З днем народженням, Венті!!

Сьогодні день народження Венті.

Цей особливий день люди проводять у кругу родичів та близьких друзів.

Ні одного з цих пунктів у Венті не було.

Так звісно у нього є багато знайомих та друзів, таких як: Джинн, Ліза, Розарія, Кейя, але у кожного з них були свої проблеми і він не хотів ставати однією з них.

Тому який вже рік підряд, зеленоокий святкує разом із яблуками, вином та вітром на Утесі Зорелова.

***

Цього року багато чого змінилося та появився мандрівник Ітер, тому Венті навіть не здивувався, коли його знайшли.

-Бродяжка-а, з днем народженням тебе-е, – прокричала маленька коліжанка Ітера.

-Вітаю, – усміхнувся золотокосий, даруючи букет селесій та фляжку вина.

-Хах, дякую-ю вам велике-е!! Стоп, Ітер, яким чином ти її дістав?

-Нічо незаконного не має, всього лише допоміг Ділюк.

-Не очікувано.. Хах.

-Венті, в мене до тебе питання.., – запитала Паймон.

-Так?

-Що ти робиш у Ваншу? Яким чином ти тут опинився?

-Ох..

***

За цей рік набагато більше подій відбулися, ніж одна зустріч з Ітером.

А точніше одна величезна подія, Сяо.

Не дивлячись на свою відлюдькуватість,  Адепт зміг підпустили до себе хоть когось.

І пів справи якби це була тиха особа. Ні, на голову бурштиноокого звалився шумний Венті.

Спочатку адепт взагалі не сприймав біля себе зеленокого, але якимось дивом вони тепер живуть разом.

Як? – Для Сяо це ще досі питання номер один.

Причому бурштиноокий не запрошував барда, ні. Цей на свою манеру вирішив сам. І не те щоби Сяо був проти..

***

-Венті, я-.. – раптово почулось десь зі спини Венті, але як появилось так і зникло. Лише легенький вітерець подув із тієї сторони. Анемо стихія, не спутаєш.

-Стоп.. Це був Сяо?!, – досить голосно здивувалась Паймон.

-Схоже, – припустив Ітер.

-Хах, дуже навіть, – хихочучи, сказав Венті.

-Сяо-о-о, ах не виходить. Ітер, Ітер покли-ич, – спробувала докричатись до бурштиноокого Паймон.

-Сяо-о.

Відбулось.. нічого. Буквально нічого.

-Хах, – по якісь не відомій Ітеру і Паймон причині Венті залився сміхом, – Йой Сяо, не ховайся, засоромився чи що?

Раптом зі спини зеленоокого вийшов Адепт.

-Зовсім ні.

-Ой бреши більше, взагалі не видно.

-Венті.

-Йой, страшно.

-Ви знаєте один одного?! – ще більше здивувалась Паймон.

-Типу того.

-Типу? Сяо брехати не твоє, навіть не пробуй.

-Венті, ще скоро і я тебе придушу.

-Як страшно. Но не сьогодні, не маєш права, – підморгнув Венті Сяо, на що той відвернувся і ледь чутно проричав, але це почув, напевно, тільки зеленоокий.

-Я, напевно, пізніше.., – хотів вже Сяо так само, як до цього, зникнути, але його зупинила Паймон.

-Нікуди ти не підеш, поки ви не розкажете що тут відбувається, Паймон взагалі нічого не розуміє. Чому ти тільки відгукнувся коли покликав Венті і.. Ви взагалі знайомі?! І ви не говорили нам?! Ніколи би Паймон собі такого не подумала.

-На диво, погоджуюсь з Паймон, – нарешті хоть щось сказав Ітер, після такого раптового повороту.

-Ох довга історія-я, хіба що ви лишаєтесь відсвяткувти.

-Венті, щиро вибачаємось і як би не хотілось, але ми не можемо залишатись. Сьогодні корабель до Інадзуми, а мене попросили лист доставити, та й друг надіслав запрошення на якийсь його фестиваль..

-Так-так, на фестиваль.

-Венті, вибачай..

-Звісно-звісно вибачаю, ти що.

-Щасливо відсвяткувати, бачу ти будеш не один, – підморгнув Ітер Архонту з Адептом, від чого Венті залився тихеньким сміхом, а Сяо – незвичним йому ледь червоним кольором щік. Від такого вигляду бурштиноокого сміх Венті вже був не тихенький.

-Паймон, ходім.

***

-А-а, ну як так, мені все ж таки не дали відповіді-і на питання-я.

-На наступний раз вже, думаю їм зараз не до тебе, Паймон.

-Що?!

***

-Та-ак, вони пішли. Що же ти такого хотів сказати, що аж втік, а? – хитро зіщурив погляд, запитав Венті.

-Нічого такого, аби змогло тебе зацікавити.

