Нічого страшного

— Що як я трахну тебе прямо тут?

Чюя змушує Дадзая з’їхати поверхнею стола. Рука владно влаштована на оголеному стегні. Спершись на місце за головю Дадзая, він дивиться на нього таким поглядом, що межує між жартом і обіцянкою.

Білосніжного кольору мереживо — те, що не дає Чюї спокою з самого початку. Випираючи з-під короткої сатинової спідниці, білизна ледве прикриває інтимні місця Дадзая, якщо напівпрозору тканину взагалі можна назвати покривалом. Того ж матеріалу, що й спідниця, топ виблискує на сонячному світлі. Воно ллється з єдиного у приміщенні вікна, розташованого високо, немов в спортзалі. Спортом тут займаються нечасто, проте фотостудія Чюї достатньо простора, аби вмістити і зараз непотрібний інвентар, і їх обох.

Професійного освітлення Чюя вирішив не витягати, адже суть зйомки саме у вільному виконанні. Його асистентці та за сумісництвом правій руці, Хігучі, було цікаво, як Дадзай поводитиметься в умовах, де не існує чітких правил. Та й вигляд у нього відверто відпадний і без нудного прямого світла. Сонце грається з його срібляною підводкою, наділює, зазвичай темні, очі новим відтінком.

Чюя втискається в Дадзая, очікуючи на відповідь. Навіть крізь джинси, тертя приємне. Дадзай декілька секунд роздивляється його обличчя. Тоді різко тягне за комір сорочки на себе й цілує. Чюя перехоплює ініціативу, гладить холодну щоку. Дадзай, напевне, змерз. Він спускається пальцями на ґудзики й неквапливо розстібує. Розриває поцілунок, аби краще їх бачити. Чужі руки блукають його тілом, викликаючи на шкірі сироти.

Невдовзі Чюя знову торкається губ Дадзая, але на цьому зупиняється — Хігучі стукає в двері.

— Можна увійти?

“Ні, не можна”, — думає Чюя.

— Заходь! — кричить. Він вимушений відірватися від Дадзая. — Ми щойно почали, — виправдовується він перед дівчиною, що вже підійшла до нього.

— Та добре. Послухай, — Вона поправляє червоний берет, що схилився на бік. Він би здивував кричащим кольором, якби не решта квітчастого одягу. — Зроби краще такий кадр, — каже, простягаючи Чюї фотографії-приклади, — Відкинь усі інші. Цей точно вийде ідеальним.

— Дякую, люба, — відповідає Чюя й не пропускає незадоволеного зітхання Дадзая. Той привітно посміхається асистентці, але Чюя знає, що ця посмішка нещира.

Хігучі востаннє киває чоловікам, що якраз закінчили заносити реквізит, та виходить так само швидко, як зайшла. Чюя не чекає, доки помічники послідують за нею, й звертається до Дадзая:

— Зав’язуй з цим, заради Бога.

— Зав’яжу, коли ти перестанеш її так називати, — бурмотить він.

— Вона моя подруга, Дадзай, — Чюя імітує втому в голосі, хоча насправді хоче вибачитись.

Він залишає фотографії на стільці, який вони відставили, коли готувались до втілення першої ідеї. Крокує до столу, спирається тепер обома руками: показує, що більше не робитиме нічого поза межами трудової дисципліни. Дадзай копилить губи, але Чюя лише винувато цілує його у ніс.

— Вдома, гаразд? Я не можу вчиняти так безвідповідально. Ти ж любиш, коли я віддаюся роботі повністю.

Це правда, тому Дадзай здається. Його тягнуть за п’ястуки, допомагаючи підвестися. Він гадки не має, в чому полягає наступна задумка. Його рух до залізної сітки, прикріпленої до стіни, невпевнений. Зате Чюя, що встиг десь здибати два десятки пластикових зажимів, горить рішучістю. Картинки в голові плавлять мозок та замилюють зір. Можливо, він помиляється щодо своїх обов’язків. Можливо, нічого страшного не станеться, якщо він просто…

— Чюя, навіщо це? — киває Дадзай на місця, де його вже прив’язали до сітки.

