життя бентежне

дазай, сидячи на промезрлому грунті, відчував як на його кучеряе темне волосся крапає дощ, по блідому обличчю стікаючи на пом’ятий одяг. та навіть знаючи що від простуди він може померти оскільки грошей у нього не було ні копійки, він все одно нічого не робив, ніби його зовсім не стосувалося саме своє тіло, і він покинувши його, занурювався у далекі від цього місця думки.
сьогодні вже рівно пів року як він живе за містом і копає картоплю на обочині щоб вижити та не сконати з голоду. він, п’ятнадцятирічний хлопчик, вже пів року як втік з дому, і числвся у зниклих без вісти а його батьки навіть не намагалися відшукати його. зараз найбільше в світі йому хотілося просто зігрітися десь в теплому місці і відпочити. аж раптом, його роздуми перебив чийсь різкий голос
-ей, привітику, хлопче. у тебе від сидіння на холодному піпіська може відпасти, ти знав? -голова дазая пішла обертом і почала тріщати та боліти від нервування. цей голов вивів його з себе і своїх думок та привів назад у цей світ. лише через деякий час до його макітри надійшов і сенс тих слів.
він промовчав. його карі очі почали повільно рухатися вгору щоб побачити хто ж це порушив його депресивний самотній спокій. ох…..
перед ним стояв лис. тібєтскій лис.вони зустрілись поглядами і в його очах хлопчих розгледів темряву, біль, і пітьму. усі страждання світу ніби накопичились у очах цієї тварини. вони виглядали наче серце цього лиса просто розбили на друзки і викинули у вікно на дорогу. різкий крик знову вивів його з роздумів
-агов, пацанчік! я до тебе звертаюсь. я голодний, сємкі є, браток?
-ох. ем…
і раптом ця манера спілкування дещо йому нагадала. досі повністю чужа істота почала здаватися знайомою. дуже знайомою…
-чюя? це ти? якого дідька?чюя?…
-дазай?ох… привіт, дазай. я… кхм.. це довга історія. ми можемо піти поговорити в якесь інше місце? тут воняє простуженими чоловічими половими органами.
-так…звісно, пішли за мною чюя. -вони попрямували до невеликого шалашику , який виглядав ніби величезна ворона зробила собі гніздо з гімна та палок. він був трикутної форми та увєнчаний золотим бубенцем та пір’ям. відразу було помітно захоплення дазая індійською культурою та золотими бубенцями. чюя швидко зрозумів, по запаху, в якій саме цей хлопець ситуаціі. раніше вони були хорошими братками та добре знали один одного. та зараз він не має змоги допомогти товаришу, оскільки у нього теж достатньо проблем. він йшов, і його руда, хоч і мокра але все одно така ж яскрава шерсть сильно контрастувала з навколишнім похмурим середовищем. єдине що пасувало цьому місцю це чюїни сповнені болю очі.
через декілька кроків вони дійшли. там, в шалаші, уміщалося хіба що півторини людини але оскільки чюя, на цей момент, людиною не був, різати напапалам нікого не довелось.
-дазай, то чому ти покинув мене тоді?… пів року тому… коли я почав перетворюватись на перевертня.. хах..ти кинув мене у такі складні часи, дазає.
-чюя… все не так… -у голові дазая все більше почала наростати паніка і занепокоєння – тоді, в той час, ме- ……. -його мовлення перебив суровий погляд чюї. погляд, сповнений болю .
дазаю стало не по собі…. він взяв гостру ніж та вілку, з карману та встромив їх у чюю. паніка повністю захопила розум дазая, серце стучало настільки сильно що воно ніби виривалось з клітки із ребер наружу.
кінець першого розділу 💥💥