Жага

Жага

***

Дівчина на руках у Каллена здавалася такою легкою, мов пушинка. Вона була непритомна, обличчя виглядало розслабленим, незважаючи на те, що зайва блідість надавала Солоні хворобливого вигляду. Хлопець ніс її так дбайливо, як тільки міг. Він дуже боявся випадково нашкодити їй. Каллену складно було повірити, що в такому тендітному тілі перебуває така сильна духом людина. Пройти Муки так швидко і легко! Це викликало в нього глибоке почуття захоплення. Від спогадів про ритуал у парубка неприємно стиснулося в грудях. Він не хотів там перебувати, боявся того, що може статися з Амелл, якщо вона не впорається, але не наважувався ослухатися наказу. Каллен весь вечір читав молитви Творцеві за Солону, і той його почув.

Коли учениця увійшла до зали Мук, вона здалася юнакові такою маленькою та беззахисною. Молодий чоловік бачив, як та боролася зі своїми страхами. Дівчина глянула на нього, і Каллену здавалося, що у погляді було благання, а він, як боягуз, взяв та відвернувся. Потім храмовник спостерігав, як Солона п’є ліріум. З кожним ковтком йому вставало все важче на душі. Намить вона завмерла, ніби нічого не відбувалося, але потім її очі ніби спалахнули блакитним сяйвом, а наступної миті дівчина впала в руки впокореній і затряслася немов у припадку. Чарівниця сильно зажмурилась, вона дихала часто й глибоко, немов задихалась й з останніх сил намагалась схопити все більше повітря у легені. Амелл металася ніби в гарячці, бурмотіла щось невиразне і покривалася холодним потом й смикалась. Спостерігати за цим справді моторошно.

Через деякий час, здавалось, Солона заспокоїлась і більше не сіпалась, аж раптом чаклунка голосно заволала, зриваючи горло, затуляючись руками від невидимого ворога, а наступний момент, наче хтось обірвав невидимі нитки, вона впала й остаточно затихла. Всі, хто знаходився в залі, затамували подих, очікуючи, що буде далі. Перший чарівник Ірвінг, перевіривши стан молодої чарівниці, оголосив про кінець Мукам. Лицар командор затвердив, що дівчина чиста, ніхто нею не заволодів. Все було гаразд, і Каллен видихнув із полегшенням. Все обійшлося, та ще й так стрімко. Храмовник щиро радів, що Амелл не просто пройшла обряд, а змогла зробити це рекордно швидко. І йому не довелося застосовувати зброю до неї.

Хлопцю наказали віднести чарівницю до спільних учнівських спалень. Разом з ним послали впокорену, яка мала простежити за станом Солони, про всяк випадок.

Каллен старався не дивитися на гарне обличчя чаклунки, щоб ненароком не видавати себе. Він вперше торкався Солони, і шкодував, що не було нагоди зняти латні рукавиці. Йому дуже кортіло відчути яка на дотик її шкіра, а ще так він міг переконатись, що не поранить ученицю чародія ненароком. Молодий храмовник подумки дав ляпас, ніяковіючи й соромлячись власних бажань. Це було не шляхетно по відношенню до Солони. Ступаю повільно і обережно, юнак не хоті зайвим шумом розбудити підопічну. Хоча старший чародій завірив – прокинеться дівчина не скоро.
«От би коридор ніколи не закінчувався,» — гайнула думка в голові храмовника, але вона одразу ж була відкинута, як щось ганебне.

У спальнях впокорена швидко вказала на ліжко, і молодий чоловік бережно уклав чаклунку на місце. Помічниця зняла взуття з ніг Амелл, а він накрив Солону ковдрою, поправив волосся дівчини, аби ті не лоскотали її щічки та ніс. Вона мило зажмурилась, але продовжила мирно спати. Каллен дозволив собі трохи помилуватись нею.

«Добре, що все так вдало склалось. А адже її могли втихомирити, або гірше того — убити…» — подумав храмовник.

Раптово Каллену захотілось води. Його мучила жага, хлопець сподівався, що то спрага через ліриум.

***

Солона поступово приходила до тями, її свідомість ніби виринала з глибин сну, звикаючи до навколишнього світу. Голова трохи кружляла, а горло боліло так ніби його було утикано голками. Повільно розплющуючи очі, дівчина побачила перед собою цілком знайому постать. Йован із хвилюванням спостерігав за пробудженням подруги. Його жорстка долоня злегка стискала пальці дівчини. Як тільки вона змогла піднятися на ліктях і сфокусувати свій погляд, як хлопець одразу засинав її питаннями:

