Мабуть через нерви

—Це для тебе, Ацуші!

Що?

—Ацуші?

Коли я встиг втрапити в таку ситуацію?

—Ацуші!

—Га?Що?А….

Переді мною стояла дівчина.Вона була приблизно на декілька років старша аніж я,мала достатньо симпатичну зовнішність,та й сама вона насправді добра та ввічлива людина,але….Я не розумію чому зараз вона стоїть переді мною з конвертом…

—Ну то бери його, чого чекаєш?

Що робити?Що я ,в біса, маю робити?

—Ам….Послухайте….

Чорт, здається я навіть забув як її звати.Хоча ми бачилися не так давно.Десь півтори тижні тому.

—Ну чого ти вагаєшся?Що такого у звичайному конверті?

Дійсно,що такого? Можливо,справа у цьому червоному,занадто ідеально вирізаному серцю,що приклеєний прямо посередині конверту?

—Вибачте,пані,та я не можу прийняти цей конверт…

—Що?Чому це?

—Ну…Я просто не знаю як вам це сказати так….

Вона дивиться на мене так,ніби насправді подумала про те, який я бовдур.Хоча це, можливо,саме так.

Я не очікував, що пауза буде настільки довгою.Але давайте згадаємо закони Всесвіту,адже саме в цей момент по мене прийшов Кунікіда.Насправді,я гадки не маю радіти чи плакати.

—Хлопче,годі вештатися по місту саме у момент,коли ти потрібен!

—Вже йду!

Повернувшись до пані,що досі дивилася мені прямо у душу,я нарешті зміг вирішити проблему.Я просто від неї втік.

—Вибачте,я маю йти,гарного вам вечора!

Одразу після останнього слова я побіг настільки швидко,що прибув не на місце,біля Кунікіди,а прямо у сміттєвий бак.

—Ну що ж,головне,що ти тут.Не важливо, де саме.

Дякую, Кунікіда-сан,ви можете глузувати з мене, маючи такий серйозний вигляд.

—Директор кличе на збори.Сказав,що повинні бути всі до єдиного.

Здається,я вже знаю,про що далі йтиме мова.

—Кожен член Агенства вже знає про це і має бути на місці…..ОКРІМ ЦЬОГО ВИЛУПКА ДАЗАЯ!

Так і думав.

Насправді, Дазай-сан може бути, буквально,де завгодно,тому я навіть гадки не маю,де його шукати.Він рідко буває на зборах чи на святах,чим він взагалі займається?

—…Ацуші,ти взагалі слухаєш мене?

Я не зміг нічого сказати,тому просто перевів свій погляд на Кунікіду.

—Мені дзвонив директор.Він сказав,що Дазай вже знає все,про що буде йти мова на зборах, тому можна не шукати його.Ходімо.

І про що ж це ми повинні дізнатися,мені цікаво, від директора.

(…)

—ЩО?

Всі як один вимовили лише це слово.

—Так.Вам не почулося.З цього моменту,Портова мафія та Детективне агенство будуть співпрацювати,за потреби,звісно.Увесь інший час наші організації будуть мати нейтральні стосунки,але я вам не рекомендую вступати у конфлікти з членами Портової мафії.Це рішення було прийнято у процесі розмови між мною та босом мафії,Морі Оґаєм, щоб уникати непорозумінь в майбутньому і мати вигідне рішення для обох сторін, якщо будуть з’являтися складні завдання.

Всі почали спілкуватися між собою про те,що сказав директор.

Як це,співпраця?Ні, взагалі-то,це й справді може допомогти,але чому саме зараз? Якщо я не помиляюсь,то кількість моїх, спільних з Акутаґавою,місій тільки збільшиться.

“Не рекомендую вам вступати в конфлікти з членами Портової мафії”

В нашому випадку це майже неможливо,якщо і зовсім.Я не можу його терпіти,а тепер доведеться постійно з ним зустрічатися.

Щосекунди моє серце починає стукати все швидше та гучніше.Мабуть через нерви.