Нехай дістається церквам з хоругвами

Се Ляню була потрібна його вдача. Без неї і без магії, що наповнює організм, шансів на перемогу у них не було ніяких. Але навіть при всьому бажанні, навіть якби кожен небожитель сам попросив би своїх віруючих молитися в храмах Се Ляня, знадобилися б місяці, якщо не роки старанного збору емоцій та крихт щирості людей, щоб відновити хоча б половину його колишньої сили. А в них була одна ніч.

Се Лянь стискав рукава свого одягу, комкаючи їх і нервово похитуючись. Він розумів, що виходу немає, і десятки, навіть сотні тисяч людей загинуть лише тому, що він живе на цьому світі. Лиха будуть вирувати повсюди, піднімаючи вогняні смерчі до небес і проливаючись кислотним дощем на поля, що колосяться, тільки через те, що він народився колись під Щасливою Зіркою.

Але Се Лянь мав Хва Чена. Так, у його підпорядкуванні були всі демони. Навіть Чорновод, мабуть, не відмовився б простягнути долоню допомоги, нехай і вологу… Але не в демонах справа. Се Ляню не потрібно більше нікого, крім того єдиного, хто був готовий проміняти сонячне світло і місячне сяйво на одну лише посмішку свого божества.

— Геге… — обережно сказав чоловік, почуваючи себе на диво несміливо і невпевнено. Він знав, що слова, які зараз будуть сказані, можуть обурити Се Ляня до глибини душі, але це був вихід. І він має спрацювати.

— Геге… Ти віддав всю свою вдачу своїм віруючим, рятуючи купу людей та демона на горі Тунлу. Безликій Бай сказав, що не відбере її, а саме запечатає, передавши тимчасово твоїм віруючим… Я знаю… Я знаю людину, яка отримала того дня усе.

Обережно доторкнувшись до плеча Се Ляня, він м’яко потягнув чоловіка на себе, розвертаючи.Дивитись у теплі очі було нелегко, проте Хва Чен вже не зупиняв свою промову.

— Я думав, що це Небеса зцілили мене від невдачі, але насправді я просто отримав твій дар. І тепер я хотів би його повернути.

Се Лянь здивовано розплющив очі, дивлячись на Хва Чена. Зараз, уважно придивляючись, він міг вловити в його рисах обличчя невиразний образ із спогадів. Так ось воно як… Біле Лихо тоді не виконав обіцянки, забравши людей у ​​безпечне місце. Це Хва Чен отримав право на вознесіння завдяки щасливому випадку. Що ж, це багато що пояснювало.

— Я не можу забрати її у тебе. Навіть знаючи, що вона моя, я не можу прийняти її в дар. Це обмежений ресурс. Він народжується в мені, але наповнює тебе, а не мене. Це… Складний зв’язок.

Се Лянь все ще не розумів, до чого це одкровення. Звичайно, знати правду важливо, але в такий момент не все одно, куди саме йде його запечатана сила, коли на ньому канги. Саме вони заважають. Не відсутність сили у собі.

— Геге мене не зрозумів, – усміхнувся Хва Чен, все ще трохи ніяково. — Я ж твій віруючий. Так що я можу повернути тобі назад твою удачу, знявши кайдани. При цьому це навіть не зробить мене повним невдахою. Я вже просочився за ці століття наскрізь і навчився мати власну.

— Так?! То чого ж ти раніше мовчав! Давай! — різко пожвавішав Се Лянь. Не зрозуміло чому, але демон у алому тепер вагався. Чому він так довго про це мовчав, і чому зараз так ніяковіє. Це дуже не властиве володарю Примарного міста.

— Є проблема. Це може порушити твою культивацію та душевний стан…

Принц на секунду завмер, трохи не розуміючи, до чого і куди хилить князь демонів. Пауза затяглася, бо обидва підбирали формулювання слів.

— Геге… Для того, щоб повернути твою удачу, мені потрібно буде зробити багато непристойних дій у твоєму храмі. Тобі не потрібно в них брати участь, але доведеться дивитися і отримувати енергію з пахощами та молитвами, — вирішив не особливо затягувати Хва Чен, дивлячись у вічі свого божества та посміхаючись. Пара секунд, і принц залився фарбою, зрозумівши, який спосіб йому пропонують. У будь-якій іншій ситуації він би відразу відмовився, але зараз… Він не міг сказати “ні”. Не наважитись заплатити таку мізерну ціну було не просто слабкістю і безумством. Це було зрадою ідеалів.

— Якщо ти знаєш як, то…

— Ти мені довіряєш? – Хва Чен взяв за руку принца, трохи переплітаючи їхні пальці. Виривати долоню було б непристойно. Легкий кивок був згодою.

