Коли пелюстки торкаються твоїх рук
від КапучінессаІ все ж, чому пан Камісато так був занепокоєний станом свого працівника? Вважав, мабуть, що це впливає на якість роботи Томи, але ні. Хлопець сумлінно виконував усі свої завдання й обов’язки, як то кажуть, і в радості, і в печалі. Він питав у Камісато-старшого, звісно, до чого така стурбованість, але той був загадковою людиною і завжди або зовсім ухилявся від відповіді, або вона була ну дуууже нечіткою. Така неоднозначність збивала юнака з пантелику найбільше.
Але в чому Аято і був правий, то це в тому, що час лікує. Справді, через кілька тижнів прислуга почувався значно ліпше, а від зустрічи з молодою пані йому вже не ставало ніяково. Вже через місяць вони навіть почали спілкуватися, як раніше. До цього ж дівчина зводила на ні будь-який контакт з Томою, бо певний час почувалася винною за свою відмову, але тепер ситуація покращилася. Крім цього, очільник клану спілкувався з кожним із них досить часто, вислуховуючи їхні думки та надаючи поради, коли це було потрібно. Юнак також частіше почав кликати Тому на різні вилазки. Іноді під приводом роботи, а іноді й без причини.
Тома не міг не помітити, як час, котрий він проводить із комісіонером, збільшився удвічі. І якщо в цьому він не бачив нічого незвичного, то наступне у хлопця викликало своєрідні думки.
Зеленоокий почав помічати, що його пан частіше зазирає юнакові у вічі, частіше йому посміхається, частіше просить про якість дрібниці. Лише за учорашній вечір Камісато-старший аж тричі просив Тому зробити йому чай. Невже в пана з’явився ще один улюблений напій, або ж він просто хотів бачити свого слугу частіше? А навіть якщо й останній варіант, то… має бути на це причина. Цілком імовірно, що пана щось може бентежити і йому потрібна дружня розмова із кимось близьким. Власне, Тома так і подумав, тому після завершення робочого дня він попрямував до кабінету Камісато.
Тук-тук.
— Пане? — питається блондин. У відповідь – тиша. Що ж, здається, він вже завершив свої справи і пішов до кімнати. Невже доведеться йти туди? Тома ніколи не дозволяв собі без запрошення заходити до кімнати жодного з Камісато, а навіть якщо б і зробив це, то ніколи б собі не пробачив таку зухвалість. Все ж таки, він лише слуга.
Проте ситуація зараз йому здавалася іншою, оскільки юнак вірив, справді щиро вірив, що з Аято щось коїться і потребує втручання. Саме тому, відкинувши усі сумніви, блондин знайшов покої свого пана і постукав. Не встиг він навіть рота відкрити, щоб запитатися, як вже чує голос Камісато-старшого.
— Заходь, — відразу ж запрошує той. Стоп, звідки він?..
— Пане, це я, — уточнює Тома на всяк випадок.
— Знаю. Тому заходь.
Подиву юнака не було меж. Він знав, що пан досить кмітливий та з чудово розвиненою інтуїцією, але щоб настільки…
Робітник ледь ступає до чужої кімнати, як вигляд напівоголеного тіла Аято змушує його відвернутися, а щоки – зарум’янитися.
— П..пробачте, пане! Я не знав, що ви… Тобто…
— Все добре, Тома, — юнак посміхається, натягуючи тканину своєї нічної юкати на груди і плечі і зав’язуючи пояс. — Насправді я й припустили не міг, що тебе так збентежить моє тіло. Ходи сюди.
— Все одно… Це ж я, а ви мій пан і тому я вважаю, що це неприпустимо.
— Он як? — щойно Тома сів поруч, Камісато повернувся до нього обличчям. — Я так бачу, ти й досі віриш у те, що між нами суто ділові стосунки.
