Зібрання

13:00 штаб-квартири ООН,
відділення для спостереження

У приміщення зайшов високий чоловік доволі молодий. З блондинистим волоссям, яке було зачесане, проте через довжину декілька пасьм падали на обличчя. Чоловік був у чорних окулярах, які закривали його очі. Білосніжна сорочка, чорні прямі брюки та піджак до них. Піджак легковажно закинутий на плечі.

Чоловік угледівши Україну покрокував в її бік.

– Привіт Юкі, я бачу ти як завжди в пригоді і як завжди в головній ролі. – Американець обдарував її своєю фірмовою посмішкою.

– Привіт США, я бачу ти сьогодні надиво спостережливий.

Дівчина на нього глянула та злегка єхидно усміхнулась. В той момент усі інші піднялися. Бен та Ренар виструнчилися.

– Доброго дня пане, – сказав Бен, Америка в свою чергу кивнув головою й показав рукою щоб вони сіли. Вони знову сіли на свої місця. Бетті підсунула ще один стілець.

– Прошу сідайте

– Дякую, – Америка сів і тоді глянув на кожного, – Ну що? розповідайте що тут до чого. Бен детально почав розповідати про усі відомості які вдалось зібрати та зачіпки. Показав документ про Френкі Купера. США взяв папір та перебіг очима по всьому тексту.

– Треба його перевірити по базі.

– Ми цим і займемось, – поліцейські встали, а Бетті пішла на своє робоче місце. Бен продовжив, – Україно сьогодні ти покищо вільна, приємно було з тобою співпрацювати. – Навіщо такий офіціоз, Бене? Якщо коротко, Україно ти кльова приємно було з тобою повидатись.

Це сказав Ренар, що ж я не здивована він ще той як я бачу жартівник.

– Навзаєм, – я обдарувала їх легкою усмішкою, кивнула головою та проводжала чоловіків на вихід поглядом. Тим часом Америка підсів до мене блище на стілець на, якому мить тому сиділа Бетті.

– ООН просив переказати тобі щоб ти до нього зайшла. США зтишив голос, – І сьогодні через годину екстренне зібрання Ради Безпеки ООН, але сьогодні будуть тільки постійні члени. Він зітхнув, – Ну що ж ходімо звідси. Я піднялась перша, а він за мною. Ми крокували на вихід, але неочікувано нас наздоганяє Бетті.

– Україно, рада була знайомству. Зайдеш до мене ще колись? Ще колись погомонимо за чашечкою кави.

Яка ж вона всетаки приємна.

– Обов’язково, а то з цими розслідуваннями взагалі з глузду з’їду. – Вона весело засміялась, а на щічках з’явились ямочки. Я також усміхнулась.

– Зачекай, – Бетті витягла з кишені листочок та щось написала. Дала мені. На листочку був номер телефону та підпис” Betti “. – Зідзвонимось

– Обов’язково, – ми обійнялися,а тоді я з США вийшла в фойє.

– Ви сьогодні познайомились?, – Америка здається був здивований такою сценою.

– Так, а що?

– Та нічого, просто ніколи не міг подумати що люди які знають одне одного декілька годин можуть так зблизитись.

– Ну тепер ти побачив все на світі, навіть таке, – сьогодні я віджартовуюсь від нього як можу. Він лиш загадково усміхнувся, немає навіть гадки що в нього зараз на думці.

Ми підійшли до ліфту. Я обернулася до нього обличчям.

– Добре, США дякую що повідомив мене про все, я піду до ООН якщо що, і рада була тебе бачити.

Я зітхнула. Швидше за все сьогодні я спокою з цим всім не отримаю.

– Я також. Добре тоді я піду в залу зібрання. – Наостанок він глянув на мене, але його погляд ховали чорні окуляри, тому, як він на мене поглянув гадки немаю. Я ввійшла в ліфт, дверцята зачинились. Я погрузла у своїх роздумах. Але неочікувано в мене забринів телефон.

– Слухаю

– Україно, ти як? Я їду до штаб-квартири, скоро буду, справи з розслідуванням як просуваються?, – у слухавці звучав стурбований голос мого знайомого.

