Зоряне сяйво

Можна включити пісню “Скрябін – мовчати”Рекомендую перемотати на початок слів, бо фанфік менший за пісню.

-Сонце, тримайся, будь ласка. Все буде добре – Сяо сидів нахилившись до свого коханого і ковтав сльози. Рука Венті здавалось ще була теплою, Сяо клявся не відпускати ту. На одяг ще у момент вистрілу просочилась кров, що на губах смакувала терпким залізом. Десь з неба летіла смерть, що прийняла лице зоряного сяйва. Призакриті зеленуваті очі, наче безкрайній, глибокий океан відібражали ті самі зірки, що ступали по килиму ночі готуючись забрати такі палкі серця.

-Біжи, будь ласка – Венті намагався зупинити від майже самогубства свого любого, але той тільки притулив першого до гарячих грудей мовляючи що ніколи не залишить його. Війна це страх, кров, смерті, зламані долі що могли квітнути кольорами любові та щастя. Ніхто не знає коли на їх безкрайнє життя прольється речовина з банки що підписана як смерть.

Легені почали неймовірно пекти:

-Сяо…Так.. гаряче… – вже з останніх сил тримався Венті

-Я знаю, любий, знаю – пекло проникло і у легені іншого хлопця. Хотілось вирвати з грудей цей орган і викинути його, щоб не відчувати цю гидку біль. Летючі немов сніг, або зіроньки – фосфорні бомби вбивали все і всіх. Заворожуюче гарна й така страшна смерть була безжальною, опалювала людей наче чистим вогнем. Більше ніхто нічого не казав. Мовчали і занурювались в останні хвилини свого кохання.

Вже холодні хлопці лежали на спаленій, до жаху сухій траві, тримаючись один за одного, та зберігаючи любов у серці до кінця, навіть після такої трагічної смерті.