– З тобою все добре? Як ти себе почуваєш? Нічого не болить? — схвильовано дивився він на Амелл. — Ну скажи хоч щось…
– Йоване? Ти? Я… Голова… Прошу, не все одразу, — прохрипіла Солона хапаючись за горло. Дівчина, глибоко втягнула повітря, щоб вгамувати вируючий світ і привести себе до тями. Вона озирнулася на всі боки, фокусуючись на навколишньому середовищі, аби переконатись, що це справжня реальність, а не чергова пастка демона Тіні. Звична спальня, килими, ліжка, гобелени і скрині, все на своїх місцях, трохи затхле повітря і тьмяне світло. Все було правильне та звичайне, вона впоралася з Муками. Очі защипало від непрошених сліз, дівчина швидко витерла їх руками, а Йован вдав, що не помітив.
— Добре, що з тобою все гаразд, — полегшено сказав він, — тебе вранці принесли. Я так і не зміг заснути, коли дізнався про твої Муки.
Він сів на ліжко поруч із подругою, стурбовано спостерігаючи за нею.
— Сурана так і не повернувся після ритуалу, я переживав, що з тобою станеться те саме, тоді я залишусь один…

Солона мовчки схилилася на плече друга. Тіло трохи боліло, побічний ефект від прийняття великої кількості ліриуму. А згадка про старого друга тепер мучила її душу почуттям провини. Йован не знав, що Алім хотів втекти до того, як ельфу влаштують Муки, так сильно боявся ритуалу. Він кликав Солону з собою, але дівчина відмовилася, злякалася… А тепер шкодувала. За ним прийшли наступної ночі. І все що Солоні відомо, так це те, що хлопець не пройшов випробування. Ірвінг не став говорити їй чи впокорили Аліма, чи вбили. Грегор тоді сказав, що це не її собаче діло.

А ось Амелл з Муками впоралася, і тепер здогадувалася, перед яким вибором міг стояти Сурана. Стало так кепсько на душі, самотньо. Можливо, якби вона погодилась на втечу, вони обидва були б зараз вільні.

Із гірких думок її вирвав схвильований голос Йована:
— Це справді так небезпечно? — спитав він.
Дівчина спочатку не зрозуміла, про що йдеться мова, настільки випала з реальності. Пройдені випробування залишили на ній свій відбиток, але все, що відбувалося в Тіні, було ніби оповите туманом, багато деталей тепер сприймались ніби крізь засмальцьоване вікно. Примарні образи та події ніби змішали до купити. Солоні довелося постаратися, щоб скласти всі шматочки спогадів на єдину картину.
— На що це схоже? — не вгавав маг, бажаючи почути відповідь. Ще трохи і він би пропалив поглядом у Амелл дірку.
—Я не можу правильно підібрати слова, — тихо промовила Солона.
Не можна було, щоб її хтось почув. Через заборону говорити про обряд, Солона не хотіла, щоб на неї донесли. Вона озирнулася на всі боки, але не побачила нікого підозрілого. На її думку, чарівниця має розповісти Йовану про те, що відбувається в Тіні, тоді він буде готовий і його шанси будуть вищими, ніж раніше. Через кілька хвильок вона нервово заговорила:
— Вони хочуть, щоб ми боялися і думали, що там все небезпечно, щоб ми не маємо ніякого вибору … Це… це справді схоже на муки душі, розумієш?…

Дівчина подумала, що така назва дійсно ідеально підходить ритуалу. Випробування страхом, перевірка на хоробрість та відданість ідеалом кола. Помри, але не впусти в себе демона. Ось лише на помилку маги не мають права. Страх і невпевненість у своїх силах робили свою справу, для багатьох таке випробування ставало фатальним.

— Я знаю, що мені знати не належить, — зам’явся Йован, — але все ж ми друзі. Ти тільки натякни…
Солона розуміла, що хлопцем рухає не просто цікавість, а він чекає та боїться свого випробування. Амелл має намір йому допомогти, ще одного друга вона не втратить.
— Справа не в тому, що я не хочу чи не можу розповісти,— у чарівниці дуже боліла голова, — Просто зараз все так плутано… Складно зібрати всі разом… Спогади змащуються. Мені довелося увійти в тінь, а там…
– І тільки? — трохи розчаровано промовив хлопець.
Дівчина суворо глянула на молодого мага, мовляв Йован правильно зрозумів її погляд і примирливо підняв руки. Солона продовжила розповідь:

— Мені довелося захищатись від демонів. Їх було кілька, але значення має лише останній. Він… Як він з’явився? Спіднє Андрасте, Йоване … Це дуже важливо! Потрібно згадати!

Дівчина не виглядала, як та , що пройшла випробування з гордістю. А скоріше загнаною тваринкою, яку тільки випустили з клітки, і та не знає тікати, ховатися чи захищатися. Хлопець хотів заспокоїти свою подругу, але тільки погіршив її стан. Зазвичай спокійна і стримана Солона, готова ось-ось впасти в істерику.
Маг вирішив поділитися своєю думкою про справедливість такого випробування і раз вона впоралася все добре. Він говори обережно, тримаючи руку на плечі, щоб її не злякати.

