Фанфіки українською мовою
    Фандом: Countryhumans
    Персонажі: Україна
    Мітки: AU: Age swap
    Попередження щодо вмісту: ДженЖ/Ч

    Я знаю, що правильна форма найбільш грішний, не треба мене виправляти


    Декількома днями раніше

    Нарешті покінчивши з ЗУНР, поляк підійшов до УГА.

    – Jakie masz piękne skrzydła. Więc wziąłbym to dla siebie. – Польща провів однією рукою по крилу і швидким рухом вирвав велике, стержневе перо. Опісля, він вирвав пір’ячко поменше. – Ale wkrótce będziesz jak oskubany kurczak.

    Вирвавши ще декілька пір’їн, він перейшов до другого крила, і легко провів лезом по ньому, при кінці досить сильно натиснувши, так що з крила бризнула кров. Армія закричав від нестерпного болю, але розслаблятися в нього не було часу, тому що дія повторилася. Через декілька хвилин з красивого, білосніжного крила, залишилось тільки декілька вцілівших частин.

    УГА на хвильку згадав, як їх отримав. Якщо всі молоді янголятка отримували крила в віці двох-трьох років, хоч би вони були сірі, чи навіть чорні. Він же був бешкетником, і тому аж до років семи, не міг отримати крила, не спокутуваши всі гріхи. Зате які вони були білі, аж світилися. Тоді, коли він ще був безіменним янголом, він дуже пишався ними. І зараз він просто не дасть розтоптати його гордість, якось, але дасть відпір.

    Вивільнивши руку з мотузок, він різко обернувся і вдарив поляка по пиці. Чоловік, звісно, нічого не сказав, тільки пішов кудись, куди вже, галичанину відомо не було.

    Вернувся він зі зв’язкою проводів, і сівши на підлогу, почав здирати ножем з них ізоляцію.

    –Rozbierz się, jeśli już rozwiązałeś ręce. – якось байдуже наказав Польща, без тієї єхидної посмішки.

    УГА здивувала така поведінка, але заперечувати не став, і швидко стягнув з себе шинель, і як би йому не хотілося знімати, вишиту червоними та чорними нитками, ніжними рученьками ЗУНР, сорочку, але довелося.

    І тільки сорочка впала на підлогу, зразу ж по спині янгола прийшовся удар оголеним проводом, що залишив на ній невеликі подряпини, потім Польща вдарив його ще раз, сильніше, так що по спині потекла червона рідина, звана кров’ю. Так продовжувалося доти, доки вся спина галичанина не була покрита ранами і синцями.

    А поляк тим часом кинув його на спину, армія закричав від болі, але ні разу з його очей не полились сльози.

    Тим часом чоловік взяв якийсь інструмент, на вигляд схожий на якийсь середньовічний інструмет для тортур. Хоча він їм і був. Заливши туди гарячу воду, він повернув інструмент, так, щоб кипяток капав прямо на живіт, залишаючи сильні опіки. Ще декілька раз покрутивши цю чудернацьку штукенцію над тілом УГА, поляк пішов, залишивши галичанина страждати.

    У армії в підсумку були вирвані пір’їни на обох крилах, одне крило було зламане під час останньої тортури, а друге було все в порізах, опіки були на животі і на грудях, а спина була в подряпинах, деколи невеликих ранах і синцях. Ще на праве око янгола потрапив кипяток, тому він нічого на нього не бачив.

    Та все ж попри весь біль, він встав, якось, але одягнувся, взяв на руки так і не прийшовшу до тями ЗУНР, і пішов до відкритих, на його щастя, дверей. Він йшов, подумки вже прощався з вже рідними вуличками Львова, з тими вічно мовчазними левами. Так він йшов днями та ночами, падав, непритомнів, але вставав і далі йшов. Ось перед очима майоріло славне місто Тернопіль. Зі своїми, давно не квітучими каштанами, глибоким та безкраїм ставом та привітними мешканцями.

    Тут, УГА помітив молодого юнака, який йшов по Набережній. Юнак, напевно, теж його помітив, тому що радісно побіг назустріч.

    – Здрастуй УГА! Чого прийшов? Їжу? Теплий одяг? Може зброю? Людей? Все дістану, ти тільки скажи. – підійшовши ближче, він жахнувся. – УГА… Що цей виродок з тобою зробив? І що він зробив з матусею?

    – Вже нічого не треба. Ви тепер частина Польщі… Тернопіль, вибач.. – галичанин впав на коліна і гірко заплакав. – Вибач ти, нехай вибачать мені Львів зі Станіславом. За те що не боровся далі.

    – УГА , це не твоя вина. Ти зробив все що зміг. – Тернопіль мимоволі посміхнувся. – Ходи краще рани ваші обмию.

    – Не треба. Краще води принеси. Вона як ніколи зараз потрібна. – сказав армія, і місто зразу побігло за водою.

    – Тримай. Нехай тобі тільки щастить в дорозі. – сказав юнак, простягаючи воду. УГА зробив невеликий ковток, а воду, що залишилася, дав ЗУНР. Жінка, відчувши прохолоду на устах, зразу почала жадібно пити воду, але до тями так і не приходила.

    – Дякую.. – усміхнено відповів УГА, та й пішов далі.

    Через декілька днів він був вже біля Збруча, і ставши неподалік річки, він припав на коліна і почав цілувати рідну землю. Цілував і плакав, поки не став на ноги і пішов далі, і перейшовши через річку, знепритомнів і впав.

    Прокинувся УГА, вже в Києві. Був він весь у бинтах, а біля нього стояла Вільна Територія і тримала в руках тарілку з супом.

    – О, прокинувся вже. – посміхнулась дівчина, але потім роздратовано пробурмотіла. – Сука, знов треба гріти суп. Хлопці, ви поки подивіться за ним.

    Хлопці, а саме Холодний яр з ОУН, пропустили ці слова крізь вуха і продовжили весело теревентити. Перший тільки закохано подивився вслід анархістці, на що товариш почав сміятися і раз за разом повторювати.

    – Закохався наш повстанець, ой закохався. – сміявся націоналіст, аж ось зайшов об’єкт обожнювання Холодноярської Республіки.

    – Хто вона, Холодний яр? – запиталась махновчанка, посміхнувшись.

    – Ти… – відповів хлопчина, почервонівши.

    – Вважай, що це взаємно. – засміялася дівчина, поплескавши хлопця по плечі.

                                            ***

    Вистріл. Кінь лякається і тікає, а вершник падає прямо в річку. Так і б втонув наш Гриць у Дніпрі, якби вистріливший не подумав подивитися кого він “вбив”.

    – Людина? – хлопець стрибнув в воду і витягнув “утопленика”.

    Незадовго, Гриць прийшов до тями, і хлопчина його штурхнув і запитався.

    – Ти хто такий , і що ти робиш на моїй землі? – злісно запитався хлопець.

    – Та як ти смієш, так говорити до самого нащадка роду Ясніїв? – відрізав наш герой, ображено повернувшись.

    – Русин значить? А я Кримське Ханство, нащадок половців, з якими боролися твої предки. – відповів новий знайомий Гриця.

    – Та який русин я? Українець! – закричав хлопець, на що кримець лиш посміхнувся.

    – Я тоді татарин. Добре, українець ти наш, пішли, обігрієшся, а то ще захворієш на мою дурну голову. – Ханство простягнув йому руку і промовив. – Будеш Запоріжською Січчю.

     

    0 Коментарів