Епістаксис

Епістаксис — кровотеча з порожнини носа, яку, зазвичай, можна побачити при виділенні крові через ніздрі.

Після виснажливої битви в Трилер Бррку, Солом’яні капелюхи вирішують провести тематичну вечірку. Ініціаторами стають Усоп та Намі, а це означає, що всіх чекає щось справді незвичайне.

Додаткові примітки, які нема де поставити: ЗоСани закохані дурники, як завжди.

— Це жахлива ідея, – Намі притиснула руку до скроні, повторюючи це ледь не всоте.

— Це геніальна ідея! – вигукнув на противагу їй Усоп.

Решта Солом’яних капелюхів були надто зайняті сніданком, аби доєднатися до їхньої розмови.

— Що ви обговорюєте? – вирішив-таки поцікавитися Луфі, поглядаючи на тарілку довгоносого.

— Вечірка! – Усоп підняв руки з розщепленими пальцями, не в змозі стримати емоцій.

— Вечірка – це весело! – Луфі оцінив м’яке філе риби, приготоване саме так, як любить Усоп (Санджі, як завжди, дивовижний)

— Вечірка з переодяганням. – Намі тріснула Луфі по голові.

Невелике дійство привернуло увагу решти.

— Вечірка з переодяганням? Йо-хо-хо-хо-хо, я такий заінтригований, що серце скоро вилетить з грудей. Хоча у мене навіть не має серця, йо-хо-хо-хо.

Дзвінкий голос Брука змусив Робін поставити чашку на блюдце.

— Тематична вечірка? Звучить дуже цікаво.

Усоп швидко проковтнув рештки сніданку, рятуючи їх від Луфі. Але після репліки Робін швидко випростався і вдарив кулаком в груди.

— І тематика цього вечора – зміна ролей.

Усоп урочисто вклонився і знову сів на місце, очікуючи реакції. За столом було чутно лише чавкання Луфі.

— Ідіотизм. Як я й казала. – Намі знову притулила руку, цього разу до чола. – «Випадкова роль». – інтонаційно виділила вона, задоволена собою.

Але й цього разу ніякої реакції не було. Навіть Санджі задумало тер, і без того суху, тарілку.

— Нічого не зрозумів.

— Це тому, що ти ідіот. – Намі знову тріснула Луфі, стискаючи кулак сильніше.

Робін нарешті лаконічно усміхнулася.

— Як цікаво. В чому полягає суть?

Усоп і Намі все ще були розчаровані реакцією публіки, але наввипередки взялися пояснювати правила вечірки.

— Ми випадковим чином розподілимо між собою наш одяг.

— Тобто, хтось одягнеться так, як одягається хтось інший. – доступніше пояснив Усоп і всі видали синхронне «А-а».

— І що в цьому веселого? Це, радше, незручно.

Санджі поставив суху тарілку і повернувся до раковини. Перед ним лежала ще купа брудного посуду. Він якимось чином майже непомітно прибрав зі столу, залишивши на ньому лише каву Робін.

— Підтримую кухаря. Навряд чи він залишиться емоційно здоровим, знявши один зі своїх незручних костюмів.

– Що ти, в біса, несеш, Марімо?

Між кухарем і фехтувальником збиралися іскри, передуючи бійці. Намі збиралася вкотре застосувати свій всесильний кулак, коли Робін знову привернула увагу.

— Звучить дуже весело, пані навігаторко. Не можу дочекатися цієї вечірки.

— Хіба я можу сумніватися в інтуїції чудової Робін-чан~? – Санджі миттєво забув про Зоро, виляючи навколо археологині.

— Який м’якотілий.

Френкі тільки на секунду відірвався від кипи паперу, що розгорнув під час розмови. Він оглянув своїх накама і лише стиснув плечі.

— Вечірка – це супер-весело і байдуже навіть якщо вона тематична.

— Хіба це не зробить її ще веселішою? – скрипка Брука видала високий короткий звук.

