Конференція.

Крок і….темрява. Знову. Кожен раз одне і теж. А далі я прокинулась. Сьогодні важливий день. Я маю бути зібрана та енергійна. Якщо не враховувати кошмар який мені докучає ще з минулого місяця справи йдуть доволі непогано. Сьогодні перше міжнародне зібрання ООН з початку пандемії. Вакцина широко застосовується, а отже крок за кроком ми наближаємось до завершення панування COVID-19. Я дуже щаслива що зможу побачити своїх друзів-країн не онлайн. За весь час карантину моїми найближчими співрозмовниками були лише міста. Цікаво як там в інших справи.

• Україна…Україна! – тиша.

О ні, знову цей голос. Дідько здається в мене дах вже їде. Спочатку кошмар потім голос, який постійно мене кличе. Я навіть розібратися у власному сні не можу, адже кожен раз як намагаюся піти на голос сон обривається і я прокидаюсь. Господи хоч би на зібранні такого не трапилось. Я маю з’явитися перед союзниками в найкращому світлі і показати що я сама прекрасно розбираюся з власними проблемами! Що ж час підганяє і потрібно одягатись. Хм, діловий стиль мене ще ніколи не підводив, але додам ізюминку. Ідеально блузка-вишиванка чудово поєднується із спідницею-олівцем, чорні туфлі на невеликих підборах додають привабливості, а червоний мак у волоссі жіночності. До речі про волосся я вирішила що легкі локони будуть досить гармонійно дивитися. Ну і звісно ж сумка, так все необхідне є головне це телефон, гроші та документи. Що ж ранок почався добре а отже й весь день має так пройти. Ну в дорогу. Коли я їхала в Нью-Йорк я спеціально обрала готель, що знаходиться не далеко від штаб-квартири. А ось і моє таксі.

Ох як чудово знову побувати тут галасливий та модернізований Нью-Йорк. Потрібно буде після зборів запитати в Польщі чи не хоче вона разом повертатися додому. Вона єдина із країн з ким я підтримувала найбільший зв’язок під час карантину. Ну ось я вже біля входу до будівлі, як же приємно бачити ці фасади та блискучі вікна. А зовні тихо і не видно нікого. До зборів ще 20 хвилин, мабуть всі вже всередині.

Я заходжу в будівлю та прямую в головний офіс що знаходиться на третьому поверсі. І ось ліфт зупинився я виходжу та прямую до дверей, чую звуки що йдуть із середини. Ох я так хвилююсь, там стільки країн. Дідько тільки тепер я згадую що мої недородичі та ворог теж тут, о ні краще б не згадувала лише його мені тут бракує! Ну все відступати не можна і я роблю крок у перед.

-Good morning everybody- вітаюся я, вмить всі погляди спрямовують на мене першим кого я помічаю це Великобританія, адже стоїть він на сцені перед аудиторію. Сьогодні він має вести засідання. Я щиро посміхаюсь йому а він мені. Далі я переводжу погляд на аудиторію помічаю Польщу що весело щебече про щось із Чехію, але в ту ж мить вона щиро посміхається мені та махає рукою, моє місце до речі біля її. Поки піднімалась сходами я встигла привітатись із Німеччиною, Францією, Австрією, Канадою та ще з багатьма іншими країнами. На їх обличчях я бачила усмішки що не могло мене не радувати. Коли я сіла до мене підійшов США, я махала йому рукою, але це ж США йому цього не достатньо.

– Hi, honey!

– Hi USA!

– Я вже думав не дочекаюся нашої особистої зустрічі – весело каже США та обіймає мене.

– Якби це була наша остання зустріч я точно з тобою попрощалася б – всміхаючись та обіймаючи його кажу я.

– Не кажи так солоденька в нас попереду ще безліч таких зустрічей, ну як почуваєшся?

– Хвилююся трохи, мене розпирають з середини емоції – схвильовано та водночас радісно кажу я.

– Це нормально, але раджу не зациклюватись на цьому а то й погано стати може – радить мені друг – до речі ти прекрасно виглядаєш як і завжди – підморгнув мені США.

– Дякую, а як в тебе справи? – з посмішкою на радощах запитую я.

                                           ***

Говорили ми так приблизно 10 хв, нас перебила Польща показуючи жестом США, щоб пішов. Він зрозумів натяк та відлучився, перед тим сказавши що буде чекати мене біля ліфта на перерві.