— Все не так просто, — дівчина хотіла пояснити, її вже ніхто не слухав.
— Тепер ти переберешся нагору, до магів, а я ось залишуся тут. І досі не ясно чи збираються взагалі проводити мої ритуали, — жалівся Йован, — Солоно, часом я думаю, що мене не мають наміру випробовувати. Я тут довше, ніж ти, — трохи відчужено сказав маг.

Амелл починала розуміти, до чого хилить її друг. Останні тижні він ходив дуже пригніченим. Зараз вона відсунула свої побоювання й проблеми на інший план, приготувалася слухати друга.

— Впокорені Муки не проходять, — безбарвним голосом промовив Йован. Хлопець піднявся і почав нервово ходити туди-по кімнаті. У спальнях досі не було нікого крім них двох.
— Стривай, — очі дівчини округлилися від подиву, — а яке ти маєш до цього відношення? Вони не мають права впокорювати просто так, на це потрібна або твоя згода перед муками, як з Овейном, або ти повинен був наробити щось зовсім …

Вона згадувала правила і закони церкви та кола, намагаючись не панікувати. Дівчина щиро вірила, що вихід є тільки поки вони не бачать його. Чарівниця за старою безглуздою звичкою гризла нігті, і як тільки зловила себе на цьому, раз зупинилася.

— Йоване… — різко запитала вона. — Що відбувається? В чому справа?
— Я не знаю… Але різні чутки по вежі ходять…
— Невже хтось серйозно повірив у ту балаканину про магію крові? — обурилася дівчина.

Тільки насправді глухий мешканець кола не чув пліток про заборонену магію. Кожен місяць когось звинувачували у черговій нісенітниці. Навіть Солону подібне не оминуло. А Йован завжди був трохи потайливим, сам собі на умі, що тільки підігрівало фантазію публіки. Але вивчення магії крові підносом у храмовників вимагає певної хоробрості та нахабства, а у хлопця цих якостей не було. Тому подібні чутки у Солони викликали напади сміху,бо та вважала їх повною нісенітницею.

— А раптом так? Але це не правда! Ти ж мені віриш? — він з благанням дивився подрузі у вічі, нервово потираючи власні долоні.
— Вірю, — підтвердила та.

Хлопець вдячно, невесело посміхнувся, у його темно-сірих очах запалилися вогники надії. Він сів на скриню біля ліжка, щоб перевести дух і трохи розслабився. Якийсь час вони так і сиділи, кожен думав про своє. Йован хотів запропонувати піти в їдальню, адже Солоні не завадило б підкріпиться, але до Амелл підбігла ельфійська дівчинка і передала записку від Ірвінга, там говорилося, що він чекає на неї негайно. Солона показала записку Йованові той тільки похитав головою:

– Тоді я піду. Зустрінемось у бібліотеці?

Дівчина кивнула і почала збиратися. Вона знайшла свої м’які черевики, змінила стару мантію на нову, прислуга залишила одяг на видному місці. Потім сполоснула обличчя у прохолодній воді, щоб змити сліди втоми. Привела своє довге волосся в порядок, заплітаючи його в нехитру, строгу зачіску. Подивившись у дзеркальце, вона побачила себе із сердито нахмуреними густими бровами. Їй необхідно було приховати цю гримасу зі свого обличчя, і зробити його простіше, здаватися самою уважністю і ввічливістю, зберігаючи при цьому холодну голову. Що у Солони сьогодні виходило дуже погано. Змішані емоції вирували в ній, і ніяк не хотіли заспокоюватись.

Трішки заспокоївшись, чародійка попрямувала до першого чародія. Після проходження Мук у неї накопичилася маса запитань до наставника. Жорстокість ритуалу не давала чарівниці спокою. Один не вірний крок, і вона могла померти. Однак дівчину спантеличило, що демон ось так просто відпустив її. І це все з дозволу церкви? І от лицемірство останньої вражала до глибини душі.

Що до Йована, то він перебував у колі довше за Солону, а на випробування досі не проходив, незважаючи на свій зрілий вік, у колі не було учня старшого за нього. Колись Амелл питала у наставника, як він розуміє, що настав час і учень готовий стати магом. Відповідь була: « Колись прийде та мить, й ти сама все зрозумієш»

Закінчивши чепуритись, дівчина попрямувала у бік кабінету першого чарівника. І без того не близький шлях коридорами здавався ще довшим. Кожен зустрічний маг чи учень раз у раз відволікали. Одні хотіли привітати її з проходженням ритуалу, інші просто перекинуться парою фраз. Амелл чемно кивала і дякувала, але посилаючись на поспіх, швидко припиняла розмову і йшла далі. Тут до неї підскочив один із старших магів, він був начебто завідувачем господарством кола і керував упокореними.

— Гей, Амелл! Добре, що тебе зустрів, — почав трохи втомлено.
— Вибачте, я дуже поспішаю. Майстер Ірвінг хоче бачити мене.
— Один момент, — продовжив маг, — Я просто сказати, що твої речі зараз перенесуть до кімнат чарівників. У нижні спальні тобі більше повертатися нема чого.