— Та ні, не зовсім так… Я пам’ятаю, як ми з вами почали дружити ще до моєї роботи в комісії. Але ж все одно, ви в першу чергу голова клану Камісато, його обличчя, поважна людина, а я ваш помічник.
— Але ти зараз не на роботі, — відказує Аято.
— Я вас зрозумів, пане.
— І не треба мене звати паном. Хоча б зараз.
— А як тоді? — Тома здивувався такому проханню.
— По імені.
— Як побажаєте, пан Аято.
З вуст комісіонера пролунав смішок. Здається, підлеглий його не зрозумів.
— Без “пан”.
— Стривайте, ось так просто? Я не можу.
— Можеш. Нумо, назови моє ім’я. Уяви, що ти не працюєш на мене.
— …Аято… — зовсім тихо вимовив той.
— Голосніше.
— Ая…то.
Аято посміхнувся, почувши як хлопець називає його ім’я. Більш того, йому було це дуже до вподоби. Ах, Тома, який ось так сидить зовсім поруч, ще й кличе свого пана по імені… Цікаве видовище.
— Отже… я хотів із вами дещо обговорити, — починає Тома.
— З ким це?
— З вами.
Пан оглядається, а потім, ледь стримуючи посмішку, запитує:
— Про кого ти? Я тут один.
Томі вистачило буквально секунди, щоб зрозуміти, що Аято вирішив по-доброму поглузувати з надмірної формальності хлопця, тому він не стримався й засміявся, а разом і з ним і сам Камісато.
— Ха-ха, добре, я зрозумів. То ж, мені здалося останнім часом, що ва.. тобто, тебе щось турбує.
— Справді? Цікаве спостереження.
— Ви часто мене кличете на прогулянки, просите про якість дрібнички і таке інше. Спочатку я думав, що це для того, щоб відволікти мене від дурних страждань, але я в нормі, чесне слово. Я не експерт, але мені здалося, що у вас щось на думці і вам потрібно комусь висловитися, а тому я готовий вислухати! Звісно, якщо ви бажаєте.
— Так, але по-перше, твої страждання не дурні. Не треба знецінювати свій досвід і свої почуття. А по-друге, ти дещо помилився у своїх висновках. Справді, ми більше часу почали проводити разом, але на це є одна проста причина: я хочу бачити тебе частіше, Томо.
Треба ж, пан нарешті дав відповідь на те, що так довго цікавило хлопця. Йому лестило, що Аято прагне проводити з ним більше часу, але чи є на це причина?
— Справді? А чому, якщо не секрет?
— Тому що ти мені подобаєшся.
І ось тепер настав час дивуватися. Якщо Тома міг уявити такі слова від будь-якої знайомої дівчини, наприклад Люмін чи Йоімії, то від Аято – ніколи. Юнак навіть не знав, як йому реагувати, тому лише сидів і кліпав очима, з подивом дивлячись на співрозмовника.
— Стривайте, але ж… Ми обидва чоловіки.
— Га? І це каже мені хлопець, який народився у Мондштадті – місті свободи? Я чомусь вважав, що ти інакшої думки.
— Тим паче, ви мій пан, а я-
— Так, знову ти за своє? — Аято зітхає. Ні, він не був роздратований, його лише дивувала така відданість Томи ієрархії у комісії. Ніби він бачить лише біле і чорне, без жодних інших відтінків.
— Пробачте… Мене завжди цікавили жінки, я й уявити собі не міг, що можу подобатися вам і… — і все. Далі блондин не наважується продовжити, бо зараз розуміє, що опинився на місці Аяки. Невже він зараз відмовить пану так, як це нещодавно зробила його сестра самому Томі? І що тоді той відчуватиме? Такий же біль і порожнечу, якщо не більше. Навіть якщо доведеться відмовити, Тома просто сам собі цього не пробачить, оскільки зробить найближчій людині боляче.
— Тоді можеш уявити замість мене сестру, — жартує Камісато.
— Що? Ні! Ні за що! До того ж, я вже… відпустив її. Вже минув місяць і я змирився, що між нами бути нічого не може.
