новорічні замальовки

— Ейсе, де тебе чорти носять?!

— Вибач, любий, ніяк не можу вибрати, що краще: Львівське Різдвяне чи, цей, взяти мартіні якісь і не паритись?

З того боку мікрофону було чути, як Санджі тяжко зітхає. «Зараз, напевно, драматично дивиться у вікно», посміхнувся Ейс.

— Ми цього ранку вже вирішили, що алкоголю, який нам надарували Зоро та Намі, і на Новий Рік вистачить, і на твій день народження, і на Водохрещу, і ще на восьме березня лишиться. Ти мав купити шампіньйонів та сирок, все! Ти їх знайшов?

Мовчання Ейса затягувалось. Санджі ще раз зітхнув.

— Тобі пощастило, що я тебе люблю. І що ми святкуємо удвох, бо того, що у нас є в холодильнику, не вистачить навіть на одного Луффі. Добре, обійдемося без шампіньйонів, але сирок візьми, окей? − На кухні щось впало. – І ще одне: бери мартіні, не хочу пива.

Портгас усміхнувся. Хлопцеві подобалось у Санджі все, а особливо те, що той не вмів довго злитись.

— Добре, зрозумів. Не хвилюйся, скоро буду. З сирком та мартіні.

— Молодець. Давай швидше.

Дзвінок скінчився. Ейс поклав телефон назад до кишені пальта, і пішов по рядах – треба було знайти все необхідне і якнайскоріше повертатися додому – до Нового Року лишалось декілька годин.

⁕⁕⁕

— Ні, братан, я сьогодні від цього відпочиваю, давайте без мене. Хочу зустріти Новий Рік вдома, знаєш, з сім’єю.

— Зоро, скіки можна пиздіти по телефону?! Іди сюди, ми з Віві зараз кончімось!

Зоро протер брову – цього року, після тої рибалки з Френкі, він вирішив трохи відійти від «справ» та присвячувати більше часу друзям, які, за сумісністю, були його сім’єю – ця дія поки не приносила бажаних результатів. Новий рік та Різдво для нього давно перетворились на дні у календарі, але якщо вже він вирішив щось у житті змінити, то…

— Намі, люба, не кричи на нього, ми прекрасно впораємось самі. Зоро, якщо хочеш, можеш подивитися ліхтарики! Там Усопп щось накрутив, і вони тепер через раз світяться!

Ророноа прокашлявся, підвівся з колін, що голосно хруснули («пора пити колаген, я ж не молодшаю») та пішов у бік новорічного дерева – Віві була проти ялинки, тому вони утрьох прикрашали майже всохлий лимон у горщику, який дівчата перенесли зі своєї спальні до вітальні.

Причина, з якої ліхтарики не фуричили, була простою – Усопп неякісно закріпив липку стрічку на дроті. Діставши з шухлади новий моток скотчу, Зоро відгриз шматок потрібної довжини та закріпив його на дроті. Ліхтарики засвітились.

— О! Бачиш! А казав, що нічого не вмієш! Може, тобі в електрики податись? Будеш разом з Ейсом та Френкі вчитись!

Зоро зітхнув – можливо, у новому році у його житті нарешті буде щось хороше.

⁕⁕⁕

— Ташигі, ні! Я святкуватиму сам, а ти йди на корпоративну, цю, як її, вечірку!

— Смокере, ні! Я перла цю торбу через все місто! Я лишюсь тут і святкуватиму з тобою та Чу! Або можу піти, але для цього ти мені маєш розказати, кому пишеш з такою загадковою посмішкою!

Смокер почервонів та заховав телефон – він сам не помітив, як сильно його затягнуло листування з Сабо – той готувався святкувати Новий Рік з братом, але в перервах між рубанням салатів встигав надсилати чоловікові «селфі».

— Нікому. Це по роботі.

Дівчина недовірливо глянула на нього.

— Ага, по роботі, я так і подумала. Відкривай духовку, ставимо піцу і сідаємо дивитись Сталевого алхіміка.

— Я думав, ми щось новорічне дивитимемось, а не мультики.

Ташигі дістала з сумки банку з консервами та тріснула неї по столі.