І сивий чоловік пішов у своїх справах далі. Не важко було здогадатись — молоду чаклунку хочуть обмежити у спілкуванні з учнями, але вона не думала, що все так швидко станеться. Скоріш за все надалі її приставлять, як помічницю, до когось із старших чародіїв, цілком можливо, що до Вінн.

Дівчина зітхнувши, продовжила свій шлях. Був самий розпал дня, довкола кипіло життя. Мешканці вежі миготіли то тут, то там. Маги з стосами книг і фоліантів. Впокорені метушилися, тягаючи відра з водою і стопки свіжих простирадл. Навіть храмовники стояли на постах у начищених обладунках. Усі перебували в якомусь збудженому очікуванні. Що могло означати лише одне: у коло прибуває почесний гість.

— ­­Творцю Милостивий! — долинуло збоку, — ці продукти не нести в аптеку, а на кухню!
Руда сестра церкви бурчала на молодого послушника, що тягнув важкі закриті кошики, допомагаючи їй.
— Хтось бачив Овейна? — закричав молодий маг, звідкись із права. — Де демони його носять?

Солона продовжувала шлях. Піднімаючись вгору сходами, вона зіткнулася з храмовником.
“Це вже якась традиція!” — роздратовано подумала вона, впізнаючи його.

— Ем, пивіт, С-солоно — почувся невпевнений голос. — Вибач, я не сильно тебе зачепив?
Хлопець трохи запинався. А дівчина зраділа, що на кінець він перестав звати її учениця Амелл. Вона ж жартома тоді завала його Сер Каллен. Храмовнику ставало не зручно, і він попросив звертатись по імені до нього. Дівчина погодилася, але за умови, що він чинитиме так само. Не то, щоб вони сильно товаришували, таке в принципі було не можливо, але до Калена дівчина пройнялась повагою, він був хорошим хлопцем, чесним.
— Доброго дня, Каллене… — привіталася дівчина з посмішкою, — все гаразд…
— Я радий… Як ти почуваєшся? Після… Після Мук.
Солона і забула, що він там був, її здивувало, що хлопець цікавився, зазвичай храмовникам все одно.
— Все добре, дякую, що запитав.
— Я радий… Радий, що ти пройшла ритуал. Хотів привітати тебе, — лицар трохи зам’явся і почервонів, — я був там… Мені наказали… Тобто сам би я нізащо не зголосився, але наказ є наказ… І я сподіваюся, що ти не гніваєшся, адже…
Останні слова він так і не зміг вимовити. Амелл упіймала його погляд, сумний і винуватий, немов у цуцика.
— Ти справді б мене вбив? — чародійка прикусила язик, їй не хотілося чути відповідь, вона і так його чудово знала. Каллен правильний храмовник.
— Мені шкода, але це був би мій обов’язок… — хлопець замовк. А обличчя його стало зовсім нещасним. Солона сама не знала, навіщо запитала, все й так було очевидно. Але в глибині душі їй хотілося, щоб Каллен відповів менш чесно, сказав, що ніколи не зміг би завдати їй шкоди. Навіть якби це була брехня, вона б у неї повірила.
— Пробач, що запитала, воно не варте того… Ти, напевно, зайнятий. Не буду тебе відволікати, — дівчина розуміла, що боягузливо втікає, але поряд цією людиною було складно.
— Та ти не відволікаєш… Тобто відволікаєш, але не відволікаєш… —Каллен трохи розхвилювався, — Творцю… Я хочу сказати, що ти можеш говорити зі мною завжди, коли забажаєш… Ось…

Дівчина відчувала себе паскудно, її співрозмовник не був поганим хлопцем, кращим за багатьох. Але надто погано розумів різницю у їхніх статусах. Наглядачеві ніколи не стати другом ув’язненому. Їй слід було це пояснити йому, але…
Кивнувши храмовнику на прощання, вона швидким кроком вирушила далі, подумки благаючи Андрасте, щоб ніхто на шляху її більше траплявся. Придушивши в собі розчарування, чарівниця налаштовувалась на розмову з наставником. Солона чудово розуміла, що Ірвінг буде ухилятись від її питань. Отже треба брати під контроль емоції та хитрувати.

***

Ірвінг, як завжди, сидів за столом і розбирав документи. Вид на вхідні двері йому перекривали стоси облікових книг, купи сувоїв з різними списками та гори документів. Він був поглинений роботою, але хтось до нього прийшов помітили відразу. Жестом він попросив дочекатися, поки завершить свою роботу. Такої кількості справ він уже давно не мав. Дописавши звіт, чоловік відклав папери та глянув на відвідувача.

