Клітка

Вечірнє небо над озером Каленхад стягнуло сірими хмарами. Зазвичай спокійна, наче дзеркало, вода постійно сколихувалась від поривів сильного вітру. У повітрі запахло грозою, що ось-ось розпочнеться. А серед цього бурхливого хаосу, прямо посеред озера, чорним монументом виростала Фортеця Кола,  що була відома під назвою Цитадель Кінлох, оселя для всіх чарівників ферелденського Кола Магів.

Не дивлячись на жахливу погоду навколо башти, і самій твердині було майже тепло та майже затишно. Міцні кам’яні стіни могли вкрити від будь-яких негараздів. Учні або навчались у бібліотеці, або знаходились у кімнатах відпочинку під наглядом старших чарівників і, звісно ж, храмовників.

На одному із верхніх поверхів, у своєму кабінеті сидів перший чародій Кола Магів Ірвінг. Спираючись на стінку високого крісла, чоловік уважно глянув на стіл, де посеред різноманітних книг, дрібних магічних предметів та канцелярського приладдя на нього чекала ще одна купа нечитаних документів та листів. Старий стомлено потер скроню , а між густими сивими бровами залягла глибока складка роздратування. Звичайного дня  повсякденні обов’язки не обтяжували його, а навпаки, приносили певне задоволення та діяли заспокійливо. Та сьогодні діла викликали у чарівника лиш втому та  відразу. У без того далеко не молодий чоловік відчував себе справжнісіньким старцем.

Щоб трохи відволіктися від справ маг заплющив очі й прислухався до навколишньої тиші, що оточувала його..  Він чув як тремтить вогонь у свічках, що освітлювали кабінет, тихі кроки впокореного, який старанно наводив лад серед полиць з книгами, стукіт крапель дощу в шибки маленьких вікон під самою стелею,  й шарудіння мишей, котрі притаїлися під сусіднім столом з магічними артефактами.

Важко зітхнувши старець глянув на папірець із коротким звітом, той змусив чарівника скривився, наче від болю. Чоловікові все не давало спокою лише одне ім’я , поспіхом нашкрябане на м’ятому папері. Йован. Дехто підозрював цього учня у вивченні темної магії, на яке церква накладала жорстке табу. Але певних доказів не було, тому Ірвінг упевнений, що це наклеп, таке час від часу траплялося в їхньому колі. У  тісному світі магів, що рідко виходив за межі башти, конкуренція і жорстка боротьба за вплив та владу було, щось на зразок, єдиної цінної розваги. А ось тих, хто не міг грати в подібні ігри, або був занадто слабкий, топили наче у багнюці, нерідко допомогою чуток та донесень.

Чесно кажучи, Ірвінг й сам хотів бува використати подібну чутку задля своїх цілей. Доля парубка мало турбувала першого чародія. Хлопець без особливих талантів та умінь, жодної користі від нього Цитаделі не буде. Все шо той Йован робить це бігає по п’ятах за служницею церкви, та  наївно гадає, що ніхто цього не бачить. Але цей самий недолугий маг пов’язаний тісною дружбою з Солоною, ученицею Ірвіга. Тож старший чародій хвилювався через те як хлопчина буде впливати на дівчину, яка стала чоловікові  як рідна дитина. Верховний маг часто думав над тим, як обмежити спілкування спілкування цих двох, аби ован не тягнув на дно Амелл. Можна перевести юнака в інше коло, прибрати з очей геть, от блуд з сестрою милосердя, ім’я якої все ніяк не пригадувалось, якраз чудовий привід. Хоча поки парочку спіймали на гарячому, та на думку Ірвинга, це лише питання часу.

Чоловік щиро радів, що цей лист потрапив спочатку до нього, а не у інші руки. Командор Грегор, голова храмовників у вежі Кінлох, не став би розглядати ситуацію, а відразу, без будь-яких вагань, віддав наказ на Втихомирення. А подібний вихід із становища для першого чародія, як для мага, був не прийнятний. Нехай Слуги церкви стверджують скільки завгодно, що процес утихомирення безболісний, але сам стан нещасних після ритуалу лякає і змушує багатьох магів віддавати перевагу смерті. Ніхто не бажає лишитись всіх своїх емоцій, бажань, почуттів та навіть страхів. Бо саме це робить їх живими, а не слухняними, пустими маріонетками.

Магія бере свій початок у Тіні, якщо когось із чарівників запідозрять у зловживанні своїх здібностей або просто вирішать, що чародій не здатний супротивитись демонам, то його мають впокорити, тобто за допомогою магічного ритуалу обірвати зв’язок між магом та Тіню.

