Особливе завдання. #moonchailovecontest

Мене звати Саша, звичайна дівчинка зі звичайним життям. У мене ніколи не було якихось незвичайних пригод, чи чогось справді цікавого.. можна сказати що моє життя нудне, і через це у мене в голові виникають дивні думки по типу: “Блін, а якщо би я стала вампіром?” або “Так хочу попасти у цей фільм! Там таке цікаве та насичене життя!! “Наступною моєю жертвою стала новела “СИРИН”, темна та світла магії, різні факультети, і багато крутих персонажів! А головне-безліч пригод! Тому я не здивувалася коли у черговий раз мої думки занесли мене на тему “ХОЧУ ЖИТИ У СВІТІ СИРИН!” Я розуміла що це все повна маячня, і такого ніколи не буде але.. ах, подумаю над цим завтра. Я поринула у солодкий сон.

Відкривши очі як завжди побачила..ЩО, де я??! Я трохи (ВЗАГАЛІ НЕ ТРОХИ) розгубилася, озирнулася навколо і зрозуміла,що я буквально стояла на тому місці де розпочалася ця новела!

-“Що? Не може бути, все виглядає намальованим і водночас таким реальним..”

Поряд із собою я побачила чорну валізу, чомусь я одразу зрозуміла що вона моя.

-“Так, вдих-видих все добреее, я зі всім розберусь що б не відбувалося! Може це взагалі сон, так же?”

Тааааак Марія пішла до озера де був прохід. Я подивилася у воду де справді була кам’яна стежка. Морок? Так же це називають. Попереду було видно величезний замок, Сирин.. Я не знала куди йти, тому просто летіла кудись поки не побачила ворота, здається це вхід у саму академію.

-“Вааау, цей сон такий реалістичний!”

Я зайшла туди і побачила купу учнів. О, це здається те саме дерево що було на фоні! Круть.

-“Цікаво, я встигну побачити Даниїла або Єсена до того як прокинусь?”

Пройшовши далі я побачила скупчення валіз, схоже всі залишили їх тут до розподілу. Я теж залишила свою,і пішла дивитись все далі. Раптом мені захотілося в туалет.

-“Дідько! І де мені знайти туалет і стоп, як у сні можна хотіти у туалет?”

Я зажмурилась і спробувала прокинутися, один два три, відкриваю очі і.. марно. А у туалет все ще хочеться.

-“ПОЦІЛУЙ СОБАКУ В СРАКУ! Окєй, де цей туалет?”

Я озирнулася щоб знайти у кого б спитати, по коридору йшов рудий хлопець,Даниїл? Ого, супер! Він точно знає, і якщо це сон нащо соромитись,правильно?

-Привіт! Де туалет?

Хлопець подивися на мене трохи здивовано.

-Уоу, а я бучу тобі не в терпець! Бачиш цей прохід?

Він показав пальцем, я кивнула.

-Піднімаєшся вверх, потім направо,там написано. Нема за що, бувай!

Хлопець пішов далі по коридору дістаючи з кишені цигарки.

-“О, напевно зараз Марія і зустрінеться з Данею”

Я швидким кроком пішла за напрямком. Нарешті все закінчилося і я почала мити руки, подивилася у дзеркало і побачила великий чорний силует.

-ААААААААА!

Серце почало колотати як скажене. Силует заговорив.

-Зараз тебе звати Рін Шевченко, ти звичичайна чарівниця як і кожен тут.

Я вилупила баньки явно не розуміючи ЩО В БіСА ВІДБУВАЄТЬСЯ?

-Я розумію у тебе багато питань, але у нас мало часу тому швидко розповім, слухай уважно. Ти потрапила у ще один варіант подій новели для особливого завдання. Ти тут будеш жити місяць. Твоє реальне тіло спить у твоєму світі, не бійся,те що відбуватиметься з тобою тут ніяк не відобразиться у реальному житті. Можеш думати що це звичайний сон.

-Щ..що за особливе завдання??

-Ти зрозумієш коли прийде час, у жодному разі не видавай себе!

Сказавши це силует зник,залишивши мене. Тобто! Я буду жити у світі Сирин цілий місяць? Так, я хотіла цього,тоді чому зараз не радію?? Треба валити звідси. Я вибігла на подвір’я озираючись по сторонам. Серце колотить, так багато питань..