Амелл виглядала набагато краще, ніж вранці. Здоровий рум’янець, рівна постава. Правда, були невеликі кола під очима, але це нормальна реакція на стрес. Але от похмурий погляд, який вона так старанно намагалася приховати, викликав тривожність. Старий знав, що нерідко у молодих магів бувають зриви після проходження Мук. Та чоловік сподівався на найкращий результат з Амелл, вона завжди була тямущою. Проте, мабуть, йому треба було запастись терпінням.

— Дитино, щасливий бачити тебе! — радісно промовив він, — дозволь привітати тебе з успішним проходженням ритуалу. Я ніколи не сумнівався у тобі.
Його тривога лише посилилася. Дівчина продовжувала мовчати. Щось змінилося у ній. Маг жестом запросив її сісти в крісло для гостей.
— Немає сенсу приховувати, випробування залишає багато питань. Я готовий відповісти на деякі з них, – повільно почав він, — Що ти хочеш дізнатися?
Чарівник говорив якомога м’якше і спокійніше, немов заколисував свою співрозмовницю. Солона відразу заговорила:
— Перший чародій, я не хочу здаватися грубою і не сподіваюся, що ви відповісте чесно. Та все таки, як так виходить, що сама церква кидає нас, магів, на зустріч з демонами? — голос її тремтів, чи то від люті, чи то від страху, — Вони грають нами ніби ляльками без власної волі? Як так виходить, що наші доброчесні святі пси тримають на прив’язі демонів? Скільки магів було віддано їм на поживу? А скільки їх було вбито там, у Тіні, так і не дійшовши до фіналу? То ви їх впокорюєте?

Було видно, що ще трохи дівчина вибухне і перейде на крик. Ірвінг добре пам’ятав день своїх Мук, він теж був злий і відчував себе обдуреним, але йому не вистачило хоробрості спитати у наставника на пряму. Якщо зараз маг їй не пояснити, то дівчинка наробить дурниць. А цього старому хотілося найменше.

— Що ж, почнемо з найголовнішого. Церква не кидає вас демонам на поживу. У них є секрети, але угоди з демонами це занадто. Пастка розуму, в якій ти була лише гарна вистава духу мудрості.
Він замовк, даючи їй час на засвоєння почутого. Маг бачив, що Солону шокувала ця інформація, вона спохмурніла ще сильніше, але гнів її вщухав. “Вже добре” – подумав Ірвінг.

— Але як же тоді Алім? Він не пройшов, чому? – Тихо, майже пошепки сказала вона.
— Навіть у наймудріших людей трапляються промахи. Це моя помилка, я думав він впорається, він був талановитим хлопчиком, розумнішим за багатьох, — вся ця історія була не з приємних. Ірвінг добре ставився до ельфа, але хлопець був проблемним, — були учні, які проходили через обряд в ще меншому віці, і я сподівався, що він впорається. Але хлопчик зазнав невдачі. Це цілком моя відповідальність.

Якийсь час вони мовчали , кожен із них думав про своє. Старший чародій вирішив першим перервати дзвінку тишу:
— Не я вигадав ці правила, — суворо промовив він, — і не мені чи тобі їх міняти. Ти досить зріла, щоб вміти читати між рядками. Я був певен, що ти впораєшся.
— А Йован? Він достатньо дорослий? Чому його так довго тримають у учнях?
— А він тут до чого? — здивувався Ірвінг.
— Він уже давно готовий до Мук. Немає у вежі учня старшого за нього, — Солона наполягала на своєму.
— Поки що в Крузі я вирішую, хто готовий, а хто ні, — маг бачив, як Амелл сіпнулася ніби від батога.
Він завжди був занадто м’який з дівчинкою, але і вона ставилася до його настанов з розумінням. А тепер учениця стояла надто близько до межі, за яку їй заходити не дозволено.
— Солоно, зрозумій, — чоловік хотів розсудити свою підопічну, — магам, заради миру, доводиться жертвувати багатьом. У наших руках зосереджена величезна сила. Не всі можуть впоратися з такою ношею. Саме тому ми завжди маємо бути обережними. Заради безпеки більшості. Проходячи подібні випробування, ми доводимо свою здатність приймати правильні рішення, ми показуємо, що відповідаємо за свої дії. Колу магів не потрібні ті, хто не здатний протистояти спокусам і не готовий підкорятися правилам.
— А ціна не надто висока? — спитала вона відсторонено.

Перший чародій навіть усміхнувся, Амелл завжди ставила не прості запитання. Раніше він думав так само. Але Дівчинка ще не бачила жахів, які міг створити маг, що не здатний контролювати свої сили, вона не бачила одержимих, для яких не існувало різниці між другом та ворогом. А значить не могла поки оцінити картину в цілому. Але згодом Солона зрозуміє. У двері постукали.

