Люби мене,люби

Хочу бути я з тобою,назавджи забути про той біль.
Щоб ти ніколи не плакав ти. Щоб завжди,коханий,ти сміявся.
Люби мене,люби

Ранок у Портовій Мафії починається не з кави. Дазай тільки но повернувся до організації,а вже встиг наробити собі проблем.

***
Декілька днів тому,ранок,7:56 ….
– Дазай Осаму!-гнівно прокричав напарник Дазая-Чуя Накахара- Якого біса ти завджи забираєш мій капелюх?! Відай,негайно!- кричить напарник. А що Дазаю ? Йому скучно. Улюблений ученик зараз на завданні,повернеться через часів три.Босс Портової Мафії поїхав налагоджувати відносини з організацією,про яку ніхто не знав,окрім нього. Звичайно,начальник,та,безусловно,вчитель,не забув про роботу,на яку,Осаму забив одразу, як йому її видали. Скучно. От тому він зараз несеться по коридору,збиваючи працівників,щоб хоч якось повеселитися. Зараз напарник не витримає,кине в нього якусь вазу,вдарить та й заспокоється.
– Не спіймаєш! – кричить права рука Босса- в тебе завджи був поганий смак на одяг,може,мені краще викинути його??- кричить він,знаючи,що він його роздратував ще сильніше цією фразою напарника.
Бабах!
Він вдарився з усієї сили в поворот.“Чорт..гуля буде”-весело подумав він-“шкода що не вмер,а хоча..”. З думок його будить голос. Ну все,він – нежилець. Накахара вже подумки здирав з нього шкіру,але почувся голос.
-Зупиніться обидва !- сердито сказала сестриця-Койо. Жінка сама по собі мила,але вам краще не бачити її в гніві. Ну,власне,наш Двойний чорний забив на цей факт. А даремно..
-Якого біса Ви,дорослі йолопи,весь час ганяєтеся один за одним замісто того,щоб працювати?- сказала жінка ще сирдітіше-якщо таке ще один раз повтореться -ще більш зліше сказала Озакі- заставлю працювати сверхурочно. Сказала жінка в кімоно та пішла туди,куди с самого початку йшла. Так само,як Дазай в госпіталь,бо гуля справді буде велика.
***
Власне,це ще не найгірше,що могло з ними статися. Якби повернувся Морі Оґай до цього “інсиденту”-наслідки були в ще веселіші. Але про це давайте не зараз,всеж людина страшна.

Дазай Осаму йшов до свого кабінету. Хоча він те ще ледащо,але обов’язки ніхто не відміняв. Ось,він сідає за крісло,починає читати звіти працівників. Найбільш виділяється почерк його учня,такий вправний та обережний. Скільки ж він часу витратив на те,щоб його руку так набити? Він сам не пам’ятає. Так,спокійно. Треба попрацювати,а вже потім в спогади стрибати. Приблизно так він просидів години чотири,ще дві- на свою писанину.
***
На годиннику 18:40. “Щось я засидівся над цим папером,піду,напевне вип’ю або посплю”. А потім ого осягає. Його учень мав би вже закінчити місію. “Такий старанний”-думає він “хочу побачити його”.
***
Власне,проходить невелика кількість хвилин,а він вже біля кабінету Рюноске. Боже,як він стомився. Єдине,що він хоче, це обійми до світанку. Але ще не час,треба трохи почекати. Зовсім трохи. А також йому начхати,що робота ще лишилася. Він хоче побачитися з ним.
Дазай заходить без стуку,що на секунду лякує Рю,але він швидко оклемався. Він завджи так робить.
– Рюноске-кун,коли ти звіт напишеш о якісно проведеній місії?- перше,що спадає на думку сказати своєму учню,хоча розмова буде не про це. Він страшено любить його,хоче бути з ним,хоче заволодіти їм.
-Дазай-сан, я- заікається володар Расемону- я майже дописав,дайте десять хвилин й усе буде- каже вже вставший з крісла учень. А потім його наче током прошиблює.

***
Акутагава та ще декілька працівників пішли на місію. Суть була в тому щоб заполучити потрібну інформацію. Впоралися вони досить швидко,вони навіть вже йти хотіли,але ні. Вони забули про снайпера,який примудрився сховатись та залишитись не в полі зору. Ну,й власне він встиг вистрилити. Прямо в плече. Було досить боляче,як самому снайперу,бо вмирати від Расемон-той ща біль, але він витримав. Дотерпів до моменту,коли вони повернулися в Мафію,а потім й до свого кабінету. Там він й дозволив собі прокричати,у лікоть,звичайно.
Там же він ту нещасну пулю вискріб, через біль та крик,через скиглення та матюки. Якось перев’язав,а потім сів працювати.

***
-Рюноске-кун,я чекаю на пояснення- спокійно сказав він- на нормальне пояснення. Бо ти мав його закінчити ще часи два тому- бреше,що йому та мукулатура потрібна.
Через декілька хвилин розмови Дазай помічає кроваву пляму на плечі Рюноске. Щось тут дивне. Тому він підходить до учня ближще,ніж потрібно. “Від нього пахне кровью”- подумали обидва про одне-одного.
-Що це?-питає вчитель,торкаючись пораненого плеча. “Боляче ж,напевно”
– Нічого серйозного- впевнено відповідає той. “Бреше,по очам бачу”
-Можете прибрати руку?- вже не так впевнено було сказано.
-…
-Дазай-сан?
-…
-Дазай-сан?- вже не так впевнено сказав Рюноске.
-Чому ти мені брешеш?- впевнено сказав Осаму. Все було видно по очам їх обох.
В очах Рюноске було видно страх за життя, а в очах Дазая-бажаня пристрелитидопомогтиобійнятиврятувати
-Давай допоможу- сказав майбутній Босс більш спокійним тоном. На що не почулося нічого,окрім шуркотіння одежи. “Мило” .
***
Через декілька хвилин плече Рю було як нове, частично.” Було б як нове,якби був більш обачним”-думав Акутагава. В той самий час Дазай стомився ще більше,ну самі посудіть,витратити 7 годин на бумажки,намагатися знайти ту аптечку та ще й застивити Рюноске прийняти допомгоу. На сьогодні вже досить. Завтра розберемося,як кажуть. Саме по цій причині Осаму допомагає Акутагаві одітися а потім підхоплює під ноги та несе на крісло. Бісить. “Та не виривайся ж ти,бовдур”.

Вони обидва стомилися,це знає кожен. Саме тому вони зараз сидять та мовчать. А слова їм й не потрібні. Вони й без них розуміють один-одного.
-Люблю тебе,Рюноске..

Нічого незвичайного. Просто вчитель на учень разом ніжаться. А що? Їм можна,сьогодні був важкий день.