Ще зовсім молодим Ірвіг усвідомив для себе одну річ – Коло Магів це не оселя знань, і клітка, котра стримує чарівників від вільного розмаху крил. Тут можливо досягти якихось висот тільки якщо грати за правилами що диктує церква. Коло магів може стати притулком для тих, хто готовий коритись волі церковнослужителів, та догмам Віри. Або ж стати в’язницею для тих хто відмовився. Ці закони зламали багатьох, є маги, яким слова “Магія має служити” здаються чимось не справедливим. Та верховний маг чудово розумій церковні догми та постулати, й розуімів чому такі жорсткі правила необхідні. Храмовники, як спостерігачі, були не самі справедливі, але якщо лишати на самоплив, то багато чарівників переступали межу дозволеного.  Ірвінг же, ще з молоду чітко бачив ту грань, за яку забороняв собі вилізати, як би важко  йому не було у житті. Але щоб прийди до цього рішення, потрібно зламати у собі щось, придушити жадобу, принести у жертву свої амбіції заради порядку та безпеки більшості. Для чоловіка магія була перш за все відповідальністю. Перед Творцем, перед його пророчицею Андрасте та перед народом Тедаса. Він шкодував лиш про те, що  не так багато народу серед магів розуміли таку просту істину.

Та все ж, велику стурбованість у Ірвінга, останнім часом, викликала його люба учениця. Він намітив для неї безпечний шлях до висот, по якому збирався провести, до якого підштовхував.  Розумна, старанна та прониклива Солона, на перший погляд здавалась всім ввічливою та поступливою, але це була маска, яку він так відчайдушно змушував її одягати. Такий образ давав їй певну безпеку й гарантував захист. Та все ж за маскою крився справжній характер її бунтівного духу. Чарівник побоювався, що жага до справедливості, прагнення допомогти ближньому своєму зіграє із дівчиною злий жарт та поставить її перед складним вибором на краю прірви. Останнім часом Ірвінг дуже часто бачив у її очах тінь бунтарства, що росте з кожним днем.

Думки першого чарівника так наче танцювали навколо Солони та Йована, як раптом їхній танок перервав наполегливий стукіт. Впокорений без поспіху залишив книги, які сортував на полицях й рушив до дверей. До кабінету зайшов храмовник, високий чоловік міцної статури. Владним жестом він наказав прислузі вийти, і той спокійно залишив кімнату, прикривши за собою важкі двері. У храмовника були надто важливі новини, тому розповідати про них він волів без зайвих свідків.

— Що ж сталося такого важливого та термінового, що сам Лицар Командор Храмовників поспішив у мій кабінет  такої пізньої години? А сір Грегор? — прохрипів Ірвінг, пригладжуючи своє сиве волосся.

Чоловік сердито глянув на мага своїми темними та гострими очима. Вигляд у нього був такий роздратований та стурбований, що не складно здогадатись, наскільки кепські були справи. Лицар стрімко рушив до столу протягуючи стос із розкритими листами чарівнику. Будь-яке листування у колі проходило крізь руки служителів церкви. Чи неважливо це були особисті листи чи документи про справи кола, все ретельно перевірялося.

«Ще одна ознака в’язниці,» — сумно подумав маг.

Ірвінг хутко прийняв листи й почав читати їх один за одним, слухаючи при цьому Грегора.

— Прибув королівський гонець. А в нього кілька термінових послань від його величності, — з натиском на царську персону відповів храмовник, — Сподіваюся, це досить вагома причина не чекати ранку?

Чарівник так поринув у зміст, що не став навіть звертати увагу на єхидні випади наглядача.

Перший лист, що потрапив до рук, був не від короля, а від Сірих Стражів. Це один із найшановніших орденів у світі. Страж-командор Дункан просив дозволу відвідати цитадель, щоб завербувати деяких магів у рекрути свого братства. І Коло не мало права їм відмовити. Думки Ірвінга одразу закрутилися, адже прийняти у себе Сірого Стража це велика честь. Але головне, що стати їх рекрутом для магів, можливість законно вийти з клітини. Старий одразу ж подумав про свою ученицю, тоді проблема Йована відпаде наче сама собою. Але  обряд Мук вона їх ще не пройшла. Чи готова вона? Чи зможе витримати випробування?

Тим часом Грегор сів на вільне крісло поряд зі столом мага. Він уважно дивився на свого співрозмовника, намагаючись вгадати, що ж у нього в голові. Храмовник знав Ірвінга вже цілу вічність, й задовге волосся та кошлата борода не заважали лицарю бачити наскільки спантеличений старий. Тим часом  маг настільки пішов у себе, що не помічав наскільки пильно за ним стежить воїн церкви.

— Король Кайлан закликає магів у своє військо, — Грегор намагався повернути Ірвінга з тіні думок. Коли маг глянув на нього, продовжив:

—Так само орден Стражів повідомляє про особливо великі групи породжень пітьми, які вибралися на поверхню.