— Якраз вчасно, — промимрив Ірвінг. Він уважно подивився на Амелл. Та поринула у свої власні думки, за виразом її обличчя складно було вгадати, про що вони в неї. Перш ніж дозволити гостю увійти, старий сказав:
— Я розумію, що Муки морально виснажили тебе, це важке випробування, — промовив маг застережливо, — але зараз я прошу заспокоїтися. У нас важливий гість, і я хочу представити йому тебе. Так що будь розумницею, остуди голову і чекай тут.
Солона промовчала, Ірвінг сприйняв це за згоду, а сам вирушив до дверей на зустріч із гостем.

***

Солона залишилась сама. Розмова з наставником змусила її понервувати і поглянути на деякі речі під іншим кутом. Її здивувало, що церква використовує духів, хоча наказує не контактувати з ними. Дівчина ще раз переконалася у лицемірстві духовенства і, на жаль, свого наставника. Він допомагав їй, тому що Солона була корисна, але варто учню почати бунтувати або бути просто недостатньо талановитим, й коло перестає бути для мага опорою, воно бажає позбутися, ніби зарази. А від Мук більше шкоди, ніж користі.

Але в одному Ірвінг мав рацію, їй треба було охолонути і обміркувати ще раз. Амелл встала, пройшлась кабінетом, щоб заспокоїтися. Дівчину дивував її стан, можливо це справді стрес після ритуалу, але звідки тоді вона мала таке відчуття, ніби вона прокинулася від довгого сну. А тепер треба подумати, як бути далі. Ще її насторожував гість, що прибув. Зробивши коло по кабінету, Солона повернулася столу, вона сперлася на нього, щоб перевести дух.

На столі панував страшний безлад, втім, як і завжди, розібратися в тій купі книг, паперів, і сувоїв міг тільки сам Ірвінг. Тут і списки інгредієнтів і облікові книги у справах кола, і кілька записок. Одна із записок була написана таким кривим почерком, що Солона не могла не звернути увагу і прочитала: “Йован — маг крові”.

Амелл усміхнулася, подібні повідомлення не рідкість. У колекції Солони було чотири  записки з її ім’ям. Ірвінг частенько розважав її питанням: “і що ж ти робила цього разу?”

До Солони долинули звуки кроків і розмови. Дівчина спокійно поклала записку на місце, сіла в крісло, попутно взявши першу-ліпшу книгу, відривши її на сторінках десь посередині, вдаючи що читає. Про всяк випадок, хай Ірвінг думає, що вона, як завжди знайшла собі “корисне” заняття.

З коридору глухо долинав голос командора Грегора, він був незадоволений і вперто відстоював свою позицію:

— Багато хто вже вирушив до Остагару, майже всі старші чарівники! Досить своїх сил ми пожертвували цій війні!
— Ми? — скептично промовив Ірвінг. — І з якого часу ти так поріднився з магами? Чи боїшся ти відпустити чарівників з-під свого нагляду? Особливо туди, де вони можуть проявити себе повною мірою?
Вони б і далі сперечалися, але глибокий голос, якого дівчина раніше не чула, зауважив:
— Прошу мене пробачити, — привернув увагу до себе, — але при всій повазі те, що дало нам коло — замало. Хоча Король поки що заперечує це, але справи з Породженнями Темряви серйозніші, ніж ми припускали раніше. Мені знадобляться всі сили, які може надати Цитадель. Ми живемо в нелегкий час, друзі мої.
— У будь-якому разі мені ця ідея не подобається, але перешкоджати Сірім Стражам я не стану, — здався командор, — а тепер дозвольте відкланятися.

Амелл сиділа нерухомо, прислухаючись і ловлячи кожне слово. Двері відчинилися і в кімнату зайшов високий кремезний чоловік. Хоча в його темному волоссі проглядалася сивина, виглядав він трохи за сорок. На смаглявому обличчі тільки-но почали виявлятися тонкі зморшки. Виглядав досить похмуро, а чорні брови тільки посилили цей ефект. Очі, темні мов вугілля, з цікавістю розглядали кабінет. Гість носить не звичайну броню, у храмовників такої не знайдеш. Темно-синя бригантина, гербова накидка з витонченими лусочками зі світлого металу, Солона не знала його назви. А найкрасивішим був нагрудник, точніше травлення, за допомогою якого зображений герб: два грифони, спина до спини. У Амелл не було сумніву, перед нею Сірий Страж. Дівчина прочитала безліч книг про них, сподівалася одного разу зустрітися з одним із них.

Погляд чоловіка блукав по кімнаті, доки не натрапив на юначку. Він схилив голову і чемно усміхнувся їй. Хоча Солоні, через його бороду, важко було сказати чи справді це була посмішка, чи ні. Дівчина підвелася і теж кивнула головою знак вітання.

