Запрошення

Кажуть, що життя ділиться на три частини, перша з яких це раннє дитинство, свобода і одночасно стриманість, не всім подобається цей час, коли ти беззахисний, не маєш будь якого права голосу і можливості реалізуватись, але з іншої сторони, навіщо це дитині? Свобода, відсутність забов’язань та проблем. Життя заради веселощів та бурна фантазія. Ідеально.

Другий період, підлітковий. Найнасиченіший, і багато у кого складний. Час коли ти переживаєш перше кохання, розлуку та інші раніше тобі не відмові відчуття. Багато хто романтизує ці моменти, не бажаючи їх закінчення та переходу до третьої стадії—повноліття. Коли ти маєш думати не про те як весело провести вечір, а як сито. Наявність близьких людей, по типу люблячого партнера може не тільки покращити, а й погіршити твій стан різкою розлукою й ударом по психологічному стану. Цей час коли людина вже самореалізувалась, визначилась і нарешті, зробила!

Всі ці моменти дуже складні для постійного обмірковування, тому підбивши висновки ми розуміємо. Що поки ми знаходимось на другій стадії життя, ми маємо робити все, чого тільки душа бажає!

***

Закінчивши читання напевно найнуднющого параграфу з історії Мондштату за все своє життя, Венті відкинувся на спинку крісла, направивши сонний та на перший вигляд вже безсильний погляд у стелю. Обмірковування плану дій на сьогоднішній вечір майже нічим не відрізнялось від п‘яти попередніх.

Борги..борги та ще раз борги.., це однословне визначення всіх вечірніх справ хлопця за останні декілька тижнів. До цього дня.

Різко вискочивши з зігнутого під вагою власника крісла, Венті вдарив себе обоїми долонями по щокам так, що на білосніжній шкірі зостався багряний слід з чітко вималюваними тонкими пальцями.

—Одяг.—чітко промовим першокурсник, обмірковуючи варіанти свого стилю на сьогоднішній вечір. Хоча за цією темою турбуватись було не слід. Не дивлячись на свій явно не величезний досвід в темі моди він завжди виглядав стильно. Можливо із-за подруги Барбари, з котрою він завжди ходив по магазинам з ціллю придбати нового вбрання. Доречі саме ця подруга і запросила його до участі у сьогоднішній посиділці. Хоч вона і не підтримувала зловживання алкоголем, а з цим Венті був на ти, вона розуміла що другу треба розвіятись від постійного наздоганяння звичного ритму навчання вічним сидінням за боргами, тому й прийняла рішення звернутись до вже своєї знайомої Мони, з проханням запросити її та Венті до будь якої гулянки, до якої тільки буде змога прийти.

Отже сьогодні є шанс нарешті знайти нові знайомства на своєму ж факультеті.

—Його треба не проґавить, —сказавши собі під носа серйозним тоном хлопець закінчив вибір одягу на вечір й прийнявся за традиційне заплітання двох кос. Вони були фішкою, хоча скоріше ізюминкою в його образі, котрий супроводжував його ще з середньої школи. Але з котрим так само Венті вже декілька місяців думав, як попрощатись.

Закінчивши збирання, хлопець направився у сторону зазначеного місця збору. По правді не дивлячись на те, що він навчається на цій території вже около двох місяців, його підсвідомість не змогла автоматизувати шлях до якогось іншого місця як окрім своєї ж квартири у гуртожитку, квартири подруги та входу до самої будівлі навчального закладу. Щоб пройти ж на інші місця, йому доводилось проводити декілька хвилин в роздумах над плануванням побудівлі та згадуванням цілістної картинки карти у своїй голові. Хоча цього разу не допомогло б і це, тому що місце де саме і мали зібратися всі хто був запрошеним, знаходилось в частині де Венті ні разу за весь час свого навчання не був.

Дякуючи архонтам в одному з проходів між стінами двох гуртожитків, хлопець побачив не велику зграю з трьох людей, спини двох з яких він впізнав за першим поглядом, по крайній мірі одну з них точно. Це була його бесті Барбара, яка вже впевнено крокувала у сторону зазначеного компанією місяця у супроводі двох інших осіб. Інших супроводжуючих Венті не зміг визначити так само швидко, як і найкращу подругу, але мав на те припущення.

З посмішкою на обличчі він прискорив ходьбу, за для того щоб дігнати вже на половину зібрану компанію. Вони в свою чергу теж почувши звук кроків за спинами обернулись всі окрім однієї, суворої на перший погляд дівчини, одягненої в фіолетове брання і заплетеними у два котободіних «вуха» хвостика, обдарували хлопця такими ж на взаєм щирими посмішками. А та в свою чергу окинула його вельми насторожуючим поглядом.

—хоч тут з’явився, слава архонтам. —видавила з себе гнусним тоном дівчина, обірвавши незручну для всіх паузу.

—вибач..Ке Цин, воно саме якось так завжди.., —винно посміхнувшись та простягнувши руку, щоб почухати голову не впевнено відповів Венті.

