Люди

Світло гасне, крики чутно,
Але то чути ворогів,
Тих триклятих москалів,
Які, як завжди, тільки ніч,
Дістають ту зброю хутко,
І йдуть на люд наш віч-на-віч.

Та зустрінемо їх радо,
Посміхнемось тим катам,
Бо не вперше якось нам,
Тих рашистів розганяти,
Наче баранів те стадо,
Й у них самих стріляти.

Ну, а поки нічна мряка,
А їм не видно, де ж ми є,
Баба з Сум бензин розлиє,
Візьмé ті сірники до рук,
Й як у вогнищі гіляку,
Випалить цей танк онук.

Джавелінів нам не треба,
Але ножів таки додайте,
І ті трупи не ховайте.
Як то кажуть мої свати:
«У рабах є в нас потреба,
Але ж треба каструвати».