— О, так, — Ірвінг показався з-за спини гостя, — Ледве не забувсь, Дункане, дозволь відрекомендувати — Солона Амелл, молоде дарування і гордість Кола Магів. Солоно, це Дункан – Сірий Вартовий.
— Рада з вами познайомиться з вами, я багато читала про ваш орден. Це честь зустріти вас.
Солона глянула на Ірвінга, і той схвально кивнув головою. Дипломатія, одна з основ якої її навчали. Дункан виглядав цілком доброзичливо. Дивився просто в очі, без зневаги та страху.
— Думаю, ти вже чула про битву, що готується на півдні? — спитав чарівник, отримавши кивок згоди проклав:
— Як представник Сірих Стражів, він набирає магів для Королівської армії.
— Маги з їхніми здібностями стануть неоціненною допомогою у бою з Породженнями Темряви, — підтвердив Дункан.
— Вони справді вибралися на поверхню з глибинних стежок? – поцікавилася Солона.

Для Амелл Сірі Вартові були героями з легенд, а перетворених пітьмою істот вважала чимось далеким, що існує за межами її світу. А ось Страж тут, справжній, із плоті й крові, а значить, і його вороги значно реальніші, ніж могло здатися на перший погляд. Й це наче справжнє відкриття іншої, не знайомої їй реальності. Нехай ні тих, ні інших чаклунка ніколи не бачила, але знала, що скверна несе за собою спустошення та смерть, а Породження Темряви є її розносниками. Ці сухі факти молода чарівниця знала з книг. І ось живе підтвердження тих слів. Це одночасно лякало й захоплювало.

— Так, це правда, юна леді, — підтвердив воїн, — їх ціла орда. Боюся на нас чекає новий Мор.

Це було схоже на удар чимось важким по голові, Солоні просто важко було осягнути весь жах цієї новини, й вона продовжувала не розуміючи дивитись на темного чоловіка. З тих же книг їй було відомо, що світ уже пережив чотири мора. А останній з них був чотириста років тому, того зараз сприймався швидше як міф, ніж реальність. Як казка, якою лякали неслухняних дітлахів.

— Заради імені Творця! Дункане, не варто лякати дівчинку подібними розмовами про Мор, — схаменувся Ірвінг.
Маг попрямував до свого столу, на нього вже чекала величезна кількість роботи. Перебираючи документи, перший чарівник звернувся до співрозмовників:
— Дункан, я гарантую зробити все можливе, щоб ви отримали належну вам допомогу. Коло пам’ятає про свої обов’язки перед Сірими Вартовими.
Дункан трохи вклонився і подякував.
— Солоно, будь ласкава, склади компанію нашому гостю, покажи, башту, хай оглянеться, — звернувся маг уже учениці.
Амелл не мала вибору, крім як погодитися. Вона запросила гостя слідувати за нею, а Ірвінг, насамкінець, кинув:
— Ще раз вітаю з проходженням Мук, люба. Тепер ти повноцінний Маг, а твоя філактерія на шляху до Денеріма.

Солона кивнула, якщо це була провокація, вона на неї не поведеться. А якщо попередження, то вона його почула.

Тільки коли двоє відійшли на пристойну відстань від кабінету, варто вирішив запитати:
— Прошу вибачити моє невігластво, але що таке Філактерія?
Солона здивувалася такому щирому інтересу і відповіла:
— Це не велика пляшечка з кров’ю мага. Храмовники використовую її для полювання на втікачів. Філактерію учня минулого катування забирають у головний собор у Денеримі, для подальшого зберігання, — гірко сказала вона.

Дункан, на щастя, швидко зрозумів, що тема не приємна, і вирішив направити розмову в інше русло. Розпитував про життя кола. Дівчина з радістю показувала чоловікові бібліотеку, лабораторії та Впокорених що там працювали, класні кімнати, де вони могли спостерігати за молодшими учнями. Розповідала про перебіг навчання, про ієрархію кола та його історію.

Чоловік ставив питання про деяких магів, що за цікавили його. Солона намагалася відповідати чесно та неупереджено. Також вона питала гостя про життя за межами кола. Тоді Дункан дивився на неї з якоюсь сумішшю печалі і співчуття. Амелл поспішила запевнити його, що маги не безвилазно сидять у колі. Старші маги можуть подорожувати різними країнами з дозволу церкви та у супроводі храмовників. А учням можна гуляти у внутрішньому дворі.

— Я непогано знаюся на травах, завдяки роботам у теплицях, а там видно небо – трохи похвалилася вона.

З Дунканом було на диво спокійно. Він дивився на магів з повагою та без страху. Не було в його погляді гордовитості. На запитання дівчини відповідав завжди рівним тоном, відразу визнавав, якщо чогось не знає або не може відповісти, з тих чи інших причин. Чоловік вільно говорив про проблеми, що насувалися на Ферелдену та весь світ загалом. Солона й уявити не могла, які серйозні події відбуваються за межами вежі. Страж розповідав про війну, про Породження Темряви і навіть про Архідемона, який збирав, як правило, роздроблені загони, в єдину армію.