-“Всі вони, кого я бачу реально живі? Може, це все дуже реалістичний сон?”

Абсолютно розгублена я не бачила нікого біля себе. Раптом мене хтось збив з ніг і ми почали падати. Я зажмурилася і моя потилиця прийняла обійми землі.

-Ауч!!

Схоже, це не сон. Так боляче.. Я підвелася на лікті та почала розтирати свою бідну голівоньку.

-ОЙ, вибач будь ласка!! Я тебе не побачив, ти як??

Я відкрила очі та трохи розмито побачила схвильованого юнака який лежав наді мною.

-Та нічого.. ЮРА? Ти живий?

Думаю не треба уточнювати що на мене всі подивились як на скажену.Схоже через те, що я перенервувалась і ще у плюсик вдарилася головою вона взагалі перестала працювати.Більше я не можу пояснити чому я так голосно і здивовано спитала у (як виявилося)  живої людини ЧИ ВОНА СПРАВДІ ЖИВА!!

-Ееееем..

Здається у хлопця стався повний ERROR. Звісно, а якби у вас запитали чи живі ви, як би ви відреагували? Напевно він подумав що я мелю дурниці через те, що вдарилася головою. Біля Юри стояв рудий юнак та голосно сміявся з нас, схоже йому сподобалося наше падіння.

-Юрчику, вставай! Через не можу!

Даня допоміг другу підвестися і дав руку мені, я прийняла допомогу.

-О! Я тебе пам’ятаю, туалет так?

*Правило №1: навіть якщо вам дуже хочеться у туалет, не треба отак одразу питати у незнайомої людини де він знаходиться.

Я продовжила розтирати потилицю, тільки тепер від того, що не знала як відповісти. Вперед виступив все ще схвильований Юра.

-Все точно гаразд? Здається ти сильно вдарилася..

-Та нічого серйозного.. справді!

Хлопець відступив,але все одно було видно що він відчуває провину.

-“Ох Юра, схоже ти такий же добрий як і в історії..”

До розмови під’єднався Даниїл.

-А ти не повинна зараз бути на розподілі? Хочеш ми проведемо тебе

Я відчувала що у мені вирує суміш почуттів: захоплення, страх, зацікавленість, невпевненість та бажання зрозуміти, нащо я тут потрібна.

-“Я тут для особливої місії, я повинна виповнити її,що б це не було.”

Я відчула впевненість, і цього мені вистачило щоб зібрати свої думки до купи.

-Пішли

І ми пішли до того самого розподілу. Побачити на власні очі те, що ти бачив тільки на екрані було захоплююче і вражаюче. Багато чарівників які оберуть свій факультет, а від факультету реально багато залежить. Я побачила Марію і Стейсі яка стояла позаду неї, зараз все почнеться. Так дивно знаходитись там, де ти знаєш майбутнє. Я встала у чергу, а хлопці швидко попрощавшись пішли до своїх компаній, як і було написано в історії,вони будуть спостерігати з іншими. Черга поступово рухалася, я на власні очі побачила як Марія потрапила на Хорс і реакцію інших на цю подію.

-“А на який факультет потраплю я? ”

Черга дійшла до мене.Я вийшла до карток вже знаючи що вони порожні, так що без роздумів обрала першу що під руку лягла. Тіло почало огортати дивне відчуття, я подивилася на картку де з’явився знак факультета Мари..

-“Це очікувано, на Марі всі дивні,а що може бути дивнішим ніж дівчинка з іншого світу?”

Пролунали оплески і я відійшла у бік, треба трохи подумати.

-“І що тепер? Напевно треба знайти гуртожиток.. потрібно забрати валізу”

Знайшовши у купі свою валізу я зібралася піти, але куди?
-“Даниїл, Стейсі,Єсен і Марія зараз біля кабінету директора..”
Позаду мене пролунав до болі(у буквальному значенні) голос, Юрій.

-Привіт! Я ще раз хотів вибачитися за той випадок, тобі потрібна якась допомога?

-Привіт,все добре. Можеш сказати де тут гуртожиток?

Хлопець взяв мою валізу і відповів що з радістю допоможе якщо щось знадобиться.

-“Занадто ідеальний і правильний хлопчик..”

