Зібрались тут детектори брехні

Перше, на що звернув увагу Венті дорогою до Інадзуми: жінки з електро віжном неймовірні. Друге, на що звернув уваги Венті в Інадзумі: жінки з електро віжном почали частіше з’являтися в його житті. Третє, на що звернув увагу Венті під стражею в Інадзумі: жінки з електро віжном, здається, надто сильно його приваблюють. Із усіх цих фактів просився якийсь висновок, але Венті був надто зайнятий, щоб про це думати.

Пані Міко, як до неї зверталися всі навкруг, стояла діагонально до нього і крутила в руках взяте зі столу Сари віяло. Сама Сара, як міг помітити бард, час від часу кидала на стиснуте в чужих руках віяло з неприкритим неприязком.

Незвикла до змін Інадзумі зі складнощами приймала змінену туристичну політику, все ще з недовірою реагуючи на приїжджих. Венті, що сидів в комісії Тенре і вже другу годину оформляв туристичну візу, з тугою згадував свої поїздки в Ліюе, в яких ніхто і ніколи не питав в нього документів на кордоні. Він уткнувся ліктями в стіл, сховав обличчя в долонях і пробурчав собі під ніс щось про місцеве саке, яке він і досі не спробував

– О, так от за чим приїхав наш гість?- голос пані Яе розірвав тишу,- За нашим алкоголем?

Відчувши – майже інстинктивно – в Яе цікаву співрозмовницю Венті одразу ж просяяв:

– Так! Мені не терпілося зрівняти наше кульбабкове вино з вашим саке! Ті рідкі приїжджі з Інадзуми, що оселилися в Мондштадті, стверджують, що нічого смачніше вашої випивки вони не куштували.

Яе майже зацікавлено відмічає, наскільки її співрозмовник балакучий. Дійсно, цікавий екземпляр.

Сара кидає на своє віяло останній похмурий погляд і нарешті ставить на документі свій підпис.

– Ви вільні, повертайтеся знову за день до від’їзду, а до того не смію вас відволікати.

– Дякую! – бард посміхнувся, поправляючи берет,- Тоді до скорої зустрічі!

Яе провела його поглядом до виходу, загадково посміхнулася і вийшла через інші двері, не сказавши похмурій Сарі ні слова. Її віяло лишилося на робочому столі.

***

Наступного разу вони стикнулися лише день потому, біля якоїсь похилої дешевої лавки. Вона підійшла до нього, абсолютно безшумно, роздивляючись малознайому риси обличчя. Венті був зацікавлений розмовою з продавцем; якщо придивитися, можна було побачити, як здригаються його губи в напівусмішці. А якщо прислухатися, можна було почути, як він торгується за і так дешеву ціну. Яе зморщилася, вриваючись в діалог.

– Доброго вечора. Венті, вірно?

Він здригнувся, злякавшись її несподіваної появи і повернувся до неї обличчям. Очі в нього були щирі і вже трохи п’яні.

– Так, вірно! А ви – пані Яе Міко?

Вона кивнула, розтягнувши губи в посмішці і протягнула йому лікоть:

– Не хочете випити зі мною в більш презентабельному місці?

Венті кивнув і взяв її під руку майже не роздумуючи. Яе подарувала йому нічого не значущу посмішку і вказала долонею шлях. Вони пішли під невдоволене бурмотіння продавця.

– І шо,- Венті вирішив почати розмову першим, намагаючись вивести супутницю на якісь одкровення. Супутниця, за його думкою, точно була не з простих,- Ви мене ведете в якесь пристойне місце?

Вона хихотнула в рукав, щурячись, дозволяючи йому розгледіти сіточки зморшок навколо очей. Венті знайшов їх неймовірно привабливими.

– А ви хотіли б випити зі мною в тому кабаку?

– Зі мною можна на «ти»,- відповів він, смішливо шаркнувши ногою,- А взагалі, я вважаю, що компанія важливіша ніж заклад.

