Незабудка

Ранок, Україна ще лежить у своєму старому ліжку. У минулій кімнаті в будинку Британії. Яскраві сонячні промені пробиваються в вікно, тому що, Юкі звечора забула зашторити їх. На годиннику восьма година, а дівчинка встає зазвичай о сьомій чи шостій через свою ранкову роботу, але сьогодні виняток. Вона можливо б ще трохи поспала, але прозвучав стукіт у двері і це її розбудило. До кімнати зайшов Британія.

– Прокидайся, невже забула що сьогодні ми вирушаємо в Алею Діаґон?

Дівчинка припідняла голову, а коли чоловік сів на край ліжка і повністю прийняла сидячу позу.

– Звісно я про це пам’ятаю, але давно я так добре не спала. – вона це говорила паралельно тручи руками очі.

– Ну тоді чекаю тебе за сніданком, зараз Гоуп принесе тобі одяг.

– Добре

Гоуп – це домашній ельф, який служить сім’ї англійців вже доволі довно. Юкі пам’ятає його ще з дитинства, коли він приносив їжу чи робив якісь справи по дому. Поки Гоуп ще не прийшов вона вирішила застелити ліжко, хоча цю роботу роблять саме ельфи домовики. Проте вона не дуже любить обтяжувати інших, а ще їй шкода Гоупа тай ельфів взагалі.

Вона застелила ліжко та знайшла у шухляді столу гребінець. Коли розчесала довге хвилясте волосся зайшов Гоуп.

– Гоуп радий бачити Україну знову в домі господаря, – він щиро був їй радий, тому що, вона завжди з ним чудово ладила і любила навіть погомоніти.

– Я також

Він поклав акуратно складений одяг на ліжко.

– Чому міс Україна сама застелила ліжко? Це робота Гоупа.

– Вирішила тобі допомогти.

– Міс Україна дуже добра.

На цих словах він вийшов з кімнати, а Юкі взяла одяг та пішла за ширму біля шафи. Вона скинула білу нічну сорочку і почала дивитись на одяг що їй принесли. Білі тоненькі панчохи, Темно-синя сукня з трохи об’ємними рукавами до ліктя, та довжиною до коліна. Нижня його частина від талії да колін вільна. Сукня пошита із цупкого але приємного матеріалу.

Одягнувшись вона спустилася в їдальню. На столі була яєчня з беконом та смажені овочі, а також чай. Типовий сніданок в англійській сім’ї. Вона сіла за стіл. УПА вже пішов на роботу. Канада та США вже поїли і вона за столом була лише з Британією. Він пив чай та переглядав ранішню пресу.

– Смачного

– Дякую

Дівчинка почала снідати вона була профі в етикеті, розбиралась у всьому столовому приладді, знала всі правила аристократичного прийому їжі. Взагалі роди французів та британців були чистокровними аристократами, але Британія та Франція не такі консервативні, як наприклад були їхні батьки вони вже більш простіші, але всеодно викликають, якусь повагу до себе та бажання рівнятись на них.

Після того, як дівчинка поснідала Британія покликав всіх дітей до коридору.

– Одягайтеся всі і ми вирушаємо

Одягнула свої чорні туфельки та накинула легенький чорний плащ. Канада був сьогодні з піднесеним настроєм що не скажеш про США, він виглядав якось трохи сумненько чи роздратовано? Хто зна. Коли всі були готові Британія повів їх у вітальню і взяв з собою тарілку з якимось порошком.

Коли вони ввійшли в вітальню чоловік зачерпнув жменю цього порошку.

– США ти перший, нехай Україна та Канада подивляться як це робити.

Хлопець підійшов і взяв жменю порошку в батька.

– Отже, це флу порошок за допомогою нього та камину можна перенестись у будь-яке місце назвавши його.

Поки чоловік це розповідав США зайшов у камин та витягнув руку вперед після чого сказав:”Алея Діаґон”. Чітко та голосно. Він зник у полум’ї. Після чого це зробили й інші.

 

З’явилися всі у провулку де на кожному кроці, якийсь магазин особливо багато із різним чаклунським приладдям.

– Ну що ж США ти йдеш з нами в крамницю “Олівандер” чи кудись сам чкурнеш?

