Зустріч збиваюча з ніг

Сяо – стопроцентовий домашній кіт. Він не любить гуляти, говорити і взагалі не подобаються люди. Але, це результат подій, які відбулися до пори, до року.

Бурштиноокий був колись дуже дружелюбним і балакучим хлопчиком.

Для цього було кільки причин.

Перша з причин – були батьки.

Вони оточували його любовью і чорнявий завжди чув себе потрібним.

Друга, можливо і, навіть, важливіша причина, це четверо друзів Сяо.

Самого початку він не був в їхній компанії, але один із хлопців, звали Босаціус, помітив самотнього Лі на дитячому майданчику та запросив його до них в маленьку компашку. Пройшло не мало часу, як вони дружили від того моменту, тому як ж не назвати таку компанію. Всі п’ятеро вирішили назватися «Захисники Якса» або «П’ятеро із Адептів».

Але все змінилося в один доленосний день, який починався так добре. Це був день народження Сяо.

Батьки і старший брат зробили чудовий сюрприз хлопчині, у який входила поїздка у дендро парк для п‘ятьох.

Звісно Лі запросив своїх друзів та коліжанок із їхньої компанії.

Все йшло пречудово.

Мати чорнявого везла «Адептів» в цей парк.

В раз сталося те, що не міг відгадати ніхто.

На зустрічну полосу виїхав п‘яний водій та зі швидкістю під 140 км/год врізався у машину із бурштнооким, його матір‘ю та друзями.

Із цієї аварії вижили тільки двоє. Це сам Сяо та його перший ж друг Босаціус, який перший запросив його до «Захисників Якса».

Це став найгіршим днем для, ще маленького, Лі.

Після цього інциденту та смерті матері, батько братів став п‘яничкою.

Не контролюючи себе під час стану сп‘яніння, він виміщував свою агресію на маленькому Сяо.

Це стало різким початком у закритті себе від світу, та й взагалі від людей.

Кінцевою зупинкою стала смерть останнього друга, Босаціуса.

Для нього компанія Якс стали сім‘єю.. І раптом їх не стало.

Не маючи сильної моральної підтримки, Сяо старався із всіх сил, хоча йому і сама така допомога була потрібна, покінчив життя самогубством.

Це був останній крок, аби Сяо повністюфч відрізався від світу та людей.

Старший брат, Чжун Лі будучи повнолітнім, виграв суд за батьківські права та взяв під опіку «останнього із Адептів».

Переїхавши від батькам, чорнявий пробуючи відволіктись від смерті дорогих йому людей, зайнявся стрімерством. Саме тоді почалась його кар‘єра в ролі стрімера. Старший брат, зовсім не був проти того, що молодший знайшов те, що змогло його відволікти.

***

Після перемоги у суді, всі обов‘язки за доглядои Сяо перейшли на Чжун Лі.

Аби відрізатись від минулого життя, старший Лі разом із молодшим переїхали.

З переїздом почались глобальні проблеми із грошима, але, слава Архонтам, до цього брюнет працював репетитором, загалом із всесвітньої історії, хоча інші предмети він теж міг вести з легкістю.

Маючи досвід, Чжун відразу подав документи у всілякі університети та школи.

На привелике чудо, побачивши хлопця та його здібності, ентузіазм до знань, директор університету прийняв бурштиноокого на випробувальний термін.

Склавши «випробування» Лі прийняли на роботу, одночасно ставши наймолодшим викладачем університету.

Від того моменту пройшло вже не мало часу, але Чжун Лі до сих пір вважають найкращим професором університету.

Будучи викладачем, старший Лі був проти того, аби молодший пішов із університету не закінчивши його, але рішення брата розумів.

Але сварки було не уникнути, тому голосно гримнувши дверима, Сяо вирішив знайти собі квартирку для оренди, аби переселитися від брата, йому ж самому давно потрібно влаштовувати своє власне життя, а не опікуватись молодшим братом.

Не те, що би Чжун Лі був за таке рішення, але в чомусь Сяо, все таки, був правий.

Не на самій солодкій митті розійшлись брати, але яке життя такі й дороги.

***

Після того, як Сяо закрився від світу, чорнявий в житті не подумав би, що з‘явиться ще одна така причина, як його друзі, яка змогла би витягнути його із свого світу, там де, на разі, перебував тільки він.

Причина з‘явилася, але не знайшлася.

Але бурштиноокий, на диво самому собі, кожен вечір виходив із своєї затишної квартирки, з якої по своїй волі він би не хотів виходити, аби знайти та почути знову цього Вітерця.