Яе посміхнулася, притискаючись до нього трохи ближче, ніби як випадково.

– Що ж, зі мною тоді теж на «ти». Я от хотіла б в тебе дещо спитати.

– Що завгодно!- хихотнув Венті, трохи розовіючи. Яе вирішила, що він ще недостатньо п’яний, але можна і спробувати.

– Ти працюєш бардом, чи не так?

– Так!- сказав він, демонструючи ліру, що з’явилася нізвідки. Яе відчула, як її сережки розкачало легким вітерцем.

– І давно?

Спроба внікуди, тичок пальцем в небо. Яе зрозуміла, що він уникне відповіді, варто було лиш останнім словам покинути її рот.

– Так, давно,- безтурботно відповів він, трохи сильніше стиснувши її руку. Яе зрозуміла натяк.

Кілька хвилин вони йшли мовчки, насолоджуючись зручною тишею і тихими відголосками міста, перш ніж Яе зупинила їх перед якимсь рестораном під відкритим небом. З кухні закладу лилося тепле м’яке світло, а за столиками було майже порожньо. Вишколена офіціантка вже чекала їх біля входу.

– Прийшли. Готовий визнати, що саке краще вашого вина?

– Це ми ще подивимося!- відповів він грайливо, дістаючи з-під плаща блискучу пляшку.

***

– Ну чесне слово, твій смажений тофу – повна дурня,- Венті підштовхнув майже повну тарілку ближче до жінки, кривлячи лицем,- Хоча все одно краще плавленого сиру…

Він запнувся, задивляючись на пальці Яе, акуратно тримаючі палички. Тонкі, довгі, з ідеальними гострими нігтиками. Венті голосно ковтнув, ховаючи очі. Яе, якою б п’яною вона не була, все одно це помітила.

«Потрібна кондиція»

– І все ж таки, як давно ти бард?

Він вскинув голову, дивлячись на неї цуценячими «це ж така нудна тема для розмови» оченятами. Але Яе не відводила погляду, тож йому довелося відповісти:

– Ду-у-уже давно! Тоді же вітри лунали зовсім інакше, кому ж як не мені знати!

Яе хихотнула собі в рукав, відклавши палички в бік. На її вустах лишився смак тофу з соусом.

Цікаво, а його губи які на смак?…

Яе здригнулася, відмахуючись від наполегливої думки. Зараз її хвилює інше;

Вона різко приблизилася до нього, майже впритул до його шиї, обдаючи його теплим диханням. Венті застиг, так і не договоривши; Яе бачила, як здригається його кадик. Шумно вдихнула, підтверджуючи свої здогадки.

– Ти ж… ти – Барб… Барбатос, чи не так?

Він смикнувся назад, розриваючи секундний контакт; його щоки стрімко червоніли, а потім блідніли. На секунду їй здалося, що він отверезів.

– Що-о-о? Я? Барбатос?- він нервово хихотнув, уникаючи дивитися їй в очі,- Ні, звичайно ні! Чому ти так вирішила?

– Від тебе..- вона поклала долонь йому на коліно, погладила м’яку матерію і стиснула пальці,- Від тебе пахне свободою. І вітром.

Венті знов смикнувся, цього разу від палкого збентеження. Його долонь швидко накрила руку Яе і стиснула. Ця жінка була небезпечною, він майже це відчував. Він знав. Від неї тягнуло міццю, якщо прислухатись, можна було почути стрекіт молній з її пальців. У Яе була небезпечна посмішка і неймовірно привабливі стегна, очі, в яких можна було потонути і волосся, в яке хотілося заритися пальцями. Венті був зацікавлений.

– Ну що ти, в мене ж Анемон віжн! Не вигадуй,- посміхнувся, притискаючись ближче,- Впевнена, що хочеш продовжити розмову тут?

Яе швидко оглянулася в пошуках чужих поглядів. Вони все ще були в тому ресторані, проте було вже так пізно, що вони лишилися єдиними відвідувачами.

Час вже йти.

