Неочікувана зустріч на свято Морських Ліхтариків

– …Пречудово, – Панталоне сплеснув руками та поглянув на надані йому звіти головою філії Банку Північного Королівства у Лі Юе. – Як і очікувалося, святкові дні принесли нам чималий прибуток, хвалю Андрію!
– Дякую, пане Передвіснику, – голова філії трохи зашарівся.
– І, яка удача, що Цисінь знову не помітили, як наші ставки по кредитах виросли, – у очах Передвісника запалали хитрі вогники. – Тепер, половина торговців Лі Юе у наших руках. До того ж, як я чув, хутра у цьому році мають зрости у ціні. Так само, як і міцний алкоголь… Передайте Івановичу, щоб повідомив інших – ціна зростає удвічі, на все.
– Пане Передвіснику… Чи це законно?! – бідкався голова банку.
– Ха-ха-ха… – Понталоне залився сміхом, після чого поправив окуляри та продовжив: – Законно?! Звичайно ні… Однак, у бізнесі головне відчувати вигоду, і хапати її за хвіст. Наші товари все одно набагато дешевші, ніж у Фонтейну чи Натлану. У Лі Юе цінують вигоду, а отже наша пропозиція їх має задовільнити. До того ж, Сумеру тільки відходить від того, що там наробив Дотторе, тому думаю, у нас у запасі як мінімум пів року. Далі – ціна знизиться, і ми знайдемо нові шляхи прибутку.
– До речі, ми нарешті змогли виплатити компенсацію місту за те, що наробив Одинадцятий Передвісник та вийти в плюс, – взяв слово Андрій. – Більше до нас претензій не буде.
– Навіть не нагадуй мені про той випадок, – відмахнувся Панталоне. – Яка дурна трата мори… Та все ж, я радий, що цей інцидент вичерпано. На один головний біль менше.
– Смію припустити, пане, – зауважив Андрій, – що ви прибули до Лі Юе не тільки для того, щоб переглянути звіти.
– Маєш рацію, – кивнув Панталоне. – Цьогоріч, мені особисто захотілося подивитися на свято Морських Ліхтариків. Сніжна хоч і більш відповідає зимовому настрою, однак, мені захотілося трохи побути у місці… з дещо теплішим кліматом. І Лі Юе, як на мій погляд, у цій порі – найкращий вибір.
– Ваша правда, – кивнув голова банку. – Хоча ваш приїзд для нас був наче сніг на голову…
– Ха-ха-ха, – знову засміявся Панталоне. – Дотепно, Андрію… Дуже дотепно. Але краще, щоб ніхто не знав про те, що я сюди приїздив.
– Не хвилюйтеся. Банк сьогодні зачинений. А персонал – я відпустив на свято, – запевнив Андрій. – Бачили б ви як Влад стрибав від щастя, коли я дозволив йому піти з Надією трохи раніше…
– Чудово, – посміхнувся Передвісник. – Тоді, думаю мені та Вам час іти. Не хотілося б пропустити цьогорічний перформанс.
– А, Ви не боїтеся, що на вулиці Вас може хтось впізнати?! Все ж, усе місто там збереться?!
– Вулиця?! – засміявся Панталоне. – Хто казав про вулицю?!…

І враз, Передвісник зник у чорному ході банку, в компанії двох піро-агентів та трьох магічок цицинів.

***
Гора Тяньхен була обрана Передвісником Фатуї як найкраще місце з якого відкривається прекрасний вид на усю гавань Лі Юе. І, на відміну від шумних вулиць, які викликали у Панталоне відразу – це місце було таким собі усамітненим оазисом у тому морі людей, які блукали містом галасуючи від радості на усе горло.

Панталоне завчасно домовився з Арлекіно, що вона виділить йому найкращих зі своїх людей в якості ескорту у південні землі, щоб ніхто, особливо Цисінь, не пронюхав про те, що він приїде сюди подивитися на свято. Звичайно, вона зробила це вкрай неохоче, проте, все ж зробила. Та й самому Панталоне було вкрай незвично просити, саме в неї, допомоги. Тож вони зійшлися на тому, що він виділить їй нарешті гроші на обновку дитячого притулку та будівництва нового корпусу, а вона не повідомить П’єро, що він так безцеремонно залишив Сніжну без його згоди.

Панталоне дістався верхівки гори саме вчасно, бо на дворі вже сутеніло, а це означало, що свято от-от мало розпочатися. Передвісник Фатуї присів на стареньку кам’яну лавку, яку його люди завчасно вимили, напарфумили, а також постелили теплу ковдру, щоб сідниці їхнього шефа почувалися у теплі, та, тримаючи у руках чарку дорого вина, почав споглядати, як поступово Лі Юе піддається владі ночі.

І тоді, коли з’явилися перші зорі, у небо піднявся вир яскравих ліхтариків, які враз укрили собою увесь небосхил. Подібну красу Панталоне було бачити незвично, бо, частіше всього, його увагу привертали виключно дзвін монет та блиск дорогоцінного каміння. Та нині, Передвісник Фатуї знаходився у вкрай розважливому настрої, а мелодії та пісні, що доносилися з гавані, були вкрай приємні його витонченому та егоцентричному вуху.
– Милуєтеся краєвидом?! – мовив раптом голос позаду.

