«Мої біди завжди приходять з тобою»

Залежність.
Складний діагноз від якого тяжко позбутися, але світ не стоїть на місці, продовжує рухатися. Можна побороти залежність від наркотиків, алкоголю, цигарок. Якщо є бажання змінитись та змінити своє життя, знайти сенс існування.
Лікарі не раз йому проводили одну й ту саму лекцію. Те не можна, те шкодить, це вбити може. Прибуваючи щоразу на швидкій до лікарні він думав, що от-от настане момент і його душа звільниться від тяжкого тіла та знайде спокій в небутті. Але очі з тяжкістю, ніби на них поклали камінці, відкриваються та він відразу сіпається від білого, пронизливого світла.
Чому це світло не може його осліпити? Може тоді цей світ зміниться для нього?
Особа в білому халаті нахилилась над ним і через декілька секунд випрямилась, залишивши після себе холодний вітерець. В роті пересохло, він провів сухим язиком по піднебінні в пошуках вологи.
– і знову ви, Осаму Дадзай. – почувся суворий голос його психіатра.
Повернувши голову в сторону джерела мовлення, він натягнув безневинну посмішку на обличчя попри сильний біль. Чоловік сидів за столом записуючи щось в журналі та його медичній картці. Його обличчя набувало похмурого вигляду, а на чолі виступили зморшки.
– Що на цей раз сталося? – поцікавився лікар, вже маючи в руках відповідь на питання у вигляді медичних аналізів.
– О! Я потрапив на цікаву вечірку! – радісно защебетав кароокий, в очах блиснули іскри – я дізнався, що мало статися вбивство іменинниці. Тож як детектив, я знайшов отруту та перелив в інший стакан! – гордо сказав та прикрив очі.
– І потім ви випили все, що було в стакані. – запитально глянувши на пацієнта.
– Ох! – відкривши різко очі, він шоковано глянув на співрозмовника. Його акторська майстерність проявлялась прекрасно. – я навіть не знаю як так вийшло! Я хотів вилити, але вирішив, що…це прекрасний спосіб самогубства! Після того як випив, я пішов танцювати з якоюсь милою панною, ох як це романтично було!- емоційно виказав та приклав руку до чола театрально.
Чоловік тяжко видихнув, зняв окуляри та обережно поклав на стіл.
– послухайте, Осаму Дадзай. Ви змогли побороти залежність від наркотиків, а потім й алкоголю. Але від спроб вбити себе, я не зміг подіяти. Ліки, які я прописав вам, зробили тільки гірше.
І справді вони подіяли на нього погано, бліде обличчя та шкіра, блідо-сині губи, трохи червоні очі та великі мішки під очима. Складалось враження, що шатен хворий на тяжку невиліковну хворобу.
– лікарю…коли я звертався до вас за допомогою… – він піднявся з кушетки та почав серйозно говорити -…я просив не лікувати мене від алкоголю чи наркотиків…я просив вас вилікувати від залежності до…однієї людини.
Не до кінця прийшовши до тями, Осаму встав трохи притримуючись за кушетку та пішов до виходу.
– Дадзай-сан. – позвав його лікар, та хлопець зупинився біля дверей – це називається не залежність, а любов.
Кинувши погляд через плече, шатен стиснув губи та вийшов з палати трохи хлопнувши дверима.
Почуття? Любов?
Хах, насмішив. Хіба може такий як він відчувати щось крім фізичної болі?
Хіба воно викликає посмішку на губах, нові не потрібні, нав’язливі думки та біль в грудях?
Ні, кохання точно не таке. Це зовсім інше, Дадзай знає, впевнений.
У нього залежність.
Залежність яка називається Накахара Чюя.
Їхні стосунки не можна назвати дружніми. Перший рік вони терпіли один одного, Осаму розважався як міг. Виводив того на емоції, дражнив, це задовольняло його, ніби мала дитина яка змогла добитися уваги до себе. Шатен неймовірно швидко вивчив Накахару від кінчиків пальців ніг до голови. Знав кожну емоцію, потаємні місця та ті які не можна зачіпати навіть тоді, коли дуже нудно. Він ніколи не переходив межу, яка була й виділялась, але з кожним днем вона ставала дедалі меншою. Кароокий не на жарт злякався спочатку, на довгий час відсторонився, був мовчазним. Чюя часто з цього посміювався, але навіть не уявляв, яка боротьба тривала в голові другого.
Осаму прийняв рішення, що просто прив‘язався до набридливого рудоволосого. Це бридке почуття посилилося в його жорстокому серці й боляче проявлялось, як тільки він бачив знайому постать.
Накахара помітив, як той змінився, але вирішив, що в кожного свої таргани в голові то ж не звертав увагу.
Як би холодно не відповідав шатен, на всі слова голубоокого, він раз за разом помічав, як той був ближче, тягнувся до нього, а може це Осаму хотів доторкнутися.
Вперше він відчув злість на напарника, коли побачив його в компанії дівчини. Так мило щебетали про щось та сміялися. Шатен дивився на це пронизливим поглядом, руки зжав у кулаки.
«Чому він дивиться на неї? Чому посміхається їй…а не мені?»
Останньою краплею було, коли вона нав‘язливо торкнулась руки Чюї. Кароокий швидко підійшов до них, на обличчя одягнув веселу посмішку та руками обійняв за шию Накахару трохи спершись на нього.
