Набагато раніше

Згадуючи дитинство Алістер завжди тепло поринав у спогади.

У замку Редкліфа було мало чим зайнятися, після допомоги конюху Алістер завжди валявся в траві, або грався з мабарі, або ходив по замку роблячи дурня, викрадаючи тільки-но готові булочки з кухні та гомонів с Еамоном про всяке. Звісно окрім днів коли до них хтось навідувався, як, наприклад тейрн Хайовера з родиною.

Кусланди поважними гостями як в Денерімі, так і в Редкліфі ще тоді коли Алістер там жив. Коли він зустрів Еліссу, молодшу доньку Кусланд (він тоді цього не знав), що втекла від шуму та нудних дорослих, хлопець валявся в грязюці з мабарі після роботи в конюшні. Їм тоді було років по шість і дівчинка весело сміявшись, підійшла до нього, та погладила мабарі за вухами, привертаючи увагу до себе. Вони тоді дуже весело провели час. Що Алістер, що Елісса розподіли один одному свої дитячі історії з життя, одна з яких, що у дівчинки вдома також має мабарі Мію, яка вічно проникає у підсобку на кухні, на що тітонька свариться дуже сильно. Вони валялися в траві, бігали за мабарі Барсом та від нього і дуже довго і голосно сміялися. Дівчина обіцяла вмовити батьків приїхати ще, бо їй ніколи не було так весело.

Бо в замку вона єдина шестирічна дитина, а братик дуже зайнятий навчанням і не хоче гратися з «малечею», як він казав, хоча старший всього на декілька років.

Коли її ринулися шукати, то знайшли в сіні в обіймах Алістера. Еамон з Брайсом посміялись, зрозумівши, що невгамовні та енергійні діти знайшли один одного та весело провели час, настільки, що аж заснули. За словами ерла, вже в Денерімі, через місяць після коронація Алістера, Брайс в жарт сказав, що при гарних обставинах Алістер та Елісса будуть разом.

В наступний раз вони приїхали через місяць, в цей раз Алістер знаходився у себе, в невеликій кімнаті, в невеликій прибудові біля замку, але, яка була для нього чудовою обороною спорудою від леді Ізольди, що недолюблювала його. Коли дівчинка прийшла, хлопець щось дуже активно виводив щось в зошиті. Він помітив її, радісно підійшов і обійняв їх, хлопець дійсно радий був бачити новознайдену подругу. Але грати він не міг в цю хвилину, треба було продовжувати навчатися правопису, з чим Елісса сіла поруч допомагати. Вчитель з неї звісно був такий собі, але всяко краще чим нічого.

Так і продовжувалось чотири роки, вони наче росли разом, переживали багато, не витримуючи розлуки писали один одному листи де розповідала найяскравіші моменти, а у відповідь шли такі ж яскраві відповіді. Алістер навіть розповів їй про мамин кулон, який носив весь час з собою, та беріг, як зіницю ока.

Еамон тільки всміхалася на таке, а більш двояко став посміхатися коли побачив на руці хлопця срібряний браслет, та пропажу свого позолоченого. Йому звісно не шкода, має він їх достатню кількість, але. «Ти міг сказати, що хочеш їй подарувати браслет, я б попросив виплатити особливий» – тоді хлопець сидів червоний, як рак під веселий регіт ерла. А через деякий час після народження Конора, відбулося страшне, леді Ізольда натиснула на Еамона і він погодився відправити Алістера до церкви, за тиждень до приїзду Елісси. Він на колінах в Ізольди стояв, просив відіслати його пізніше на тиждень, дати останній раз побачитись з дівчиною, сказати їй все, пояснити. Але жінка була неприхильна і в гніві, рявкнула «завтра на світанку ти поїдеш звідси і точка». У Еамона було безрезультатно просити допомоги, він тільки очі собі під ноги опустив, і не піднімав їх, коли Алістер молив дати йому трішки більше часу. Він від злості та образи кинув мамин кулон об стінку своєї кімнати та заплакав в подушку. Потім довго писав Елісси листа, прощався, плакав, просив ніколи не забувати та «носи цей браслет в пам’ять о мені, може ще зустрінемось, Елісса, це будуть наші предмети по яких ми впізнаємо один одного. Обіцяй не сумувати за мною». Йому дуже пощастило, що погодилися хоча б дати листа їй відправити.

А на світанку він дійсно виїхав з дому, який більше ніколи не буде рідним.

