Клини

Вже, на півшляху, принаймні так вважала сама Кубань, вона впала долілиць. Дівчина вже не зважала на себе, затуманена свідомість думала тільки про сина, про це маленьке, беззахисне створіння, яке так і тулилося до матері, шукаючи тепла і прихистку. А тепло було, козачка була не те що тепла, вона була гарячою, таки застудилась.

І ось, Кубань лежить безтями на холодному снігу, біля неї лежить Краснодарський край, який почав зразу почав плакати, не відчувши тепла маминих рук. І сам того не розуміючи, накликав матері поміч. Парубок, що проїжджав недалеко на санях, почув плач дитини і, зупинивши коней, побіг туди. На його радість, це було недалеко.

– Тихо, тихо. Кинула тебе матінка твоя, напевно зозуля твоя мама. – промовив хлопець, заспокоючи малечу і тут його погляд впав на дівчину, що лежала неподалік, і щось бурмотіла собі під ніс. – Руто?

Зелений Клин боязко підняв сестру, і закинувши її собі на плече, поніс до ґринджолів. Обережно посадивши її та дитину, він вирушив. Вже під’їхавши до брами, хлопець покликав ще одного брата, і сестру.

– Устиме! Орисю! – вигукнув Оксентій, беручи Малиновий Клин на руки. – Тут Рута.. Непритомна, та ще й з гарячкою.

– Оксене… Краще закопайте мене в лісі і на тому спокій, навіщо панькатись. – пробурмотіла дівчина, та її тіло говорило зовсім інше. Вона щосили хапалась за життя , як зараз за братову свиту.

Надвір вийшли Жовтий та Сірий Клини. Перша взяла дитину, другий почав розпрягати коней. Зеленому Клину залишалося тільки віднести Кубань до хати. Коли дівчина вже лежала на ліжку, Оксен з полегшенням зітхнув. Позаду вже стояла Орися мокрою ганчіркою в руках. Поклавши її на лоба Руті, Жовтий Клин пішла назад до пічки, щоб доварити суп, а сестру лишила на хлопцеві.

– Дім буде на Устиму, я за дитям буду доглядати та їсти готувати, на тобі Рута, зрозумів? – Поволожжя спочатку суворо подивилась на Оксена, але потім лагідно посміхнулась та обійняла його. – Оксентію Григоровичу, я думаю ви впораєтеся зі своєю задачею.

Дівчина же раз посміхнулася і вкотре повернулася до печі.

Проходили дні та ночі, та Кубань все не приходила до тями. Як і не знижувалася температура. Зелений клин вже не на жарт налякався, вже хотів бігти в сусіднє село по фельдшера, та сестра його зупинила, кажучи, що все буде добре.

І справді, десь на 5 день, посеред ночі, Рута все таки прийшла до тями. Закитайщина зразу підхопився, взяв сестру на руки і почав радісно кричати.

– Жива! Жива! – на радощах він навіть почав цілувати її всю, але швидко зупинився. На їх щастя, Устим з Орисею не прокинулися, тільки Краснодарський край почав плакати. Кубань злізла з рук брата і пішла до сина, заколисувати того.

– Тихо, тихо, моє сонечко, що ж ти робив без мене? Замордували тебе голодом напевно вони? – тихо говорила Малиновий Клин, а малюк тільки посміхався, коли бачив над собою таке рідне і знайоме лице. – Оксене, це ти? Дякую.

Дівчина тепло посміхнулась в бік брата, наспівуючи колискову.

На ранок 

–…І ось сиджу я зараз тут, з дитям від чоловіка який вбив нашого брата. – тяжко зітхнула Кубань, оглядаючи своїх братів та сестру з журливим виразом обличчя. – Якщо ви будете мене осуджувати та виженете, я зрозумію.

– Руто, та що ти верзеш? Хіба ми якісь нелюди, щоб тебе в такій біді покинути? Ти не винувата в цьому, винуватий тільки цей дурний комуняка. – Жовтий Клин ніжно поклала руку на щоку сестри, а згодом до неї приєдналися хлопці, і навіть вічно похмурий, непривітний та в буквальному сенсі цього слова холодний Сірий Клин. – До речі, нарешті освідчишся своїй Карпатці, чи так і будеш вічно страждати? Люба, навколо багато чудових хлопців, які тебе справді кохають, а тобі навіщо здалася якась гуцулка, яка вже напевно до весілля готується, не до тебе їй. Візьми в приклад хоч нашого Оксена, останніми днями погляду з тебе не зводить.