— Тоді підкинь кістки…

***

Вони опинилися у Храмі Тисячі Вогнів.

Сьогодні його було не впізнати: ніби готуючись до церемонії, демони натягли сюди паличок пахощів та квіткових композицій, що заповнили кожен вигин мармуру свіжими пелюстками. Від солодкуватих ароматів, що наповнили усе навколо, у Се Ляня трохи закрутилася голова.

Хва Чен пройшов до підніжжя статуї і, розкривши свій червоний камзол, зняв його, залишаючись у сорочці. Дорога, вручну розшита тканина опустилася на твердий камінь.

– Пробач, геге, – нагадав Хва Чен, обернувшись до замерлого демона-небожителя, – ти сам велів не готувати подушок, так що доведеться тобі сидіти на ньому.

Притримавши принца під руку, Кривавий дощ, шукаючий квіти допоміг йому зійти на постамент і опуститися в позу лотоса обличчям до порожньої зали. Було тихо. Відчуття того, що вони зараз раптом стали відрізані від усього світу і небес зависло у повітрі. Хва Чен теж це відчував. Вперше вони насправді лишилися наодинці. Опустивши погляд униз, чоловік повільно видихнув, збираючи думки докупи.

— Чи можу я дещо у тебе попросити, перш ніж ми почнемо? – обережно промовив демон.

— Так. Звісно. Все, що завгодно, – принц не забарився з відповіддю.

— Дозволь мені тільки сьогодні схилити коліна у твоєму храмі…

Се Лянь мовчки кивнув, вживаючись у роль манірного небожителя і бога війни. Насправді хвилювання не дозволяло йому вимовити більше ні слова, раптом зводячи щелепу і стаючи грудкою в горлі.

Хва Чен повільно відступив на пару кроків. Одним порухом долоні він змусив усі кулі світла, що імітують тисячі небесних ліхтариків під стелею храму, поступово згаснути, занурюючи приміщення в напівтемряву. Ще один порух, і кожна паличка пахощів задимілася, а кожна свічка – спалахнула теплим тремтливим вогником. Зоряне небо нагорі поступово згасало, зате мерехтливі крапки внизу створили таку саму картину, відображаючи те, що відбувалося насправді. Спочатку Небеса вчать свічки горіти, а потім ті повертають божественну ласку теплом і тремтінням полум’я. Вони замкнули ідеологічне єднання божества з його віруючим у м’якому тьмяному освітленні.

Се Лянь вдихнув давно забутий аромат, що вже почав заповнювати простір і розслаблено завмер, залишаючи думки про майбутній бій на потім. Нині між ним з Сань ланом ритуал.

Хва Чен роздягався повільно. Статний і красивий чоловік, він був бездоганний скрізь. Кожен міліметр світлої шкіри, що оголювався, ще раз доводив, що чоловік перед принцем — справжній князь демонів. Жодна жива людина не здатна була мати такі гострі форми і таку досконалу статуру. Напівтемрява створювала химерну тінь, глибоко підкреслюючи то розвинені м’язи грудей, то лінії міцних стегон, то те саме, від чого Се Лянь поспішив відвести погляд. Вісімсот років культивації. ніколи раніше подібного він не зустрічав і не уявляв…

Одяг падав вниз, поки Хва Чен, абсолютно оголений, не переступив його і не став навколішки, закликаючи флакон з маслом з’явитися перед ним. Се Лянь, що все ще відвернувся, не хотів дивитися: боровся з новими почуттями всередині себе, боявся програти йому і не впоратися з невідомою раніше палкістю, що спалахнула в ньому. Утім, небожитель вчасно зрозумів: як не стане дивитись, тоді все буде нанівець. Він має бачити і знати, що відбувається.

Одними думками про борг і необхідність подібне не зробити. Але, опускаючись на холодну підлогу, Хуа Чен думав далеко не про людські життя і високі матерії. Він думав саме про Се Ляна. Про людину, чий образ багато років зберігав із потаємною ніжністю у своєму серці. Спершу він думав, що це вдячність і вірність, але ці почуття сягали далеко за межі братніх. Прикусивши губу, чоловік змочив долоні в маслі, дозволяючи собі виконати найгіршу фантазію, що виникають у снах. Він ненавидів себе за те, що любить бога, ненавидів за те, що відчуває потяг до того, заради кого існував. Піднесені почуття безмежної довіри поступово доповнювалися цими еротичними фантазіями. До чого ж вони привели?