***

Церковне життя та навчання на храмовника не веселило Алістера, ну, майже. Пару разів до Алістера приїзжав Еамон, але він ображений та гордий ні разу до нього не вийшов, а потім чоловік перестав приїжджати зовсім. Йому, якщо чесно, подобалися тренування, їх нічні бої подушками та творіння всякого гніваючи старших, а сам реготів, як в останній раз. Чого коштує його жарт над старшим храмовником, що навчав їх. Злий чоловік середніх років був обсипаний пір‘ями та мукою. Всі розуміли хто це зробив, він тоді ходив разом зі старшими учнями на нічному обході. Які підкинули йому ще ідей до розіграшів над викладачами.

А ще…

Він згадував Еліссу, як вона зараз чи сумує за ним, може вона виглядає як її мати: справжня леді та носить милі плаття. Він не міг уявити як вона виглядала б зараз, а потім почалися сни з нею різні, після який він просипався весь червоний, благо звуків ніяких у сні не видавав, адже Елісса там неперевершена. В броні під час подорожі, на тренуванні, в ліжку заспана, в саду який залитий вечірнім сонцем. І… ті інтимні сни, де його леді… до сьогодні Алістеру дуже соромно згадувати їх.

А в його дев’ятнадцять років за декілька місяців до надання присяги церкви та його повного становлення в лави храмовників з’явився Дункан. Який шукав рекрутів у Сірі Сторожі і через що церква вирішила влаштувати турнір для вибору найкращого. Але не дивлячись на це, і те що його виступ був не дуже гарним. Дункан забрав Алістера, звісно Володарка Церкви була проти, бо він хлопчисько який не прийняв присягу, грубіян, «зганьбить і Сторожів і Церкву». Але проти «Права заклику» ніхто піти не міг. Так він потрапив до ордену, в лавах, який вперше був вдячний Еамону за те що вигнав його. Вперше відчув себе живим та на своєму місті. Звісно дні були насищенні тренуваннями, смачної їжі та веселих жартів з соратниками. Він дійсно почував себе живим та потрібним.

Потім почався п’ятий мор, точніше ще не почався, але ведіння з’явились та нечисть вже почала маленькими групами вилазити з Глибинних троп, і звісно Сірі Сторожі знали приблизно, коли почнеться навала. Тому в Алістера і невеликої групи інших стражів, що залишилися в Ферелдені та(з двома новобранцями, яких на передодні привів Дункан) направитись в Остагар, куди вже повинен був приїхати король з армією, та де станеться битва темнородами. А сам верховода сторожів, направився в Хайовер, тейрна Кусланд. Від однієї фамілії все зводило, він хотів побачити її, десять років самотності та суму за нею. Алістер просив взяти його з собою, але Дункан пообіцяв, що він потрібен буде в Остагарі, а він і сам справиться. Звісно чоловіку прийшлось погодитись, вона може все його й не згадає, чого їй нав’язуватись. Він прокручував на своєму зап’ясті браслет, а після підніс його до губ та поцілував, як же важко буде відпустити її з серця.

Тому коли зранку йому сказали, що Дункан повертається з новим рекрутом дівчиною, він не був здивований, жінки сторожі також були, деякі навіть і історію увійшли.

– А звати як написав? – питає він у іншого сірого сторожа, що тримав листа.

– Звісно! Е… Елісса з Хайовера! – і серце в п’ятки падає і розуміння того, що це може бути вона, навіть місто теж саме, але в душі все одно сумніви – вона ж не єдина з таким ім’ям в Хайовері. Все одно треба чекати Дункана з цією жінкою.

– Добре, можеш йти відпочивати.

Серце майже вистрибували з грудей, Алістер глибоко дихає. Елісса… Може це вона і може в них щось і вийде.

 ***

Усією душею Алістер ненавидів виконувати накази парафіян церкви, що приїхала підтримати армію, до магів. І вони це знали, у чоловіка це на обличчі написано. Тому й свариться з ще одним, коли помічає підійшовши до нього діву. Щось у її зовнішності йому нагадувало, але нічого зачепити знайомого не зміг. Коли розгніваний та невдоволений маг уходить, хлопець повернувся до ново прийдешньої. Вона була дуже пригнічена, немов щось страшне трапилось там звідки вона, але стійко трималась, до ладу не позуючи це за маскою серйозності. За спиною видніються два ефеси мечів, а броня покрита глибокими та легкими подряпинами від мечів та засохла крові.

– Знаєш, навіть у Мора є одна хороша якість. Він зближує людей.

