зоряна ніч

Ацуші проводив свій день як зазвичай в агентстві, та збирався вже йти додому, але його зупинив Дадзай

-Ацуші-і-і!! Для тебе є завдання, спільне з Акутагавою…

Як тільки Ацуші почув його ім’я, йому стало одразу якось спокійно, чому б це? Адже недавно вони ще ненавиділи один одного, а зараз йому якось комфортно у присутності Акутагави, та якось надто безпечно.

-Хе-ей, ти мене чуєш?- витягнув хлопця з думок старший,- Акутагава на тебе чекає вже на місці.

-А..гаразд.-сухо відповів біловолосий. Чорт, він знову все прослухав, але це він вирішить вже на місці, зараз потрібно добиратись до місця завдання.

Через декілька хвилин Ацуші вже був на місці, Акутагава сердито на нього глянув, кинувши

-Ти вмієш хоч колись приходити вчасно, дурню?-звичайно, як же ж без улюблених прізвиськ? Акутагава виглядав роздратовано, ходім швидше, а то і ніч настане, а ми ще досі не виконали завдання.

Ацуші ледь помітно кивнув та пішов за напарником. Вітер розвивав біле волосся та теплі промені сонця лоскотали лице. Було не дуже жарко, адже був уже вечір, приблизно 8 година.

Хоч як Ацуші та Акутагава ненавиділи один одного, їхній дует був надзвичайно сильний. З завданням було начеб то закінчено. Зараз вони просто стояли та дивились на все те, що вони щойно зробили, і Ацуші це подобалось, ось так просто стояти біля Акутагави, йому було надзвичайно спокійно та комфортно. Він й сам не помітив як задивився на лице напарника, й так само не помітив як той помітив це та обернувся до нього.

-Тобі так цікаво дивитись на мене, тигр?

Ацуші помітно почервонів та відвернувся.

-Ні, зовсім не цікаво, -намагаючись приховати збентеження в голосі відповів біловолосий.

-Тц, -це все, що відповів Акутагава напарнику перед тим як відвернутися та продовжити розглядати місцевість, у якій вони перебували.

Зараз вони перебували на узбережжі якоїсь річки посеред лісу. Ацуші підійшов до берега та сів на землю. Заді нього підійшов чорноволосий.

-Ти збираєшся йти додому чи ні, тигр?

Ацуші обернувся та поглянув йому в очі, заперечно закивавши головою. Він легенько посміхнувся та обернувся назад, вдивляючись у небо, на якому почали з’являтися перші зірки, та на ньому не було жодної хмаринки. Акутагава, трішки подумавши, сів біля нього.

-Ти не збираєшся йти додому?- обернувшись до нього, та схиливши голову набік запитав Ацуші.

-Як бачиш, ні. Ще не вистачало, щоб тебе тут з’їв хтось, -його голос був рівним та спокійним, без роздратування та зла. Він, звичайно, намагався удавати наче він піклується про тигра лише заради визнання Дадзая, але насправді він переживав за нього, тому і залишився. Хоч Акутагава і розумів, що Ацуші зможе сам себе захистити, але чому б не спробувати провести з ним трішки часу? Все ж, біля нього йому було комфортніше, ніж з ким іншим.

Невдовзі зовсім стемніло. На їхні лиця падало місячне сяйво. Зірки сьогодні були по особливому красиві. Згодом Акутагава відчув якусь вагу на лівому плечі. Він очікував там побачити що завгодно, але не голову заснувшого Ацуші. Він довірився Акутагаві, та заснув, довірив йому себе всього та своє тіло, не думаючи «можливо він просто залишить мене тут?». Акутагава помітно почервонів, але заважати хлопцю спати не збирався, тож він продовжив дивитись на зоряне небо.

Була приблизно друга ночі, коли Акутагава все ж підвівся. Адреси Ацуші він не знав, тому вибору у нього не було- або залишити тут та залишитись без напарника, або забрати його до себе.

Ось чорноволосий йшов по нічному лісу, несучи на руках тигра. Його лице все ще було в рум’янці, адже Ацуші надто мило зкрутився клубочком та пригорнувся до теплого тіла напарника.

Невдовзі Акутагава був вже у себе у квартирі, він зачинив двері та поніс тигра у спальню. Він поклав його на ліжко, накривши ковдрою. Він трохи постояв, а потім ніжно поцілував того в лоб. Акутагава й сам не знав що він робить, просто в перше піддався емоціям та бажанню. Знову залившись краскою, він безшумно пішов на кухню і так само зачинив двері у кімнату, де спокійно спав Ацуші.

Він просто сидів, перед ним була чашка ароматної кави, яка вже остигла. Він не міг розібратись у своїх думках. Що ж таке є у цьому тигрі, що Акутагаву так тягне до нього? Те що у них схоже минуле? Зовсім ні. Скоріше всього його приваблювало саме те, що він на вигляд такий слабкий, але пережив стільки всього у своєму житті. Здавалося б, чому він ще живий? Це також цікавило Акутагаву. Але ще більше його цікавило те, чому такій людині, як Ацуші, бажали йому смерті? А він все ще любить життя, він все ще довіряє людям, він все ще допомагає їм та всміхається кожен день. Мабуть, саме це приваблювало Акутагаву, його жага до життя, та турбота.

Згодом Акутагава наважився, та зайшов у кімнату до Ацуші. Той все ще мирно спав. Акутагава сів біля нього, роздивляючись його лице. Його рука сама потягнулась до його голови, почавши ніжно перебирати білосніжне волосся тигра. Він й сам не розумів що робить, але все ж продовжував це робити. Невдовзі Акутагава все ж наважився та ліг біля нього, продовжуючи роздивлятись його лице та перебирати ніжне волосся. Саме так він і заснув, гладячи тигра та любуючись його милим лицем.