Кінець світу

Ніч. Холодно. Тільки от йому це не заважає. Він же нечисть, йому не страшний холод, проте в теплі краще. Особливо в теплі його рук, в теплі від його подиху. Проте тепер його тіло назавжди холодне, а подиху й тим більше ніколи не буде.

Магда померла. Йому було сумно, але через п’ять секунд захотілося піти за нею. Навіть не так за нею, як за її фамільяром. Вони поховані біля дому відьми. Тепер це і є дім Єрема. Ні, не сам дім, скоріше дві могили. В одній його подруга, а в другій перше кохання. Кохання, яке досі не згасло.

— Не йди! Не смій! Ти ж пообіцяв! – кричав Єрем, коли вперше побачив камінь, що стояв на невеличкому насипі.

Ворон не відповідав. Можливо через те, що він вже був мертвим. Так само і сьогодні. З того самого дня пройшло приблизно три дні. Єрем знову сидить і дивиться на великий камінь.

— Чому ти не сказав, що вмреш? Це нечесно.

— Вибач, я не знав – почулось з могили.

Блуд не ворухнувся ні на міліметр. Тільки його очі. Сльози покотились з новою силою.

— Це справді ти? Якщо так, то забери мене з собою – попросив Єрем.

— Не можу, ти маєш жити. Я не до кінця пішов. Пані вже втомилась жити, тому пішла, а я можу залишитись. Тільки бачити мене зможеш лише ти.

В той момент з могили почало вилазити тіло його коханого. Чортового ворона, його чортового ворона. Його коханого чортового ворона.

— То ти… Я можу тебе відчути? – запитав блуд наче нітрохи не здивований.

— Ні. Я ніби привид чи типу того. Але тільки для тебе. Для всіх інших я мертвий.

— Я тебе кохаю більше ніж своє життя. Ти точно не підеш від мене знову?

— Нізащо.

— Ти можеш піти за мною?

— Так.

Єрем вирушив до річки. До свого єдиного лісового друга. Можливо він щось знає. Можливо якось можна приєднати душу до тіла?

Ось вже почала виднітись річка. Напевно знову сидить в кімнаті і сумує.

— Ей, Осоко, поклич Юліана будь ласка – попросив Єрем.

— Ти вже відійшов? Все нормально? – почулось у відповідь.

— Не питай багато, зроби, що прошу.

Через хвилини три керівник водяного царства русалок винирнув на берег.

— Ти як? Трохи відійшов? – стривоженим голосом почав розмову Юліан.

— Та що ви бляха причепились як п’явки. Живий? Живий, от і все.

— Коханий, спокійно. Не нервуй, це погано для здоров’я – втрутився ворон.

— Добре, золотко. Ти випадково не знаєш як можна повернути душу мерця в його тіло і оживити все це разом? – поцікавився блуд.

— Це ти до мене на золотко звернувся? Ну в теорії так. Десь маю таку книгу. А тобі нащо?

— Ну… Він не зовсім помер. Зараз він тут. Я його бачу й чую, але ти ні.

— Вибач, але ти впевнений, що не зійшов з розуму?

— Принеси бісову книжку і не задавай дурних питань.

Юліан пірнув у воду, та через п’ятнадцять хвилин повернувся.

— Ось, любчик. Ти впевнений у тому, що справді хочеш нею скористатися?

— Так – Єрем вихватив книгу з рук водяного друга та вирушив в ліс.

Пташечки співали. Скоро вилупляться пташенята. Тоді за ритуалом Магди ліс і виздоровіє. Під час нього потрібно було принести жертву, відьма вирішила, що вона й так хвора тому її не жаль. Тільки от це було занадто егоїстично. Вона навіть не подумала про свого фамільяра, не подумала про те, що він когось кохає, або про те, що його хтось кохає. Хоча вона і подруга блуда, але він не може її пробачити, бо вона була тою, хто відібрав його.

Поки ми говорили Єрем вже прийшов на поле, яке оточували дерева.

— Коханий, скоро ти знову зможеш бути зі мною, ти радий?

— Так, нарешті ми зможемо бути разом – промовив ворон посміхнувшись.

Блуд відкрив книгу та знайшов потрібний ритуал. Його очі чомусь стали як по п’ять копійок, але він почав збирати потрібні трави.

Скоро вже все було зібрано, тому Єрем почав викладати трави в потрібному місці та деякі з них запалювати.

— Ти точно збираєшся провести цей ритуал? – запитав ворон.

— Так, а що? Ти не хочеш?

— Звісно хочу, просто потрібно впевнитись.

Той, що живий знову взяв книгу. Тоді він почав читати саме виконання ритуалу та повторювати за книгою. Спочатку були якісь танці з чебрецем. Потім співи на давно забутій мові. А далі…

Далі Єрем ліг на траву.

— Прощавай, коханий. Життя за життя – промовив блуд. Після цього він розрізав своє горло кігтем ворона, та віддав йому своє життя.

Все було темним. Колиска світу не відпускала блуда, але він і не пручався. Просто спокійно заснув і більше не прокинувся. Тим часом ліс палав. Всі тварини злякано тікали, а нечисть питала звідки ж у нього взялась така колосальна сила. На що він відповідав: “— Довелось лиш прикинутись його коханим, а той довбень одразу й помер заради мене. Чи точніше нього. Схоже він справді кохав”