Шкільне АУ !16!

Дадзай та Чюя познайомились ще в далекому дитинстві. Коли п’ятирічний Осаму був знову приїхав в гості до дядька Морі. Тому, в один момент, коли Осаму вже надоїла компанія Огая, він вирішив вийти на подвір’я та почув десь дитячі голоси. Маленька дівчинка з довгим рожевим волоссям, одягнута в миле з квіточками плаття. Та недалеко був ще також найвищий хлопець з білим волоссям. Дадзай звернув на нього увагу, коли та дівчина покликала його та здається назвала Сіласе.. Сіласе? Можливо, вона не вимовляє ще “ш” та “р”? Тобто, це Шірасе. Так, напевно бо таке ім’я є, а такого що вона сказала немає. Але його не дівчинка з незвичайним  кольором волосся та не  ось цей “Сіласе” чи “Шірасе”. А тільки цей маленький хлопчик чи дівчинка.. Із чудовим довгим рудим волоссям. На дворі також була жінка із волоссям якогось малинового чи полуничного відтінку. Дадзай її помітив тільки тоді, коли вона своїм лагіднним голосом сказала:

– Чюя, підійти сюди.

Та той рудий хлопчик чи дівчинка підійшов до неї. Чюя. Можливо, цей “Чюя” все таки хлопець? Жінка дала печення цьому “Чюї”. Та пішла до паркана, де з іншої сторони стояв та спостерігав маленький Осаму. Жінка присіла та лагідно посміхнулась до нього.

– Гей, хлопчику, а ти чого тут стоїш, дивишся?

Дадзай відразу злякався жінки, коли зрозумів що вона звертається саме до нього. Тому, відразу трохи відійшов від паркана а потім втік до хати. Та вирішив що більше ніколи в житті не підійде до того паркану. І ось, вже шістнадцяте день народження Осаму Дадзая. Через проблеми його батька на роботі, їм потрібно продати квартиру та переїхати у те кляте село до Морі. А це означає, що і Дадзаю потрібно буде перевестись і закінчити середню школу там. Чи був цьому радий сам Дадзай? Звісно, що ні! Сьогодні, вже наступний день після переїзду, котрий був в його день народження. Та він відразу ж йшов в школу. Та коли він навіть половину дороги не пройшов, побачив по переду себе якогось хлопця чи дівчину. Та це створіння було десь приблизно на голову нижчий від нього. Воно було одягнене в шкільну форму середньої школи, в яку також тепер він ходить.

– Чюя..?  – та це руде створіння обернулося.

“Хлопець здається..” – подумав Дадзай дивлячись на нього. Чюя, трохи здивувавшись обернувся. Та трохи розгублено декілька секунд дивився на нього, перед тим як щось сказати.

– Так, але звідки ти знаєш як мене звати..? – Накахара зрозумів що на хлопцеві шкільна форма його школи. “Можливо, це знайомий зі школи та я просто такий бовдур та забув його?” – спало на думку Чюї. Осаму, тільки посміхнувся своєю улюбленою посмішкою та від цього Чюя тільки ще більше розгубився.

– Дадзай. Що ж.. Чюя, йдемо вже до школи, поки не запізнилися. Не знаю як ти, але особисто я, не хочу запізнитися в свій перший шкільний день.

– Почекай, Дадзай.. перший шкільний день.. Тобто, ти не знайомий зі школи, котрого я просто забув..? – на це Дадзай незадоволено пирхнув.

– Це довга історія.. А взагалі, із моїм  дядьком не дуже  цікаво, тому, я стояв під парканом  та дивився як ти, ота рожева та отой “Сіласе” грались та так смачно їли солодке. Але потім прийшла зла рожева жінка та.. питала мене що я роблю! Та я втік додому.

– Пф, ось і правильно зробила Койо-сан. Почекай, що ти бляха зробив?! – в цей ж момент, Дадзаю приїхав підзатильник.

– Я тільки один разочок в плять льочків!

– Господи.. добре, якщо тобі сподобалась Юан – Чюї не дали договорити.

– Юан? Хто це?

