Неочевидне

Розмова виходить на новий рівень. Ще б пак, вони сидять тут вже чортзна скільки, намагаючись допити пляшки, що ніяк не хочуть закінчуватись. Дадзаю з самого початку не подобалась компанія, а Чюя задовбався розмовляти з тисячею знайомих, тож Тачіхарі не лишилось іншого вибору, окрім як прослідувати за ними у вільну кімнату.

З огляду на те, як Ґін постаралась над вечіркою, змусивши батьків ночувати не вдома та запросивши усіх, кого вона знала, це важливий день. Їй виповнилось вісімнадцять, вона ступила на нові території життя, і з боку найближчих друзів не ввічливо отак її залишати, але Тачіхара вирішив, що вони достатньо приділили їй уваги:

— Ви ж бачили, як коло неї крутиться той її хлопець. Навпаки, краще їм не заважати.

Чюя гмикає, але, здається, не надто цікавиться Ґін. Дадзай ловить на собі його таємничий погляд, перш ніж він буденним голосом каже:

— До речі, щодо хлопців, — Тачіхара, що ліниво розлігся на своєму боці ліжка, оживився й підняв голову. — Ти коли-небудь бував з хлопцями, Дадзай?

— Чому ти питаєш мене? Його спитай, — киває Дадзай в бік Мічізо, наче це змусить кров відлити від щік так само швидко, як вона там з’явилась.

— Значить, ні, — протягнув Чюя.

Тачіхара на це присвиснув. Чюя кинув на Дадзая ще один погляд — цього разу, оцінюючий — з місця, де він сперся ліктями на простирадла. Осаму, прибившись до спинки ліжка із підібганими колінами, відчув себе безпорадно. Він дуже хоче заперечити, вигадати історію, але нічого не говорить.

— Знаєш, Дадзай, — Чюя ставить свою пляшку на підлогу. — Ти сьогодні якийсь тихий. Тобі б не завадило розважитись.

Вони з Тачіхарою зустрічаються поглядами, й той підштовхує Дадзая, відставляючи і свою пляшку:

— Як гадаєш?

Дадзай, на жаль, — найбільш тверезий з присутніх. На нього тисне настрій, в якому опинився його напарник, те, як жахливо, напевне, виглядає ситуація. Він би залюбки випив більше, аби тільки не зізнаватись собі, що тепло, яке пробігає його тілом при думці, що Чюя трахне його, зовсім не пов’язане із температурою приміщення.

Йому на диво легко з’їхати вниз та трохи розвести коліна. Це німе запрошення, яке Чюя приймає без вагань. Поцілунок, яким він обдаровує Дадзая, наповнений умінням, обачливістю, а ще трепетом. Наче це справді є поцілунком. Наче Дадзай не божевільний, і…

— Будеш зверху? Навіть не знаю, чи ти прийняв би нас обох, — глузливо вишкірився Чюя, витягши його з роздумів.

Раптова близькість і те, як гарно переливається руде волосся на світлі, змушує Дадзая стискати кулаки, аби не заритися у нього, як якийсь закоханий дурень. Він не особливий, Тачіхара все ще тут, і вони з Чюєю, судячи з усього, знають одне одного значно краще у цій сфері життя. Дадзай має змиритись, що це лише секс через нудьгу.

Але Дадзай не може боротись з тим, як темнішають очі Чюї, коли він видає:

— Я не принцеса, Чюя.

Тобто, він не проти. Хоч ніколи не думав, що таке скаже.

Так от, він не може не слідкувати за діями Чюї занадто пильно, навіть коли Тачіхара доєднується до них, аби роздягнути його. Ще раз. Дадзай не особливий. Але в нього є всі права насолоджуватись тим, що він отримує від Чюї, яким би примарним воно не було.

Той не відривається від Дадзая й лише дужче зминає його боки, нишком втискаючи коліно між довгих ніг. Мічізо роздивляється його із неприкритою жагою, і Дадзаю здається це неправильним, але йому цікаво, як він буде відчуватися всередині поряд з Чюєю. Низ живота солодко скручує.

— Комусь з нас треба буде всадовити тебе на коліна. Так буде зручніше, — відсторонено констатує Чюя. Робить вигляд, що має великі проблеми зі зняттям перчаток, і щось підказує Дадзаю, що він вже в курсі, чиє обличчя Осаму воліє бачити найбільше.