Гуртожиток був недалеко, тож ми дійшли туди швидко,але реально добре поспілкувались. Я намагалася поводити себе як нормальна лю..чарівниця, і не ляпнути якусь маячню що було трохи важко. Я вже знала що Юрій зірка, а Хорс та Мара різні факультети,та не зважаючи та це хлопець був до мене ввічливий. Дійшовши до потрібного місця ми розійшлися.

-“Мені краще ні з ким не спілкуватись тут, хоча я з Мари тож мені треба бути мутною, здається у мене це вийде просто ідеально..”

А зараз мені треба підійти до комендантки? ТІЄЇ САМОЇ??? Як тільки я про неї подумала вийшла вона.. ця прекрасна жінка, приклад сили та жіночності в одній особі…

-Чого тобі?

Я усміхнулася. Може все не так погано як я думала.

-Мене звати Рін Шевченко, я першокурсниця і мені треба заселитись у кімнату.

Жанна пирхнула та зайшла у свою кімнату, через пів хвилини почувся голос.

-ЯК ТАМ ТЕБЕ ЗВАТИ?

-РІН ШЕВЧЕНКО!

Комендантка вийшла з двома парами ключів, як тільки я хотіла спитати нащо мені дві пари вона сказала:

-Там одна дурепа з якою ти будеш жити до речі, ключі не взяла. Як тільки сказала номер кімнати вона побігла до неї, от дурепа мала! На,номер 125.

Сказавши це комендантка пішла до інших студентів.

-А як мені знайти її?

-Ти зрозумієш, тут помилитись неможливо

-“Добре.. ”

Йшовши по вже знайомому коридору я побачила дівчинку яка ходила навпочіпки і чіпала підлогу. Я побачила її обличчя.

-Соломія? Що ти робиш?

-А? Я загубила ключі від кімнати!

-“Здається я зрозуміла що то за дурепа була”

-Соломіє, ось твої ключі!

Я подзилинчала другою парою і протягнула дівчині, та одразу забрала їх.

-Ми знайомі?

ЙОЙОЙ! Блін, вона ж мене не знає! Що сказати щоб вона нічого не запідозрила..

-Будемо знайомі!

Я протягнула руку і Соломія приязно потиснула її у відповідь. Ну так,з нею можна не думати ні про що. Я зайшла нашу кімнату і відкрила двері. Соломія дивилася по сторонам напевно згадуючи де її кімната.

-Ти моя сусідка.

Дівчина підхопила свої речі і залетіла у кімнату.

***

Соломія виявилася такою ж активною та веселою як у новелі.Хоч ми і не встигли нормально поговорити, бо вона тільки швидко розкидала свої речі по кімнаті та попленталась у невідомому напрямку. З нею я відчувала що сильно можна не думати про інших, і що вони подумають про мене. Уночі я не могла заснути, думала про те,як буду вчитися у магічній школі хоча ніколи не бачила магії, взагалі вважала що її не існує. Але одне я зрозуміла точно, цей місяць – можливість зробити моє життя хоча б на деякий час унікальним..

Ранок. Соломії вже не було у кімнаті, тож я пішла шукати ванну кімнату сама,що у мене вийшло.Знову побачила Марію та Стейсі.Було так прикольно спостерігати за персонажами гри у реальному житті (як би це дивно не звучало). Сьогодні у всіх першокурсників травництво тож я пішла до інших. Ще раз повторила те, що знала. Я вирішила що не буду забирати у моєї головної героїні стипендію і будь-які інші призи, я тут все одно на місяць. Після пари я думала чим мені зайнятись. Мозок казав сидіти у кімнаті, та я хотіла побільше дізнатися про цей світ поки є можливість. Я пішла до бібліотеки де вирішила почитати все що побачу. Історія магії, історія Сирин, те саме сказання про вовкулак що нам порекомендував Лев.

-“Цікаво, в з ким тут веде гілку Марія?”

Блін, це так дивно казати про живу людину.Ось так пройшов мій другий день у цій академії, я багато дізналася тож час пройшов не дарма.Весь день мене не покидало відчуття що за мною хтось слідкує. Та і розуміння що щось станеться клало мені на душу тяжкий тягар.

***

Наступили перші пари де треба чаклувати, сказати що я нервувала-нічого не сказати.Але я намагалася не привертати уваги своєю дивною поведінкою. Я сиділа у кабінеті мого факультета з іншими першокурсниками-марівцями.