-Ах, та говори, не затримуй. Тим більше мене цікавить все що стосується тебе, – все ж так само дивився зеленоокий на вже досить червоного Сяо.

-Я хотів запитати.. Можна з тобою відсвяткувати день народження?

-Дурачок ти, – залинувшись сміхом, відповів Венті, – ясно, що так.. Якби я святкував.

-Ти.. не святкуєш?

-Давно вже. Просто не мав з ким.

-Тобі напевно захочеться в Мондштаті побувавати. Ти зможеш мені показати мені місця там.. Але покажи твої улюблені..

-Звісно!!, – після цього прохання Сяо, здається, можна було побачити зірки в очах Венті.

***

-Насправді, я всі люблю місця в Мондштаті, але самих любимих тільки два.. Ну добре, рахуючи таверну – три? хах. Але сьогодні не туди, – промовив Венті, після тривалої дивної тишини йдучи до «Символу Мондштату» у Долині Вітрів.

-Ти говорив, що не святкував ні з ким. І як ти день проводив?

-Ну-у, я був не сам, а з пляшкою і вітром, хах. А так, то приходив в Долину Вітрів або на Утес Зорелова і сидів там, поки не стемніє. Якось так.

-І не ходив в таверну? На тебе не схоже.

-Ой, дуже смішно.

-Чому тільки в ці два місця?

-М.. Вони найбільше означають для мене щось. Але тепер ще одне приєдналось до цих місць, Двір Ваншу.

-Чому?

-Ох, а ти такий недогадливий, знаєш це? Тому, що там можна знайти тебе, сонце.

***

-О-о скільки-и квітів зацвіло, – протянув Венті, плюхаючись на землю.

-Сідай, чого стоїш? Що тільки я буду квітами пахнути, хах, – сказав зеленоокий, потягнувши за руку Адепта.

Тільки Сяо покірно сів біля Венті, як на його коліна зразу плюхнувся зеленоокий, тримаючи в руках щось із квітів.

-Що це?

-Не крутись ти так, поганого нічого не зроблю. Це вінок. Вот тепер не тільки я пропахнусь квітами, хах.

-Це обов‘язково носити на голові?

-Звісно ж, а де ще ти хочеш? Ей не зніма-ай, ти такий миленький в ньому.

-Він мішає.

-Терпи, це мій наказ, як іменника, – жартівливо поставивши руки в боки, сказав Венті, причому продовжуючи сидіти на колінах бурштиноокого.

-Добре, – відповів Сяо, прийнявши за серйозно цей «наказ», при цьому пробуючи змести вінок із голови анемо стихією.

Побачивши це, Венті притримав вінок на голові Сяо.

-Ти смієш порушувати мої накази? Не  припустимо, – обурившись, Венті обіжено надув губу.

-Не посмію, – Сяо промовив це, перед тим як чмокнути іменникника в носик та поправити, все ж таки, цей вінок на голові.

-Добре, пробаченний. Так і бути.

***

Наступним місцем був Утес.

Прибігши туди та назбиравши величезний букет селесій, Венті з Сяо сіли на самомий краєчок, але буквально через кілька хвилин Венті вже ліг на коліна бурштиноокого, своє най-най улюбленіше місце зі всіх.

-А чи ти знаєш легенду про те, що сюди приходять парочки та ті хто сідають на сам кінчик, то в любому випадку мають побратися.

-Стоп, що?

-А ти проти? Жах. Слів нема. Вже який раз за день мене обіжаєш, щей в мій день народження, – жартівливо насупився Венті, але ці слова Сяо сприйняв серйозно.

-Венті, вибач. Я не хотів, чесно. Ще й подарку не підготував. Мені дуже соромно.

-Ей, Сяо, ти чого-о? Я ж жартую. Взагалі ти мені вже подарок припідніс.

-Яким чином?

-Те що провів зі мною цей день, дурачок.

-Так ми і до цього проводили, хіба ні?

-Ох, який ти не догадливий. Все пояснювати треба. Ти і так мій суцільний подарок, Сяо. І кожен день з тобою, як свято. А ще ти попросив показати свої улюблені місця. Ти навіть не представляєш, який це подарок, що ти цікавишся таким. Чесно кажучи, навіть не сподівався.

Після цих слів Сяо не міг нічого сказати. Хіба, що діяти. Бурштинокий нахилився аби поцілувати Венті в щоку, але той, не по плану, перевернувся до нього лицем, тому получився змазаний, але такий ніжний поцілуночок.

-Венті, я люблю тебе, – промовив Сяо, тягнучись за ще одним, але вже точним поцілунком в губи.

-І я тебе люблю, сонце. Ну що тепер ти не проти легенди?, – хихикаючи, сказав Венті.

-Я готовий ціле життя своє провести тільки з тобою, мій Вітерець.

-Звісно, тепер ти вибору не маєш, хах.

Так, цей день народження Венті не забуде ніколи.