– Я нормально мій кабінет м’яко кажучи не дуже. Розслідування йде туговато. Зачіпка вагома лиш одна, а про докази я взагалі мовчу. – поки я розмовляла ліфт піднявся вже досить високо. Я підійшла до панорамної скляної стіни ліфта. Британія щось мені сказав, але я не розчула. Сонячні промені були яскраві пообідні. Вони яскраво світили мені в очі, але я дивилась зачаровано та не відводила погляду від безкрайого неба. Волосся України в обіймах сонця світилось золотом, а очі голубими водами моря. Вперше за день я відчула якесь полегшення. Мене після всього пережитого вабив такий спокій. Але всього хорошого потроху.

– Юкі ти тут?

– Так, – Я нарешті повернулася в реальність та ліфт зупинився

– Чесно кажучи я не здивований що винуватці погрому не залишають слідів. Це ж штаб-квартира ООН як не як.

– Я згодна, Британіє я зараз поспішаю, зустрінемось вже тут

– Добре, до зустрічі

– До зустрічі

Я скинула дзвінок, вийшла з ліфту та швидким кроком попрямувала вже знайомим коридором. Цей кабінет такими темпами стане мені, як рідний. Я швидко долала відстань і нальоту згадувала всі ті рази коли я ним йшла. Коли працювала тут ще за часів Холодної війни, коли здобула незалежність і взагалі багато моментів в моєму непростому житті супроводжувалися походами сюди. Нарешті зупинившись біля дверей я три рази постукала.

– Ввійдіть

Я зайшла в середину, тепер ООН стояв до мене спиною і дивився у панорамні вікна. Весь кабінет був оповитий сонячним світлом. І в цьому світлі виділявся силует ООН.

– Кликав?

– Так, – він обернувся до мене обличчям,а потім сів у крісло

– Якщо США передав тобі все що я просив, то ти знаєш що на зібрання екстренно прибудуть тільки постійні члени Ради Безпеки ООН, а до них входить і твій східний сусід. Якого ти не дуже любиш…І тепер коли розслідування ще мало що вияснило, я не знаю чи кликати його. Ти якої думки що до цього?

Він глянув мені у вічі. Що я думаю на рахунок цього? Я маю лиш одну відповідь.

– Якщо його не буде це не велика втрата. Тим більше що мої проблеми його мало цікавлять він любить тільки їх створювати.

Він замовк на деякий час і дивився в документ на столі, а я просто насолоджувалася тишею. Так минуло хвилин зо п’ять.

– Я тебе почув, що ж можливо ти і права.

Він відвів погляд в ліво та задумався, я в свою чергу також. Якщо Росія буде на цьому зібранні і мова зайде за розслідування та його деталі невідомо як він ними скористається. Тим більше якщо він і наказав організувати цей інцидент.

– Я можу йти? – в мене ще купа роботи і якщо Британія приїхав я хочу спершу з ним поговорити перш ніж йти на цю раду. Його погляд був відсторонений. Але він обернув голову в мій бік.

ООН нарешті згадав що я в приміщені взагалі є.

– Звісно чекаю на тебе через пів години у залі засідань.

– Я обов’язково буду.

Я наостанок глянула на небо за склом і вийшла з кабінету.

Куди б піти? В мене є пів години. Піду хоч кави собі візьму.

В цьому офісі є кафетерій з’єднаний із зоною відпочинку і знаходиться він на третьому поверсі. Туди і піду. Пішла до ліфту, але коли дверцята відчинились там у кабінці стояв чоловік та без жодних емоцій глянув на мене.

– Добрий день Україно

– І тобі добридень, Китай

Китай не збирався виходити на цьому поверсі і я зайшла в ліфт. Цікаво на який поверх йому потрібно. Його кабінет на восьмому, а зала для сьогоднішньої ради на тридцять першому поверсі. Куди це він намилився?