-“Капець ви мутні”

Як добре що зі мною була Соломія, з нею я відчувала себе впевненіше. Завдання було таке: треба було звичайну воду зробити чорного кольору.

-“Впевнена це норма для марівців.”

Перед нами лежала книга із замовлянням і два котла з водою. Всі почали чаклувати. Мене охопив страх перед невідомим. Я боялася того, що не зможу контролювати свої магічні можливості, що може привести до непередбачуваних наслідків. Але розуміння того, що я можу робити речі які здавалися мені неможливим, викликали у мене багато різних незрозумілих емоцій. Я почала читати замовляння,і сконсентровано дивилася у воду. Замовляння злетіло з моїх вуст і я одразу відчула дивну енергію що накопичилася всередині мене. Я зосередилася на цій енергії та направила її у воду. Крапля за краплею почала чорніти утворюючи візерунки на поверхні, на мить мені здалося що бачу череп,але він швидко зник під чорною муттю.

-“У мене вийшло!”

Радісно подумала я і подивилася на Соломію що сиділа біля мене.У свій котел вона насипала фіолетові блискітки.

-Ти що робиш?

-Тут не вистачає кольору! Звичайна чорна рідина така нудна..

-“Добре.. вона хоч не пофарбувала воду чорною фарбою, вона ж не..”

Пролунав голос викладача, нас всіх похвалили і відпустили з занять.  Соломія як завжди кудись побігла, а я думала про те, що на уроці відчувала силу і контроль над ситуацією, що додало мені самовпевненості.

***

Наступні дні видавалися звичайними, грати роль простої чарівниці у мене виходило на 100%. Я ходила на пари, робила домашнє завдання, записалася на факультет пророцтва як і звичайний Марівець,читала різні книжки у бібліотеці що швидко набридало. Ця буденність була мені не до вподоби, тож  я хотіла щось зробити нове. Отак, лежавши на ліжку я думала що мені створити. Потім мені просто захотілося подивитися у свою чорну валізу. Відкривши її я побачила мольберт, полотно для малювання та фарби.

-“Що?”

У голові одразу сформувалася думка що це той чорний силует слідкує за мною, та дає якщо щось потрібно.

-“Ну так так,краще я помалюю ніж знайду пригоди на свою дупу.”

Я почала малювати, придумати ідею було легко. Я хотіла описати мою ситуацію із сенсом. За вікном сонце вже починало заходити, і я нарешті закінчила свою недо-картину. Це було велике серце посередині, у верхніх кутках намальовані місяць та сонце, що символізувало темну та світлу магії.  Внизу серця я намалювала те саме озеро що біля академії. І надпис “КОХАЙТЕ(ЦЕЙ)СВІТ” Слово “ЦЕЙ” було у самому серці, це як відсилання на те що цей світ, ця історія та ці люди залишаться назавжди у моєму серці. Я насолоджувалась своєю роботою, і у кімнату увійшла Соломія з Марією. Та одразу протягнула мені руку та представилась.

-Привіт! Мене звати Марія Д’ядченко.

-“Ох, повір я знаю” Мене звати Рін Шевченко, приємно познайомитись.

Ми потиснули руки, Марія побачила що я малюю.

-Що малюєш?

-Та так..

Дівчина подивилася на малюнок та розглянула його.

-Вау! Дуже оригінально, із сенсом.

-Дякую

Дівчата почали розмовляти,а я прибирала після себе. Потім невідомо як, але я теж приєдналася до розмови.Мені було приємно спілкуватися з ними.Незабаром вже вечоріло тож Марія пішла до себе.

***

З кожним днем я все більше закохувалась у цей світ, незважаючи на всі жахи що приховує у собі академія Сирин, вона все одно прекрасна. Останнім часом я почала більше спілкуватися з Марією.Скажу що у цьому винна Соломія,бо вона завжди зникала невідомо куди, і через це Д’ядченко часто заходила до нас у кімнату щоб знайти свою подругу дитинства. А якщо Соломії не було,ми просто розмовляли у кімнаті доки вона не приходила. У наших розмовах я намагалася уникати питань про те хто я, чи звідки. І у мене це успішно виходило. Поки одного дня мене запросили у шинок. Марія і Соломія взяли мене з собою.Вибору у мене не було,але не скажу що я була проти, головне не дати маху. Мене зустріла велика дружна компанія. Даниїл, Єсен та Стейсі. Ми представилися та почали пити свої напої. Компанія розмовляла, а я просто насолоджувалась героями новели та м’ятно-полуничним смузі.

