Змова на пьяну голову

Пізній вечір. Можливо, це був би ідеальний час для споглядання зоряного неба — однак яскраві вогні міської ілюмінації не давали зорям можливості сяяти. На ліжку, що було ще навіть застелено, лежав, витріщаючись у стелю, темноволосий юнак. Очевидно, він не міг заснути, але й не те щоб сильно намагався. Він втомився? Безперечно. Втомився щодня прокидатися. Втомився замальовувати чорні мішки під очима. Втомився зображати ідеальну усмішку, що боляче врізалася в м’язи обличчя, що він її тренував годинами перед дзеркалом. Втомився від брехні.

Телефон на тумбі завібрував, сповіщаючи про вхідний виклик. Зітхнувши, хлопець підвівся і поглянув на екран. Менеджер. На аватарці була зображена низенька біловолоса дівчина з кількома ніжно-зеленими прядками, і такого ж кольору великими, по-дитячому невинними очима. Хлопець прийняв дзвінок, дивуючись, що вона від нього хоче о такій годині.

— Алло?

— Скарику! Невже ще не спиш? Дивись мені, не засни завтра на зйомках! — на диво бадьоро вигукнула в трубку дівчина.

— Сама ж мені подзвонила… — пробурмотів Скарамуча.

— Та знаю. У мене для тебе чудові новини, не бурчи.

— Гм? Знову якась зйомка в рекламі?

— Не цього разу! — на іншому кінці почувся тихий сміх. — Я тут було зустрілася зі старим другом…

— Нагідо… Ви напилися?

— Ну не те щоб напилися… Пропустили по бокальчику. — дівчина здавалась присоромленою. — Я пам’ятаю що мені не можна багато!

— Тепер ясно, чого ти така весела.

— Забудь про це! Я тобі взагалі-то новину намагаюся розповісти.

— Слухаю уважно. — з явно відчутним сарказмом промовив хлопець. Нагіда була чистим янголом — розсудлива, спокійна і розуміючи дівчина. Однак дуже чутлива до алкоголю. Її могло пробрати з одного бокалу, і в цьому стані від неї можна очікувати… краще нічого не очікувати, все одно не вгадаєш.

— Ну от, — дівчина приготувалась розказувати в усіх подробицях, — пам’ятаєш Венті? Такий хлопець з зеленими косичками.

— Той що пияка?

— Пияка – це грубо. Але видно пам’ятаєш. Так ось, ми з ним і ще кількома друзями сьогодні зібрались в тому барі — там ще бармен з волоссям червоним, забула назву…

— І він тебе знов споїв.

— Та все не так! Не перебивай! Так от, я казала що він айдол?

— Айдол?

— Ага. Доволі популярний! Хоча знаючи тебе, наврядчи ти його чув – депресняк його група не виконує. Ну от, до чого це я… — Нагіда сонно позіхнула.

— Поспи спочатку, завтра розповіш.

— До-обре, подробиці завтра. Але головне — у його групі з’явилося вільне місце, і ми вирішили взяти тебе! На добраніч! — дівчина поклала трубку.

— Що?!

Але відповіді вже не було.

І як це розуміти?

Айдол? Він?

Це мабуть невдалий жарт.

Нагіда буда його найближчою людиною останні кілька років. Вона підібрала нікому не потрібного випускника театралки, вбачивши, за її словами, “прихований потенціал”, хоча Скарамучі здавалося, що з жалости. А взагалі, хто її зна. Її мотиви завжди лишаються незбагненними. З того моменту вона стала його менеджером, а згодом і єдиною людиною, кого він міг назвати другом.

Але, іноді, вона просто з нього знущається. Як зараз, наприклад.

****

Нагіда сиділа за столом в своєму кабінеті, намагаючись зосередитися на роботі. Хоча сьогодні була субота, і працювати було не обов’язково, але якщо вже вона в офісі, то варто було б… Але зосередитись не давали два фактори — похмілля після учорашньої незапланованої п’янки (хоча вона чесно випила всього два коктейлі! Просто за компанію! І взагалі, вона доросла жінка, має право!).

І хлопець з двома фарбованими косичками, що сидів у неї на столі, стукаючи по ньому п’ятами і наспівуючи якусь мелодію. Його похмілля, здавалося, зовсім не мучило.