— Зараз дізнаєшся. Поверни трохи голову.

Хоч на фото хлопець лише притулився до загорожі, на думку Чюї, Дадзай мусить стояти нерівно, не прямо заглядати у камеру. Той розуміє це бажання й усім корпусом розвертається в бік: так, що один його лікоть зігнутий сильніше, ніж інший, а положення ніг натякає на те, що він біжить, хоча в погляді не видно жодної мети — лише відчай. Чюя зачаровано затамовує подих. Це саме те, що треба.

Перш ніж відійти, він висуває на передній план маленьку сережку у формі хреста, що виглядає з-під каштанових пасом. Вона додає образу загадковості й, водночас, смиренності. На відстані видовище ще виразніше. Чюя порівнює його із прикладом, замислившись про своє, як раптом Дадзай, досі у тій самій позі — знає, що Чюї так зручніше, — ледве чутно кличе його. Він піднімає на нього очі в німому питанні, і йому необхідна мить, аби усвідомити, що Дадзай говорить.

— Я мокрий, — кажучи це, він не розриває зоровий контакт. При цьому, його погляд зовсім не змінився.

Це піддіває Чюю. Лунає лайка. Швидкість, з якою він опиняється коло Дадзая, вдвічі більша, ніж була в Хігучі. Він вивільняє прикуті кінцівки, й Дадзай не встигає нормально виплутатись, коли Чюя нетерпляче тягне його на себе, тож він практично падає у його міцні обійми. Щойно Дадзай отямлюється від шаленого способу, яким Чюя його цілує, він хапається за його сорочку, аби покінчити з нею нарешті. Будь-які сліди зволікання зникли, наче він хоче помститися.

Чюя стає над Дадзаєм, опустивши його на стіл. Поцілунок триває. Це незручно — наосліп шукати пов’язки на стегнах. На шкірі лишаються легкі подряпини, але це того варте: коли його пальці обхоплюють член Дадзая, він відчуває, як нігті впилися у його груди, а рот хлопця привідкрився у намаганні не видавати звуків. Мовби перевіряючи правдивість твердження Дадзая, Чюя щільно стискає пальці, проходиться усією довжиною. Дадзай не збрехав, значна кількість рідини вкриває його долоню. Декілька крапель попадає на спідницю. Чюя питає в Дадзая, чи не хоче він зняти її, щоб не заважала, але той закочує очі.

— Просто зроби це, Чюя.

Імені, вимовленого таким придиханим тоном, могло б вистачити, проте Чюя не щадить його:

— Зробити що, любий?

Може, Дадзай і збирався сперечатись, але почувши це звертання, очевидно, заспокоївся:

— Увійди в мене, — шепоче, — Будь ласка.

Той факт, що йому доводиться бути обережним із голосом, лише підкреслює абсолютну приналежність його до Чюї. Чюя подумки дякує собі за те, що зранку вони вже робили це, тож зайвого часу витрачати немає потреби.

Не в змозі припинити торкатися Дадзая, він ковзає під верхню частину одягу й тепер ліниво перекочує між пальців соски. На ключиці, яку він виціловує, з’являється укус в якості покарання за неприглушений скиглит. Іншою рукою Чюя намагається розібратися зі змійкою джинсів, ніяк не може їх розстібнути, доки механізм не піддається сам.

Він навіть не змазує член, перш ніж увійти, будучи надто збудженим. Спершу їх обох пробирає на шипіння та замружені очі, проте скоро настає повне забуття. Чюя ледве усвідомлює, що відбувається. Все, на що він здатний — на дотик відчувати те, які гарячі чужі стегна, упиватись виглядом того, як вони розпусно розходяться в сторони. Для нього. Ні для кого іншого.

Його руки вкотре пробігаються нарядом Дадзая.

