Зв’язок

Я не згадала усі шляхи, тому пішла поблукати відшукуючи їх. Коли я вже почала спускатись я зіткнулась з Мірабель.
– О, тобі вже краще? – запитала з турботою дівчина.
– Так, – відповіла я.
– Ми ж досі не змогли познайомитись! – охнула дівчина. – Мене звуть Мірабель.
– Encantada!.. А я… Наче Каела, як казала ти раніше, – я все ще розуміла, що це не є моє ім’я, але іншого згадати я й не могла.
– Ти доречі вчасно вийшла! У нас саме cena!
– Вечеря? Вже настав вечер?
– Так, ти не поітила? – дівчина потягла мене до стола. Всі здивовано подивилися на мене, але потім Джульєтта підскочила з посмішкою і пішла на кухню за ще одніми приборами для мене.
Коли ми всі сіли за стіл, я відчувала себе знову тривожно, але тримала себе в руках.
– Я б хотіла сказати дещо важливе всім вам, – зненацька почала Альба. – Ви всі знаєте, що зараз у нас не легкий час, але ми впораємся разом. Тому прошу допомогти Каелі і прийняти її як члена сім’ї.
Між всіма знову пішли розмови. Лише одна людина лиш дивилася іноді то на мене, то на інших не беручи участі у цьому. Це наскільки я пам’ятала із мультфільма був Бруно Мадріґал. Мій улюблений герой серед них. Я його поважала і бачила у ньому щось схоже з моїм життєвим досвідом. Коли він побачив, що я дивлюсь на нього, то тієї ж митті опустив очі дивлячись в тарілку.
– Все, все! Запокоюйтесь і продовжуйте їсти! – зупинила гомін Альба.

Коли вечеря була позаду, я направилась у свою кімнату, але зупинилась побачивши, як Бруно спокійно йшов до своєї кімнати.
“Він єдиний хто мене не лякає зараз. Чи варто з ним познайомитись? О! А ще ліпше попрошу його передбачити мені, що мене чекає! Може я все таки повернусь!”
Я швидко почала скорочувати відстань між нами
– Disculpe, – звернулася я до нього. На що він зупинився здивовано подивившись на мене. – Чи можна попросити у Вас передбачення?
– Звідки Ви… – чоловік замовк дивлячись на мене, а потім не охоче кивнув. – Але звертайтесь до усіх нас окрім abuela на ти. Ми ж все таки маємо відноситись один до одного як сім’я.
– А? Добре. – трішки не очікувала цього. Та і в принципі того, що він погодиться.
Я слідувала за ним до його кімнати. У середині я зітхнула побачивши ті самі адські сходи. Чоловяга йшов попереду без всіляких турбот, а я з кожним кроком відчувала неначе по одному втрачаю, як в іграх hp. Коли ми вже були на верху я “впала” там де показав Бруно переводячи подих.
– Я звісно хочу отримати передбачення, але чому ти так легко погодився? – запитала я поки була така можливість.
–  Я не можу зрозуміти, що це, – він простягнув плиту на якій були зображені двері з розмитим чимось, що насправді було моїм портретом і іменем. Але якщо не розуміти, як працюють передбачення Бруно, то можна було не збагнути про що саме він.
– Дивно… Чому я там не чітка… Наче мене стерто.
-А ще дивніше, що ти без пояснень зрозуміла у чому проблема,- він був зацікавленим в ситуації. Йому було важко, він не міг  дивитися у очі незнайомої йому людини так довго, але він лише хоче захистити свою сім’ю. Його насторожували “пусті” видіння.
– Я просто все це бачила, – сказала я без пояснень.
“Не думаю, що казати: “я дивилася про нвас мультфільм” дуже вдала ідея.”
Він не хотів більше розпитувати щось та почав готувати все до обряду. Закінчивши сів напроти мене і почав виконувати певні дії, після чого тихо попросив дати свої руки. Але коли моя рука доторкнулась до його нас наче вдарило током від чого двоє швидко відсторонились.
– Що за…- він глянув блискучо зеленимиочима на мене, а потім на свою руку де звідкись красувалось золоте наруччя. – Що це таке?!  – його очі погасли і він перевів погляд знову на мене у якої також з’явивилось таке наруччя.
– Я не знаю, чесно-чесно, – підняла руки неначе здавалась.
– Потрібно розповісти про це mamá, – чоловік встав і направився на вихід. Мені нічого не залишалося як слідувати за ним.