Його єдина Публіка

Робота написана для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021. За ключом “на публіку”, номер роботи 3.

Кривавий дощ Хва Чен ніколи не грає на публіку – майже кожен демон Примарного Міста міг би заявити це з повною впевненістю в своїх словах.

Це не було би брехнею, бо ж дійсно – у Хва Чена були статки, сила, страх небожителів і покірне захоплення всіх демонів. Нащо йому грати?

Кривавий дощ Хва Чен, який він був раніше, лише всміхнувся би, якби таке почув. Ніхто з містян не знав тоді, що тодень до грального дому загляне його єдина Публіка, і принесе не квітів, а половинку маньтоу.

Свою єдину Публіку Хва Чен побачив вперше, коли думав що не побачить вже більше нікого – і його Публіка подарувала тоді Хва Чену сенс життя.

Його Публіка пережила таке, про що Хва Чен хотів би забути, бо кожен спогад стискав мертве серце болем, і хотів назавжди залишити висіченим під корою мозку, бо забути хоч деталь про його Публіку то найбільший гріх.

Його Публіка могла б витримати на плечах всю вагу Небесного Устрою, і схилилася би під легкою хустиною, і Хва Ченові руки були мовби створені для того щоб простертися над плечима його Публіки, оберігаючи, захищаючи так невагомо, щоб не потривожити ніжної шкіри.

Його єдина Публіка дивилася на Хва Чена зараз так, ніби Хва Чен не тільки величніший артист, але й величніший за всіх хто колись жив, і під цим поглядом Кривавий дощ вперше давав собі відчути, що має право наблизитися до його Публіки.

Кривавий дощ Хва Чен зараз нарешті мав змогу тримати його єдину, найвеличнішу з усіх Публіку в своїх обіймах, і найближчі, скажімо, декілька тисячоліть не планував відходити від цієї сцени в його спектаклі.