-“Єсен мав рацію, відмінне поєднання!”

На жаль про мене все таки згадали.

-Рін, звідки ти?

Даня та інші подивились на мене з цікавістю. Я знала що таких питань мені не уникнути, але я все одно розгубилася.

-Еммм.. з України.”ГЕНІЙ ПРОСТО ГЕНІЙ САША ,СУПЕР ВІДПОВІДЬ!”

Даниїл та Соломія засміялись, а інші, впевнена, подумали одне:

-“Всі марівці дивні”

Далі почали задавати питання де не треба було нічого вигадувати.Мені здалося що іншим я сподобалась, чим була дуже задоволена.

***

У наступні дні я ходила на інші пари, саме тоді я дізналася що у мене доволі сильна магія.

-“Напевно це для того, щоб я могла себе захистити якщо що”

Уже пройшло два тижні.Я вражена красою та силою цього світу, але водночас я переживала неабиякі труднощі через незнайомість з правилами.

Відчувати магію чудово. Тепло що розливається по твоєму тілу і гріє душу. Магія утворює купол навколо тебе ніби захищаючи від поганого, через це з’являється відчуття,що щоб не сталося-все буде добре.Мені подобалося жити тут, хоч у цьому світі багато різних небезпек,таких як темна магія і нічниці,які весь час вертяться біля Марії. Але у такі моменти, коли ти сидиш один на стадіоні і дивишся на захід сонця, все відчувається інакше..Теплий вітер, мирне небо якого мені так не вистачало. Багато гарних людей навколо, хоч я і не дуже добре знайома з ними,але вони є і це головне. Я впевнена,що зможу знайти гарних людей в моєму житті, у цьому чи наступному. Я закрила очі, й насолоджуючись гармонією не помітила як до мене підійшли.

-Привіт, як справи?

Це був Юра, мені щастить натрапляти на нього весь час. Юнак виглядав засмученим,хоч і намагався сховати це. Сівши біля мене він почав розглядати краєвид.

-Нормально, а у тебе як?

-Непогано..

-..Ти можеш мені довіряти. Якщо хочеш-я тебе вислухаю.

Юрій подивився на мене з питанням. Напевно, думав чи може він мені довірити щось особисте.А й справді, ми майже незнайомі, тільки той безглуздий випадок. Але я просто відчула,що йому потрібно поговорити з кимось. І він розповів, розповів про те,що на нього покладають великі надії, про те,що він не знає,що хоче сам,хоча знає,що потребують від нього інші. Розповів про свої переживання і думки. Для мене все ще невідомо чому він довірився мені. Юрій закінчив розповідати. Помаранчеве сяйво освітлює все навколо. Сонце вже хоче заходити за горизонт,ніби збирається піти назавжди. Юрій як сонце,якому не треба дати погаснути хоча б на трохи. У голові з’явилася дивна думка. Я встала та простягнула хлопцю долоню.

-Пішли побігаємо

Дивна та безглузда пропозиція, здалася мені найрозумнішою на той момент. Трохи подумавши він взяв мене за руку,і я його потягла до одного місця. За межами академії було велике поле,де росло багато різних квітів. За час свого проживання тут, я часто виходила за межі академії одна,щоб просто подивитися на природу, на безкрайній краєвид. Я зробила крок вперед тягнучи хлопця за собою. Ми почали бігти.

***

Захід сонця на полі — це неймовірно гарне видовище. Сонце сходить за горизонт, освітлюючи все навколо жовтим, червоним і фіолетовим світлом. На тлі розмитих хмар, небо плавно переходить у глибокий відтінок блакитного кольору.

У цей момент дві людини бігають по полю. Їхні ноги ритмічно ступають на землю, створюючи монотонний звук. Вони дихають повно, глибоко вдихаючи свіже повітря і відчуваючи запах трав і квітів.