– Я розумію про що ти, – вона слабо посміхається, як… вона…

– Це схоже на вечірку: можна стати в коло та взятись за руки. Від такого темнороджені точно б задумались. Ох.. Ми ж ще незнайомі, сподіваюсь ти не маг?

– Ні я не маг, а ти, мабуть, Алістер? Дункан відправив тебе знайти, – вона тихо сміється, дуже по доброму дивлячись в його очі.

– Так, це я, приємно познайомитись. Ти, мабуть, Елісса з Хайовера, як мені й повідомляли. Ти вже познайомилась з іншими новобранцями? – кивок, і Алістер прогає швидким поглядом чіпляючись за браслет на її руці. Той самий браслет. – Елісса…

– Що? – вона панічно бігала поглядом по його лицю, а після прослідкувала за його поглядом, і кинула погляд на його руки. – Алістер? Це все ж ти!

Вона підбігає та обіймає його, полегшено видихає йому в шию. Він легко майже невагомо торкався її талії, перші секунди, а після притягнув її за спину впритул до себе втискаючись в її волос, зібране в об’ємний пучок, зроблений з коси та шпильок. Вона вся була рідна, його, просто між ними були десять років, які вони будуть обговорювати потім. Головне щоб посвята пройшла добре. А далі буде.

***

Алістер виринає зі спогадів коли його шиї торкаються губи, а на плечі лягають жіночі, але сильні руки. Що розминають утомлені м’язи. Полум’я все так же палало в каміні, заливаючи темну кімнату м’яким помаранчевим кольором.
– Ти повернулась, моя кохана, – він підносить одну долонь до своїх губ та залишає, а них короткий поцілунок, після обережно повертає голову та цілує її у губи. Занурюючись пальцями в її розпущене волосся.

– Я теж рада тебе бачити, любий. – вона відсторонюється, щоб через декілька секунд сісти на диван йому під бік, притискаючись. – Про що ти так думав, що аж не почув, як я зайшла?

– Про минуле все ж хоч це було й не приємно, але ритуал Морріган спрацював. Архідемон вбитий, ми обидва живі, – він вбирає її волосся з обличчя заправляючи його за вухо.

– Мг, це тішить

– Як твоя подорож? Змогла щось знайти від «Заклику», – він легко накручує її пасмо на палець, зітхаючи. Його люба дружина вже шостий рік таємно від мас шукає ліки проти «Заклику», для всіх вона безслідно зникла, але декілька раз на рік повертається до дому поніжитись з чоловіком.
– Я найшла маггесу, яка змогла вилікуватись від нього, але вона за інформацію просить для неї деякі поручення. Доволі нелегкі.

– Вже прогрес, – він цілує її у волоси, – ти молодець.

– А в тебе як справи? Еамон дуже прискіпливий зазвичай, довго байдикувати не дає.

– Але дуже добрий радник, як би не він я без тебе з глузду з’їхав.

– Не перебільшуй, ти прекрасно справився б і справляєшся, – вона повертається до нього і та цілує у щоку. – Я сумувала.

– Ти не уявляєш, як я сумував, мила. Порозповідаймо один одному історії, що сталися та те що почули від інших. Гадаю у тебе їх набралося.

– А ти розповіси, що відбувалось за цей час у Ферелдені та Денерімі, я дуже сумую за містом та так хочу закінчити всі справи й повернутись урочисто, а не під покровом ночі, в таємниці від усіх.

– Ми обов’язково пройдемося вулицями, коли ти повернешся. Ти ж йдеш ще до світанку так?

– Так, хотілось залишить на довше, але тоді я не зможу піти.

– Розбудиш, хочу поцілувати тебе на останок.

– По іншому й буду не може.

Вони цілуються, а після починають до пізнього часу розповідати один одному найяскравіші моменти, як колись в дитинстві, сміятися тихо з якихось абсурдних та смішних ситуацій. І знову цілуватись, а потім лягти спати обліпивши один одного кінцівками близько притиснувшись один до одного, щоб дійсно прокинутись до світання та дещо ліниво та сонно поцілуватись.

А через декілька років вона дійсно урочисто повернеться в Денерім. Де її буде чекати її коханий і довгі роки які вони проведуть разом. Адже та маггеса Фіона, що прийшла в один вечір разом з Еліссою, допомогла їм позбутись скверни, і посміхнувшись сказала, що спадкоємцю бути. Чи коректною говорити, що Алістер від радості дуже сильно стискав дружину у своїх обіймах залишившись з нею на одинці?