маленький співмешканець для Акутаґави

Мабуть маленького Ацуші в дитинстві не вчили, що їсти всяку всячину з підлоги на вулиці погана ідея, але зате тепер є чудова можливість зробити це зараз, адже з’ївши одну таку цукерку він перетворився на дитину, але про все по черзі.

Агентство відправило Ацуші на завдання в торговий центр, завдання було просте – прийти на зустріч з однією людиною і просто забрати один доказ із місця злочину, який зараз розслідувала агенція, але була проблема…
Ацуші був голодний. Дуже голодний.
І через те що грошей, для того щоб купити собі поїсти, у нього не було, доводилося просити їжі у людей, які прийшли туди.
Але коли він отримав вже 7 відмову, він зрозумів, що доведеться ходити голодним.
Та побачивши цукерку на підлозі він довго думати не став, швидко закинув до рота і прожував.
Але вже за 15 хвилин Ацуші був маленькою дитиною, яка непритомна лежала на підлозі.
Наскільки маленьким він став? Ну трохи меншим за Чуї, а щодо його віку, то йому було на вигляд років десь 5-6, чесно кажучи, точного віку не знає авторка, а вже тим паче сам Ацуші.
Агентство, своєю чергою, помітило зникнення Ацуші з колективу не одразу, а за години дві, на превеликий подив за цей час самого Ацуші жодного разу не зґвалтували, не вкрали і навіть не побили.
У підсумку після сорока хвилин пошуків його все-таки знайшли, він досі був непритомний ну або просто спав. Сплячого Ацуші притягли в агентство і стали вирішувати, що з ним робити і куди подіти.
Після не дуже довгих роздумів усім агентством було прийнято рішення злити Ацуші на портову мафію під приводом зайнятості. Ну а серед мафіозі було вирішено, що за хлопчиком доглядатиме Акутагава.

Поясню чому на цю “чудову” роль призначили саме його-
Він один з небагатьох членів мафії, який мав досвід з дітьми, адже в той час, коли він жив у нетрях зі своєю сестрою, він самотужки дбав про неї та виховував її.
І зараз єдине, що йому залишалося, так це сподіватися на те, що Ацуші буде таким же спокійним, як Гін.

Але перед тим як віддати Ацуші на корм для расемона, треба було хоча б розбудити його, і після довгих спроб розбудити його, а якщо точніше – 5 хвилинного тикання пальцем Дазая в його щоку, Ацуші все-таки прокинувся, але навіть зараз був один нюанс. Нюанс, який полягав у тому, що Ацуші пам’ятав тільки життя в притулку і нічого після. Маленькі оченята маленького хлопчика злякано метушилися кімнатою, намагаючись зрозуміти, де він і хто всі ці люди, повільно відповзаючи в кут.
На превеликий жаль для всього агентства перший заговорив Дазай.

-З добрим ранком, добре спалося на бетоні?

Сказати, що Ацуші був у шоці – нічого не сказати.

-Дядьку, ви хто…? І де я взагалі…? -запитав хлопчик трохи заїкаючим голосом.

-Ти в детективному агентстві, але боюся тобі ця інформація нічого не дасть.

-Ти коротше кажучи на дитину перетворився.

-так… я і був дитиною… і як я опинився в цьому вашому а… а… агентстві!

-та не важливо, загалом потім якось дізнаєшся, ну а поки що за тобою наглядатиме одна людина – Акутагава!

-А хто це..? Він хороший?

-ну загалом так, ставитиметься він до тебе буде добре, ну максимум там пальчик відкусить або ніжку, а так усе.

У цей момент на щастя для Ацуші в розмову нарешті втрутився Кунікіда. Чому іншим було начхати? Напевно їм було просто цікаво, але зараз не про це.

У підсумку після 29 хвилин і 31 секунди побиття Дазая і пояснень Ацуші, що його ноги і пальці залишаться цілими, він все-таки ревіти перестав.

Незабаром Дазай стояв перед дверима в квартиру Акутагави і чекав, поки той відчинить. Сам же Ацуші ховався за ногою Дазая все ще нервуючи і переживаючи.
Через хвилину переживань Ацуші двері все-таки відчинилися і звідти вийшов Акутагава. Він був, як зазвичай, одягнений у чорні штани і білу сорочку, плаща не було. Судячи з його обличчя, з того, що на ньому немає плаща, і з того, що він у домашніх капцях, він, найімовірніше, спав раніше.

-До речі, тобі доведеться купити йому новий одяг, бо старий йому завеликий і це єдине, що в нього залишилося. Після цих слів Дазай швидко йде, ще раніше, ніж Акутагава встигає подумати про це.

Акутагава роздратовано пробурмотів щось схоже на – “Спасибі Дазай-сенсей” і відвів Ацуші всередину

-Мне треба купити йому одяг, а він мене не пам’ятає… Що мені робити з цим хлопчиськом… – так само дратівливо зітхнув Акутаґава, доки Ацуші з цікавістю роздивлявся інтер’єр…

-Ти щось сказав, Акуакава? -запитав Ацуші, який на щастя не розчув, що сказав старший.

-Акутагава. Це не так складно вимовити! Просто спробуй.