Замість слів, він тягне Чюю за комір сорочки, й щойно стикається із ним губами, приймається знімати її. Тачіхара не заперечує та легенько відсуває Дадзая, звільнивши собі місце за його спиною. Ледве проводить нею, й цього достатньо, аби було чути тихе зітхання, а під руками піднялося дрібні волосинки.

Несподіваний дотик грубих пальців Тачіхари між сідниць Дадзая перетворює його мозок на желе, тому що він знав, що згодом вони увійдуть одночасно, але не встиг уявити, як минатиме процес розтяжки. Те, що Чюя не бариться і одразу переходить від пресу до місця поряд з чужими пальцями, вельми подобається члену Дадзая, попри те, що його залишили без уваги.

Але пальці швидко повертаються нагору, лише подражнивши чутливий вхід. Брови Дадзая супляться на пропозицію облизати пальці Чюї, але він наполягає:

— Нужбо, нема чого стидатися. Ти буквально дав нам дозвіл робити з тобою що завгодно.

Це стало першою межою, що перетнув Дадзай. Він випускає відвертий стогін, змушуючи Тачіхару, що був зайнятий його білизною, стрепенутися. Картинка перед очима набуває яскравіших кольорів.

Щелепа втомлюється вже скоро, хоча Чюя досі не дозволив Мічізо зроби ані руху, адже змазки ще недостатньо. Дадзай сумнівається, що витримає, але коли той накриває іншою рукою його вологу голівку, Осаму більше не скаржиться. Тачіхара не входить до типу хлопців, з якими Дадзай би зустрічався, проте він має визнати, що засранець вміє працювати руками. За якихось пару хвилин Дадзай забуває, над чим порається його рот.

До реальності повертає перший поштовх, який Чюя робить — з якоїсь причини — без попередження, наче на зло. Прості погладжування довкола завірили Дадзая, що все буде гаразд, але зараз все, очевидно, не дуже. Він не бачить цього, але Чюя, напевне, переглядається з Тачіхарою, і той поволі проштовхує в Дадзая свої пальці. Осаму вирішує, що краще потерпіти. Зі зміною у очах Чюї не можна сперечатися. Він її занадто добре впізнає.

Такого глибокого синього кольору вони стають лише у двох випадках: коли Чюя вкрай перевантажений роботою, не в змозі відкинути її до чорта, або коли в Чюї забирають щось, що належить тільки йому. Абсурдна думка, яку варто проігнорувати, але цілеспрямованість, з якою хлопець шукає простату Дадзая, не допомагає. Тачіхара занадто п’яний, аби брати участь у їхній мелодрамі, тож його рухи куди розважливіші, за що Дадзай йому неймовірно вдячний.

В один момент Осаму готовий розплакатися на місці, бо твердо впевнений, що зараз же кінчить. Але оргазм не настає, а задоволення стрімко зростає, відмикаючи мізки. Чюя знову влучає в ту саму точку, й Дадзай стогне. Біля вуха чути довгий видих.

— Думаєш, з ним краще не розпускати рук?

Щось у тому, як Тачіхара вдає, що Дадзая немає в кімнаті, доливає масла до вогню. Чюя тисне на його зігнуте коліно, аби було легше щоразу штовхатися під правильним кутом. На його обличчі грає зловісна усмішка.

— Та він скоро сам буде про це просити.

Згадавши, на що саме погодився, Дадзай майже розсіяно впивається в руку Мічізо, що якраз досяг червоних сосків. Осаму раптом розуміє, що хоче, аби той був із ним грубим, але задля таких відвертих зізнань зарано, тож лише кусає губу. Пожираючий погляд Чюї не відлипає від нього ані на мить. В ньому промайнуло щось дике, й у наступну секунду Чюя тягнеться за поцілунком до Тачіхари, з-під вій споглядаючи за реакцією третього. Дадзай же не знаходить мужності зупинити це, хоч як би його не дратували вибрики Чюї. Він здогадується, що за цим стоять важливіші речі, ніж бажання насолити, але уся концентрація йде на дві трійки пальців, що рухаються усередині з новим ентузіазмом.

Вологі звуки над вухом однаково проникають у найглибші частини свідомості. Дадзай не є нічим більшим для Чюї і ніколи не буде. Немає чого це обмірковувати. Тільки чому Чюя так мружиться, коли Осаму ледве торкається його ерекції?

— Починай, — киває він Тачіхарі, виймаючи свої пальці з Дадзая.

— А ти? — питає той, хоча зовсім не відмовляється від пропозиції, змазуючи свій член слиною.

