квіти та плоть.

/вибачайте, міток нема, мені ліньки.

— ви ж знаєте про те, що ви до жахів прекрасні, немов цвіт у вашій зачісці, ваша високосте?
— звісно знаю, як дівчина, впевнена як я, не знатиме, що вона прекрасна?
на той момент, аякс укотре зрозумів, що люмін як ніхто заслуговує бути принцесою безодні. «то скірк мала рацію.. цікаво звідки вона тут взагалі»

 ⁃ ви не будете проти, якщо я запрошу вас до танцю? обіцяю бути настільки галантним, наскільки це можливо
 ⁃ скоріше.. так аніж ні. ніхто, може і ти сам, не знає: ти тут щоб допомогти мені, чи щоб убити? хоча з іншої сторони.. ні, думки вголос
 ⁃ тоді дозвольте почати наш красовитий танець
поки вони крутилися в кімнаті люмін, якій було незрозуміло, що цей хлопчина має на думці, аякс намагався знайти найвигіднішу позицію для нападу. хоча, для чого йому це? допомоги від скірк йому і так достатньо… чи він потребує ще більше?

       
хлопець.. не хотів нападати на цю чарівну дівчина, квітка у чиєму волоссі мала б вже давно засохнути та впасти. впасти, провалитися, летіти, не знати. як він раніше. але йому допомогли, і він мав зробити її завдання як оплату, як подяку. не зважаючи на небажання, яке незрозуміло для самого аякса охоплювало думки.
    під час внутрішнього монологу молодого танцюриста, люмін почала потроху зупинятися, в знак кінця танця:
 ⁃ дякую вам за цей танець, ваша високосте, але мені час йти, якщо ваша ласка.
 ⁃ зачекай. бажання дізнатися, для чого ти навідався все ще не покинуло мене. не для танців ж зазвичай до принцеси безодні пр discиходять.
 ⁃ ну а може й для танців. ви до цього самі казали, що ніхто не знає, може й я сам.
аякс розумів, що ляпнув дурницю, яка не відповідала тону ситуації та присутній особистости.
 ⁃ гаразд, тоді варто тобі нагадати, що ми тут не граємо у мирних закоханих героїв. я впевнена, ти як ніхто знаєш про те, наскільки погано в безодні. це ж скірк відправила тебе до мене? мені найцікавіше, чого воно було варте для тебе і для неї. наскільки це тебе мали зламати, аби ти погодився на вбивство. можу посперечатися, чи ти пригадуєш наші зустрічі раніше, але ж які історії ти мені розповідав тоді. і про власні історії, і про своє кохання, і про мої очі. — аякс згадував та починав панікувати. цього не могло бути, він не знав її раніше.. чи знав? зірки на дні. місяць на підлозі. запаморочення та квітка у волоссі. — уявімо собі, що ти не впораєшся зі своїм завданням. спроєктуй у себе в голові ситуацію: тісна кімната, нагадує коробку але без щілин та зі стінами товще за тіло, яке з кожним днем стає все худішим та слабшим. світла немає, ти губишся у часі, година триває як тиждень і ти не знаєш, скільки це ще триватиме. кімната немов тисне на тебе, але ти не можеш її бачити, ти не в змозі розглянути власне тіло, хоча може це й на краще, ти не знаєш. сподіваюся, ти уявляв детально, бо це ще далеко не все, що чекає на тебе та твою наставницю, якщо я не отримую чітку відповідь: чого бажає скірк?

       аякс нарешті відчув власні кінцівки: від цієї промови він, заклякнувши, відчував як тілом бігали мурашки. мурашки пожирають його тіло в темряві, стіни тиснуть, відсипається засохла шкіра… діяти потрібно швидко та впевнено, хоч нічого з цього не відчувалося. битва не має залежати від відчуттів, боєць знову в цьому впевнився.
        рішення напасти першим було найкращим та найгіршим водночас. що його клинки, що меч коханої рухалися однаково швидко, вона не встигали кліпнути очима, як він спробував перестрибнути на інший край кімнати та вдарити в спину. але кліпання тільки б завадило побачити та ухилитися. ніде правди діти: люмін могла б викликати охорону, могла б закінчити це все по-звичайному, як це зазвичай відбувається. вона була вище за це. їхні взаємини були краще за це. битва потроху перетікала в танець, з якого все почалося сьогодні, чи рік тому на дні безодні. місяць на підлозі, зірки навколо голови, випад, удар, захист.
    

– все ще є надія на перемогу? від тебе ж нічого складного не вимагається: просто скажи, навіщо сюди прийшов
просто підстав свою наставницю.
   просто збреши людині, якій небезпечно брехати, про яку аякс знав усе та нічого водночас. вибір був жахливим: він каже правду, підставляє скірк, вони потрапляють у камеру. без їжі, без часу, тиснуть стіни, відпадають нігті. він бреше, вона здогадується, вони потрапляють у камеру. він міг би спробувати ввігнати клинки собі в тіло, але вона не дасть. він потрібен живий, для катування не підійде тіло. потрібна людина, до якої є палкі почуття.
 ⁃ боюсь, вам не сподобається моя відповідь. — він намагався потягнути час, завжди вислинав раніше, він розслабився та потрапив сюди. — мені самому не подобається, тому підберу слова аби здаватися вам не таким жалюгідним.

шкіра, нігті, волосся відпадає від одного доторку. принцеса скористалася промовою та відволіканням суперника на фрази та вибила клинки, ритисла меча до горла
 ⁃ відповідь чи меч забруднить кров того, до кого промовляю я. вибір за тобою.
вона дасть йому померти? вона дає йому прощення? що буде з наставницею?
 ⁃ померти від рук прекрасної принцеси, яка може бути моїм коханням не входило в мої розрахунки та є найкращим розвʼязком подій. та чи наважишся ти на це?
 ⁃ невразливість потребує пожертв.
остання репліка хлопця стала важелем: якщо люмін і сумнівалася про те, що мало б статися, вона не хотіла бути слабкою. тільки квіти могли це бачити, тільки вони були її вірними слугами та не видали б секрети. липка кров розтікалася підлогою, меч із брязкотом упав додолу, принцеса наважилася на сльози. місяць на підлозі та розмови про кохання не сильно відрізнялися від того, що сталося сьогодні, чи не так?