— Ти так схожий на іграшку в цьому, — Хвиля збудження минає, й попри те, що Чюю не перестає огортати нестерпним теплом щоразу, як він занурюється в Дадзая, він може більш-менш чітко говорити. — Моя маленька лялька, га?

Дадзай, якого немає на цій планеті, судячи із розширених до неможливого зіниць і порожнього погляду, якось вичавлює з себе мугикання.

Раптом він вирішує збавити темп. Не хочеться завершувати надто швидко, хоч вони й не вдома, і часу не так багато. Рухи перетворюються на щось більш тягуче й солодке. Дадзай стає чутливішим, його ноги ледь помітно тремтять.

Стукіт у двері. Ніхто не говорить, але Чюя впізнає Хігучі.

Боже.

— Ти щось хотіла? — Чюя негайно червоніє, тому що його голос геть захрип. Дадзай на це незрозуміло всміхається.

— Так, Чюя, я забула в тебе олівець!

Хлопець заплющує очі й глибоко вдихає.

— Візьми інший, — каже він стримано, паралельно відновлюючи хід.

— Але це мій улюблений, в мене немає такого іншого, — Хігучі звучить розчаровано. — Чому ти не можеш впустити мене на хвилинку?

На це Дадзай боляче стискається навколо Чюї. Рука того, що досі спокійно лежала на блідому боці, здригнулася. Замість посварити Дадзая, він просто входить знову. Глибоко, але різко. В той момент, як він починає відповідати дівчині, Дадзай дозволяє гучному стогону проти крізь зуби.

— Ой, вибач!

Чюя інстинктивно викрикує щось на кшталт: “Я обов’язково все поясню”, але за дверима вже нікого немає. Голос Хігучі не передав її настрою, здався безбарвним, ніби байдужим. Дадзай же, всупереч цьому, тільки дужче збудився. Він щомиті наближається до краю, хоча Чюя не прикладає особливих зусиль. Погляд навпроти світиться життям, присутністю, якої часом так важко було отримати від Дадзая. Його вигуки, як молитва на старовинній мові, змішуються у один. Але в якийсь момент він дістає з себе найкращу вимову, на яку спроможний, аби донести своє бажання:

— Трахни мене, трахни, — Дадзай не стримує вереск, коли Чюя декілька разів поспіль влучає точно в простату. — Сильніше, Господи!

Чюя хоче навічно запам’ятати те, як красиво розтіклася обличчям Дадзая блискуча підводка. Він і так чудово порається зі своїм завданням: хватка хлопця навколо краю столу мертва, а спідниця жахливо волога. Проте Чюя відчуває обов’язок озвучити те, про що, здається, марить і Дадзай:

— Думаєш, Хігучі здогадується, про що ти зараз просиш?

В наступну мить в Дадзая відмовив мозок, а всі, хто міг, дізнались, хто і що з ним робив.

***

— Ти негайно розповідаєш мені усі подробиці! — лунає поза межами кабінету, щойно Чюя відправляє Дадзая додому.

Він має ще відпрацювати сьогоднішню зйомку, інакше його із такими витівками вб’ють. Чюя якраз перебирає варіанти, що ніяк не хочуть складатися у одне ціле. Думки пливуть, втома підкрадається до нього і щосекунди — сміливіше.

— Хігучі, я не думаю, що це хороша ідея.

— Тоді, раз ти такий правильний, я скажу Дадзаю, що ти мені освідчився.

— Звідки ти—?!

Чюя шоковано оглядається на подругу. Коли вона встигла помітити ревнощі Дадзая?

— Я тебе прикрию, — каже заспокійливо Хігучі, підсуваючи для себе стілець. — Нумо, починай. Як довго ви разом?

Вона усміхається, змушуючи Чюю усміхнутися у відповідь.

— Ну гаразд.

Він причиняє шафку з паперами, аби зручніше влаштуватися у кріслі, й починає говорити.