Краще ніж море

Глава 5 Краще ніж море

Ми таки вийшли на вулицю. Мої старання не були даремними і після цирку в вигляді демонстрації своїх бедрених костей в коротеньких шортиках, брат був готовий ледь не на руках мене волокти в магазин. Правда перед виходом таки заставив переодягнутися. Не сказати, що я був сильно проти, але для проформи все таки понервував його слабким супротивом і надутими показово щоками.

Сонце і правда палило так, ніби надумало перетворити наше містечко в велетенську пательню з поки ще бігаючою від тіні до тіні біомасою. Я глянув на Папіруса. Так, однозначно, з нього вийшла б чудова паличка рум’яної картоплі фрі: довга, хрумка і неймовірно апетитна. Під ложечкою засмоктало. За спорами в собі, розмовами та переодяганнями я забув поснідати і тепер під гарячими променями голова паморочилась, а ноги не хотіли підніматися, вяло волочачись по розпеченому асфальті. Мені треба було охолонути. Ванна з морозивом — саме те, що було потрібно. І ні краплинкою менше.

На горизонті майнула яскрава кислотно-зелена вивіска торгового центру, обіцяючи закінчення мук і бажаний прихисток від літнього пекла, одним своїм виглядом додаючи сил та наснаги крокувати швидше. Ще пару безкінечних хвилин і наші ноги переступили поріг магазину, власнику якого відразу з’явилося бажання поставити пам’ятник при житті, в три поверхи, з чистого золота. Блаженна прохолода від тихо гудячих кондиціонерів огортала розжарені кості та охолоджувала крапельки поту, які тепер відчувалися маленькими холодними айсбергами і викликали мурашки.

Рука Папса ковзнула в мою розслаблену долоню тут же впевнено переплітаючи пальці і моє тіло відконвоювали до найближчого магазину, вивіска якого проголошувала: “Все для вашої крихітки. Дитячий і підлітковий одяг “.

Я зкривився.

— Папі! Ти нічого не переплутав? Скільки по твоєму мені років? Я схожий  на підлітка? — брат ліниво пошкріб потилицю прижмуривши око.

— Підлітки бувають різні, і до сьогодні ти ніколи не протестував, коли ми одягали тебе тут. — я згадав свої блакитні труси в сердечка, що так насмішили мене при першому переодяганні. Тепер ясно звідки в моєму гардеробі такі речі.

Нас відволік оклик продавчині, що побачивши нас вирішила запропонувати нам саме те, що на її думку було нам потрібне, не знаю, що її наштовхнуло на такий висновок мої тонкі кості чи тембр голосу, що від нервів завжди норовив зірватися в писк, але висунувшись наполовину з відкритих дверей вона широко посміхнулась та викрикнула дзвінким голосом:

— В нас є чудові шкільні форми! Новий сезон, тільки вчора розпакували. Класичні спіднички, сарафанчики з плісировкою, є навіть в японському стилі! Приміряєте?

Я перевів погляд з продавчині на сконфуженого брата, на черепушці якого зараз можна було напевне готувати яєчню, якщо вогняний рум’янець, яким пашіло його лице, був таким же гарячим, яким виглядав. Я смішливо хрюкнув і закусив нижню губу.

— Папі-і-і  — майже пропищав я, стримуючи розриваючий зсередини сміх — купи мені японську форму! Ну купи, купи, купи!

Мене потягнули за руку геть від магазину зі швидкістю гоночного боліда, я тільки й встиг, що зробити ручкою “папа” здивованій такій реакції жінці, що не здаючись так просто запропонувала в догонку:

— Якщо не хочете, то для такої милої дівчинки в нас знайдеться і брючний варіант!

Я було залився дзвінким сміхом, на ходу стираючи мілкі сльозинки, але тут же захлинувся повітрям почувши, які триповерхові епітети вилітають з рота Папіруса в сторону невдачливої співробітниці підліткового магазинчику, що так необачно прийняла мене за школярку. Ніколи б не сказав, що він так вміє. Що ти ще від мене приховуєш, братику?

Нажаль веселощі на цьому закінчились і решта продавців і магазинчиків вганяли в смуток своєю серйозністю, і єдине, що викликали тисячі однакових вішаків з нудним одягом невиразного сірого кольору це відчуття пригнічення та депресії. Я вхопив єдину яскраву пляму, що була в цьому ряду і пошльопав до каси. З мене вистачить! На силу підібравши собі декілька шортів і бриджів, що своїм виглядом не викликали в мене тошноту, та пару футболок з кумедними принтами я підійшов до брата, попросити того розплатитися і нарешті покинути це прокляте богами місце. Та замість яскравих охристих зіниць мене зустріло ледь чутне похропування. 

Папі тихо сопів, відкинувши голову назад, час від часу посвистуючи через носову кісточку, вальяжно розкинувши руки та ноги в одному з великих крісел мішків, що стояли тут же біля примірочних. З кишені бриджів кольору хакі виглядала платіжна картка.

Міцно спить, солоденький… Треба розбудити… Або не будити, візьми картку, пройдемся в той магазинчик… Який ще магаз…ей! Ні! Я не буду купувати шкільну форму!… Тільки подивимся, вона напевно гарненька… Ну, якщо тільки подивимся… І приміряєм.