Залишивши на столі чек на своє ім’я, прихопивши недопиту пляшку і барда, вона вискочила з ресторану під здивований погляд офіціонтки. Руки Венті вже тоді покоїлись на її стегнах.

***

Перший поцілунок був всього через три будинки в якомусь провулку, куди її повів Венті, нетерпляче тягнучи до себе. Яе дозволила себе вести, майже зачарована внутрішньою силою барда і алкоголем в їх крові.

Далі вони йшли, покачуючись, не розриваючи торкань. Їм було весело, ніби востаннє в житті, а величезний колись всесвіт, темний і тихий, звузився до них двох, до зціплених долонь і вкрадених цілунків.

Вона відчувала, майже знала, що Венті якщо не сам Барбатос, то явно хтось близький до нього по силі. Він щось приховував, щось загадкове і смачне, і їй хотілося – жахливо хотілося – дізнатися. Тільки для себе, хоча, чесно кажучи, варто було б докласти Еі про те, що на території Інадзуми зараз розгулює архонт, що століття тому своїми вітрами міняв ландшафт. Але це й приваблювало: кількість сили в невеликому тілі, впевнені, вміючі руки, зовсім не скромні погляди; мабуть, зніяковілим Венті був лише тоді, коли його таємниця була під загрозою.

А ще в нього були м’які вуста з післясмаком солодкого саке. І Яе дозволила собі в цьому потонути.

Всього хвилин десять потому вони опинилися в неї вдома. Венті тягнув її до ліжка, не знаючи, куди веде, хапався, чіплявся за її тіло пальцями, лишав на шиї нетерплячі цілунки і стискав талію. Яе тихим посміхом і кивком голови вказувала їм шлях.

Вони повалилися на ліжко, гарячі і веселі, майже хихочучи. Венті нависав над нею, цілував кожний сантиметр шкіри, що відкривався від одягом. Його пальці з неочікуваною нетерплячістю розгадували замки її одягу, сам він стягнув з себе плащ ще в перші хвилини, дозволяючи їй розстібати ґудзики на сорочці.

– Пані Яе,- прошепотів він між цілунками,- Ви задавали мені такі незручні питання, а самі мовчали,- він трохи відсунувся, сідаючи на її стегна. Розстібнуті поли сорочки впали з його плечей, притримувані корсетом. Яе дивилась на це, і не могла відвести погляд. І навіть не звернула уваги на його раптовий перехід на «ви».

На його животі яскравою бірюзою світилася мітка Анемо.

– Так от, пані Яе,- він знов нахилився, показово вдихаючи повітря біля її шиї,- від вас пахне грозою і ладаном… Одначе ви не Баал.

Вона поблажливо всміхнулася, підбираючись.

– Ні, я не Баал. Але звідки тобі відомо?

Венті осікся, нахмурився, але згодом продовжив; його обличчя знову прийняло грайливий вираз, руки опустилися на її тіло.

– Знайомий. Так от, пані Яе,- він понизив голос до таких частот, котрі могли почути лише такі чутливі вушка, як в неї,- у Вас, випадково, немає лишніх дев’яти хвостів?

Секундна тиша вибухнула її сміхом. Венті майже не повірив своїм вухам; йому здавалося, такі жінки як Яе Міко ніколи щиро не сміються. Але вона сміялася, і це було красиво.

– Добре, можливо ти мене й розкусив,- вона зіщурилася, поклала руку на палаючу мітку і погладила ніжну шкіру. Його живіт здригнувся під її доторком,- Тоді, може, повернемося до початого?

– Як забажає пані,- майже муркнув Венті, знов нахиляючись до неї, накриваючи її вуста своїми.

***

Яе пробудила його ніжним доторком холодної руки до лоба. Голова майже не боліла і настрій після вчорашньої ночі був пречудовий – хіба що горіла покрита червоним шия. Венті розтягнув губи в майже щасливій посмішці; вона відповіла йому тим самим.

– Доброго ранку, пані Яе!

– Доброго, Лорд Барбатос.