Погляди Зеленого та Малинового Клину зустрілися, і вони обоє зашарілись. Раптом парубок схопив сестру за руку і потягнув її на горище.

– Кохаю.. – вузькі, зеленкуваті очиці бігали то в сторону козачки, то кудись на бік.

Кубань мовчки підійшла до брата і накрила його уста своїми. Закитайщина, хоч і був спантеличений такою поведінкою сестри, без вагань відповів на поцілунок. Поцілунок був коротким, соромливим, майже дитячим. Дівчина ніби хотіла висловити в цьому поцілунку свої почуття до брата, такі ж ніжні, соромливі, майже дитячі. Тут Оксен взяв ініціятиву на себе, і почав прокладати доріжку з поцілунків по шиї Рути, повільно її роздягаючи. Згодом, коли козачка була повністю гола, Закитайщина почав опускатися нижче шиї. Малиновий Клин мимоволі засміялася і забрала голову брата від себе.

– Зупинись, мені лоскотно. – дівчина не переставала сміятися, а парубок відійшов на пару кроків назад, помилуватися сестрою.

– Яка ж ти все-таки в мене красива… – сказав Зелений клин і знову прилинув до уст Кубані. Піднявши Рутину ногу, він повільно, аби не зробити сестрі боляче, вставив свого прутня в неї і почав повільно рухатися.

– Очікувала болі. СРСР ніколи на мене не зважав. Я була йому як якась іграшка. – на очах Малинового Клину з’явилися сльози, які були швидко витерті братовою рукою. – Навіть не знаю, коли було більш боляче: при пологах чи коли ту дитину зачинали?

– Руто, годі. Ти тими словами тільки собі боляче робиш. – відповів Оксен, прискорюючи темп. – Не боляче?

Дівчина похитала головою, мовляв ні, і закинувши її, почала тихо стогнати. Китайський українець посміхнувся і через декілька хвилин закінчив.

Вони впали на жорстку, колючу солому, та для них вона була як найм’якша перина, голі тіла прикрили грубою, тяжкою мішковиною, та для них то була як найтепліша ковдра. Для них все було по іншому, тому що вони одне одного кохали.

1925 рік. Колгоспне поле

На полі кипить робота, люди, як бджоли топчуться коло комбайна. Ті жнуть, ті – зв’язують снопи, ті вигрібають солому та полову з-під комбайна. Зелений клин же стояв коло барабану, оскільки був найкремезнішим. Повернувшись, він помітив замість вже звичного обличчя старшої сестри, обличчя молодшої, Кубані. Вона швидко подала братові снопа, і вже хотіла відходити, та Закитайщина її зупинив.

– Зустрінемося на обіді біля старої верби. – сказав парубок і швидко поцілувавши Малиновий Клин, відпустив дівчину.

На обіді, Рута спеціяльно анічогісінько не їла, а зразу побігла до верби та й залізла на неї, очікуючи коханого.

Зелений клин не забарився, в руках він ніс булку і, посміхнувшись, запихнув ту булку сестрі до рота.

– Їж, бо працювати не зможеш. – після того як Кубань все з’їла, Оксен поцілував її, кинувши на землю. Одна мить, але цієї миті вистачило, щоб Радянський Союз все помітив все. Тоді він звісно нічого не сказав, але дома чекав жінку не на жарт злий.

– Вот так ты меня за мужа держишь? Сначала с моим сыном сбежала, а потом изменяешь ещё? Скажи, вот так ты меня любишь? – кричав комуніст, замахуючись на козачку пляшкою з-під недавно випитої горілки.

– Та я тебе ненавиджу! – летить з уст Малинового Клину, і пляшка з тріском розбивається об її голову. І поки жінка лежала без тями, СРСР пішов до Зеленого Клину, який в той час вештався під його вікнами.

– А тебя я научу, как чужих жён красть! – більшовик кидає юнака на землю і одним різким рухом відрубує кисть його правої руки.

– Якби краще до неї відносився, може не йшла наліво. – шепоче Оксен, затискаючи руку, яка стікала кров’ю, і йде куди подалі від цієї проклятої хати.