Поле покривається золотистим відтінком від заходу сонця, а кущі та дерева створюють тіні на землі. Легкий вітерець лоскоче їх обличчя, а листя шелестить на деревах.

Бігці відчувають себе вільними і живими, сповнені енергії і далеко від своїх проблем.

У цю мить навіть не потрібно розмовляти, щоб зрозуміти: Все, що потрібно- це насолоджуватися кожним моментом та не забувати про те, настільки чудовим може бути життя.

***

Цей момент назавжди залишиться у моїй пам’яті, як ми бігли та сміялись, усміхались забувши про все на світі.Я була щаслива бачити усмішку на обличчі Юрія. Він справді гарна людина,яка заслуговує на краще. Вже почало темніти, до того ж ми видихлися від постійного бігу. Зайшовши в академію наші руки були розчеплені.

-Слухай, дякую тобі за сьогодні..

-Мені приємно було провести з тобою час, якщо що,ми завжди можемо побігати.

Я широко усміхнулася, Юрій відповів мені обіймами. Швидко попрощавшись хлопець пішов до свого гуртожитку. Мені приємна його довіра, я це безмежно ціню.

-“То шо ми тепер друзі?”

***

Я в академії уже три тижні, за цей час сталося багато хорошого і поганого. Я не головна героїня,тож не знаю які там пригоди у Марії. А моє життя було абсолютно звичайним. Я завжди ходила на пари, читала щось цікаве, чаклувала у вільний час і гуляла зі своїми новими друзями. Зараз я як завжди була на своєму факультативі.Марія у цьому світі пішла на історію магії, тому її тут не було.Сидівши біля Даниїла та Соломії я почала чаклувати, у мене дуже добре виходило ворожити. Я завжди питала у кулі майбутнє, і воно завжди здійснювалося. Я зосередилася на кулі і побачила..

-“Стріла, червона пляма і ч..череп?”

Мене охопила паніка що важко було не помітити.

-Що ти там побачила?

Зацікавлено спитав Даниїл.

-Смерть..

Пошепки промовила я, але Даниїл та Соломія мене почули.

-Що? А що ти спитала у кулі?!

-Своє майбутнє…

Я подивилася на друзів що схвильовано дивилися мені у вічі. На їхньому обличчі можна було побачити справжній шок.

-Ну, може це не правда! Впевнений це непорозуміння.

-Так! Куля помилилася.

Не зважаючи на слова друзів,я була впевнена що це не так. Череп може означати будь-що, але я була впевнена, я просто відчувала що це смерть,моя смерть.

-А ну тоді добре! Я напевно піду..”Не хочу щоб друзі хвилювалися за мене.”

Видавши несправжню усмішку я побігла до себе у кімнату. Зачинивши двері я почала ходити по кімнаті і думати про те,що побачила.

-“Стріла, що вона означає? Далі червона пляма-це кров.. І череп-смерть. Я помру.Точно! Я тут всього на місяць, а пройшло вже три тижні, а це означає що мені залишилося всього сім днів.”

Мені було реально страшно, але я намагалася думати логічно та раціонально.

-“Здається,єдиний вихід вийти з цього світу-померти.”

***

Залишилось-6 днів

День вийшов звичайним.Весь час я намагалася прийняти свою смерть. Я знала що всього на місяць тут, але не знала,що залишу цей світ таким чином.Потрібно не падати духом.

-“На мене чекає мій світ, тут я вже буду непотрібна”

Тільки от коли буде те саме особливе завдання? Я почала рахувати хвилини і секунди до кінця. Мого кінця.

***

Залишилось-5 днів

Про моє видіння швидко дізналися друзі.Даниїл, Єсен, Стейсі, Марія та Соломія понурено сиділи у нашій кімнаті.

-Ти як?

Спитала Стейсі.

-Нормально, чому ви всі такі сумні?

-Ти впевнена у тому що бачила?

-..Так

Мені не подобалась тиша у кімнаті.

-“Я розумію що скоро помру,але це не привід сумувати!”

-Але це не означає,що це збудеться, правда ж? Тому давайте просто не думати про це!

Сказав Даниїл і всі невпевнено, але погодились з хлопцем. Ми почали розмовляти, здавалося що всі забули але напруження все ще літало у повітрі.

-“Вони не повинні сумувати через мене, це просто неправильно..”