Фатуї вмить розвернули свої голови у бік голосу та побачили, що там стоїть висока струнка жінка з темним коротким волоссям та білосніжним кожушком за спиною. Її обличчя розпливлося у посмішці, і вона неспішно почала наближатися до групи Фатуї, які так нахабно перетнули кордони Лі Юе.
– Невже це моя давня знайома, Є Лань?! – Панталоне підвівся на ноги та зблиснув дорогими перстнями на руках. – Скільки часу ж минуло з нашої останньої зустрічі?…
– Достатньо, – відповіла жінка, та склала руки на грудях.
– Бачу мій подарунок Цариці прийшовся тобі до смаку, – зауважив Передвісник, кивнувши на кожушок за її спиною. – Ти неабияк зіпсувала мені життя цим вчинком.
– Я також дещо втратила тоді, – дорікнула йому Є Лань. – Тож ми – квити.
– Ха-ха… Он як?! – Панталоне злегка посміхнувся, та приклав вказівного пальця до вуст. – Це звичайно все добре, але, задовільни мою цікавість: як ти дізналася про те, що я прибуду до Лі Юе?!
– Ти знаєш мене, а я знаю – тебе, – відповіла Є Лань. – Така помпезна фігура серед керівництва Фатуї, до того ж вкрай зосереджена на власному комфорті, просто не може лишитися непоміченою. Я провела розслідування та виявила, що штат посольства Сніжної раптом дуже підозріло зріс, поповнившись досить елітними агентами. І це на свято Ліхтариків, коли вас навпаки меншає. Висновок – хтось має приїхати із верхівки. Але, хто?! Передвісник Тарталья чхати хотів на подібні формальності, він і так постійно ошивається в місті без жодної охорони. Дотторе, за моєю інформацією, зараз у Сніжній, як і інші Передвісники, на балу у Заполярному Палаці, святкують ще одну гучну перемогу. А єдиний, хто б міг замовити у Лі Юе настільки дороге вино із Фонтейну, семисотрічний нефритовий сервіз, та фрукти з Сумеру, які в нашій гавані нині у великому дефіциті через перебої з поставками – це ти!
– Браво, – Панталоне поплескав у долоні та посміхнувся. – Ти й досі така сама спостережлива, як і завжди. Прийми мою щиру похвалу.
– Це ти ще головного не чув, – очі Є Лань зблиснули дивним сяйвом. – Я розвідала, що перед тим, як приїхати сюди, ти провів перемовини з асоціацією торговців Сніжної та певними чиновниками Лі Юе, наближеними до Цисін, про те, щоб взяти під свою монополію ринок хутра та міцного алкоголю. І, ой, яка неочікуваність, «Воля Небес» та «Нефритова Рівновага» одночасно провели перемовини з торговцями з Мондштадту та Інадзуми, які цього річ зіткнулися з кризою надвиробництва. І вони люб’язно погодилися зайти на наш ринок зі своїми шубами з білого лиса із Драконового Хребта, та рисовою горілкою з Нарукамі. Ціни, які вони нам запропонували – набагато нижчі за ті, які пропонує Сніжна. І або ви – знизите ціну, або вас просто витиснуть з цього ринку. Шах і Мат, козел.
– Ах ти ж!!!… – обличчя Панталоне враз охопила ненависть, а його спокійний та самовпевнений тон враз поступився роздратуванню. – Клята дівка!

Агенти Фатуї враз зблиснули зброєю та приготувалися до атаки.
– Краще накажи своїм людям скласти зброю та йти за мною, – мовила Є Лань, та дістала свого лука. – Ви незаконно перетнули кордон нашої держави, і маєте відповісти за свої вчинки. Мілелити саме зараз прямують сюди, і в ваших інтересах – не йти на конфронтацію.
– Думаєш?! – голос Панталоне повернув свою звичну гордовитість. – Хоч тобі і вдалося дещо полоскотати мені нерви, дівко, не забувайся, перед тобою – Передвісник Фатуї. Відступися, або мої люди зроблять тобі дуже-дуже боляче! Владиміре, Стефан!…

Піро-агенти Фатуї оголили свої клинки, а магічки, змахнувши курильницями туманної трави, почали призивати цицинів. Бійка була неминучою, Є Лань це розуміла. Та як би вона не хотіла схопити Панталоне, вона знала, що навіть, якщо їй вдасться розібратися з охороною – він все одно вже встигне покинути Лі Юе.
– Нехай, – мовила Є Лань, опускаючи лук, – на цей раз – я дам тобі втекти. Вважай це подарунком на свято Морських Ліхтариків. Але, пам’ятай Панталоне, настане день, коли твоїй імперії прийде кінець, і більше не знайдеться нікого хто б міг стати на твій захист.
– Ха! Це ми ще побачимо! – Панталоне поправив свої окуляри, та промовив: – Ходімо, хлопці та дівчатка, свято закінчено, і нам тут більше робити нічого!… Бувай, Є Лань… Не кажу «прощавай», бо це не остання наша зустріч. Щасливого свята Морських Ліхтариків…
– Тоді, до зустрічі, – стиха мовила вона, дивлячись, як Фатуї зникають геть з її очей та покидають територію Лі Юе.

***
Вона ще довго дивилася їм у слід з гори Тяньхен, поки до неї не підбіг один з її людей, та не доповів, що Панталоне перетнув кордон, і тепер направляється назад до Сніжної. Є Лань мовчки посміхнулася та глянула на вкриту ліхтариками гавань міста. «Воля Небес» запрошувала її приєднатися до неї та капітана Бей Доу, коли Є Лань закінчить свої справи за містом, щоб обговорити поставки товарів з Монду та Інадзуми. Певно, розмова обіцяє бути цікавою, бо та обіцяла принести шахи й вино.
– Що ж… – зітхнула Є Лань. – Можливо тепер, я нарешті зможу відпочити та насолодитися цим прекрасним вечором. З новим роком, мене! Хай же цей рік принесе нашій гавані мир та спокій. Щасливого свята Морських Ліхтариків!