– Тобі куди? – він неочікувано для мене запитав це

– На третій

– Чудово мені теж

Він своїм доволі худорлявим тілом потягнувся до панелі, натиснув кнопку потрібного поверху. Тепер питань немає. Китай – це чоловік з чорним, як сажа волоссям здебільшого зачесаним назад і такими ж чорними очима. На зріст він високий, але нижче США. З ним у нас нейтральні відносини і на інші я не очікую. З ним краще товаришує Рос і я не здивована. До азіатів його тягне зазвичай більше. Ліфт зупинився і відкрив дверцята. Як на диво чоловік показав мені рукою на вихід. Що не кажи, але манери в нього не найгірші. Я вийшла у просторий кафетерій по правий бік та зону відпочинку по лівий бік. Це приміщення велике, прямо в кінці, двері до вбиралень та вихід на балкон. По лівій частині одразу стійка для обслуговування та вітрини з різними десертами до напоїв, які можливо взяти. За стійкою з чорного дерева стоїть бариста в чорному фартусі з емблемою ООН та заварює комусь чорний чай. І я навіть знаю кому. Після стійки розташовано багато диванів темного зеленого кольору, який поєднаний у всіх деталях цього приміщення. Від зелених штор що обв’язані золотистими шнурочками до килима який простягається від ліфту до дверей на балкон. На одному з таких диванів за столиком сидить мій любий колега. Не знаю чому, але я була дуже рада його бачити. Згадавши вчорашній вечір та те як він мене обійняв, заспокоїв з’являється якесь незрозуміле відчуття. Я це проігнорую. Я попрямувала до нього та перед тим взяла собі кави.

– Ось і я, – чоловік глянув на мене та ніби співчутливо усміхнувся, а я йому у відповідь, потім сіла навпроти нього.

– Україно я був біля твого кабінету і це просто якийсь жах. Не уявляю якою людиною треба бути щоб перевернути все з ніг на голову. Головне щей не попастися на камери.

– Ох Британіє в мене що не день то нові проблеми.

Я поклала болову на одну руку та відпила трохи кави.

– Ваш напій, – до нас підійшов офіціант та поклав перед Бритом чайний сервіз.

– Дякую, – чоловік кивнув головою. Він взяв невеличкий гарний білий чайничок й наляв собі чаю.

– Я з тобою і не посперечаюся, – він посунув сервіз вбік зробив ковток чаю, а тоді глянув на Україну.

– Сьогодні буде неповна рада, але гадаю буде більше галасу ніж зазвичай. Україно чи не могла ти розповісти деталі справи?

Україна почала розповідати все що сьогодні відбулось. Розкладала події у хронологічному порядку, а Британія уважно слухав та деколи угукав або задавав питання. Коли річ зайшла про Френкі Купера, чоловік явно зацікавився.

– Як я розумію це та сама вагома деталь.

– Саме так

Україна тим часом глянула на годинник.

– Нам час іти вже без п’яти друга. Можливо нас вже зачикались.

Британія підвівся і я також ми вирушили до ліфту. Оминавши один із столиків я відчула на собі чийсь погляд. Роздивилась по приміщенню, та довго спостерігача шукати не потрібно. Це Китай сверлив мене поглядом пристальним, але спокійним. Я зустрілась з ним поглядом тоді він відвів очі. Він сьогодні явно дивний.

– Проходь, – до мене звернувся Брит, він вже тим часом викликав ліфт.

 

Ми стоїмо в ліфті я біля вікна а чоловік залишився неподалік дверей. Кожен задумався про своє. Ми проминаємо поверхи один за одним і нарешті ліфт зупиняється. І ось ми з Британією йдемо коридором у якого по правій стороні панорамні вікна, а по лівій двері до різних залів. Мені якось неспокійно, щось мені підказує що щось піде не так, але що.

Я йду поряд з Британією та він неочікувано мене бере за руку.

– Хвилюєшся?, – Ми на мить зупинились.

– Та, трохи

– Все буде добре

– Маю надію…

Я тільки тепер помітила що ми зупинилися біля широких коричневих дверей, дверей зали до якої нам потрібно. Я глибоко вдихнула, Британія відпустив мою руку. Я взялася за ручки дверей та відчинила їх.