• Вибач Польща, ми щось заговорились.
• Я бачу, та нічого я просто скучила дуже, я така рада що сьогодні ми всі можемо знову особисто спілкуватись – підперши голову рукою та з усмішкою каже полячка.
• Я теж дуже цьому рада я так хвилювалась зранку, а ще вся конференція попереду – відповідаю я.
• Не хвилюйся я буду тебе підбадьорювати, Чехія та Балти теж із тобою.
• Дякую їм за це.
• Шановні країни члени ООН перш за все вітаю вас всіх, я дуже щасливий що цей тяжкий рік карантину пройшов і ми можемо знову очно розпочинати засідання. По-друге оголошую Міжнародний з’їзд ООН 2021 відкритим.

В залі лунали оплески.

• Гей Польща, а чому засідання відкриває не сам ООН?
• Хм…якщо я не помиляюся, то ООН буде його завершувати він має зачитати статистику країн та їх прогрес у боротьбі з вірусом.
• А навіщо тоді нам виходити до зали?
• Ми маємо коротко розповісти про свої подальші плани в боротьбі з вірусом
• Ага, зрозуміло, що ж це радує, а то я не дуже люблю довго бути перед великою авдиторією.

Протягом 10 хв зборів в мене з’явилось дивне відчуття наче хтось дивиться на мене. Я намагалась ігнорувати це але, через 5 хв не витримала і обережно озирнулась навколо. Дивитись на мене могли тільки із верхніх рядів, тож повернувшись я помітила, що одна особа боковим поглядом зиркає на мене. О ні тільки не він, такий пофігіст, а зараз дірку в мені просвердлить точно. Я не збираюсь сьогодні із ним бачитись, не те що говорити. Я слухаю Британію та концентруюсь на його монолозі. Так пройшли три години.

• Оголошую перерву на 30 хв і продовжимо- сказав англієць.
• Ну нарешті, а то я ледве щелепу не вивихнула позіхаючи – радісно сказала Польща.
• Вибач Польща мені потрібно відлучитись на декілька хвилин.
• Добре без проблем, тобі каву брати?
• Ні дякую.

Я бачила як вийшов із залу засідання США і поспішила за ним. Ми посміхнулись одне одному та зайшли в ліфт.

• Тож куди ми підемо в нас не багато часу?
• В такому випадку кращим варіантом є кафе

США це та країна з ким я могла вільно спілкуватись не боячись сказати щось не те, чи показати зайві емоції. Він не вимагав від мене правил етикету, стриманості та вихованості, як той же Британія. Хоч і з ним ситуація теж неоднозначна, адже це радже я сама від себе вимагаю цього при зустрічі з англійцем.

Ми спустились на другий поверх на якому і знаходилось кафе. Та пішли взяти собі обід. Я взяла собі міні піцу з подвійним сиром та соусом і американо. США взяв подвійний бургер з сирним соусом та лате. Ми зайняли столик біля вікна звідси відкривався чудовий вид на сад.

• Як же мені цього не вистачало: цих краєвидів, цього колективу, навіть цього поспіху та метушні – з мрійливою посмішкою сказала я.
• Мені теж, хоч справ у мене було вдосталь я дуже сумував за іншими за тобою в тому числі, єдиним моїм живим співрозмовником був Канада – відповів мрійливо США.
• Розумію, минулий рік був тяжким для всього світу я теж не могла дочекатись коли вже побачу тебе – мило посміхнувшись сказала я.

Ми із американцем добрі друзі у вільний час часто спілкувались. В останнє зібрання Нормандської четвірки я запропонувала іншим добавити п’ятого – США. Нажаль мою пропозицію відхилили. Дивно адже Німеччина теж добрий друг США, але схоже в Європі конкуренції він не допустить, що ж у цьому весь Німеччина. Ми з США їли та ділилися думками одне з одним. В якийсь момент він запитав чи не хочу я залишитись в Нью-Йорку ще на день чи два. Варто сказати що я добре спілкуюсь із всією родиною англомовних. Тому задумалась над цією пропозицією.

• Що ж потрібно вже повертатися до зали 10 хв залишилось – наполягла я.
• Так ти права ідемо – погодився він.

Ми вже підходили до ліфта як раптом нізвідки взялась Польща.

• Так от які в тебе справи, подруга!- ображено сказала полячка.
• -Вибач будь-ласка я хотіла тобі все пояснити вже в залі.
• От в залі і поясниш, а мені ще потрібно в туалет зайти.
• Що це було? – запитав США.
• Польща в своєму репертуарі, але хай зрозуміє що окрім неї в мене є ще інші друзі з якими я хочу поспілкуватись.
• Наприклад, я. – сказав хтось позаду нас.
• О Канада.
• Швидкі ви народ, Україна вибач, але батько нас із США кличе до себе.
• Чому? – із смутком і легким дратуванням запитав США.
• Я не знаю, але це пов’язано із конференцією.
• Логічно, вибач Юкі побачимось на конференції – сказав США.
• Все добре, удачі вам хлопці.
• Дякую – одночасно відповіли вони.

