за кожного бою він схожий на мішень, і це обурливо. Зброя густо розсікає повітря зі свистом рівними лініями.

— Ми з тобою чудово повеселимося! — здається, вона задоволена навичками бою Фріска. Мері, наче працюючи в парі з мелодією, брязкає зброєю. — Дитино поверхні, скажи мені, як це — щодня бачити сонце? — вона готова до його атаки, і від світла лави її лице виблискує відтінками помаранчевого та жовтого, поєднуючись на червоному обличчі. Малий приглядається до неї, колечка у її вухах гойдаються.

Ситуація не солодка — йому жаль грошей, які довго збиралися щоб купити хот доги, яких зараз бракує. Все ж він дістає все з кишені своїми тендітними руками.

— Ти вважаєш, я втрачу такий шанс? — її погляд грайливий, а міміка наводить жах. Можливо, вона вагається. — Послухай, бути грабіжником насправді не так захоплююче — в більшості випадків тобі трапляються боягузи, які здаються навіть до першої атаки. — нависаючи над дитиною, пояснює вона. — Говорять, люди більш рішучі, тож ти доведеш мені, так це чи ні. Поверни ці гроші, я заберу їх з твого трупу! — перед тим, як атакувати, вона з доріканням дивиться на Фріск, і, побачивши його незмінне байдуже лице, вона думає, що це найсуворіший дитячий погляд, який їй коли-небудь доводилось бачити.

Мері кидає ножі, що заповнюють майже все поле бою. Вона насолоджується музикою, рухаючись з ритмом, і Фріск боїться, що це просто розігрів.

Він дістає телефон. Піратка з посмішкою спостерігає за ним та грається з немалою жменею монет в руці, підкидаючи її догори. “Коли вона встигла?!” — малий переводить подих та агресивно тицяє по телефону.

Звісно, це злочинець. Той самий, про якого з люттю та роздратуванням розповідала Андайн, а дитина-почвара пошепки та зі страхом, повідомляючи про обікрадених жителів. І тепер вона тут — це знаменний шанс для Папіруса.

— Папірус! Ех! — Фріск не помітив, як він став частіше та інтенсивніше вдихати повітря, і ненавмисно занюхувати телефон, — мені потрібна твоя допомога.

—ЗВІСНО ПОТРІБНА!

—Я в Жаркозе-… — встиг він промовити, перш ніж на нього полетіла купа металу. Вона не дозволяла йому відволікатися. “Якщо Папірус зловить небезпечного злочинця, він зможе потрапити до королівської гвардії!” — ця думка пролетіла в голові малого так само швидко як і меч над нею. Це був танець зі смертю.

***

— Якби кожного разу, коли мені бажають смерті я отримував одну монету, в мене було б… — маленькі пальці складались і розкладались, поки Фріск не зрозумів, що він не здатний підрахувати цю суму. Він привідкрив рота від здивування, зрозумівши що цей вислів вже працює на нього.

— Тобі знайоме почуття, коли кожен в підземеллі безжально бажає твоєї кончини? — вона недовірливо примружилась, але обличчя не подавало знаків агресії. — Чорт, і я б не відмовилась від такої можливості, — вона трохи замріяно, вже не оскалилась, а посміхнулась.

— Є речі, приємніші ніж гроші. Наприклад, щира посмішка.

— Що? Малий, я не можу стати більш червоною, ніж я є зараз, святі чорти! — природно істоті з магми, вона була тмяно-червоного кольору, лише світлішими відтінками були забарвлені очі, підведені чорним кольором. — Це була найдурніша спроба відволікання, яку до мене застосовували!

Ще один раунд почався, і тепер Фріск був готовим. Це була особлива атака, Мері зробила ривок, і металеві ланцюги та кольє, одягнуті поверх сорочки, здригнулися разом з її тілом.

— Заціни це! — Вона проводить руками — і земля тремтить. Фріск встигає відстрибнути від того місця, де тріскається земля і лава визирає з тріщин. М’яка, але лукава посмішка прикрашає її лице.