В цю ж секунду почувся звук суперечок.

– Треба якось приховати цю ситуацію! Вона може повністю підірвати репутацію ООН!, – На повищених тонах тараторила якась жінка.

– Ми не можемо це зробити – це незаконно приховувати інформацію від загалу. А навіть якби й могли всеодно журналісти сьогодні дуже добре попрацювали. Україна у кожній газеті, журналі на кожному пості у Твітер. – говорив чоловік більш спокійним тоном, ніж жінка.

– Я в цьому і не сумніваюсь. Через неї стільки проблем. – Жінка взяла одну з принесених чоловіком газет.

– Франція, Україна не винна що таке зкоїли і проблеми створює не вона, а той хто робить їй ці проблеми.

Вона на це лиш пирхнула та з невдоволеним обличчям поправляла червоний берет на голові. Після цієї короткої дискусії яку встигла почути Україна їй вже хотілось цю дамочку прибити, але вона стималась і лиш голосно сказала.

– І тобі добридень, Франція. Гарний день чи не так?

У голосі дівчини чулося доволі виражене невдоволення.

Жінка аж сіпнулась від голосу України. Та глянула на неї трохи зляканими очима. Вона ніби заклякла на мить, але потім знову повернулась у реальність.

– Україна, як неочікувано. Важкий деньочок сьогодні чи не так? – Вона була явно трохи засоромлена. І тому ніяково відвела погляд.

– Навіть не знаю, як ти про це дізналась. – Юкі спочатку трохи переживала, але тепер хвилюватись треба її співрозмовникам.

Покищо ще всіх немає, тому Юкі вирішила присісти. Ця зала велика та простора. Посередині зали сьогодні стоїть порівняно невеличкий столик для восьми осіб, за яким і сидять зараз країни. Навколо столику є ще стіл у формі півмісяця який поділений на багато місць для інших країн, на кожному такому місці є табличка з назвою країни. А після цього стола розміщено у два ряди, також півмісяцем крісла голубого кольору. На стіні за цими головними столами висить величезна картина. По обидві сторони від картини по кутах також є крісла тільки вже багряного червоного кольору. А ще багато червоних крісел перед головними столами тут їх вже незліченна кількість. Стіни та штори в залі темно зелені та додають цій залі вишуканого вигляду. Стеля підсвічена, а заодно і з нею і картина.

Україна сіла біля США, який в свою чергу сидить навпроти Франції. Вона взяла одину із газет і це виявилася одна з найвідоміших газет Нью-Йорку. Газета “The New York Times”. Невже я засвітилась і там? Так, на обложці головна новина дня це Юкі. Під написом “Кабінет України в ООН знищений” розміщена її фотографія на якій вона стоїть у кабінеті та спиною до об’єктиву дивиться на все що залишилось після її кабінету. Вона стоїть рівно, а в її долоні фотографія та сама фотографія. Перебігши очима по статті зрозуміло що є забагато питань і мало відповідей. ” Де тепер буде працювати міс Україна? Хто це скоїв? Та для чого? Ніщо з цього покищо невідомо. Що далі буде робити Україна? Слідкуємо за ситуацією.” Ну цього я й очікувала.

Україна підняла очі від газети та глянула на жінку за протилежною стороною столу. Франція, її називають країною кохання, але деколи вона не відповідає цьому опису. Жінка середніх років з темним каштановим волоссям довжиною в каре. Воно закручене на кінчиках. Сіро-зелені очі зараз направленні в телефон. Франція в лице може усміхатись, а за спиною обливати брудом. Це напевно найгірша її риса, яка проявляється не завжди і деколи вона може бути хорошою людиною. Сьогодні вона в яскраво червоному береті, чорному светрі,а на шиї зав’язана також червона хустинка тільки в білу смужку. В чорних штанах та із червоною сумочкою. Що не кажита та ці кольори мені до вподоби.

Від мого приходу пройшло хвилин п’ять і досі решта ще не прийшли. Я перевела погляд на двері та просто чекала. Нарешті двері відчинились і в середину зайшов ООН та Китай.