Той завмер на місці, впізнавши руки, повернув трохи в бік голову та відразу відсторонився, коли відчув як ніс шатена доторкнувся до його щоки.
– придурок, що ти…робиш? – видихнув нервово коли руки сильніше його обійняли.
– Чююююя – солодко протягнув кароокий та підняв на дівчину холодний погляд від якого мурахи по всьому тілі. – ой здається ти не один тут..
Не витримавши тяжкого погляду, дівчина швидко сказала якусь відмазку й пішла геть.
– що на тебе найшло?! – сердито запитав рудоволосий, скинувши з себе руки. – ти нащо це зробив?
– Хохо невже Чібі хотів запросити…ммм даму на побачення? – трохи обережно спитав шатен
– Можливо й збирався та ти все зіпсував. – гірко сказавши фразу, він пішов, штовхнувши плечем Дадзая.
Кароокий задоволено посміхався та все ж вирішив відсторонити суперницю, хоч він навіть не зважав на неї. Дістати телефон голубоокого на місії було легко, то ж знайшовши потрібний номер він продумав план розплати в голові.
В ту ніч, він прийшов додому та весь світився наче зірка на небі.
Накахара це відразу помітив, та запитально дивився на співжителя, а потім при кімнатному світлі побачив руки замурзані в кров.
– Що вже сталося? – кинув фразу та відпив теплого чаю.
– Уууу Чібі хвилюється? Як милооо- весело протягнув та швидко зайшов у ванну й встиг сховатися від подушки, яка полетіла в його сторону.

Після того, як він покинув мафію, шатен видихнув з полегшенням. Можливо нарешті це гидке почуття покине його. Але стало тільки гірше. Дадзай відчував сильну потребу доторкнутися до ніжної шкіри колишнього напарника, хотів вдихнути запах його волосся яке пахло приємним вишневим шампунем та нотками шенелівських духів, зазирнути в небесні очі, в яких знаходився цілий всесвіт та почути приємний голос, який стає дедалі гучнішим, коли Осаму виводить того на емоції.
Це не просто почуття прив‘язаності.
Це залежність.
Після роботи він машинально йшов по знайомому маршруту та завмирав коли помічав руду потилицю. Шатен часто й довго слідкував за ним, ходив по п‘ятах. Він на пам‘ять знає кожний бар, куди частіше за все ходив Чюя, кожний напій який той пив. Можливо моментами Накахара відчував пильний погляд, але не помічав джерело.
Кароокий пробував все аби забути саркастичну посмішку. Приймав наркотики, але під час галюцинацій він бачив те саме обличчя. Пив алкоголь, але у маренні чув солодкий голос. Приймав снодійне аби швидше заснути та навіть у сні до нього приходив силует з рудим волоссям.
Зробивши чергову спробу самогубства, шатен потрапив у лікарню й тоді прийшла прекрасна ідея – звернутися до лікаря.
Він точно мав допомогти йому.
Але після двох місяців сеансів, кароокий зрозумів, що помилявся. Ніхто не може врятувати від страждань його душу.
Теплий вітер приємно вкриває обличчя та грається з волоссям. Він не знав куди йти, тож повівся на провокацію свого тіла, яке вело до берега.
Захід сонця неймовірний, ніжні промені приємно світили, а хвилі на воді спокійно погойдувалися. Тут панував спокій. Кінчики губ трошки піднялися вверх від цієї картини. Зараз він вперше на самоті не слухає свої думки, а просто спостерігає за сонцем.
Спокійні кроки, а потім і шурхіт збоку повільно долинув до його мозку. Вдихнувши повітря він відчув до болю знайомий запах та відразу перевів погляд. Очі розширились, побачивши Накахару, який сперся руками об поручні та дивився задумливо в обрій.
– Зрозуміло чому ти поводився дивно…-протягнув тихо трохи хрипким голосом рудоволосий не переводячи погляд на шатена.
Той не промовив ні слова, а лише милувався як сонце освітлювало волосся голубоокого. Хотілося доторкнутися до чарівного пасма та вдихнути в повні груди його запах, який дурманив його.
– Думаєш я нічого не бачу? – різко мовив та поглянув у карі очі, в яких читався шок чи то нерозуміння – нічого не знаю?
– Про що…ти – тяжко вимовив Дадзай ніби йому не вистачало повітря.
– Осаму..-ніжно покликав його, що аж волосся дибом встало. – мені дзвонив твій лікар..- трохи невпевнено сказав, але потім додав поринувши у спогади -..ти весь час мовчав..
Тиша яка до цього була приємною для кароокого, стала тяжкою наче тягар на його плечах.
Ні. Ні. Ні. Він не міг розповісти, не мав права.
Очима бігав по такому рідному обличчю в пошуках хоч якихось емоцій. Він був готовий до гніву, ненависті, брудних матів та співрозмовник лиш мовчав.
– всі мої біди приходять з тобою, Осаму.- сказав та через хвилину посміхнувся Чюя. В очах була ніжність та легка втома.
У відповідь винувато посміхнувся Дадзай та невпевнено витягнув руки з кишень. Він протягнув одну до світлого волосся та відчув їхню ніжність перебираючи пасма. Рудоволосий всміхнувся та не чекаючи ні хвилини прижився до високого шатена, обіймаючи того за шию. Погляд кароокого став мутним, він прикрив очі та вперся чолом у кріпке плече Накахари й тихенько простогнав.
Схоже лікар мав рацію.