З любов’ю в серці й кров’ю у волоссі

Санс

Я впустив її. 

Я так боявся зробити їй боляче, що не втримав, випустив. Лише на секунду, але цього вистачило щоб сталося непоправне. 

Моя крихітка неначе метелик рвалася на світло, а я, намагався втримати її в обіймах, ніжно, м’яко, боячись лишити синяки на слабкому тілі, говорив всілякі дурниці в намаганні заспокоїти, признавався в коханні, але даремно. Вона ніби не чула, не бачила мене і я зрозумів що бореться вона не зі мною, не мої руки відриває від своїх плечей так відчайдушно. “Це моя вина! Пробач мене! Папірус! Я не заслуговую! Я люблю іншого! ” Крихітка моя, невже я був таким сліпим, невже ти весь цей час любила… мене? А я випустив тебе. Раніше як дурень віддав брату, потім як дурень говорив про дружбу, відрікшись від власних почуттів. А тепер сиджу біля твого поламаного тіла, з якого через пальці гарячою кров’ю витікало життя і розумію, що був не правий, що ти потрібна мені, що не хочу жити без тебе. 

Я не пам’ятаю як ти впала, як переніс тебе сюди, не пам’ятаю що кричав Андайн притискаючи твоє знівечене тіло до своїх грудей. 

Скільки крові. 

На підлозі, на моєму одязі, на руках та металевій білій кушетці, навколо якої нервово метушилася вчена те й діло підключаючи до тебе якісь трубки, перетискаючи судини щоб припинити кровотечу і безперестанно бормочучи собі під ніс:- ось так, ще трішечки, яке сильне серце, повинно витримати, а ось тут вже гірше, доведеться ампутувати.

Байдуже, тільки б жила, тільки б не покинула мене. 

А потім мене виштовхують з операційної і я тінню стою в коридорі через двері вслухаючись в пищання приборів, що фіксують твоє серцебиття. 

Годинник на світло сірій стіні змістив свої стрілки, доповідаючи що минуло вже три години, а я все ще тут – обіймаю коліна руками, з ногами залізши на жорсткий диванчик з дешевого шкірзамінника, схожий на ті що стоять в людських лікарнях.

– Санс? – чую я змучений голос вченої. Вона потирає почервонілі очі під окулярами – ц-це не була легка операція, а-але людина в порядку, н-ну більша частина людини, ох, я маю на увазі, що не змогла в-врятувати її руку. В-вибач я старалася…але це…- Андайн змахнула руками в невиразному жесті і тут же її очі загорілися жовтими вогнищами – але я з-замінила її! О, це нова технологія, над якою я працювала, у-у-у, це не просто біонічний протез ц-це…вона зможе відчувати нею як власною, хе-хе. Мені вдалося під’єднати всі нервові закінчення! – з гордістю наголосила вона поправляючи комір білого лабораторного халату на фоні якого її шкіра здавалася сіро-блакитною.

– ДЯКУЮ ТОБІ, АНДІ, Я ТВІЙ БОРЖНИК! – Я невпевнено тримаючись на заклякших ногах обійняв стару подругу і вже було направився в палату, коли блакитна когтиста рука розвернула мене і притягнула за комір покритий засохшою кров’ю.

– Н-навіть не думай хлопче! Я не збираюся рятувати людину від інфекції, яку ти занесеш своїми б-брудними руками! Я не пущу тебе до неї в п-палату, доки ти не будеш стерильно-чистий! – і помітивши фіолетові сполохи магії, що загорілась в моїх очницях, випереджаючи моє “я сказав я побачу її зараз!” , що вже було готове зірватися з мого язика, загрозливо додала: – Альфіс сьогодні лишалась в мене на ніч і їй не с-сподобається, що її будять т-так рано. 

Я видихнув, як Андайн взагалі примудрилася завести романтичні стосунки з цією божевільною ящіркою! Варто дослухатися, якщо не хочу потім заліковувати потрощені укусами кості, вийти неушкодженим з битви з нашим Тиранозавром-переростком мені ще не вдавалося ні разу. Подавивши зітхання я змиренно кивнув головою.

– КОЛИ?

Зрозумівши мене з-пів слова вчена розслабилась відпустивши мою футболку вона обтрусила руки і вимовила: – з-за п’ять годин вона п-прийде до тями. Краще б тобі бути на місці д-до того часу. Не знаю х-хто чи що її так…, але здається мені її потрібно буде…з-заспокоїти – Андайн зковтнула слину. 

Їй ніколи не подобалось, коли після різних заварушок Санс приносив їй своїх друзів чи співробітників, але людина! Хто вона? Занадто слабка щоб бути партнером по роботі. І другом вона бути не може, адже Санс не любив людей, хоча…Санс не любив нікого…хмикнула Андайн знизуючи плечима. Яка їй різниця, ця людинка стала хорошим матеріалом для випробування експериментального сирого винаходу. Добре що вдалого. Вчена поправила окуляри і попрямувала в палату пацієнтки – потрібно було перевірити чи не погіршився її стан.

Першою прийшла біль. Гарячою магмою обпекла туго стягнуті бандажем ребра і продовжила перекличку решти частин твого тіла, ніби доводячи, що вони все ще при тобі. Ти б застогнала, якби при кожному видиху легені не скручувало в гострому приступі болю, наче тисячами голочок протикаючи наскрізь. Кожна кінцівка твого нещасного тіла здавалась налитою свинцем, а лівої руки ти майже не відчувала. Треба було відкрити очі, щоб переконатися, що ти все ще жива. Ну а якщо ні, що ж, тоді ти знаєш як відчувається пекло.