— Маленький засранець! —  тріщини з тріском пересувались, атаки зброєю не зупинялися, але малий, не дивуючись, рухався майстерно, наче проходив це вкотре. Вона була впевнена, що ця атака повинна була вселяти страх і бути грандіозним відкриттям, адже ніхто раніше не доходив до цього моменту. Розколи, почергово бризкаючи лавою, розтинали землю і формували різні перешкоди на полі бою, поки вона продовжувала кидати ножі. — Як ти міг взагалі передбачити цю атаку? — на її переніссі були маленькі складки через напружені брови, вона вертіла кинджалом у руках — їй подобалось залякувати, але вона з легким збентеженням припускала, наскільки сильним є малий противник, що не відповідав нічого та навіть не змінив виразу обличчя. “Можливо, він просто шукає моє вразливе місце? — вона хмикнула : Щоб потім вбити одним єдиним ударом?”

Малий відвів погляд, опустивши плечі, піратка, побрязкуючи зброєю, підняла вгору палець. Велика кількість міні бомб полетіла в різні сторони, хлопки під вибухів були вражаючими. Мері змусила землю зійтися, і лава, хлюпаючи і затихаючи, заповнила гарячим темним димом поле бою.

— Посміхнись, це твоя остання розвага! — крізь пелену показалися руки, що застигли на коротку мить у формі віяла.

Секунда, і блиск металу, що розсік дим надвоє, наблизився небезпечно швидко. Дві перехрещені шаблі захопили обидві сторони шиї. Це був шах і мат для людини.

— Щоб мене семеро… ВЕСЕЛИЙ РОДЖЕР? — піратка міцно тримала в руках зброю, поміж якої знаходився широко усміхнений скелет. Вона рідко використовувала не дальні атаки, і зараз стояла дуже близько до нього, здивовано дивлячись прямо в його обличчя. Перших трьох кістяних атак, що виросли з землі, їй було не уникнути. Вона відскочила, болісно зойкнувши.

Як людина могла покликати на допомогу монстра? Звісно ж, тут не могло бути двоє людей. “Якого хуя тут відбувається?” — вона чомусь намагалась не лаятись перед дитиною.

— Веселий Роджер? Ти помилилась, моє ім’я — Великий Папірус, — сказав він з ввічливістю, — Якщо ти становиш небезпеку для мого друга, я, член королівської гвардії, не пожалію тебе в битві!

— Я знаю кожну псину там, чим вона дихає та харчується, і вперше про тебе чую. — двоє почвар пильно вивчали одне одного, і скелет, затримуючи погляд її на капелюсі, став перед Фріском.

— Папірус, це той самий злочинець, про якого розповідала Андайн, Мері. Якщо ти спіймаєш її, тоді точно потрапиш до королівської гвардії. — відчуваючи безпеку за сильною спиною дитина розслабилась і вже рахувала, скільки хот догів зможе купити.

Він міг покластися на Папіруса. Здається, малий спостерігав за ситуацією наче це була передача. “Чому мені досі не подзвонила Альфіс?” — хлопчик почухав голову, його губа сама витягнулась від здивування.

Мері нервово посміхнулась і відразу закрила обличчя. Її здобич не збиралась відбиватись, вона з самого початку планувала поміняти їх місцями.

— Ти малий хитрий засранець! З тебе вийшов би дотепний пірат! — вона стримала емоції та підняла догори стиснутий кулак. — А ти! В один момент я могла відтяти твою голову, ти маєш бути вдячним.

— Тоді тобі доведеться спробувати це повторити! — Папірусу потрібно було пів хвилини для освоєння інформації. Він приклав руку грудей з сяючим поглядом, активно атакуючи кістками навколо противниці. Здається, вона була розлючена його відповіддю. — Твій план досконалий, Фріск!

— Час розім’яти кістки! — вона хіхікнула, зиркнувши на них. Вихор зброї наближався, і Папірусу довелося захищатися стіною з кісток. Він переглянувся з Фріск, і останній поважно і похвально кивнув.

— Стій, я впізнаю деякі мечі, вони вже атакували мене! ТИ ОБІКРАЛА АНДАЙН? — він прозрів на словах.

— Уявляю, яким скаженим було її лице, коли вона про це дізналась. — піратка була влещена. — Думаю, вона щодня бажає, щоб я горіла в пеклі, ахаха!

— Не кожного дня, але так! — за цим послідувала атака Папіруса, але Мері знала про принцип синіх атак і ухилялась, елегантно стрибаючи. Фріск помітив, що вона не готувалась збирати зброю і навіть більше не кидала погляди на монети, що він перебирав у руках.