– Ну все я звалюю

Хлопець одразу швидкою ходою “змився” з поля зору.

– Зрозуміло, що ж діти ходімо.

Британія вже звик до витівок старшого сина. Він повів Канаду та Україну через натовп. В якому здебільшого були діти – учні Гоґвортсу, які купують приладдя на цей навчальний рік. Багато табличок та вивісок з назвами крамниць та магазинів. Проходячи одну з вітрин Україні на очі потрапила зграйка її однолітків, які захопливо розглядали нову модель мітли “Німбус 2000”. Пройшовши ще трохи, вони зайшли у трохи занедбану крамницю. На її вивісці було написано “Олівандер”. По всій крамниці були десятки маленьких шухлядок, маленьких коробочок що стоять одне на одній утворюючи стоси навіть більші її зросту.

Неочікувано з одного кутка вийшов чоловік. З сивим волоссям, яке було дуже не охайне. Сиве та розтріпане ніби в навіженого. Він своїм старечим поглядом сірих очей сфокусувався на відвідувачах.

– Доброго дня, ооо які люди ,пане Британія, який я радий вас бачити.

– Доброго, – чоловік відповів більш скромніше.

– Це ваш молодший син?

– Так

– Ох а він виріс. А це що за мила дівчинка? Не знав що у вас ще дочка є.

– О ні, ви посилилися.

– Он як…Що ж радий вас всіх бачити. Підберемо ж вам палички. Він глянув на хлопчика.

– Почнемо з тебе

Він почав носитися по бібліотеці з шухляд, заглядаючи то в одну то в іншу. Потім у одній з шухляд витяг коробку та протягнув паличку хлопчику.

– Спробуй змахнути

Канада взмахнув нею та з’явилися яскраві іскорки різних кольорів вони закрутиля в повітрі, а потім зникли, як ні в чому не бувало.

– О так, вона тебе обрала. Паличка з дуба та серцевиною з волосся лісового єдинорога.

Канада здається був радий. Паличка була з темного дерева не надто довга та без різьблення. Він поклав паличку у футляр в якому вона була.

– А тепер ви панночко

Він приглядівся до Юкі і знову помчався по шухлядах. Врешті решт приніс якусь коробку, подав паличку. Дівчинка нею змахнула і тоді сильний потік магії вдарив у одну з полиць з паличками. Всі палички розлетілись. Старигань спантеличино кліпнув очима.

– Ні ні це точно не те

Україна обрежно поклала паличку, поки Канада був ошелешений. Чоловік далі помчався вишукувати паличку і цього разу приніс одну ну дуже гарну, як на смак України. Вона була довгою, зі світлого дерева з вирізьбленими квітами та візерунками. Сама витонченість.  Вона взяла її, а тоді змахнула.

На кінці палички засвітилось яскраве світло, а потім з цього світла вилетіли білі метелики вони закрутились у повітрі,  а потім повсідались на шухляди, полиці та стелю. Олівандер зачаровано споглядав це, а ще більше цим тішився Британія, проте Юкі цього не могла помітити. На його лиці сяяла щира усмішка, яку рідко можна побачити на його обличчі.

– Пані…ви унікальна

Юкі не встигнула нічого відповісти бо до крамниці зайшов чоловік.

– Британія вийди на секунду в мене до тебе є одна справа.

Почувши це чоловік вже збирався йти.

– Зачекайте зараз повернусь.

Британія вийшов, а за ним і Канада він щось хотів сказати батькові. Тим часом Юкі залишилась одна в крамниці.

– Чи знаєте ви яка унікальна ця паличка? – дещо загатково сказав Олівандер.

– Ні – Юкі була здивована такою реплікою.

– Основа цієї палички це береза, а береза символ відродження, краси, а серцевина із пера фенікса…Цю паличку я створив давно і я давно чекав цього моменту, а все, тому що, до пера фенікса я додав рослину наділену сильними чарами – барвінок. Я ніколи до серцевини не додавав два компонента, але тоді вирішив провести експеримент. Що ж бажаю вам успіху в Гоґвортсі. Я чомусь впевнений що ви будете величною чаклункою.

