Коли пригоди шукають твою…

   П’ятниця вечір 1937 рік. Два роки до захвату Польщі і початку другої світової

   УССР як завжди їхала на тролейбусі до дому. Стараючись не заснути вона уявляла, як вони всі разом сім’єю будуть святкувати травневі свята. День праці, день радіо, день матері… чим не повід побачитися із ріднею. Хоча для українки не секрет, що тільки РСФССР являється рідним сином СССР. Всеодно вона рішила поїхати до батька(Автор: Ага, пів місяця думала їхати чи ні ;)). Тролейбус зупинився. Україна взяла свій рюкзак і вийшла із транспорту. Далі вона цілий час ішла по вулиці, згадуючи веселі секунди дитинства. Дійшовши до дому, вона постукала в двері. Двері відкрив БССР з не дуже давальним лицем. Але коли він побачив хто був за дверима в ту хвилину посміхнувся і обняв сестру.

     – Вернулась! – прокричав він.

     – Не запилилася!

     – Що ви там розорались?- підійшов до них голова дому.

     – Привіт татку – сказала дівчина.

     – Ну привіт «Срочно Требується Уйма Денег Есть Нечого Точка»!

     – Ти серйозно? Я цього року спеціально тобі не присилала телеграму. Що б ти перестав прикалуватися – відповіла Україна.

     – А кому присилала? Своєму ухожору?

     – Звідки ти…?!

     – Папа все знає. Ти ж знаєш що папи знають все на світі!

     – Може підемо в середину? – запропунував білорус.

     – Ладно, заходь – він махнув рукою і пішов в середину.

    Білорус посміхнувся і поспішив сховатися від пильного взгляду українки. Україна підозрювала що БССР розказав отцу про її парня. Так як ніхто інший не знав цю інформацію. Ще того року українка приїжджала на Новий рік. За цих три дня вона як раз і проговорилася про її стосунки із УПА і про те як вони познайомилися в кафе.(Автор: напевно зараз хтось мені через екран кричить, що УПА старший брат України. Дихайте спокійно, вона просто не знає, що він її брат.(Спойлер: вона скоро дізнається про це… :3)) Хоча він поклявся що ця тайна помре разом з ним. Як ми бачим на практиці тепер ця тайна помре із усіма членами сім’ї або покрайній мірі із тими хто її знає.

     Україна була трохи зла на брата. Але рішила, що краще вона придумає драматичну історію начебто її “Ромео”, якому вона так довіряла, найшов собі іншу, що вони вже не разом і в такому дусі. А надалі слідкувати за язиком, щоб знов не вляпатися. Україна з цими думками піднімалася по лесниці, яка скрипіла під її ногами. Добравшись до “своєї кімнати”, вона побачила мирно сплящу Казахстанку. Вона посміхнулася все таки вони разом ділили кімнату 16 років. А тещо  Арменія дуже удобно розляглася на кроваті УССР булу не дуже прікольно. Українка пробувала розбудити сплящу красавіцу. У відповідь почула не давольне мучання. У відкриту кімнату заглянув Грузія.

       – Ось де ти.

       – Да, тут я. І що що я тут – недовольно відповіла вона.

       – Та просто тато сказав, передати тобі, що тепер в твоїй кімнаті живе Арменія.

       – А мені тепер де ночувати.

       ~ Хочеш, разом на сіновалі ~ покраснівши сказав грузін.

       – Ага, щас. Щоб мене комарі загризли – в своїй манері відповіла Україна.

       ~ Ти представляєш. Ніч, зорі, тишина і тільки ми із тобою…

       – Да пішов ти лісом. Ізвращенець – з цими словами українка пішла з кімнати.

        Вона піднялася на третій етаж де знаходився чердак. Як завжди там було куча хламу, павутиння і пиль окупували чердак повністю. Дівчина подивилася на все це. Після чого найшла якесь покривало і витрусила його від пилі. Розложила на підлозі і лягла. Підлога була тверда, але терпімо. Вона почала закривати очі, як зненацька двері відкрилися. Піднявши голову вона побачила Білорусію. Він стояв і виновата дивився в підлогу.

         – О прийшов. А я вже думала, що мені треба буде іти за твоєю душею – рішила прікальнутися дівчина.

         – Чого це зразу за моєю душою – злякався хлопчина.

         – Ти ж клявся смертю. Я тебе тоді за язик не тягнула.

         – Ладно  визнаю виноватий. Вибач.

         – Вибач, в карман не положеш. Тому іскупляй вину.

         – Ладно, я розкажу свій секрет, а ти розкажеш його кому захочеш.

         – Не розкажу.

         – І чому ж.

         – Я, посравнєнію із кимось, секрети не розказую.

         – Ну, тоді я не бачу логіки його розказувати.

         – Розказувай, криса.

         – Ладно, ось кароче.

         Із цими словами він протягнув Україні золотий хрестик. Вона взяла його. Крутивши в руках, УССР розглядала його.

          – Я… я християнин.

          – Да уж, за таке тобе батя може і в силку відправити. Де взяв?

          – В заброшці найшов. Там я і Біблію найшов і ікони.

          – А що тут написано?

          – Де?

          – На хресті, дурак.

          – А… Абусус абусум ін акуіс вітам деґіт.

          – Чево.

          – Я що по твоєму англійську знаю.

          – А повинен. Стой. А хто в нас в сім’ї мову знає.

          – Батько… стоп на що ти намікаєш.

          – Давай, іди, покажи йому, розкажи.

          – Ти здуріла. Він мене на місті приб’є. Якщо побачить.

          – Ладно, придумай щось. Но щоб завтра був переклад цієї фігні.

          – Не матерись.

          – Як хочу так і виражаюсь. А тепер дай жінці поспати.

          – Надобраніч, Нарцисівна.

          – Надобраніч і тобі, Неудачник

          На цій ноті українка закрила очі і заснула.