Один вечір на «Світанку»

Дощ. Ось вже кілька днів в Тейваті бушує неймовірно сильна злива. Жителі винокурні «Світанок», спокійно готують маєток до сну. Аж раптом у двері заходить згорблена фігура. Це був ніхто інший, як відомий мандрівник, слава якого йде поперед нього. Господар маєтку сидів прямо в головному залі, куди потрапив наш мандрівник, тому бистро зреагувавши, підвів друга до каміна і наказав покоївці принести теплу ковдру.
— Ітере, з тобою все добре? — лице Ділюка, яке досі здавалось безпристрасним, виглядало занепокоєним.

— Так, вибач, що прийшов ось так, ще й без попередження, я б не зміг дійти до міста, негода розігралась надто сильно,— тут його перервала покоївка, яка принесла ковдру. Ітер вдячно посміхнувся, і хотів було забрати ковдру, але Ділюк схопив її першим, і закутав мандрівника, як лялечку.

— Адаліндо, зроби нашому гостеві гарячого чаю, чи можливо ти хотів чогось іншого? — запитав Ділюк, вже говорячи до мандрівника.

— Можливо трохи вина, якщо можна. Ділюк мовчки кивнув і на мить зник у своїй кімнаті, звідки виніс пляшку, на вид, дорогого вина.

— Не заперечуєш, якщо я складу тобі компанію? — дістаючи келихи, поцікавився Ділюк. Мандрівник, який гадав, що Ділюка не дуже приваблює алкоголь в цілому, лише кивнув. Розливши вино, господар винокурні сів в крісло навпроти крісла Ітера і став легко потягувати вино зі свого келиха, смакуючи кожен ковток. Мандрівник не відстав, вони сиділи в тиші, і тільки потріск колод в каміні, переривав її. Хвилина, дві, десять, вони мовчки пили вино, доки зі сторони мандрівника не почулося тихе сопіння. Ділюк посміхнувся, він розглядав мандрівника не більше як хвилину, і вирішив розплести його косу, яка вже трохи постраждала від вітру і проливного дощу. Волосся мандрівника переливалося чудовим золотистим кольором, воно було схоже на рідке золото і пахло свіжістю та дощем.

— Адаліндо, наш гість залишиться на ніч, кімната на 2 поверсі прибрана? — перебираючи пасмо Ітера, запитав Ділюк.

— Так, господарю. Після цього Ділюк узяв мандрівника на руки й поніс на другий поверх в незайману кімнату, поклавши юнака на постіль, господар маєтку відмітив що було б непогано перевдягти хлопця, його одежа, хоча й трохи висохша біля каміна, була вологою. Перечекавши внутрішню боротьбу, Ділюк вирішив все-таки перевдягти гостя, щоб той не захворів. На жаль, нічого придатного до розміру мандрівника на винокурні не було, тому господар виділив йому одну зі своїх сорочок. Під час перевдягання Ітер не прокинувся, що зіграло Ділюку на руку і змусило трохи занепокоїтися. Накривши мандрівника вже сухою ковдрою, Ділюк трохи намилувавшись ним, не стримавшись поцілував в лоб, й вийшов з кімнати, прикривши за собою двері. В головному залі вже було темно, молодші покоївки пішли ще до того як прийшов мандрівник, а Адалінда бачивши, що господар вже не буде займатися справами, хутко прибралася і теж пішла відпочивати. Згадавши розслаблений вираз обличчя Ітера, Ділюк подумав що теж було непогано поспати хоча б цих декілька годин, що у нього залишились. Так і закінчився один день з життя жителів і гостей винокурні.