—

Зазначена вище дівчина—Ке цин, була старостою класу в якому саме і навчились Барбара та Венті. І як раз із-за частих прогулів чорноволосого їй доводилось жертвувати особистим часом за для того, щоб відмазатись від вчителів, на рахунок звінків на які хлопець не звертав уваги та занести йому додому обов’язкові для виконання папери.

Хоч це було і доволі не приємним досвідом на думку Ке цин, їй це дало змогу поближче познайомитись і пізнати одногрупника, тому що не дивлячись на свій нереальний рівень пофігізму та невідповідальності, Венті доволі чистоплотний й гостеприємний чоловік. Відчувши скрутність ситуації, коли староста вперше явилась йому на поріг, він не втратив можливості обернути все у більш блогоприємне русло, запросивши її на чашку чаю.

Після декількох таких «бажаних» візитів, обоє змогли вільно говорити між собою, отримавши статус «приятелів», а за цим і «хороших друзів». Можливо тому Ке цин і не стала далі вбивати все навколишнє своїм грізним поглядом, а змінила його на таку ж щасливу посмішку, промовивши:

—ой та нічого, думаю всі вже звикли, тебе б навіть труна не змінила, ну напевно. —гнітучість у повітрі зникла, як неприємний запах при відкритті вікна. Дівчина відкинула частину волосся, заплетеного у два довгих хвостика й продовжила ходьбу, поки всі інші не зрозумівши те що тільки що відбувалось, як один втупилися в образ вже віддаленої спини їх подруги.

—жарт про труну? —першим оговтавшись почав наздоганяти її Венті.

—ти мені цим нагадуєш ту дивну другокурсницю з якою ми перетинались на дорозі до буфету декілька тижнів тому, як її там звали..Ху? Хулао?

—схоже це єдине що ти зміг запам’ятати з ЄДИНОГО свого дня проведеного на заняттях, за останні декілька.. —ще одну гнітючу хвилю морального зґвалтування Венті, яку намагалась нагнати Ке цин, перервавши, не дав закінчити вже не знайомий хлопцю голос.

—досить вже, досить. Ми ж маємо тут веселитись, чи не так? —Поклавши руку на плече подрузі, втомлено від ситуації промовила Мона.

—

Мона-дівчина організувавша, вечірку. Також є замісником президента учнівського совіту навчального закладу. По правді котрою всі учасники цього процесу були м‘яко кажучи «невдоволені». Вона навчалась на 2 курсі, але потрапила на цю посаду ще в кінці першого, в якому саме й проявила себе дуже добре, зокрема хорошими відмітками за тести. Іронія ситуації полягає в тому, що вона явно не та людина, яка б посвятила завчанню кожної частинки купу часу, а всі її досягнення базуються на ідеальній інтуїції і вмінню вгадувати правильний варінт. Ця її здатність завжди дивувала всіх навколо, та переслідувала її весь час котрий вона сама себе пам‘ятає. Не дивлячись на такі таємничі здібності сама вона зостається відкритою й доброю особою, яка ніколи не буде проти того, щоб загуляти з друзями..чи не друзями.

—доречі ту дівчину, з жартами про похорони, звати Ху тао а не хулао, вона моя одногрупниця, —з невеликою насмішкою сказала Мона.

—у неї дід наче власник похоронного бюро, як же це все страшно.. —сухим тоном доповнила Барбара, наздоганяючи інших.

—страшно? Мені вона здалася навпаки, якоюсь більш..милою чи активною, не можу знайти слів щоб описати, —відповів Венті, який досі йшов на 2 метри далі від дівчат, боячись того що Ке цин знову почне піднімати тему його прогулів та відповідальності, мабуть тому кожен послідуючий раз коли вона оберталась з ціллю подивитись де плететься хлопець, він відводив очі і робив вигляд наче взагалі не знає про її існування.

—не знаю що там на рахунок милості, але вона досить проблемна. Часто конфліктує з вчителями через свою манеру речі й постійні жарти на рахунок смерті. —сказала серйозним, як завжди тоном староста, відводячи погляд від зажаханого її зоровим штурмом хлопця.

—ахахах, значить слухи про цю ситуацію вже і до вас дійшли? Вона тоді урок історії бідного Чжун Лі зірвала. Жартом про не надійність гробниці якогось там правителя чи божества..вже не пам‘ятаю. —посміхаючись намагалась сформулювати пригадане Мона.

—«Якогось правителя чи божества», я досі в шоці з того як тобі вдалось здати тест і тим більш пройти одною з кращих.., —цього разу вже заздрісний погляд Ке цин був направлений не на Венті.

—от ми і прийшли, якщо я не помиляюсь звісно! —обертаючись до старих на вигляд дверей у гуртожиток, на яких красувалась пошарпана цифра «7», сказала Барбара.

—ти? Помилятись? Точно не орієнтуванням у просторі, —завівши на верх очі на протягнувши останні слова довше за інші зазначив Венті.

—ну так в основному ця здатність дісталась тобі, —хіхікаючи, паралельно вона набрала вказаний Моною їй у чаті номер у домофон.

—

Вибачте за те що перша частина вийшла короткою, наступні вже будуть цікавішими та довшими