Легкий аромат шафрану та кориці лоскотав в носі, такий смутно знайомий, він вертівся в пам’яті, але кожного разу вперто вислизав варто тільки думкам потягнутися до спогадів про його власника і ти повернула голову набік, щоб вдихнути більше, насолоджуючись присмаком, відмічаючи як він осідає ніжним солодом на язику та піднебінні. Хотілося впиватися цим ароматом, щоб наповнив легені повністю, вдихнути його на повні груди пересилюючи біль, що металевим обручем стискав ребра.

– ЧОМУ ВОНА НЕ ПРОКИДАЄТЬСЯ ТАК ДОВГО? – доноситься до твого слуху наче через товстий шар збитої вати.

– Б-багато крові втратила і мені зд-дається, що вона вже н-не спить – цей голос був тобі не знайомий і ти вирішила відкрити очі щоб розгледіти того, хто говорить та оцінити обстановку. Але після наркозу все розпливалося мутними кольоровими плямами, а яскраве світло лише неприємно різало очі:

– боляче і пити хочеться – тихо прошептала ти привертаючи до себе увагу і тут же відчула як тепла рука проводить по щоці.

“ЗАРАЗ МИЛА, ЗАЧЕКАЙ ТРІШЕЧКИ, ЗНЕБОЛЮЮЧЕ ПОДІЄ ВЖЕ ЗА ХВИЛИНУ”

– Санс…- шепчеш ти одними губами нарешті впізнавши власника глибокого баритону і відчуваєш як до твоїх губ притискається шовковиста фаланга, злегка надавлюючи, заставляючи мовчати.

– ТШШ. ТОБІ ТРЕБА БЕРЕГТИ СИЛИ.

І ти в запереченні вертиш головою ловлячи його теплі пальці руками, щоб назад притиснути до своїх губ в подобі поцілунку та заглядаючи в лице відмічаєш темні кола під його очима.

– КРИХІТКО…МЕНІ ШКОДА, ЩО ВСЕ СКЛАЛОСЬ ТАКИМ ЧИНОМ. ТИ ЛЕДЬ НЕ ПОМЕРЛА ЧЕРЕЗ НАС…Я ЗРОЗУМІЮ ЯКЩО ТИ ПІСЛЯ ВСЬОГО ЩО СТАЛОСЬ НЕ ЗАХОЧЕШ БАЧИТИ ПАПІРУСА ЧИ…МЕНЕ – Санс повісив голову ховаючи очі.

– ей…- слова вилетіли разом з теплим повітрям огортаючи чужі пальці, лоскочучи і викликаючи мурашки – …глянь на мене…ти чуєш?… – впевнившись в зоровому контакті продовжуєш шепотіти ти – …я ні краплинки не жалію, що зустріла вас.

– АЛЕ…

– ти хотів би піти? – тихо запитала ти, відмічаючи про себе, що знеболююче вже зробило своє діло і окови болю більше не зтискають тіло збиваючи і без того не глибоке дихання.

Та помітивши досі опущений погляд Санса розумієш, що фізичні страждання – це ніщо в порівнянні з тим, як щемить серце тонучи в страху очікування. Як стискається душа боячись почути гірку правду:

– Сансі…- стримуючи тремтіння в голосі ти до білих кісточок стискаєш простирадло – …не потрібно жаліти мене, я хочу почути правду. Ти хочеш щоб я пішла?

– ТИ ЗАПИТУЄШ ЧОГО Я ХОЧУ? – голос Санса стає лагідніше, глибше:

– Я ХОЧУ ПОЦІЛУВАТИ ТЕБЕ. – відповідає він торкаючись плечей, проводячи долонями по ключицях та шиї, заключаючи лице в долонях.

– То чого ти чекаєш?

– ТВОГО ДОЗВОЛУ, КРИХІТКА БО.

Він оперся рукою на край кушетки і потягнувся до тебе гіпнотизуючи поглядом, гаряче дихання лоскотало шкіру. Легким дотиком немов крильця метелика ти відчувала його губи на своїх вустах і зловивши видих подалася вперед перша, не чекаючи чужої ініціативи, впиваючись в губи в глибокому вимогливому поцілунку. Нескінченна ніжність тремтіла на кінчику його язика, що кольором та післясмаком диких польових трав залишав сліди на твоїх привідкритих губах. Грався, лоскотав, зминав, дражнив і від цього вологого танцю ставало гаряче. Як ти шкодувала зараз, що твої руки були перетягнуті бинтами, як хотіла шкірою відчути його тепло і м’який оксамит костей, стиснути а потім ніжно провести кінчиками пальців по міжхребцевих дисках, що випромінювали тепле лавандове світло, ніби цукровим сиропом оповиті фосфоруючою магією. Провести царапаючи вниз по хребту до широких плечей, до лопаток огладжуючи кожен остистий відросток, відмічаючи кожну ямку чи впадинку на його широкій спині.

Санс відсторонився, сяючи лавандовим рум’янцем неначе новорічна ялинка, його дихання було тяжким та глибоким, а магія малювала в бездонній чорноті очниць вигадливі візерунки. “ЛЮБЛЮ ТЕБЕ” прошепотів він рукою зариваючись в твоє заплутане, липке від крові волосся, заставляючи душу солодко тріпотіти та завмирати від щастя, “ЛЮБИВ ТЕБЕ ЗАВЖДИ, МІЙ МАЛЕНЬКИЙ АНГЕЛОЧОК” промовляє він знову, впираючись носовою кісточкою в ніжну шкіру за вушком, вбираючи твій запах, насолоджуючись твоїм теплом та м’якістю, слухаючи пульсуючі в унісон душі, що готові злитися в одну, тут і зараз, навіки, не зважаючи ні на що, та не розставатися більше ніколи.