Сяо чув музиканта не раз, але коли хотів заглянути туди, звідки линула мелодія, він знаходив рівно нічого, ніби вітер допомагав замітати сліди.

Але кожний раз він помічав маленьку дрібничку, це зелена кофта. Зелена кофта, яка не встигала летіти за своїм господарем.

***

Венті не встигав нічого. Особливо в цей день. Ніби хтось прокляв, ну чесне слово.

Після зміни у кафе, він з величезним пришвидшенням полетів у магазин музичних інструментів, аби він не закрився.

– Яким чином я міг загубити медіатор? Головне де?.. Він ж був моїм любимиим, хоча і єдиниим, – буркочучи собі під ніс, зеленоокий взагалі не дивився куди летить, але бачив перед собою одну ціль, магазин.

В цей ж вечір, Сяо, що вже стало звичкою, вийшов на прогулянку, але тепер в нього була ще інша мета, знову купити ці цигарки. Ну чому вони закінчуються?

«Пізніше сходжу до Хутави, якраз магазин закриється. А вона не похоронилась ще? З її то замашками..», – думав при собі чорнявий, також не дивлячись навколо, літаючи у своїх думках.

Ця доленосна зустріч чомусь мала відбутися так, ніби хтось вирішив посміятися та розповісти жарт.

Венті, літаючи вулицею, як вітер поміж людей, із швидкістю мухи вночі, влітає в якогось хлопчину. Так, це був Сяо.

-Ауу, болииить.. Ой, вибач-вибач-вибач, я не хотів чесно. Не поранився, ніде не болить? – затараторив зеленоокий.

Ще досі не зрозумівши, що відбулося, ошелешений Сяо сидить на асфальті.

-Якого чорт-.. Ох.. Нічого страшного, – не сказати, що у Сяо відняло мову, нічого не сказати. За цю маленьку, буквально хвилинну зустріч, бурштиноокий встиг замилуватись незнайомцем, який збив його з ніг, у буквальному, так і переносному значенні.

З точністю до малесенької краплинки, хоч будучи пробудженним вночі, меньший Лі зможе з легкістю описати його.

Хлопчина, чесно на вигляд 13, але в цей же час 21, вилядав.. Словами не описати.

Чорний берет, під яким чорне волосся переходячи у заплетені косички, кінці яких були пофарбовані у бірюзово-зелений колір, зелені шорти, білі капронові підколінки та чорні туфлі, які по диву так добре вписувався в образ незнайомця.

А очі.. Очі, в яких хотілося втонути та не винирювати, у яких поєднувалась розквітла весна із своєю буйною зеленю та самий найдорожчий смарагд.

Але ще одна деталь.. Зелена кофта. Та сама яку Сяо вже встиг запам‘ятати. А може просто збіг?

– Ох, надіюсь і в правді все добре. Я би з радістю з тобою познайомився.. Якби тільки час був. Чесно, ти мені вже приглянувся, хах.. Надіюсь доля зведе нас ще раз, – сказавши це, Венті полетів ще швидше ніж було до цього, але тепер зеленоокий мав дві причини: перша – закривається магазин, друга – червоні щоки. Венті справді сказав якомусь незнайомці, що він йому приглянувся? Це просто стидоба.. Хоча якщо не скаже, що незнайомець йому не сподобався, він смачно збреше.

З такими думками, музикант полетів далі, вже пробуючи обминати людей, аби сьогодні доля, або його неуважність, не звела ще з кимось.

«Що це було?» – перше питання, яке вискочило в голові Сяо.

«Яким чином він так швидко пішов?» – друге питання.

«Чому я ним милувався, навіщо?» – третє.

Обдумуючи цю, можна сказати навіть буденну, ситуацію (чому бурштиноокий так за неї зачіпився?), Сяо підставив пару фактів разом.

Хлопчина в зеленій кофті, з дуже похожим голоском та зникнувши як вітер.

«Вітерець..?!».

«Ні, маячня.

Кофта? Звісно, такі кофти в любої людини може бути. Голос? Він і так постійно мені чудиться, напевно почулось. Схожість з вітром? Це вже пояснити важко, але думаю збіг»..

Якби не заперечуючи схожість між незнайомцем і Вітерцем, бурштиноокий визнав, чимось він його зачіпив.

Із цими думками Сяо продовжив свій шлях до магазину.

«Невже я віднайшов тебе, Вітерець?»

Хоча як віднайшов, він знайшов його.