***

Залишилось-4 дні

У цей день я вирішила що буду уникати будь-якої компанії.

-“Біля мене вони тільки і будуть думати про погане, мені це не треба”

Коли я когось зустрічала я усміхалася і робила вигляд,ніби взагалі не думаю про свою смерть. А я думала, багато думала. У вільний час просто ходила по всій академії, і думала що зовсім скоро повернуся до себе додому, до свого звичайного життя. Я сумувала за домом і людьми,що живуть там.Та водночас розуміла, що буду сумувати за цим світом. Сумувати це нормально, сум допомагає зрозуміти чого,або кого нам не вистачає.

***

Залишилось-3 дні

На той час мене вже не лякала смерть. Але все одно було боляче. Я сиділа на стадіоні і дивилася на мирне небо. Хмаринка за хмаринкою пролітали перед очима, а з ними пролітали спогади за моє життя тут. Сумно що мене тут більше не буде, сумно і боляче. Але так треба. Раптом біля мене сів Юрій. Я усміхнулася, як добре бачити сонце.Кожен раз коли побачу сонце, буду згадувати Юру.

-Привіт. Як ти?

-Нормально.

Мимоволі на його обличчі я прочитала жаль.

-Я чув що ти побачила погане майбутнє для себе.. Якщо хочеш я тебе вислухаю.

Легенький вітерець грав з волоссям юнака, а очі світилися щирим занепокоєнням. Я подивилася у горизонт, все як у той самий день. На моєму обличчі з’явилася легка усмішка.

-Я знаю що це правда, я знаю що скоро помру. Я приймаю це і не боюся смерті. Я боюся того, що інші будуть турбуватися про це. Я не заслуговую цього.

Тиша огорнула нас. Було чутно спів пташок, шелест листя. І щирий голос.

-Знаєш, живи моментом. Скільки би тобі не залишилось,намагайся прожити кожен день як останній. А за інших не переживай, ти заслуговуєш на те щоб за тобою сумували, будь-яка людина заслуговує..

Я подивилася на хлопця. Він має рацію, через війну я ніби поставила своє життя на паузу. Кожен день я думала що нема сенсу жити бо можу померти. Тому не жила взагалі, я просто існувала. Коли повернуся додому, нарешті почну жити. Мені цілий рік не вистачало таких слів..

-Дякую тобі за все.

Цей світ, ці люди вже дали мені багато чого. Залишилось і мені віддати йому борг, треба виповнити завдання.

-Ха! Знаєш, не думав що перші слова людини яку я зустріну будуть “Ти живий?”

Ми почали голосно сміятись. А я вже і забула про цей випадок. Незабаром Юра встав, простягнув мені долоню і сказав:

-Пішли побігаємо?

***

Отак, два юнаки біжать по зеленому полю, кинувши виклик один одному в грі квача. Їх тіла наповнені енергією, вільні й легкі, мов птахи в польоті. За ними заходить сонце, заливаючи небо своїм яскравим оранжево-рожевим відтінком. Іноді юнаки зупиняються, перехоплюючи подих, накопичують енергію для наступного ривка.

Щоразу, коли квач долає один з юнаків, вони обмінюються усмішками та сміхом, радіючи грі та простому задоволенню бути разом. Вони ні на хвилину не думають про будь-які проблеми або справи,їм тільки потрібно бути тут, на цьому просторому полі, та насолоджуватися вільним часом.

Прохолодний вітер б’є в обличчя, а трава під їхніми ногами шелестить. Вони рушать вперед,повністю віддаючись радості звичайної гри. Треба просто бігти, сміятися та насолоджуватися моментом, знаючи, що ці миті надзвичайно важливі у житті.

***

Залишилось-2 дні

Це останній нормальний день мого життя тут. Вчора Юра мені сказав одну дуже важливу річ, тож сьогодні я хотіла провести час з друзями. Так і сталося, пістя своїх пар ми зібралися у головному дворі академії під деревом. Влаштувати пікнік було моєю ідеєю, та всі інші її підхопили. Ми їли,пили та розмовляли. Даниїл зі Стейсі як завжди сварилися.

-Настуся, ну не будь такою злою..

–Ще раз назвеш мене Настусею, і на твоїй могилі буде написано “тут живе Данилко”

-Д-А-Н-И-Ї-Л!