– Ну нарешті, – Америка був роздратований. – Ви б ще через годину прийшли

– США заспокойся в нас сьогодні ще багато часу

ООН був спокійний як удав.

– І багато роботи, – Не вгавав США. Китай тим часом вмостився ліворуч біля Франції. А організація сів так щоб по праву руку були я, США та Брит, а по ліву Китай та Франція.

– Що ж почнемо, сьогодні до нас приєдналася Україна і я гадаю ви всі знаєте чому. І ми маємо декілька основних проблем а саме: захист штаб-квартири поганий, якщо сюди змогли потрапити; тепер кабінет України в поганому стані та неможливий для роботи; преса чекає від нас пояснень та розкриття справи, але покищо результатів немає. У кого які пропозиції вирішення?

– Що до захисту будівлі, можемо посилити кібер безпеку та поставити охоронців на кожний поверх. Кібер безпекою зайнялись би американські спеціалісти а з охороно проблем гадаю не було б. – голос жінки був спокійніший, ніж під час суперечки з Америкою.

– Ідея непогана, але мушу зауважити що не ідеальна. – Британія був як завжди у своєму репертуарі. Він частенько полюбляв зауважити помилку, але при цьому виховано кольнути. Хоча з Україною він набагато м’якший, але вона на це уваги не звертає.

– Ідея з кібер безпекою непогана і США зміг би це реалізувати, проте охоронці це лиш зайва можливість комусь внедрити у штаб свою людину. І дивлячись по сьогоднішній ситуації це вже провернули тільки у відділенні спостереження. Краще встановити більше систем відслідковування та систем реагування.

Франція лиш зміряла британця оцінювальним поглядом.

– Британія правий, ми не маємо повторювати помилок. Тоді, США, займись цим.

– Добре, я цим займусь. Давайте поговоримо про місце роботи України. В нас є два варіанти, або робити швидкий ремонт, або шукати інше приміщення і ремонт переносити на потім, але вільні приміщення залишились тільки на високих поверхах, однак вони не дуже добре спорядженні.

ООН хвилину мовчав, а потім відкрив папку, яку приніс із собою.

– Мені принесли облік на стан кабінету і мушу сказати все гірше ніж ми гадали. – ООН мав щось сказати проте двері у залу неочікувано відчинились. І в середину зайшов високий чоловік у чорному костюмі. Його волосся було сніжно біле, а очі крижані вони єхидно дивились на присутніх, а вуста розплелись у такій же єхидній посмішці.

– Ніколи не думав що таку персону, як я забудуть покликати на таку подію. Хоча я вас розумію, ця подія така ж неважлива, як її винуватиця.

В той момент він перевів погляд на українку. Його погляд був зверхній, хоча Україна також не пасе задніх і відповіла йому таким вбивчим поглядом що його посмішка на мить зникла. Вона підвелась, обійшла стіл та направилась до росіянина, зупинилась за метр від нього.

– Знаєш, а я ще думала чому сьогодні все не так нікчемно, як зазвичай і ось отримала відповідь. Просто тут тебе не було, а тепер все стало на свої місця.

Його ніс зморщився, посмішка зникла. Росія не очікував що вона насмілиться хоть щось йому сказати. Україна обернулась та пішла до свого місця. Вона сіла склала руки на грудях та зробила погляд більш зухвалим, показуючи всім своїм виглядом що принижувати себе не дозволить. Цим вона здивувала деяких присутніх персон.

– Росія просто мені повідомили що ти вже їдеш і я гадав що тобі ця тема буде не цікава. – ООН вказав на місце біля Китаю. – Сідай.

Він сів, а тоді почав розглядати газети які лежали на столі.

– Що ж продовжемо, як я вже казав все гірше ніж ми гадали. Електричні дроти по яких йшло живлення перерізані, тому постачання енергії в кабінет поки що неможливе. А щоб це полагодити потрібно знеструмлювати весь поверх. Усі меблі пошкоджені від шаф та столу до дивану та крісла. А покриття стін потріскане, щоб привести все в порядок потрібно покривати стіни штукатуркою заново. Роботи тут на два тижні точно. – Він замовк, а США взяв слово.