Він затих, а Британія вже повернувся та оплатив покупку. Україна була в сум’ятті від слів Олівандера і Британія це помітив. Вони йшли по вулиці до іншого магазину щоб купити підручники для України у Канади залишились підручники від США. Зайшовши в магазин до України одразу прикипіли деякі погляди. Чоловік з чорним волоссям що купував у неї вчора випічку одразу на неї звернув увагу. Він підійшов до них.

– Міс Україна яка зустріч. Ви що цьогоріч на перший курс Гоґвортсу?

– Так

– Вітаю вас, що ж тепер треба буде якось жити без вашої чарівної випічки. – він здається трохи засмутився.

– Ну міс Шарлота також чудово пече.

– Я куштував її випічку, що казати смачна, але не те.

– У такому разі чекайте літа.

– Так

– Гарного вам дня

– І вам

Вони попрощались.

Потім Британія та Україна купили стопку книг для дівчинки та вийшли звідти.  Потім купили ще речі для варіння зіль, а потім пішли по тваринку супутника. Пройшли одну вулицю звернули у провулок ліворуч та зайшли у відносно велику крамницю.

Всередині було багато кліток з совами, котами, пацюками, тераріумів з жабками. Канада одразу пішов всіх розглядати, а Україна досі була озадачина цими словами власника крамниці паличок.

– Ти якась задумана, – чоловік уважно глянув Україні в очі.

– Просто Олівандер дещо сказав мені коли ви вийшли і це мене здивувало. – Юкі вирішила не брехати, тому що , довіряє Британії. Він завжди її підтримував, як її брат, а можливо навіть більше.

– А що він тобі розповів?

– Він сказав що моя паличка унікальна і…що я буду величною чаклункою.

– В цьому я не сумніваюся, – він погладив її по плечу.

– А тепер їди вибери собі тваринку.

Україна кивнула та приєдналась до Канади. Вона підбігла до нього саме тоді коли він розглядав плямисту жабку.

– Когось собі вибрав? – дівчинка також нагнулась до жабки.

– Думаю її взяти. А ти?

– Ще не знаю. – поки Канада поніс жабку на касу, дівчинка покрокувала у глиб магазину. Пацюка вона не хотіла, жабу також. Або катика або сову. І ось вона помітила якусь тварину в тіні у клітці, вона її зацікавила і вона підійшла блище. До неї повернулась мордочкою кішка з чорною лискучою шерстю ніби в ворона. Та голубими великими очима. Вона сіла навпроти обличчя дівчинки та почала муркотіти. Ось кого я шукала. Україна обережно взяла клітку з тваринкою та понесла на касу.

– Чудовий вибір, – Британія глянув на кішечку.

Вони вийшли з покупками на вулицю.

– Усе ніби купили. А тепер, де США?

– Та тут я.

За спинами вони почули голос США, а коли повернулися побачили що він тримає підручники.

– Зачекався вже.

– Добре тоді, тримайтеся

Британія змахнув паличкою і все знову закрутилось, цього разу Україна міцно тримала клітку з кішкою. Через секунду вони опинилися в будинку. Що ж до таких подорожей вона скоро звикне. Британія поклав всі речі для навчання на канапу біля дверей. Свої речі Канада поніс у кімнату, щоб складати валізу. А Україна пішла на кухню випустила кішечку з клітки, взяла одне блюдце та наляла їй молока. Поки кицька їла, вона роздумувала над іменем.

Як же ж тебе назвати? Ти чорненька, як ворона. Можливо Чорнушка? Та ні не дуже. Її очі такі голубі, як квіти чи небо. Киця поїла та вилизала шерсть, а тепер застрибнула до Юкі на коліна. Вона ніжно вмостилась та почала муркотіти.

– Знаю, тепер ти будеш Незабудкою.

Кицька розплющила одне око глянула на свою нову господиню ніби схвально, а потім знову заснула.

За вікном настав вечір. Зовсім скоро вона поїде в Гоґвортс. Дівчинка поклала голову на руку та закрила очі вона думала та мріяла про майбутнє. А ще думала про кулон що зараз висить у неї на шиї. Вона витягнула його та глянула на срібний тризуб. Щось у ньому не давало їй спокою, але що?

 

​