— То може, в нас із тобою щось вийде? — Аято дивиться у вічі слуги. Блондину здалося, чи в бузкового кольору очах блимнула іскра надії? — Перш ніж ти заперечиш, я міг би пообіцяти, Томо, що жоден з комісії або наших знайомих про це не дізнається. Навіть моя сестра. Ти прекрасно знаєш, що я вмію берегти таємниці. Щодо твоїх упереджень… Що ж, не знаю, як у вас прийнято у Монді, але тут одностатеві стосунки були завжди. Ні в кого не було забобонів щодо того, хто з ким спить. До того ж, як бачиш, це аж ніяк не впливає на життя інадзумців, на їхній побут та інше. Всі вони такі ж люди.
— Пане Аято… — промова Камісато вийшла досить надихаючою, як здалося хлопцю, проте він інших слів дібрати не міг.
— Томо… — комісіонер підсувається ближче до свого підлеглого. Юнак кладе свою бліду і тендітну долоню зверху більш мужньої і засмаглої долоні Томи. — Ти мені подобаєшся давно. Я точно навіть сказати не можу скільки саме років. Спочатку я думав, що це мине і це так би мовити “підліткове”, потім я дізнався про твою симпатію до сестри. Звісно, я не хотів відбивати тебе в неї, я би навіть був радий, якщо б у вас все склалося. Проте після того, що сталося, в мене з’явилася думка, що я зможу тобі допомогти впоратися з так званою втратою. Я ніби повірив у реальність наших стосунків, тому й почав робити спроби зблизитися. Тепер ти розумієш?
І справді. Тепер він, здається, розуміє. Але зовсім розгублений, хоча й зворушений таким зізнанням Аято. І тепер він зовсім не знає, що йому відповісти. У голові порожнеча і вихор емоцій.
Пан теж, закінчивши балакати, замовкає, дивлячись на руки їх обох. Він все сказав що хотів і десь, у глибині душі, йому можливо й трохи ніяково, що він ось так узяв і все виплеснув на слугу.
Можливо, сиділи вони так у тиші близько хвилини, а то й більше і хто знає скільки б ще це тривало, якби Тома не взяв долоню свого пана, стиснувши у своїй.
— Я не хочу вам відмовляти і робити боляче, — починає він.
— Нам? — навіть у такій ситуації Аято намагається бути у гуморі.
— Саме так, мій пане.
Тома не дає юнакові відповісти на це, тому що в наступну ж секунду потягнувся до обличчя Камісато, поцілувавши. І знову ж, за будь-яких інших обставин він би не дозволив собі такої поведінки, проте зараз все зовсім інакше. Подив Аято тривав лічені секунди, після чого той із превеликим бажанням і задоволенням поцілував хлопця у відповідь, нарешті куштуючи на смак довгоочікувані теплі губи блондина. Хлопець і не сказав би, що цілуватися з іншим чоловіком бридко або гірше, ніж із дівчиною. Більш того, йому це однозначно подобалося, хоча й досі в якійсь мірі здавалося геть неправильним. Свої руки Камісато висмикнув з хватки блондина, потягнувшись ними до свого одягу і послаблюючи пояс. Тома вмить зупинився, щойно він побачив як тканина сповзла вниз, оголюючи спочатку плечі, а потім груди юнака. Він точно не очікував такого продовження.
— Пане, ви-
— Тс-с.. — Аято прикладає вказівний палець до вуст здивованого хлопця. Він помічає, як в того знов почервоніли щоки, і це змусило його неоднозначно посміхнутися. — Тепер це наша із тобою маленька таємниця, Тома~
дякую за таку чудову й ніжну роботу<3
Приємно чути, що вам сподобалося! І вам дякую за прочитання і відгук 💚
Дуже смачно, дякую^^/🤍
Айй, дуже рада це чути (тобто бачити, це ж текст,,,) 🥰