Долоня обережно погладжувала член, розподіляючи масло. Пахощі, що наповнювали зал, дозволяли розслабитися. Схоже, вибір ароматів був саме для цього моменту. Він розпалював внутрішній вогонь і заспокоював тривогу, відводив фантазії… далі. Повільні, плавні рухи доповнювали тишу ледь відчутним шорохом. Демон прикрив очі остаточно. Друга рука погладжувала торс і груди, чіпаючи соски, трохи стискаючи їх і перекочуючи між пальцями тверді намистини.

Думки заспокоювалися, а спогади минулого плавно сповільнювали свій хід і танули. Реальність кидала якір у приємному сьогоденні, де йому вперше в житті було дозволено висловити своє кохання саме так, як того хотілося тілу.

Вперше Се Лянь був справді готовий прийняти щось, а не отримати і, примноживши, повернути. І це страшенно тішило Хва Чена. Підібгані губи, розслабившись, перетекли в посмішку, а рухи набули впевненості. Навіть пристрасті. Поступово, потроху він входив у раж, прискорюючи рухи, поки дихання не почало збиватися, а хвилі задоволення, що прокочуються по тілу, не зірвали з губ стогін, що глухо осів на підлозі храму.

Се Лянь не міг відірватися від видовища, що розігрувалося перед ним і для нього. Пахощі вже паморочили голову, затуманивши свідомість, так що сприймати реальність виходило лише через призму легкого серпанку. Але те, що він бачив, було чудово. Кожен рух був такий енергійний і наповнений якоюсь невідомою до цього моменту силою. Се Лянь відчував, як йому стає спекотно. Щоки і кінчики вух небожителя почали червоніти, палаючи від дивного почуття тепла, що трохи нагадує згубну дію розпусних квітів. Але лише трохи… Це була невідома, але солодка отрута.

вуа Чен не дивився на нього, але думав. Всі думки демона концентрувалися на Наслідному Принцу Сяньле, і в момент несамовитості він тихо шепнув «Се Лянь», забруднюючи підлогу перед собою.

Глибокий вдих, пару секунд на перепочинок, і, додавши масла, демон продовжив, ніби щойно нічого не сталося, ніби це не він у момент найвищого задоволення обережно і несміливо вимовляв ім’я, яке так солодко звучало в його вустах.

Се Лянь злегка відтягнув комір, намагаючись вдихнути більше свіжого повітря, але дим від паличок лише піднявся до нього, прагнучи швидше огорнути і перетворитися на магічну енергію, що тече по божественних венах. Клята канга на шиї діяла прекрасно, але друга… Се Лянь на мить відвів погляд від Хва Чена, з подивом відзначаючи, що малюнок на шкірі трохи припух і ніби виступив.

Дія ж попереду тривала. Чоловік без сорому, відкинувши таке поняття як пристойність, задовольняв себе зі знанням справи. Що ж він уявляв у ці моменти? Се Лянь не хотів здогадуватися, але час від часу ловив себе на думці, через яку ганебно тягло в паху.

Долоня Хва Чена ковзала по вологому члену, що встиг знову напружитися під рухами. Він пестив свій орган, немов грав на музичному інструменті, перебираючи часом пальцями і відволікаючись на ніжні ласки голівки. Але це був лише другий оргазм із багатьох. Не шкодуючи себе, чоловік щоразу доходив до найвищої точки насолоди, що стала до четвертого разу вже не бажаною, а хворобливою. Погляд, спрямований на Се Ляня, втім, був незмінно-чарівним.

Лоб і все тіло демона вкрилося потом, що набухав важкими краплями і часом креслив вологі блискучі доріжки, огинаючи рельєфні м’язи. Волосся де інде злиплося і притиснулося до шкіри, розпаленої від багатогодинної тортури задоволенням, але чоловік не здавався, з любов’ю дивлячись на того, до кого мріяв торкатися. Він дивився на божественні долоні і представляв тонкі пальці на своєму тілі, дивився на кохані губи і мріяв, щоб вони цілували його шию, а можливо, і кусали, залишаючи рівні сліди любові та пристрасті на шкірі. Він мріяв віддаватися йому і в цій щирій вірі повертав все те, що колись отримав за незнанням і випадковістю. Щасливою випадковістю.

За пару годин Се Лянь виявив, що добре запам’ятав цю картину в дрібницях: звук хрипкого голосу Хва Чена, то приглушеного, то відкрито-гучного, що здіймався до стелі з тим, як швидко долоня пестила стовбур, потирала тіло точно під головкою, у чутливому місці. Він запам’ятав і тремтіння великого тіла чоловіка, і щось безпорадне у виразі його обличчя перед кожним оргазмом.

На світанку Хва Чен вже не міг стояти на колінах. Його руки втомилися від багатогодинних ласк, а член був червоним і мало не болів від кожного дотику. В черговий раз досягаючи сім’явипорскування, демонк, ще на початку ночі гордий і впевнений у собі, ледь не плакав. Се Лянь, що завмер подібно до статуї ще багато годин тому, нарешті ніби прокинувся від сну.