– Що ж.. ти новенький, тому добре, розповім вже.. Юан це моя молодша сестра, та дівчина із рожевим волоссям, та сама крута і популярна дівчина в школі, за котрою бігають усі хлопці!

– І ти також?

– Що я також?

– Ти також за нею бігаєш?

– Я її старший брат, бовдуре! – В Осаму прилетів другий підзатильник.

– Ай! Ти ж сам сказав що всі хлопці! Значіть, і ти теж, бо ти хлопець! Чи можливо, ти трансгендерна жінка чи небінарна персона..

– Бачиш, цю річку? – Хлопці якраз були на мості, під котрим протікала річка.

– Ну..

– Ще слово, придурку і ти туди полетиш.

– Ай, яйя! Чюя, Чюя! Як тобі не соромно!..  – та в цей ж момент, Чюя його легенько штовхнув.

– А це щоб менше дурниць молов.

– Який ти добрий, Чюя-куне.

– Я – Бог доброти. А для тебе до речі, Накахара-сан.

– Занууууууууууда!

– Ой, йди ти.

– Куди?

– Бовдур.

– Ти?

– Ти.

Вони і далі розмовляли про різні дурниці, подорозі  до школи. Ніби – то все життя знайомі. До одного моменту. Коли вони увійшли до школи, Чюя відразу незадоволено буркнув.

– Будь добрим, не підходь до мене та роби вигляд що ми не знайомі.

Дадзай навіть на це нічого не відповів. Йому ще минулий тиждень, говорили номер кабінету його класу, клас та де його знайти. Він спокійно йде сходами на третій поверх, а ось цей Чюя, його штовхає та піднімається. А через пару секунд вже стоїть, першим під дверима, того самого класу, куди має ходити Дадзай! Тому, Дадзай  стає із своєю звичайною посмішкою на лиці, біля нього.

– Бляха. Ти ще довго будеш ходити за мною?  Сталкер  недороблений.

– Я?! Хожу за тобою? – обурено відповів Дадзай. – Це взагалі-то, ти за мною  ходиш!

Можливо, це б ще тривало довго, якби до них не підійшов їх класний керівник.

– Доброго ранку, Хіроцу – сенсей.

– Доброго, Чюя – куне. – Дадзай продовжував мовчати.

– А ти мабудь, Дадзай-кун, так?

– Так, я.

– Чюя-куне, я тебе звільняю разом із Дадзай-куном, із перших  двох уроків. Щоби ти міг показати новенькому школу.

– Хіроцу – сенсей..

– Без “але”, Чює-куне.

– Що ж.. Велике дякую Чює-куне, що покажеш мені школи!

Чюя ще міг би посперечатися, але сперечатися із Хіроцу-сенсеєм – це дорівнює самогубству.

– Добре, Хіроцу – сенсей.. Я покажу цій мумії школу.

Дадзай відразу радісно засміявся та поплескав Чюю по плечу.

– Чює – куне, в нас менше години, ходімо швидше!

Накахара, від цього скривився як середа на п’ятницу, та із великим щастям, сказав би, йому кілька слів.. дуже культурних, якби не було би Хіроцу.

– Йдемо вже, мумія.

– Я ще й мумія!

– Звісно.

– Дадзай – куне, мене про твої бинти попереджували, тому рахуй ти зобов’язаний їх носити. А тепер, йдіть вже.

– Добре – добре, Рюрю. Йдемо вже, Чюя!

Рудий не розумів, як взагалі можна бути таким безвідповідальним. Вони разом пішли на супер-пупер-дупер екскурсію по школі, від Чюї Накахари. Далі кожну секунду, ось ця безповідальна мумія заважала.

– Гей, бовдуре, ти взагалі мене слухаєш?!

– Пробач, та наверху, на жаль не чути, що ти там знизу говориш. Ти взагалі до речі схожий на молодшокласника.

А решту часу, він просто тупо говорив все в цьому душі. Звичайно ж, це все бляха муха мало ще й бути таким безглуздим голосом! Звичайно, він кожного разу за це отримував такі добрі удари. Вже здається менше ніж за годину, Дадзай був увесь в синцях.