— У такому разі Породження Темряви схожі на деякі види комах, — зауважила Солона.
— Цікаве порівняння, — зауважив Страж.
Вони ще якийсь час ще говорили про армію короля, що збирається під Остагаром, а потім Дункан поставив несподіване запитання:
— А що особисто ти думаєш про те, що відбувається?
— Ви про війну? — здивувалася Солона. — Наскільки я зрозуміла, Породження Темряви краще тримати на відстані, а простим людям необхідний ще й захист від скверни… У такому разі маги можуть стати чудовим доповненням для королівської армії, як ви й казали.
— А ти не боїшся використати свою силу? — Дункан дивився прямо, чекаючи на відповідь.
Дівчина відчувала себе трохи ніяково від такої пильної уваги, її наче випробовували. Трохи задумавшись над відповіддю, вона промовила:
— Хіба в руках новачка меч не небезпечний? Магія може жахати, але якщо використовувати її з розумом та обережністю, то вона буде вірним союзником. Чи лякає мене моя сила? Ні. Але я завжди пам’ятаю про ризики, які вона тягне за собою.
Солона сказала це з гідністю, а Дункан виглядав задоволеним такою відповіддю.. Його надихнула чесність дівчини.
— Твій учитель багато чого тебе навчив, — схвально промовив Страж.
— А ви? — раптом дівчина поставила досить сміливе запитання. — А що ви думаєте про магів і храмовників?
Тепер її черга випробовувати співрозмовника. Солона очікувала що Дункан захоче дипломатично уникнути від відповіді, але він її здивував:
— Часом я думаю, чи потрібні ці безліч законів, які придумала церква для магів? Породження Темряви куди більш жахлива небезпека, ніж маги крові або одержимі. Адже щоб оговтатися від Мора, світові потрібне не одне десятиліття.
Солона задумалася над тим, які ж дивовижні люди, ці Вартові. Якщо всі вони хоча б трохи схожі на Дункана, але, можливо, вони зможуть прийняти і її. У колі вона більше не зможе перебувати, а зі сторожами можлива свобода.
— Це правда, що Сірі Стражі приймають усіх до своїх лав? Незалежно від раси та стану у суспільстві? — спитала Солона
— Це правда… А ти хотіла б піти? Не зважаючи на небезпеку?
— Так, — відповідь сама злетіла з її губ, легко, мов метелик.
Для дівчини це був шанс. Шанс показати себе, шанс вирватися з вежі, яка для неї була кліткою, шанс допомагати тим, хто справді оцінить її здібності.

Показавши Дункану цитадель, відповівши на всі питання, вона проводила Стража до виділених йому покоїв. На Солону воїн справив не аби яке враження. Їй було потрібно поговорити з Першим чарівником, повідомити, що завдання виконане. А вже потім попрямувати у своїх справах. Раптом Солона зрозуміла, що справді хотіла вступити до ордену.
Її останні роки мучила жага до дії, а тут такий шанс!
За поворотом коридору її ніби чекав Йован. Їй ще вдень після пробудження здавалося, що хлопець мав не здоровий вигляд, але списала це на безсоння. А зараз він виглядав зовсім погано: блідий, наляканий, очі бігали з боку в бік, наче чекаючи нападу від будь-кого.

– Що з тобою? — спитала вона друга.
Хлопець підійшов ближче і шепнув на вухо:
– Сол, у мене проблеми…
Він закусував губу, ніяк не міг наважитися говорити далі.
– В чому справа? — дівчину лякала поведінка молодого мага.
– Пам’ятаєш ранкову розмову? Ходімо туди, де нас ніхто не почує.

Солона кивнула, як не пам’ятати. Йован мовчки розвернувся і пішов уперед, Солона пішла за ним. Спочатку дівчина не розуміла куди веде її друг, але через кілька поворотів коридором здивуванням відзначила, що шлях вони тримають у каплицю. Солона не любила це місце, тут нудотно тхнуло ладаном та іншими пахощами, від яких у неї паморочилося в голові, а свічки біля вівтаря мерехтіли і відкидали химерні тіні на колони навколо, що додавали ще більш одурманюваний ефект.

Зараз час трапези, а отже у церковному приміщенні нікого не повинно бути. Коли Солона та Йован зайшли до зали, де зазвичай вели службу, дівчина озирнулася. На трибуні, як і завжди лежала Пісня Світла, лави зі спинками, що стояли навпроти порожні. Майже…

Перед вівтарем сиділа і молилася послушниця. Її руде волосся, заплетене в охайну зачіску, мов горіло вогнем серед десятка свічок. Її витончений стан, який не могли приховати навіть потворні ряси, сіпнувся тільки-но дівчина почула кроки. Вона обернулася і тривожно глянула на прибулих.

— Йован! — скрикнула дівчина і кинулася до хлопця з обіймами.
Маг міцно притиснув діву до себе, а потім повернув голову до ошелешеної Солони і сказав:
— Це моя Лілі… І нам потрібна твоя допомога, — в його очах Легко можна було прочитати жагу до життя.