На Зап’ясті опинилася незнайома вага. Погляд божества сфокусувався на громіздкому браслеті з десятків червоних намистин, що повис на його руці. Клята канга була знята. Небожитель спробував піднятися відразу, ні секунди не зволікаючи і відчув, як від поспішності неприємно приливає до кінцівок кров. Хва Чен зараз не дивився на нього.

— Геге… Будь ласка… — видихнув демон, напружено скривившись від того, як неприємне вже збудження вкотре пробігло по тілу, не давши бажаної розрядки та полегшення. Міцно заплющені зараз очі допомагали йому триматися для продовження ритуалу.

Не довго думаючи, Се Лянь зістрибнув з постаменту. Ті миті, поки він був у повітрі, чоловік як ніколи нагадував зображення Наслідного Принца, намальоване у багатьох храмах вісімсот років тому. Він знову був Богом Війни в Короні з Квітів і завис у повітрі так само, як у день святкування в Сяньле, коли стрибнув на платформу зі стіни.

— Припини. Хіба я дозволяв тобі самозадоволення в моєму храмі після світанку? — голос бога звучав незвично твердо, майже суворо, наче віддалений гуркіт в небі, затягнутому грозовими хмарами з диму свічок і пахощів, що догоріли. Хва Чен, який почув вперше за ніч голос свого коханого, підняв голову і подивився на небожителя. З тремтячих губ зірвався жалюгідний хник. Чоловік, здається, зовсім не вірив, що цей суворий тон не породження його фантазії, а реальне звернення Се Ляня до нього.

— Геге… Геге, будь ласка, — видихнув він, продовжуючи рухати рукою.

— Ти зробив достатньо, – Се Лянь підійшов ближче і, підкоряючись пориву, присів поруч, накриваючи руки демона своїми. – Ти впорався, Хва Чен. Ти молодець.

Чи то холодний дотик долоні. чи може наказ і похвала, вимовленні так суворо, ніби вдарили демона блискавкою, змушуючи застогнати і вилитися востаннє за ніч. Пара крапель натужно скотилися по голівці вниз, додаючись до липкої калюжі під ним.

— Я… Геге… Вибач, я… — він щось намагався сказати, але Се Лянь не міг розібрати й слова з цього белькотіння, водночас розуміючи, що бризки демонічного насіння білими плямами в’їлися в рукав божественних шат. Від цієї думки небожитель осторпів. Що він робить? Сидить у своєму храмі на колінах і торкається такого місця у самого Кривавого Доща, шкукаючого квіти! Браслет на руці не витримав напруженості моменту першим. Стримуюча мотузка лопнула, а важкі гранатові намистини з гуркотом посипалися на підлогу, розтікаючись кривавою хвилею на всі боки.

— Досить. Ти чудово впорався. Краще за тебе ніхто не зміг би, — засунувши подалі свої змішані почуття, майже ласкаво сказав Се Лянь, роздивляючись зблизька втомленого чоловіка. Йому необхідна була підтримка. Се лянь м’яко осів поруч, обіймаючи Хва Чено. Спершу невпевненно, а потім все сміливіше, він притягнуй його до себе, даючи відчути тепло і глухе ритмічне биття крові в тонких венах на шиї. Тіло Се Ляня було живим, гарячим, а дурманливий запах пахощів осів на одягі та шкірі.

На кілька хвилин все завмерло. Хва Чен дихав важко і сипло, стиснувши своєю рукою у відповідь передпліччя Се Ляня. Часом він здригався від останніх оргазмових судом, все ще не здатний відпустити себе. Бог розумів, що потрібно було щось більше, ніж обійми, щоб повною мірою віддячити своєму найвірнішому послідовнику за таку жертву. Проте з діями Се Лянь трохи забарився. Він не міг наважитися перейти якусь свою внутрішню межу і поцілувати Хва Чена. Може тому не сподобається? Він не просив… Але, враховуючи обставини… Нахилившись ще ближче вперед, наслідний принц несміливо торкнувся самого куточка губ демона, вдихаючи в нього ту краплю магічних сил, яка залишалася з останнього запозичення. Їх має вистачити, щоб згодом прийти до тями і встати.

— Відпочинь і приведи себе в порядок… — Се Лянь відпустив демона і підвівся. На жаль, у них немає більше часу. Необхідно діяти.

— Я знаю, ти мене розумієш, – видихнув небожитель. Пара кроків, і він, підкинувши гральні кістки, вибив дві шістки на кубиках. В той же момент перед небожителем з’явився портал назад, туди, де на нього чекала остання битва.