Ми любимо казки, але не віримо в них.
від Lili LiliЯ не завжди думаю про нього. Але біль після нашого розлучення переслідує мене двадцять чотири на сім. Коли прокидаюсь. Коли роблю буденні справи. Навіть коли посміхаюсь своїм близьким та рідним. Одне з найболючіших, це посміхатися через силу. Сміятися не дивлячись на те, що він забрав частину твого серця, і мабуть, «цілою» ти більше ніколи не будеш.
Пройшло вже декілька років, після того як він пішов від мене зі словами про те, що між нами завелика різниця в віці та ми не підходимо одне одному. Здається, ще він казав щось про те, що він не хоче псувати мої найкращі роки.
Мені 20, в мене були спроби покохати когось, але кожен раз залишаючи після себе тільки сигаретний дим, я покидала людей з думками, що кохала я тільки одного.Заради кого я б могла навіть кинути палити.Я стільки ночей провела в сльозах, у благаннях усіх існуючих Богів про повернення мого кохання.
Але, або їх не існує, або мене ніхто не чув. Ніхто не чув скиглення тихими ночами, ніхто не помічав як бринчали сльози в моїх очах. Мене більше не заспокоювали чужі руки.Я видалила його номер, але даремно, я пам’ятала його напам’ять.
Декілька разів я ледве не подзвонила йому, але кожен раз мене спиняли думки, про те, що, а раптом в нього є жінка? Діти? Чому б ні?
Я пам’ятала кожен рух рукою,помах віями та як очі змінювали колір від темно янтарного, до сонячно – золотого.Я пам’ятаю звичку поправляти окуляри на носі. Хмурі брови коли він зосереджувався. Я пам’ятаю кутик губ які розпливалися в доброзичливій посмішці яка брала в полон моє серце.
Я навіть навмисне переїхала в його велике місто, в надії, що колись я на нього випадково натраплю. Я сотні разів уявляла, нашу випадкову зустріч десь на вулицях міста, або, наприклад в кав’ярні. Я ходила всюди і чекала.Я чекала на нього три тисячі п’ятсот п’ять цигарок. Двісті вісімдесят горняток кави, та сотні вивчених пісень, та декілька десятків написаних конспектів.
Я чекала його п’ятдесят три шрами в надії, що колись його пальці легко проведуть по ним, та він скаже якою ж я дурною була.
Але він не з’явився тоді, не з’явився зараз, зате з’явилися панічні атаки та нерозуміння чого ж я все таки хочу від життя. Я на першому курсі археолога, і це допомагає мені відволіктися від моїх днів схожих один на одного.
З академії у меня залишилося тільки дві подруги, Стейсі та Соломія. Але ми вже давненько не бачилися. Соломія в іншому місті, а Стейсі виїхала за кордон, бо в її сім’ї почалися проблеми, але вона обіцяє, що скоро приїде в гості.
Так я і існувала, поки не зустріла Євгена. Він на декілька років старше за мене, і він перший блондин за декілька років. Раніше я уникала все, що мені нагадувало про того,чиє ім’я тепер для мене під забороною.
Ми познайомилися в інституті, він навчається на 3 курсі. І з тих пір ми майже не розлучалися. Поряд з ним, мої рани тимчасово загоювалися. Мені здавалося, що я почала знов жити, знов відчувати всю палітру емоцій. Після знайомства з Євгеном, я неначе прокинулася після довгого сну. Євген залишався мені другом, але, здається, я почала закохуватися.
– ти виглядаєш більш щасливішою.- сказала Стейсі. Ми вже з пів години розмовляли по відео зв’язку.
– я почала краще себе відчувати.- посміхнулась я дівчині в моніторі.
– скоро приїду, і обов’язково познайомиш мене з цим своїм Євгеном.
Як тільки я хотіла щось відповісти подрузі, в мої двері подзвонили. Я попросила подругу зачекати.
Я відкрила двері, а там стояв кур’єр з великим букетом білих троянд. Я ледве втримуючи квіти одразу побігла до відкритого ноутбука що б похвалитися подрузі. Стейсі захоплено почала верещати. Після того як я поставила троянди в воду, я помітила маленьку записку.
«Моїй М. від Є.»
Я дістала телефон, що б написати Жені, паралельно вислуховуючи Настю.І все здається налагоджувалося, поки Євген не запросив мене в ресторан на свято…
0 Коментарів