Не хочеться снігу, не хочеться слави

Зараз їх було четверо — Фен Сінь, Му Цін, Хва Чен та Се Лянь. Зібрані разом під одним дахом, чотири воїни, що боролися колись на одному боці. Хотілося б побачити їх за інших обставин, проте доля розпорядилася саме так. Це перша їх зустріч “на рівних” и перша – де маски зняті, а імена – відомі. Попереду на них може чекати кінець Небес і множинні втрати У них нема часу проникнутися цією миттю. Да і, чесно кажучи, нікому окрім Се Ляня подібне не цікаво. Інші ж учасники розмови мали більш нагальні потреби і потребували відповідей.

— У мене є лише одне питання… Як ти зміг піднестися, якщо ти демон? — Фен Сінь кидався з боку в бік, намагаючись укласти у своїй голові всі події, які відбувалися за останні кілька днів. На жаль, відповіді на це запитання Се Лянь не мав.

— Думаю, так само, як і всі: зробив досить добрих справ, щоб стати гідним знову…

— Ні, це неправильно. Абсолютно неправильно, — втрутився Му Цін, роздратований тим, що факти, які він дізнався, ніяк не вкладалися у звичну картину світу.

— Чому ж ні? Я теж зміг. — Хва Чен хижа примурижив око, нагадуючи небожителям про свій короткий візит нагору. Один із небагатьох добровільно зрікшихсянебожителів як раз сидів перед ними і акуратно торкався коліном стегна Се Ляня. Він би взяв його за руку, але розумів, що це точно збентежить принца.

— Так значить… Як кажеш, тебе звати?

Се Лянь трохи опустив погляд. Власне повне демонічне ім’я йому не подобалося. Надто вже химерне. Занадто пафосне.

— Золотий Лотос, народжений в смерті.

Фен Сінь закашлявся, здивовано дивлячись на наслідного принца Сяньле. Ось справді гучне ім’я, як у неперевершеного демона.

— Я думав, це жарти, що такий демон існує. Лін Вень колись внесла його до реєстру, але вважалося, що це лише ім’я без власника.

Напевно, Се Ляню зараз мало б стати прикро. Ім’я, яке існує без господаря. Ще й відоміше, ніж він сам. Але ні, принц точно був не з тих, кого таке могло б сколихнути.. Навіть навпаки. Він відчував, схоже, справжнє полегшення від того, що ніхто не складав жахливих легенд та казок про нього.

— Я не хотів псувати репутацію.

Хва Чен, навпаки, сидів, гордо піднявши голову, немов його неймовірно радував той факт, що одне з імен наслідного принца Сяньле не зганьблене і все ще викликає повагу не тільки у нього. Та навіть до нього дійшло не одразу. Хва Чену необхідно було кілька довгих секунд для того, щоб зрозуміти. Він точно знає, кого саме мають так звати.

— Але ж ти…

— Ти ж ніколи…

— … не був на горі Тунлу?

Питання від усіх трьох застало Се Ляня зненацька. Три Дві з половиною пари очей з підозрою і здивуванням витріщились на нього, здається, прийшовши одночасно до єдиного висновку. Небеса ніколи не кидалися на вітер іменами. Збрехати комусь одному Се Лянь би ще зміг, але разом ця трійця загнала його зараз у кут, змушуючи розкрити таємницю, яку він вважав за краще б поховати. За багато років поневірянь чоловік змирився з деякими частинами себе, але поки що було зарано говорити подібне про похід на Тунлу. Той час він все ще не зміг у собі прийняти.

— Я не знаю, як так вийшло, але так… Я вже був у мідній печі до цього.

— Так ти демон, який двічі пройшов народження? — такого від нього ніхто не чекав. Се Лянь незручно стиснув рукави і направив погляд на носи своїх туфель, ніби це був зараз найцікавіший предмет у кімнаті. Ну не в очі ж своїм колишнім друзям та Хва Чену дивитися?

— Так, але це неважливо. Я все ще пов’язаний двома кангами і все ще не здатний ні на що, крім неймовірної невдачі та жертовності. Померти можу, мабуть, тільки. Цим я вже професійно займаюсь.

За вісімсот років поневірянь по землі, крім милосердя, наслідний принц Сяньле осягнув не тільки щирість, справедливість і дотримання традицій, але ще й п’яту, до цього небачену чесноту, під назвою «смирення зі смертю», яка замінила йому мудрість на шляху до самовдосконалення і піднесення.

— Та що ти взагалі таке?! — спалахнув Му Цін, який уже не знав, чи можна взагалі перебувати в одній кімнаті зі створенням настільки ж моторошним, наскільки й невинним.

