Цікаві наслідки зміїних укусів
від chermustdie— Як же ти став генералом?
Ітто посміюється, тримаючи гострий площик стріли над наспіх розведеним вогнем. Ситуація, звісно, не дуже смішна, розкажи кому — будуть у долоні плескати та охкати на повен голос, але Ітто це не заважає — посмішка з його губ не сходить, від чого Ґоро ледь стримується, щоб не жбурнути в нього лежачий поряд камінець.
— Отак і став! — супиться він. — Мені ж не зі зміями доводилося боротися…
Ґоро, здається, хоче руки звести на грудях та стати в ображену позу, але біль не дає цього зробити — він видає якийсь шиплячий незрозумілий звук, щось середнє між болісним стогіном та агресивним закликом, та знов опускається на землю.
По очах його видно, що все, про що Ґоро зараз думає — це те, як пече в області хвоста, та обставини, в яких він опинився. Посеред пляжу, з зав’язаним наче бантиком джгутом з поясної пов’язки Ітто на прокушеному отруйними зміїними зубами хвості… Якби знав, ніколи не виходив би зі штабу.
Хоч там заради Ітто, хоч заради самих Архонтів.
— Агов, буде трошки боляче, — каже Ітто таким тоном, наче маленькій дитині, але на Ґоро це не діє — він напружений, наче в бойовій готовності, навіть вуха здаються твердими, як сталь. Коли нагріта стріла торкається хвоста та рани від укусу на ній та сильна рука веде короткий надріз, він інстинктивно сіпається у сторону та знову шипить. — Вибач, вибач, тсс…
Ітто мружиться і обличчя в нього таке сумно сяюче провиною, наче він сам був тією клятою змією, винуватицею цих подій.
Мружиться — і обережно торкається губами збільшеної ранки, ніжно та легенько, наче цілує. Обережність — це взагалі не про Ітто, але у всякого бувають свої виключення.
Виключення Ітто зараз поряд, кусає нижню губу, мимоволі хапається за чуже широке плече, ледь стримується, щоб не тикнутися туди і носом також. Голова в нього наче в тумані і до тями він приходить лише коли чужа велика долоня торкається щоки.
— Ось і все, генерале.
Ґоро дивиться на посмішку Ітто зі слідами його ж крові на губах і здивовано видихає. Ну ніяк така картина не вписується до чужого надто доброго обличчя та щиро сяючих очей.
— Дякую, — і звучить це майже знесилено, але щиро.
— Та нема за що! — вскрикує Ітто у відповідь, ледь не в чуже вухо, наче даючи заряд бадьорості після такої складної операції.
— Де ти цьому навчився?
— Гей, та на вулиці з моїми дурнями як такому не навчитися? — Ітто сміється, ледь не хапаючись за живіт. Так, ніби він сам не дурень з вулиці. — Мене і самого змія вкусила в дитинстві, бачиш? — і показує дві ледь помітні плямки на оголеному передпліччі.
— То у нас тепер парні шрами з тобою? — Ґоро намагається посміхнутися широко, як тільки може, але виходить не дуже вдало.
— А й правда, ти ба! — сміх Ітто не хоче замовкати ані на секунду. — Треба всім показати!
— Що?
Не встигає Ґоро хоч щось зрозуміти або хоча б вскинути долоні в захисному жесті, Ітто хапає його на руки, підіймається на ноги та обережним кроком прямує в сторону табору.
Обережність — це взагалі не про Ітто, але у всякого бувають свої виключення.
І це виключення зараз у нього в руках.
Це так гарно! 😭😭😭💕
Мені дуже сподобалась ваша робота!
ааа дякую вам!!