— Папірус, зараз! — малий спостерігав за тим, як широка тріщина з тріском та гудінням різко утворилась, але Папірус встиг уникнути її. Момент дуелі потрапив в їхній бій — нитка гострих поглядів, яку перервала швидка атака… Папіруса! Був би тут Меттатон, він би виголошував про неймовірні драму та кровопролиття. Малому здалося, що він почув його голос у своїй голові.

Приголомшливий стукіт кісток пролунав навколо Мері, але вона не уникала їх, вперто атакуючи, поки одна з них не обмежила її в можливості замахуватись — вони оточували піратку навколо. Вона відчайдушно відштовхнулась від найближчої, щоб прискорити стрибок.

— Я не закінчив! — та швидкість, з якою кістки виростали до цього, була не максимальною, мить — і всі шляхи були закриті блакитною суцільною кліткою. Піратка не зрозуміла як крикнула, і відлуння прокотилось провулком.

— Вона вдарилась об них тричі! Оооу! — це був рідкісний випадок, коли Фріск підвищував голос. Мері піднялась на руках, які згинались та тремтіли, ризикуючи впустити її. Папірус та Фріск мовчали, і за довгий час можна було знову почути, як лава шипить навколо розпеченої землі Жаркозем’я. Скелет відвів погляд, що наповнювався співчуттям, і опустив руки.

— Пірати — це друге ім’я свободи. — вона говорила ці слова, наче виштовхувала їх, її голос більше не був таким пристрасним, але був непохитним, на відміну від її рухів. Вона витягнула клинок та з останніх сил вдарила по кістці, від чого пролунав гучний брязкіт. Тріщина, що поширилась, була помітна з дистанції. Клітка стряслась, і в цей момент Мері переможено впала.

— О НІ!

— Не виглядає, що вона б атакувала кістку, якби це її би вбило, це якось нерозумно. Вона зараз точно підійметься. — нічого не сталося. — Ем… В будь-якому випадку, я завжди можу скину-… Ой.

— О БОЖЕ! — здається, він не чув жодного слова свого малого друга. Він закрив руками пів лиця. — Я нікого в своєму житті не вбивав!

— Загоїться, поки весілля скоїться, ось це я хотів сказати. Це всеодно значить, що ти переміг! — Фріск посміхнуся стурбованому другу, котрий підбіг до Мері та, вагаючись, перевірив її зовнішній вигляд. Вона більше не рухалась, але лиш придивившись можна було помітити судорожне здригання. Це було дихання.

Вердикт — одиниця здоров’я.

— Хей, хей, ти впевнений, що… — Фріск вже не відривав погляду, застивши з так і відкритим ротом та не порахованими монетами в руках, спостерігаючи за тим, як Папірус змушував зникати кістки, знешкоджуючи клітку. А потім з помітною обережністю він поклав піратку собі на плече, надійно охоплюючи обома руками тремтяче тіло. Скелет нічого не говорив, і від того здавалося, що він обіймав її. — Точно… — малий розтягував це слово і невпевнено проводжав пальцем фігуру друга, — Андайн не прийшла б сюди.

— Вона гаряча. — він відчував, як його плече нагрівається. Його рани ставали не такими нестерпними, коли її тіло обдаровувало його цим приємним теплом.

— Це тому твої вилиці червоні?

— ЕЕЕ!

Досі Папірус тримав відносно серйозне лице, з яким він готовий кидатися в крайнощі небезпек та щирого співчуття, відважності та добродушності. Але тепер він ніяково посміхався, дивлячись по сторонам, та тупотів ногою, тому що руки були зайняті.

— Це було неймовірно! Папірусе, ти такий крутий!

— Нєх-хе-хех! Звісно! Це все завдяки тобі, людино. — він задоволено посміхнувся, трохи зжимаючи руки. — І, ще дещо, — він , — прошу, не розповідай про нашу битву нікому, поки мене не приймуть в королівську гвардію.

— М…

— Уяви, наскільки всі будуть вражені, коли я пройду повз них в обладунках. Я їм особисто розповім усе — це буде мій момент слави! Я чекав на це все своє життя!  — Папірус замріяно відвів погляд вдалечінь.

— Та звісно. А як же мої вкрадені монети?

— Я думаю… Андайн з цим розбереться. — він нервово відповів, поглядуючи на малого.

Примітки:

Вітаю усіх з новим роком! Тут повинні бути ще якісь слова, але просто: святкуйте і насолоджуйтесь!