– В такому випадку, Україні потрібно надати інше приміщення.

– Але в нас їх обмаль, ті що на верхніх поверхах також без ремонту я нещодавно цікавився їх станом. – Це обізвався Британія він як завжди заздалегіть все розізнав. Всі тим часом замовкли. Британія сидів задуманий, як і США. Україна також літала в своїх думках та втупила погляд у одну газету на якій було її фото. Росія тим часом був розслаблений, а з ним і Китай. В двері зали тихо постукали. А після зайшла жіночка в білій рубашці, чорній спідниці олівці та з чорним ніби воронячим волоссям. В худорлявих руках вона тримала папку.

– Пане ООН ми знайшли приміщення для міс України. Проте є одне “але”.

– Яке ще “але”?

– Приміщення розташоване на тридцять четвертому поверсі, саме приміщення слугує міні бібліотекою в якій є робоче місце, яке і може покищо бути кабінетом для міс України. Якщо ви затвердите це – ми почнемо вже сьогодні його облаштовувати.

– Хороша робота, ми це зараз обговоримо прийдіть хвилин через п’ять.

– Звісно, – жінка покинула приміщення

ООН перевів погляд на Україну.

– Що скажеш, Україно?

– Гадаю покищо це хороший варіант, я згодна.

– Ну тоді чудово, я скажу щоб вже сьогодні почали над цим роботу. – Він глянув знову в свою папку з документами.

– І залишилась остання проблема. Що будемо говорити пресі? Всі чекають від нас якихось новин та повідомлень.

Тепер обізвався США.

– Перш за все потрібно повідомити що триває розслідування, але гадаю покищо деталі не розголошувати щоб винуватець не замів сліди.

– Так, деталі розголошувати не будемо. Ви не проти якщо я сьогодні дам їм інтерв’ю.

– Не проти, ми можемо йти? – роздратовано заговорив Росія йому все це зібрання явно набридло.

– Так, ви вільні лиш, Україно, залишся на секунду.

Всі почали підніматися зі своїх місць. Франція вийшла першою вона закинула сумочку собі на руку та з діловитим виглядом пішла. Росія та Китай вийшли після неї. Нарешті всі особи, які сьогодні діяли на нерви Юкі зникли. Британія здається не спішить виходити він спокійно переглядав пресу, тим часом Америка не спіша збирається вдягнувши піджак, який перед тим висів на спинці стільця він взяв телефон та йшов до виходу паралельно щось клацаючи на телефоні.

– Україно, ти можеш зараз забрати особисті речі із кабінету. Речових доказів всеодно майже ніяких не було. Коробки для них тобі принесуть. – ООН також почав збиратись. – А ти Британія бачу не спішиш.

– А куди мені спішити?, – він спокійно перегортав сторінки та перебігав очима по тексту. ООН вийшов із зали перед цим попрощавшись із країнами. І щойно зачинились двері Британія одразу склав газети та повернув голову до дівчини поряд.

– Прихід Росії не збіг, хтось сказав йому про цю зустріч і вгадай з трьох разів хто.

– Китай

– В яблучко, лише він із всіх присутніх сьогодні країнах міг йому це донести. Франція хоч і поводиться, як стерво але на таке вона не здатна, із США все зрозуміло.

– Тай Китаю вигідно співпрацювати з Росією. Я не здивована – дівчина глибоко видихнула піднялась та також хотіла йти

– Ти зі мною чи ще газеток почитаєш? – вона злегка підняла кутики губ, родзинка українки в тому що навіть у стресових ситуаціях вона зберігає краплю гумору, цей випадок не виняток.

Британець також злегка усміхнувся, вона єдина у всьому світі заставляє його серце танути, але звісно вона цього не знає. Він піднявся та попрямував за нею до виходу.

Тим часом Україні на телефон прийшло якесь повідомлення, вона його відкрила:

” Зустрінемось в мене в кабінеті ” повідомлення було від Америки. Що в біса знову сталося? Промайнуло в думках Юкі.