Книги роблять своє діло

Сін Цю завжди мав сильну тягу до книжок. Путівники, фентезі, романи й збірки віршів, рідкісні видання, завжди дві-три книги з собою, бо раптом стане нудно?

Чунь Юнь завжди мав сильну тягу до Сін цю. А ще до екзорцизму. Дві-три думки про об’єкт ранкової мокроти в білизні та ще кілька про закази на вигнання демонів з чужих будинків.

Далека від міста галявина, оточена лісом та руїнами, ранкова прохолода настирно пробивається під шкіру, змушуючи одного юнака тремтіти, в той час як другий задоволено прикривав очі.

Велика верба посеред галявини дає хлопцям вмоститися на гілці один навпроти одного, очі в очі, надто близько для друзів. Книга відкрита, очі Сін Цю вже почали нервово бігати по сторінках, голос тихо читає. А якщо люди казали правду? Що, якщо зараз прийдуть привиди й біси? Сюжет виявляється цікавішим за думки, книга відволікає навіть від холоду.

Чунь Юнь відчуває цих бісів шкірою. Ось вони: за лісом, за руїнами, б’ються в конвульсіях гаряче, боляче. Не можуть пройти, аура молодого екзорциста палить їх заживо. Він відчуває, але не звертає уваги, знає що не пройдуть. Вся його увага на хлопці напроти, захопленому, з почервонілими щоками. Чи то від захоплення, чи то від страху. Голос ніби ангельський, такий теплий що в грудях (і не тільки) щось відкликається.

Сін Цю не помічає нічого, не чує навіть свого голосу, не чує свої інтонацій, занадто голосні викрики або ледь чутний шепіт. Не помічає й те, як екзорцист повільно рухається вперед, кладе долоню на щоку й цілує. В губи.

Цілує?

Ніжно, так тепло цілує холодними губами. Останні прочитані слова ще тихо зриваються самісінько в цей невинний, легкий поцілунок.