— Бережи нас Творець! Страж-командор припускає, що це може бути провісником початку нового Мору, — відкладаючи листи, Ірвінг нервово почухав бороду.

— Дурниця це все, останній мор був понад чотириста років тому. Але Породження пітьми — це проблема. Якщо маги допоможуть, то з ними розберуться миттю. Так що на збори першого загону нам дано всього кілька днів, чекатимуть на них в Остагарі. Тобі треба відібрати кандидатів якнайшвидше, а я підберу супровід. В ім’я Андрасте, це все так не вчасно.

Ірвінг підвівся зі свого місця і попрямував до буфету, де зберігалося вино. Зараз саме час, щоб випити і заспокоїтися. Чарівник вважав що лицар, скоріше за все правий. Цю плашку він беріг доволі довго, червоне, солодке, із сонячної  Антиви й пахло духмяними прянощами.

— Коли це у нас щось відбувалося вчасно? — маг подав один із кубків Грегору і той не відмовлявся. Зараз було не до суперечок ти гризні між собою.

— Але схожа справа і справді серйозна, — продовжив маг, — Я складу списки кандидатів. За цілителів відповідатиме Вінн, а Ульгред нехай командує рештою. Коло магів виконає свій обов’язок перед королівством.

— Щодо Вінн, навіть сперечатися не буду, але Ульгред? Ти довіряєш йому?

— Ми можемо не згодні з його методами, але він знає свою справу й відданий Колу не менше за мене.

— Приготуй все до ранку, а я подивлюся кого ми відправлятимемо. Магів має бути не більше десяти.

— Грегор, ти сам розумієш, що це крапля в морі? — обурився чародій.

Лицар починав виходити з себе. Він припускав, що без бою Ірвінг не здається і все може затягнутися хоч до ранку. Тому зайшов одразу з козирів:

— Розумію, але також чудово розумію, що для більшої кількості магів у мене не вистачить храмовників, відправлю ще — буде вразлива вежа. А мій обов’язок насамперед зберігати порядок тут. Ти ж пам’ятаєш, що Ми з тобою відповідаємо перед церквою, а не перед королем.

— Але якщо її святість наполягатиме на більшій кількості?

— Тільки якщо її святість віддасть подібне розпорядження, — командор відповів якомога твердіше.

— Гаразд, — Ірвінг у примирливому жесті підняв руки, — згоден.

Гарний настрій командора, ось що потрібно було чародієві за  для свого плану. Піддатися тут означало отримати поступку в іншій справі. Нехай Грегор думає про цей випадок,  як про невеличку перемогу.

Тим часом храмовник продовжив:

— Щодо рекрутів для Сірих Стражів, Дункана. Потрібно підібрати кандидатів. Це ж на тобі?

— А хіба може бути інакше? Правда необхідно буде підготувати все до ритуалу, щоб провести Муки. Думаю, це не займе багато часу.

Верховний маг почав перебирати папери, але це допомагало привести думки до ладу. Йому необхідно було переконати Грегора у своїй правоті, наперед підібрати необхідні аргументи.

— І хто цей щасливець? — командор уже здогадувався про кандидатів, точніше кандидата. — Невже Амелл? Думаєш, готова?

Грегор зовсім не сподобалася ідея віддавати надто молоду та недосвідчену ученицю в рекрути. Та й взагалі, багато магів сприймали Сірих Стражів, як шанс для втечі. Хто знає, що прийде цій навіженій на думку. Дівчисько хоч і вела себе майже зразково, але дивилася таким поглядом ніби говорила: я вам нашкодила, але ви не доведете, що то я. От і гадай, де і як вона напакостила? Все б нічого, можливо якби їй влаштували  хоча б пару разів гарно відлупцювати напоказ усім, чисто  для профілактики, то Амелл й не смикалась би. Але ж ні, Ірвінг що разу ховав її під своє крило. Храмовнику взагалі здавалося, що маг ставав сліпим, коли справа стосувалася його учениці. Командор не раз висловлював свою думку чарівнику, але той відмахувався і примовляючи, мовляв, не туди дивіться, ось у вас Андерс з-під носа кілька разів тікав, а дівчинка сидить тихесенько, наче мишка.

— Ця дитина вже давно готова, немає сенсу тягнути час далі, я це тобі говорю як перший чарівник, — запевнив Ірвінг.

— У минулому своєму учневі ти був також певен… І чим це скінчилося? — скептично нагадав Грегор.