— Вперше я згоден із ним! — підтакнув Фен Сінь, схрещуючи руки на грудях і нарешті завмираючи від нескінченного пересування з боку у бік.

Се Лянь знизав плечима.

— Не знаю. Я взагалі не впевнений, що розумію, як я вибрався вперше. Просто врешті решт всі інші демони вбили один одного, а я залишився один у темряві і… Загалом, помер я в калюжі власної крові, а отямився вже зовні. Мабуть, єдиним незвичайним у цьому було те, що все тіло не ламало. А так смерть як смерть. Може, того разу гора мене взагалі не народила наново, а просто викинула, як непотрібний труп? — озвучив він найочевидніше з пояснень свого другого візиту на гору Тунлу. Про перший, щоправда, він не говорив поки що молодим людям. Не варто їм знати, що принц бував у священних землях колишнього королівства Уюн щонайменше три рази, враховуючи останній. Мабуть, частіше за нього туди тільки Біле Лихо навідувалося.

Хва Чен заперечливо хитнув головою.

— Вона знищує і пожирає всіх, хто виявився слабким або не гідним. Гора навіть із задоволенням зжере небожителя чи двох, наплювавши на їхнє безсмертя. Те, що ти зміг воскреснути, означає лише одне: гора Тунлу вважала, що ти впорався.

Се Лянь знизав плечима. Це не мало жодного значення, тому що ситуація докорінно не змінювалася від того, як вони зараз його обізвуть, і план звідси теж не з’являвся.

— Давайте залишимо цю розмову на той момент, коли ми матимемо багато часу і Біле Лихо не намагатиметься похитнути чаші світової рівноваги у свій бік.

— Дуже розумне рішення, мій принце. Я радий, що ви вирішили взятися за справу, а не гадати, — у кімнаті, немов за помахом чарівної палички, з’явився Радник. Посміхаючись, чоловік простяг принцу книгу.

— Перепрошую, що без попередження. Я вирішив, що нам може знадобитись вся сила, яка є, тому приніс ваш символ. Ви все ж таки бог, нехай і не особливо популярний.

Від одного погляду на обкладинку Се Лянь спалахнув від сорому і, схопивши свій артефакт, одразу ж поквапився накрити його рукавами. На жаль, решта присутніх встигли розглянути яскраво-жовтий колір обкладинки та опис. Це точно була саме та книга з ілюстраціями, за чиє спасіння Се Лянь був удостоєний честі повторно піднестися на Небеса. Збірник еротичних картинок з коментарями та історіями. Ось вам і ще одна чудова демонстрація насмішки Небес над ним. Бог, який культивує самотність і помірність, а його символ — жовтосторінкова порнографія трьохтисячолітньої давності. Він навіть ніколи не заглядав усередину, воліючи ховати свій артефакт у глибинах шафи. Те, що Мей Нянцзин якимось чином примудрився його роздобути, говорило про неймовірну старанність і цілеспрямованість, гідну небожителя. Дивно, що він все ще не був таким.

— Мій принце, перш ніж ми перейдемо до питання плану, чи можу я запитати у вас дещо, що хвилювало мене останнім часом? – звернувся поважний старець до юнака.

— Так, звичайно, — Се Лянь був трохи здивований. Він одночасно не очікував питань, але й вражався тому, що з багатьох можливих, його наставник був здатний вибрати якесь одне.

— Яким чином ви примудрилися отримати другу прокляту кангу, адже при поваленні з Небес на вас була надіта лише одна?

Се Лянь підібгав губи. У залі запанувала тиша. Хва Чен, завжди уважний до деталей, теж хотів знати відповідь на це запитання, але ніколи не наважився б задати його ось так у лоб. Це могло засмутити геге. Так, власне, і сталося.

Небожитель усьогоза кілька секунд потьмянів і, здається, померк, відводячи погляд убік і віддаючись тяжкому спогаду. Визнавати помилки і слабкості не хотілося. Але саме один із таких його вчинків і призвів до нинішньої ситуації, де вони навіть не обговорювали план, а лише засипали питаннями його, напівдемона-напівбога в білих шатах.

— Я уклав угоду. З Бай Усянем.

Мовчазні секунди потягнулися. Ніхто не ворушився і не дихав. Навіть серцебиття у небожителів не було чутно. Се Лянь встиг задати собі подумки питання відносно учителя. “Якщо він не Небожитель і не демон, то яким чином, маючи нейтральну ци, він усе ще живий?”. До цього моменту така деталь не спадала на думку, але зараз був слушний момент. Хто такий Мей Нянцзин? Ким є його радник насправді?