— Венті-і… — зітхнула дівчина, — перестань стучати, в мене голова болить.

Хлопець зістрибнув.

— Проба-ач — благальним голосом протягнув той, кліпнувши кілька разів для певності невинними очима. Нагіда чудово знала цей погляд — на нього дійсно важко злитися. Лишалося тільки зітхнути вдруге.

Скарамуча мав прийти ще тільки через півгодини. Лишалося ще достатньо часу, щоб продумати розмову.

Айдол-група, що її кілька років тому заснував Венті була чудовим колективом. Більше того, знаходячись під керівництвом їх агенції, умови контракту були надзвичайно м’якими, як на цю індустрію. В цьому взагалі була особливість їх агенства — директор Чжун Лі піклувався про працівників, створюючи комфортні умови праці. Звісно, Нагіда взяла сюди Скараиучу не просто так, але дізнатися йому про це ще був не час.

Як пояснити хлопцю причину такого спонтанного рішення? Що б вона не обрала, звучатиме як невміла брехня. Залишається хіба що поставити перед фактом.

— Як проведемо прослуховування? — спитала вона у Венті, котрий гортав стрічку новин в своєму телефоні.

— А хіба треба? З такими генами, швидко навчиться. — озвався хлопець, не відводячи очей від екрану. — Ого, ти диви, гурт АЕ анонсував новий альбом!

— Не втікай від теми. Я розумію, але все таки треба дотриматися хоча б мінімальних формальностей. Інакше наша агенція прославиться не умовами праці, а непотизмом…

— Окей, добре, буде тобі прослуховування. Він хоч вокалом колись займався, чи початківець?

— Займався, але на базовому рівні. Є з чим працювати.

— Зрозумі-ів… — хлопець продовжував слухати її одним вухом, читаючи щось в телефоні.

— Ти взагалі не ставишся до справ серьйозно? — вже вкотре зітхнула Нагіда.

— Ніколи, ти ж мене знаєш. — легковажності хлопця можно було позаздрити. Хоча обидва знали, що це лише маска. Дуже мало кому вдавалося за неї зазирнути.

Пройшов ще деякий час. Нарешті, хвилина в хвилину як домовлялися, пролунав стук в двері.

— Заходь! — гукнула білокоса.

В кабінет зайшов Скарамуча. Венті відірвав очі від телефону, вивчаючи гостя. Вони вже зустрічалися, але того разу познайомитись не встигли, до того ж Венті був нетверезий — то була якась вечірка в агенції. Цього ж разу хлопець його цікавив. Риси обличчя видавалися неймовірно знайомими, викликаючи спогади. Доведеться до цього звикнути. Поклавши телефон до кишені, Венті приготувався до розмови.

— Доброго ранку! — звично жвавим голосом привітався він.

— Доброго. — стримано відповів другий хлопець.

— Дякую, що прийшов, Скарику. — той зморщився на таке звернення, хоча мав би вже звикнути. — Вибач, що викликаю у вихідний день, але сам разоміжш, справи не чекають. — Нагіда витягла з шухляди стосик паперів. — Ось контракт, ознайомся перед підписанням.

Темноволосий зітхнув.

— Я так розумію, вибору в мене немає? Дівчина на це лиш усміхнулася.

— Нічого страшного в цій роботі нема, тобі сподобається.

— А я ж ще сподівався, що це просто п’яна ідея і ви забудете на ранок… — хлопець взяв папери і плюхнувся в крісло, збираючись читати. Він довіряв Нагіді, але не читати контракти — дурість. На диванчику поруч сидів дещо знайомий юнак, якого, здається, звали Венті. Він мав дві пофарбовані в зелений косички і глибокі зелено-сині очі. Він ледве приховано за ним спостерігав.

— Якщо погоджуєшся на контракт, прослуховування буде у вівторок пополудні. — раптом заговорив той.

— Хіба зазвичай не навпаки? Спочатку прослуховування, потім контракт? — дещо здивовано спитав Скарамуча.

— То зазвичай. — легковажно знизав плечима Венті.

Все з ними ясно. Непотизм в чистому його вигляді. Але чого ще було очікувати? Змирившись з ситуацією, Скарамуча поринув у читання контракту. Йому не звикати.