–А Я С-Т-Е-Й-С-І, чи твоя голівонька занадто тупа щоб запам’ятати це?

Вони ніколи не сварились по справжньому, тільки дражнили одне одного. Не знаю як іншим, а мені було смішно спостерігати за цими двома. Соломія розповідала Єсену про курку,яку вона навчила літати.

-Короче я взяла її, кинула високо-високо! І вона плавно приземлилася на землю, уявляєш! Тільки чомусь наступного дня вона померла, але то не важливо!

Єсен слухав її з гамою емоцій. Що що, а емоцій Соломія викликала багато. Згодом до нас ненадовго під’єднався Лев Констянтинович. З ним почала розмовляти Марія про історію магії. Одразу після того як викладач пішов, Даниїл почав фліртувати з Єсеном. Схоже у його пляшці був зовсім не лимонад..

-Господи, позбав мене від цього видовища.

Стейсі закрила лице руками. Всі веселилися, окрім Єсена звісно. Я з щастям дивилася на свою компанію. Вони мене надихали на краще.

-До речі, Рін. Ми для тебе зробили маленький подаруночок..

Сказала Марія.Дістала з кишені різнокольоровий браслет та протягнула його мені.

-Ми не знаємо що буде у майбутньому, але ми ніколи тебе не забудемо.

У той момент я була неймовірна зворушена. Вони завжди будуть біля мене.

-Друзі..

Всі зацікавлено подивилися на мене.

-Пообіцяйте що щоб не сталося,ви будете разом.

Після моїх слів всі щиро посміхнулися одне одному. У цих усмішках можна було прочитати згоду.

-Тільки якщо Даниїл перестане мені набридати.

Сказала Стейсі. Компанія залилася гучним сміхом.

***

Залишилось-???

Сьогодні повинно щось статися, я з затамованим подихом чекала на цю подію. Так вийшло,що у цей день були змагання по магії. Вони проходили на стадіоні. Марія, як сильна чарівниця,брала участь. Це було велике змагання, тому пар не було. Майже всі студенти пішли подивитися, через це народу було справді багато. Я сиділа біля знайомих мені людей та пильнувала за ситуацією. Детективні фільми та мій досвід казали,що зараз точно щось станеться. Через таку метушню можуть не звернути увагу на будь-яку загрозу. І це логічно, через купу людей хтось або щось не приверне увагу. Прийшла черга Марії. Друзі та люди,які її знали,почали підтримувати Д’ядченко. Та я не збиралася відволікатися. Почався бій. Я обвела поглядом весь стадіон та побачила стрілу,що наполегливо прямувала у бік Марії. Стріла виглядала так, ніби не зупиниться поки не знайде свою ціль. Використовувати магію було би марно. Будь-хто би зрозумів,що стріла була дуже сильно зачарована, це не проста магія. У мене не було часу на роздуми. Так як я сиділа у перших рядах я підхопилася з міста,та вибігла на стадіон під здивовані вигуки глядачів.

-МАРІЯ СТЕРЕЖИСЬ!

Все відбулося швидко, та для мене ця мить тривала вічність. Як я міцно обійняла дівчину, зажмурившись. Миттєво відчула біль,подібний електричному шоку, який розповсюджується по тілу. Стріла попала прямо під ліву лопатку, пронизивши моє серце наскрізь. Слабкість здолала мене. Відпустивши руки я почала падати на підлогу. Кров швидко почала розливатися навколо. Над стадіоном почувся вереск. Як миттю біля мене опинились друзі. Німо дивилися в очі, та благали не здаватися. Серце з кожним ударом билося все повільніше, воно благало на відпочинок. Зібравши решту сили я промовила:

-Дякую вам за все…

Остання сльоза впала з мого обличчя.Мене огорнула темнота. Болі більше не було, вона так швидко зникла як і з’явилася. Спокій. У вічній пітьмі я побачила промені світла,що тягнулися до мене, тож я з радістю дозволила їм забрати мене. Відчинивши очі я зрозуміла,що лежу на своєму ліжку, у своєму домі, у моєму світі.

-“Ц..це був сон?”

Промені сонця світили з вікна падаючи мені на обличчя. Мимоволі я подивилася на свій зап’ясток, де висів різнокольоровий браслет.

-Що?

***
#moonchailovecontest