Спогади про Аліма спалахнули притупленим болем. Талановитий хлопчик з великим потенціалом. Однак прибув до Круга надто дорослим, і завжди мріяв про свободу, а спокуса надто велика для нього. Ельф не впорався зі катуванням, й це сказалось й на старому учителю. Надто вже любив Ірвінг своїх учнів. ТА чоловік швидко прийшов до тями, Солона не Сурана, вона впорається.  Маг намагався не втрачати спокою, тільки не зараз:

— Тоді я поспішив, Сурана був нестабільний. А за Солоною такого не спостерігається. Вона набагато мудріша, ніж ти думаєш.

— І все-таки, чи не рано ти її в сторожі відправляти зібрався? Ти ж її собі на заміну готував? — не здавався співрозмовник.

— Чи не ти казав, що колу спокійніше без неї буде? Хоча Амелл жодного разу не показала себе погано. Старанна, слухняна і слова кривого не скаже.

— От тож бо й воно: потайлива, мовчазна і нудотно ввічлива. За такими найбільше потрібен нагляд. Ніколи не знаєш, що в неї на думці. І ти ще хочеш відзначити її честю стати Стражем, — не вгавав храмовник.

Ірвінг важко зітхнув. Від цих суперечок у нього вже боліла голова.

— Мені здається, ти чіпляєшся. Солона справді добре розуміє правила кола та його обмеження, тому намагається пристосуватися, не створюючи проблем, — вирішив висловитися. — Вона варта шансу стати повноправним магом кола. До того ж я представлю її як кандидата в рекрути, а чи годиться вона чи ні вирішувати не мені, а Стражу-командору.

— Вік у неї за правду підходить. Якщо ти запевняєш, що все в порядку, то я прийму це, — Грегор визнав свою поразку, — Проведемо ритуал через тиждень. Якщо ми розібралися з основними справами, то мені вже час.

Він підвівся з крісла і неквапливо попрямував до виходу. Ірвінг зітхнув з полегшенням, йому здавалося, що все пройшло досить гладко, як раптом храмовник зупинився.

— О! Мало не забувсь, – потягнув Грегор обертаючись до магу. — Щодо того учня, Йована. Мені прийшла анонімна записка. У ній йдеться про те, що він займається забороненою магією.

Ірвінг аж спітнів, а старі сухі руки щосили стиснулись в  кулаки. Хтось встиг його обігнати. Він планував розібратися сам і лише потім доповісти Грегору.

— А докази є? Чи це просто чутки? — він спробував з’ясувати наміри храмовника маг.

— Часом і чуток достатньо, але я вирішив розібратися, перш ніж вжити заходів. Хлопця бачили, коли він читав цей підручник.

Командор Грегор нарешті подав книгу, яку весь час тримав за пазухою.

— Що скажеш? Чи є ідеї щодо того, як книга про магію крові потрапила до загальної бібліотеки? — скептично склавши руки, спитав воїн.

Ірвіг взявся оглядати предмет. Старий пошарпаний том, нічим не примітний на перший погляд. Жовті сторінки, декілька цікавих формул, накреслених на розворотах. Цю книженцію маг бачив не вперше. Він  ще раз пробіг поглядом по сторінках із змістом:

— Хммм, у ній немає конкретних описів ритуалів. Тільки загальне становище. Подібні книги Ульгред використовує, щоб виявити щурів у нашому колі, тих хто піддасться спокусі та спробує через нього піти далі.

— Значить, цього достатньо, щоб притягнути до відповідальності…

— Насправді ні, доказів замало. Це лише книга, він міг читати її зовсім з інших причин, а подібний розділ взагалі пропустити. Але й поза увагою залишати не варто. Я порадив би простежити за ним, не поспішати. Адже ми не хочемо, щоб звинувачення виявилися помилковими?

Старший чарівник намагався провести справу у більш сприятливе русло, знайти ниточку до пом’якшувальних обставин. Все ж таки Йован був одним з його підопічних. І якщо все піде далі цією стежкою, то долі хлопця не позаздриш.

— Ми зачекаємо, адже розслідування вже веду. Від тебе мені потрібна згода на втихомирення, коли докази будуть знайдені. Нам не потрібні зайві проблеми в колі, і їх варто позбавляється до того, як з’являться жертви, — жорстко викарбував Грегор. Храмовник був непохитним у своєму виборі.

Командор міг скільки завгодно симпатизувати особисто першому чарівнику, але свій обов’язок він ставив понад усе. І зараз цей борг говорив йому, що потрібно зробити все, щоб убезпечити стабільність кола. Краще пожертвувати малим, щоб урятувати життя більшості. Його хлопці, храмовники, не впадуть жертвами магів крові.

— Ірвінгу, щоб ти там не думав, це моя робота, стежити за магами і виявляти таке. Мені не приносить задоволення бачити, як спотикаються наші підопічні. Доброї ночі.

І храмовник вийшов із кабінету, залишивши мага наодинці зі своїми думками. Чоловік поволі опустився на крісло. Він страшенно втомився, а день здавався таким довгим.