Тишу в залі розірвали два голоси, що наперебій тараторили те, що принц ідіот і ніщо не могло коштувати такої ціни, що його обдурили і тепер, через багато років, вони приречені. Зі всього потоку слів Се Лянь виловив лише одну фразу, яка справді зачепила його. Він звик, коли люди лаються і ображають його, але інших…

— … та навіть якась жменька людських душ, навіть дитячих, не варта укладання угоди з демонами.

Хто саме з двох богів війни промовив її, на той момент вже було не важливо. Спалахнувши, Се Лянь підірвався, навіть не соромлячись засвітити вкотре обкладинку свого божественного порнографічного мануалу.

— Не вам вирішувати, скільки коштує договір з неперевершеним демоном, — незвично різко відповів принц з Сянле. Наче йому знову було сімнадцять. З тих пір пройшло понад вісімсот років, а він усе ще цінує будь яке життя.

— Я зробив це тому, що не міг інакше. Це мій обов’язок і моє тавро. Якщо вам начхати на інших — це ваше право. Але я не міг їх покинути. Ні тоді, ні зараз. Я не можу сидіти склавши руки і дивитись на те, як хтось помирає. Поки в мене є сили — я буду надавати допомогу кожному, хто її потребує. І навіть без рук я продовжу, доки світ остаточно не відкине моє існування і не зітре всі згадки про моє перебування тут.

У цей момент погляд Се Ляня палахкотів праведним гнівом і, здається, навіть повітря в приміщенні стало густим і концентрованим, наче гаряча вишнева помадка, що стікає по дерев’яній ложці. Хва Чен встав, відокремлюючи помахом рукава свого коханого від молодих людей, які на нього нападали. На відміну від Золотого Лотоса, він не мав високих моральних устоїв і внутрішніх заборон вбивства. Віні дивився б зі спокійною усмішкою на те, як палахкотить увесь світ, складений до ніг Його Високості.Тому йому було плювати, що саме і хто думає. Головне, щоб Се Лянь не нервував.

— Геге, не гнівайся на нас, будь ласка. Ми інші, тому зрозуміти мотиви твоїх вчинків нашим розумом важко. Закриємо ж тему. Минуле не можна переписати.

— Молодий князь істину каже, — з усмішкою промовив Мей Нянцзін, виступаючи трохи ближче до центру.

— Вам варто спробувати знайти спосіб розблокувати бодай одну з сил Його Високості Наслідного Принца. На жаль, канги можуть бути зняті тільки самим Білим Лихом, але кайдани можна не тільки розстібнути по волі пана. Я вже провів деякий час за вивченням давніх писань. На щастя, Небесна Бібліотека все ще вціліла.

У богів війни, на жаль, терпіння вислухати літню людину до кінця не вистачало, тому вони, замахавши руками, перебили чоловіка цілком резонними, на їх погляд, питаннями:

— Ми тут з’ясовували важливі речі.

— Хто знає, може завтра останній день, а ми так і не пізнаємо Се Ляня таким, яким він є.

Радник зсунув брови і, скоротивши відстань всього за пару кроків, відчутно вдарив по лобі складеним віялом спершу Му Цина а потім і Фен Сіня.

– Я стільки років витратив, навчаючи вас даремно? Чи варто було залишити вас на якихось вісім століть, і ви зовсім розучилися шанувати старших і не перебивати їх? За таке належить добряча прочуханка!

Потираючи лоби з червоніючими мітками, обидва боги війни разом замовкли. Се Лянь вирішив їх врятувати, акуратно опустивши долоню на плече радника. По суті не важливо, ким він є: небожителем, демоном, чи просто сутністью, що застрягла між життям і смерттю. Зараз не час задавати дурні питання.

— Не гнівайся на них, краще відпусти. Нам усім варто відпочити. Ранок все одно розумніший за ніч. Та лише вводить в оману і дарує уявні відчуття.

Радник обернувся, посміхаючись. Хоч хтось його слухав.

– І то вірно. Мабуть, я тоді відкланяюся.

Слідом за чоловіком Фен Сінь і Му Цін теж залишили зал. Вони, звичайно, не збиралися йти спати, але натяк зрозуміли. Хва Чену і Се Ляню, мабуть, хотілося побути наодинці і провести останні години за якоюсь приємною розмовою. Не довіряти демонові причин у них не було. Після всього, що вони пережили поруч із ним, обидва розуміли – Кривавий дощ, щукаючий квіти – найбільш надійна особа, якщо питання має відношення до Се Ляня.