…

— Доброго дня! Ви говорили, в вас є форма в японському стилі?…Що, мій тато?…Ох, так, він дозволив!….Так, ця з синіми і жовтими смужками мені подобається… що? Якщо можна то заверніть в паперовий пакет, боюсь вимастити, не хочу щоб татусь сварився.

Що? Що це взагалі було? Що на мене найшло? Я рухався, говорив, але бачив це все ніби збоку, зі сторони, наче дивлячись через мильну плівку, усвідомлюючи навколишній світ та себе в ньому лише наполовину, дивуючись, як моє тіло рухається без моєї на те згоди, не слухняне, не контрольоване. Ніби не моє. Липке відчуття страху, що зародилося під ребрами, накрило свідомість наче покривалом. В грудях тренькнуло. 

Я стрепенувся, перед очима затанцювали кольорові плями і спіткнувшись на рівному місці, випускаючи пакет з покупками я незграбно розпластався на підлозі. Тіло мов ватяне, підтягуюсь спинаючись на коліна та стискаючи затерпші пальці, що знов почали мене слухатись в кулак. Все добре. Добре. Я контролюю. Мені видалось. Просто здалося.

— Що за чорт! — тихо бормочу, піднімаючись з колін та потираючи ниючі від удару об твердий камінь підлоги кісточки. Спека на мене погано впливає, зовсім мозок поплавився. 

Треба…будити брата. Я нахилився щоб підняти свій згорток, з-під паперового згину якого виглядав краєчок сніжно-білої шовкової тканини з жовтою та синьою смугою по контуру. Хм…ніяково усміхаюся. Що за дурниці, навіщо тільки купив? Куди б я зміг одягнути японську шкільну форму? Ще й жіночу.

Зайнятий такими думками не помітив навіть,як ноги донесли мене до крісла, в якому досі сопів старший брат, зображаючи з себе велику морську зірку, якісно, не прикопаєшся. Пакунок відправився в великий пакет до решти покупок, а я нахилився над Папсом, прислуховуючись до тихого хриплого  муркоту, що той видавав блаженно при цьому посміхаючись. Щось приємне сниться, цікаво що, я сперся коліном на м’яке тіло крісла, що тут же всмоктало мою ногу на добрих п’ятнадцять сантиметрів. Треба будити, вирішив для себе і провів прохолодними пальцями по обох вилицях зверху вниз зупиняючись на підборідді. 

Затуманений, ще сонний погляд впірився в моє обличчя, а руки брата ковзнули вверх по бедрах зупиняючись на тазових костях, смикаючи на себе, притягуючи:

— Блу…— видихнули мені в лице диким медом, завмираючи. 

На мить мені здалося, що брат потягнеться за поцілунком, така оксамитова ніжність теплилася в його погляді. Тіло боролося з собою, хотілося податися вперед, торкнутися ніжно, провести язиком, штовхаючись всередину проникнути за нещільно зімкнуті щелепи, де спокусливо сяє руда магія. Але не можна, навіть думати не смій про таке. Зіпсуєш все, втратиш те що маєш!

Сон відпустив, а в очах брата з’явилася осмисленість, повертаючи звичну прикриту напускною лінню гостроту, говорячи про те, що їх хазяїн прокинувся з кінцями. 

Руки Папі смикнулись в неясному мені жесті, нето швидше відкинути, нето стиснути сильніше, і сковзнули вище, хапаючи мене під ребра, відсовуючи від себе в сторону, впевнено відвойовуючи місце для маневру, довгі фаланги пройшлись по обличчю потираючи залите сонним зніяковінням лице.

— Ти заснув. — оголошую непотрібний і так всім зрозумілий факт…

— Що тобі снилося?

— о-о-о, неймовірно приємний сон, — відповідає він потягуючись, закладає зігнуті в ліктях руки за голову, стріляючи з-під опущених повік сяючими зіницями, що при холодному денному світлі ламп торгового комплексу здаються теракотовими.

— Приємний? — задумуюсь, чомусь хочеться відгадати, що викликало блаженну посмішку на точеному обличчі. Чомусь на думку відразу приходить краса бірюзового океану з його оманливим спокоєм та прихованою в глибині силою. Так живо, що відчувається на кінчику язика солоними колючками. І ще холодна піна, що мішається з шершавим золотом піска, осідаючи на білих костях, малюючи на них брудні узори. 

Він міг би отак лежати прямо на піску в променях гарячого сонця, дозволяючи хвилям облизувати довгі ноги. Це було б приємно? 

Це було б прекрасно. Вирішив я для себе. 

— Тобі снилось море? 

Папірус заплющив очі:

— Краще… — запевнив він і почав підійматися з м’якого полону крісла з характерною лише йому лінивою грацією, 

— …мені снився дощ…і ти.

Додав брат спокійно, заглядаючи в моє здивоване лице, мені навіть здалося, ніби він чекав чогось, можливо…відповіді, якої так і не дочекався? Та ні, просто видалось, тому що за хвилину його погляд вже бродив по торговому залу ніби доносячи, що обговорювати тут більше нічого. Хмикнувши, ніби вирішив для себе щось важливе, він підняв однією рукою пакет з покупками, щоб іншу покласти мені на плече: 

— Ти все ще хочеш піти на озеро? — просте запитання, викликаючи простою пропозицією бурне захоплення, що тут же проступає сяючими зірочками в моїх очах. 

— Хочу!