Оце я розумію родина, хоч в минулому у США з батьком були неполадки зараз вони всі максимально підтримують одне одного. Хотіла б я собі таку сім’ю. Але як й інші мої предки я змушена постійно боротися за право бути незалежною та вільною країною. Чорт би пробрав росію та весь його рід! А ще гірше усвідомлювати, що я з дитинства росла у сім’ї вбивці моїх рідних батьків. Мамо тату як мені інколи не вистачає вас.

Коли я сіла на своє місце поруч були лише декілька країн. Серед них Балти на один ряд нижче від мого та Німеччина на 2 сидіння вправо від мене. Ну і звісно ж ця несамовита парочка росія та Білорусь. Мені її інколи так шкода росія задурманив її мозок та накинув невидимі ланцюги. Мені навіть думати страшно що було б зі мною якби не Революція Гідності у 2014, а Білорусь зараз відчуває те саме – внутрішню боротьбу.

• Україна, як справи?
• Та наче б то все добре – цікаво чому Німеччину це хвилює.
• Ти якась похмура – дивлячись на мене констатує він.
• Просто погані спогади у голову врізались, а ти як?
• Зараз добре, 2020 був особливо тяжким для мене та Італії з Францією.
• Я чула, мені шкода – я положила свою руку на плече друга, щоб підбадьорити – ну от хотів підбадьорити мене, а у висновку сам засумував.
• Хах, дійсно, але це дрібниця – з посмішкою сказав Герман.
• Та ну ти ж завжди такий зосереджений та серйозний, чи це лише тільки в Європі? – з цікавістю запитала я адже Німеччина дійсно постійно виглядає серйозно та дисципліновано про це навіть кажуть його сірі очі вони так і віддають сталлю.
• Ні, ти права зараз буде моє слово тому я маю бути повністю зосередженим на темі – із припливом енергії відповів він та посміхнувся мені.

Дійсно за хвилину Британія оголосив продовження конференції та запросив до слова Німеччину. За цю хвилину до зали повернулись Польща з Чехією. Я показала Польщі жестом що пояснення будуть потім. Ми знову почали уважно слухати країн що говорили перед нами. І знову цей пронизливий погляд, та що він вилупився наче вперше бачить мене. Білорусь щось говорить до росії, але схоже йому начхати. І чому вони сидять вище мене це так не комфортно, але ООН дякувати, що пересадив мене до Польщі та інших, адже раніше я сиділа поруч із цією парою.

Ось настала моя черга звітувати свої подальші плани. Я спускаюсь сходами вниз до ООН що вже встиг розповісти про стан світу та розминаюсь із Молдовою, яка тільки що закінчила звітувати про себе. Я починаю коротко розповідати, не зациклюючись на поглядах, що зосереджені на мені. Коли я сказала, що в мої плани входить часткове закриття карантину та відкриття сфери обслуговування хтось подав свій голос.

• І що ж з цього буде? Це лише марна трата сил, так ти вічно будеш від цього коронавірусу лікуватись.
• Це мої особисті плани, які я озвучую, тебе це ніяк не стосується росія.
• Росія якщо так хочеш поділитися своїми думками прошу – спокійно сказав ООН
• Але я ще не закінчила – наполегливо відповіла я.
• Ми тебе почули, цього достатньо – спокійно навіть байдуже сказав ООН.

Я подивилася на росію він хитро посміхався, поглядом мовляючи що цей раунд виграв він. Що ж мені нічого не залишалось як насупити брови та залишити трибуну. Коли я йшла на своє місце Канада та США зупинили мене сказавши що все добре вони за мене. Але мене це мало втішило. Більшості країн взагалі було байдуже які там у кого плани вони приїхали сюди заради галочки. А деякі недолугі ще досі вважають що я разом із росією, що мене дуже дратує. Після невдалої промови в мене розболілась голова, ще й цей покидьок під час своєї промови частенько поглядав на мене та скалився. Я знову згадую свій сон та цей голос, який лунає у моїй голові. Він кличе мене просить йти за ним. Але що це за голос він не належить країні що я знаю, але водночас і видається знайомим. За цей місяць я помітила закономірність, що голос з’являється тоді коли я думаю або якимсь чином контактую з росією. Це вже цікаво, але дуже заплутано.