— Я згодом.

Чюя куйовдить волосся Дадзая з незрозумілим виразом обличчя й миттю опиняється між його ніг. Дадзай не встигає зчутися, як усю довжину накриває приємною тіснотою. Якщо це мало допомогти відволіктися, то це спрацювало. В голові генеруються одні примітивні думки, й одна з них — Чюя провокує його. Здатися, підкоритися, зірвати маску вічного спокою, забутися. І Дадзай охоче приймає це.

Другий член входить незабаром — що лестить Осаму, адже це індикує те, як Чюя не здатний терпіти — і попереднє відчуття нестерпної заповненості подвоюється. Очі мимоволі закочуються, голос не слухається. Тачіхара високо це оцінює: його стегна підстрибують кожного разу, як Дадзай випускає найменший звук. Він не переймається тим, що надто скоро закінчить, на відміну від Чюї. Чюя ж старанно шукає способи вивести напарника на емоції, йому весь час мало того, що він отримує. Дадзаю здається, що він уже віддав все, що міг, і щоразу, як Чюя змінює кут чи ритм, виявляє, що ні.

Можливо, Чюя знав, як довести хлопців до таких станів, але вигляд Дадзая застає його зненацька. Він гадки не має, що робити, коли найжорстокіша людина, яку він зустрічав, так підставляється під нього, ще й член Тачіхари ковзає поряд. Дадзай оком не блимає, коли зривається на крик. І як же їм пощастило, що музика за дверима горлає на весь будинок.

— Будь ласка, прошу! Будь ласка, — благає Осаму зрозуміти, що йому потрібно, й відчайдушно хапається за руку Мічізо.

Той приймає сигнал і оком не блимає, коли боляче опускає руку на сідницю Дадзая. Це незручно, та Чюя намагається підпалити його поглядом, але це того варте. Чужі стегна несамовито тремтять. Замість того, аби марнувати час на звинувачення, Чюя ляскає іншу сідницю, й таким чином Дадзай від задоволення вигинає спину, лаючись. Заспокоївшись, Чюя дозволяє Тачіхарі завдати решту ударів.

До часу, коли Дадзай досягає піку, його лице надто червоне і свідомість надто захмарена, аби він зміг втриматись. Останнє, що доходить до нервових закінчень — слабкий голос Чюї, що вимовляє його ім’я. Голос, в оточенні якого хочеться розчинитись. А тоді Дадзай відключається.

***

Скоро на роботу. В них абсолютно немає на це часу. Та Дадзай не може зупинитись. Вони дістались точки суперечки, де в звичайних їдких фразах ховається справжнє ставлення, і йому не стане спокійно, доки не виясниться, що це все значить.

Все почалося з того, що Дадзай задав питання про вчорашню ніч. Він бачив, що Чюя мав що сказати, але той лише продовжував збиратися на місію, відмахуючись, мовляв, чому це взагалі має значення? Дадзай погоджувався, адже він не впевнений, чи зробив би все те, якби не пив і опинився в інших обставинах, проте його непокоїла легкість, з якою Чюя уникав прямих формулювань, коли розмова заходила про Тачіхару. Навіть якщо це було розраховано лише на реакцію Дадзая, і нічого між ними не відбувається, це не рятувало ситуацію. Осаму жах як дістала невизначеність.

Перепалка перетекла у відвертий скандал, Дадзай почав витягати старі скарги на відсутність поваги з його боку, на халатність, адже іноді Чюї справді перегинав зі своїми жартами. Коли він втомився наводити аргументи, а Чюя мало не здався, Дадзай припинив прикидатися, що Тачіхара — не головна тема розмови.

І от вони на десятому питанні про те,

— Чому це має таке значення для тебе?

Дадзая не влаштовує спокійний тон Чюї. Наче він не сприймає усе це як належить, наче Дадзай дарма виливає йому душу. Він зривається:

— Можливо, тому що ти мені подобаєшся, — мало не кричить Дадзай. Простір ламається від ваги мовчання, що запало між ними. — Мені треба іти, — додає тихіше і підводиться з крісла, яке від втискань усім тілом в нього загрожувало розвалитись.

Його перехоплюють майже одразу. Чужі руки мертвою хваткою чіпляються за комір, обличчя небезпечно близько до його власного. Погляд, що пробігається губами Дадзая, дуже серйозно налаштований та зосереджений на чомусь невідомому.