— Це не мультики, і я відмовляюсь знову дивитись той сумний різдвяний фільм для стариганів! Тобі, може, і сто років, але мені лише двадцять три!

Чоловік зітхнув – ну, хай будуть мультики.

— От і добре! До речі, там є собака, що дуже схожий на Чу, йому має сподобатись! Правда, Чу?!

Собака, який терся коло ніг дівчини, зрадливо гавкнув – за це Ташигі дала йому невеликий шматочок ковбаси. Смокер поставив піцу у духовку та відкрив пиво – була лише п’ята година, але чекати до вечора не хотілося. На роботу завтра не треба, можна й випити.

Ташигі пестила Чу, за вікном повільно падав сніг – цей рік для Смокера закінчувався добре.

⁕⁕⁕

— Тягни! Блять, тягни, давай! Давай, бо, падло, впаде!

— Не впаде, тримай, все буде нормально!

Кобі з червоним від напруження обличчям тягнув на себе погризену (кращого слова не знайдеш) ялинку. З іншого боку її підштовхував Хельмеппо. Затягувати дерево на сьомий поверх по сходах було важкувато, але довбаний ліфт не працював.

— Навіщо вона взагалі?! Завтра вже свято, а в нас і на Різдво ялинка не стояла, нащо воно зараз?!

Парубок з рожевим волоссям втягнув носом повітря, зручніше підхопив ялинку та потягнув далі.

— Це не нам. Це − доказ. А до нас її перти ближче, ніж до відділку. Чи ти хочеш знову зустріти новий рік на роботі?

Блондин замовк – минулого року з тридцять першого грудня на перше січня вони були не вдома, бо якийсь довбодятел прямо на свято випустив на вулиці зелених («бо вони отруйні, йоу!») кроликів, і тих довелося відловлювати по всьому місту.

— Я так і думав. В нас ще нічого не готово до святкування, а лишилось дві години. Ялинка, технічно, є, а все інше…

Кобі позіхнув – їм з Хельмеппо давно пора у відпустку.

— Нічого, встигнемо. Встигли квартал цього року закрити, встигнемо й ялинку доперти. Он, бачиш, уже наш поверх.

Дійсно, дійшли. Парубок в окулярах дістав з рюкзака ключі і відкрив двері – у квартирі, на диво, було чисто, і, здається, цього разу звідси ніхто нічого не вкрав. Хлопці поставили дерево біля невеликого столика, прикрасили його упаковками від мівіни, поїли гарячих бутербродів та вліглись у ліжку. Телефони розривались від повідомлень – до Нового року лишалось кілька секунд. Три. Дві.

Одна.

— З Новим роком, Хельмеппо. Може, якийсь мультик глянемо?

— Зараз включу щось. З Новим роком, Кобі. О, Шрек! Піде?

— Піде. Підключай. Треба не забути занести ялинку до відділку. Нагадаєш, якщо забуду?

— Нагадаю, звісно! Тихо – починається! So-o-omebody once told me…

⁕⁕⁕

— Ля-ля-ля! Дурне людисько, скільки можна рубати салати?! Я хочу дивитись мультики!

Акі застогнав – цього року відсвяткувати у тиші не вдасться.

— Павер, ти шо, сліпа?! Він готує, не відволікай! – вигукнув парубок на ім’я Денжі, що зацікавлено спостерігав за діями Гаякави.

Хлопець та дівчина зиркнули одне на одного – Акі знову застогнав.

— Все скоро буде. Йдіть краще телевізор подивіться.

Денжі та Павер недовірливо глянули йому у вічі.

— Обіцяю, там зараз багато мультиків.

Діти (так, технічно, Павер − демон, а хлопець, Денжі – взагалі чортзна-що і збоку бантик, але підсвідомість Гаякави іноді збоїла) наввипередки побігли до вітальні. Акі глянув у вікно – його життя давно перетворилося на погану комедію, він вже звик. Діставши пачку цигарок, чоловік закурив прямо на кухні – його квартира, і він вчинятиме так, як захоче. Принаймні, сьогодні точно.

Всіх завчасно вітаю! У новому році бажаю повного знищення росії!