Водночас, з небаченою досі ніжністю, Чюя заглядає в його очі, вражено сміючись:

— Який же ти ідіот… — Й наступної миті цілує його, перед тим зовсім трохи повагавшись у потребі узгодити з усіма частками себе те, що збирається зробити.

Це ніщо інше, як буденний поцілунок. Наче Чюя зжився з думкою, що це нормально, наче в нього попереду купа часу виправитись, якщо Дадзаю раптом не сподобається. Дадзаю подобається. До білих кісточок пальців, що стискаються на чужому, дратуюче дорогому одязі. До сирот усім тілом і до абсолютної заборони Чюї відсторонятись. Вони ще декілька секунд хитаються зі сторони в сторону, не в змозі відірватись одне від одного хоч в одному з сенсів, перш ніж Осаму розриває контакт. Його погляд видає геть всі його почуття на даний момент, але це лише тому що вони вже це робили. Тобто, це може означати те ж, що минулого разу. В бажанні отримати свої відповіді, він намагається звучати вимогливіше, коли питає:

— Що це було?

— Чому ти раніше не сказав? — Чюя, вперто не помічаючи спантеличеність Дадзая, заривається носом у бліду шию. Його усмішка змушує Осаму на цілу мить забути що він мав щось проти.

— Я думав, це очевидно! — випалює він. Гнів вирує його нутром, адже це так і було. — І я не думав… Я не знав, що у мене є шанс.

Чюя піднімає голову, лише щоб знову затягнути Дадзая у поцілунок, а потім змучено пояснює:

— Це я думав, що у мене немає з тобою шансів! Я вважав, може, Ода…

Він обривається, здається, усвідомлюючи, що говорить, і Дадзай зайвий раз уявляє, наскільки жахливо вони виглядали б зі сторони: його руки незграбно висять на плечах Чюї, відстань між ними зовсім не обов’язкова і незрозуміло як визначена, дихання обох збите, а блакитні очі, попри свою переконливість, не можуть знайти собі місця.

Адже це — справжній абсурд. Одасаку грає велику роль у житті Дадзая, але він ніколи не стояв поряд із Чює. Так, останнім часом вони все рідше бачаться, проте і це стосується виключно симпатії Дадзая до нього.

— Він мій друг, бовдуре!

— Тачіхара теж мій друг! Ми ніколи не трахались, просто… Він був першим, кому я зізнався, тому що перед цим він зізнався мені, і… — каже Чюя на одному диханні та знову встановлює зоровий контакт у жесті “ну, ти зрозумів”. Його руки заспокійливо обхоплюють щоки Дадзая. — Гаразд? Тож будь ласка, не мели дурниць.

— Теж мені “дурниці”, — бурмотить Дадзай якомога байдужіше, в спробі перебити радість у голосі й іскри в очах.

Та йому досі чогось не вистачає. Чюя не був тим, хто бреше про такі речі, і пояснення звучало доволі правдоподібним, але словами важко перемогти установки, що місяцами, якщо не роками, роїлись у мізках. Дадзай майже впевнений, що такий самий погляд, який Чюя затримує на ньому зараз, отримував Тачіхара, навіть незалежно від їхнього статусу. Чюя заплющує очі й зітхає, ніби готуючись. Він знову його поцілує, і це знову нічого не змінить.

Натомість Чюя обіймає його. Не так, як коли-небудь ще, як, наприклад, у їхні підліткові роки, коли Дадзаю необхідна була підтримка, не так, як він обіймав кого-небудь ще, принаймні з того, що відомо Осаму. І це саме те, що потрібно. Секрет, про який хлопець досі нікому не розповідав. Скарб, який він нікому не давав потримати, вважаючи усіх інших не гідними. Тепло, якого Дадзай ніколи доти не відчував, яким, він готовий битись об заклад, Чюя ділиться з кимось вперше. З його рухів зрозуміло, що він сам не до кінця знає, що робить.

Дадзай нарешті розуміє, чому Чюя так поводився. Він настільки зневірився в тому, що Дадзай може щось до нього відчувати, настільки далеко втік від своїх власних почуттів, що навіть за бажання не зміг одразу витягти їх з себе. Він відчуває провину за те, що так мало приділяв Чюї уваги. Як останній егоїст, він намагався захистити себе від невзаємності, забувши, що Чюя теж має право висловитись. Осаму обіцяє собі більше так не робити. дозволяє собі дурну усмішку, перш ніж вони залишать кімнату, аби роз’їхатись по місіях.

Колеги гадки не матимуть, чому він сьогодні такий жвавий.