Луфі, як справжній капітан, віддав наказ приготувати все для вечірки. В основному, це стосувалося Санджі, який мав забути про інвентаризацію, на користь приготування неймовірно величезної кількості їжі. Вона зникне в шлунку Луфі за декілька секунд, і той, може, навіть не відчує смаку. Не те, щоб він цим дуже сильно переймався. Щире задоволене обличчя капітана все повноцінно компенсувало.

Усоп та Намі-сан покинули кухню, сказавши приготувати все до вечора. Їй все ще потрібно було стежити за непередбачуваною погодою на Ґранд Лайн. Але за словами неймовірної навігаторки, чудова літня погода протримаєтеся щонайменше дві доби. Морський бриз – єдине, що охолоджувало в цю погоду. Тому, третій через десятий перекур, Санджі проводив на палубі.

М’ясо запікалося в духовці, риба тушкувалася з овочами, фарш для мав ще декілька хвилин промаринуватися в холодильнику; фрукти замість солодощів, але для Чопера ще є декілька шоколадних цукерок у верхній шухляді. Санджі продовжував загинати пальці, перелічуючи страви. І коли мізинець на лівій руці торкнувся долоні на позиції «рис», він полегшено видихнув.

Не те, щоб Санджі не був у захваті від вечірок , чи навіть переодягання (зрештою, хто він такий, щоб суперечити жінкам), але втома потроху тиснула на плечі.

Санджі не любив виглядати смішним. Він це ненавидів. І ймовірність опинитися в одязі одного зі своїх накама його зовсім не тішила. Втім вечір уже підпирав, океан невблаганно пожирав сонце на горизонті. Санджі мав повертатися на кухню, як можна скоріше, щоб закінчити вчасно.

Зрештою, він провів тут увесь день. Про це нагадував увігнутий від їжі стіл, який розмістили на палубі (Намі-сан обіцяла теплі вечір і ніч). В холодильнику набирались прохолоди фруктові напої й торт, зроблений в останню годину. А кухонна попільничка не змогла б вмістити навіть одного недопалка.

— Може нам варто все це накрити, поки не з’явився Луфі? – Усоп потер підборіддя.

— Не така вже й погана ідея, бро. – Френкі скопіював позу товариша.

Але Луфі нагрянув ще до того, як вони встигли зробити хоч щось. Втім з’явився він із чорною пов’язкою на очах (яка, здається, належала Зоро) і під руку з Намі-сан (як обурливо!).

— Ми придумали, як розподілити одяг. – вигукнула навігаторка.

— І вберегти стіл від погрому. – власник хустини плівся позаду тих двох, тримаючи руку на білому руків’ї меча.

Санджі подумав, чи йтимуть в парі з одягом Марімо його катани.

Якщо розглядати об’єктивно, то цей варіант був для Санджі не найгіршим. За умови, що Зоро дасть свій чистий одяг. До того ж, йому хотілося хоча б раз відчути не стегнах вагу цих трьох катан.

— Але ж я приготував…

Намі перебила Усопа, що тримав у руках маленьку скриню, схожу на ту, в якій ховали скарби.

— Ми всі станемо в коло. – Намі почала зіштовхувати всіх по місцях. – Потім, Луфі стає в центр. І крутиться.

Слідуючи вказівкам навігаторки, Луфі почав крутитися на місці.

— Стоп! – вигукнула Намі. – Той на кого вкаже Луфі одягнеться так, як людина, яка на його думку, перед ним.

Луфі протягнув руку.

— Робін?

— Так, пане капітан? – жінка посміхнулася.

— Робін залишається в своєму одязі? – Чопер, що стояв по сусідству, почухався копитцем.

— Якщо Луфі вгадав, буде цілком справедливо, якщо вони з Робін обміняються одягом.

— Це дуже слушно, пане снайпере.

Луфі застогнав. Робін поплескала в долоні, а всередині Санджі все стиснулось. Це гумове непорозуміння і в одязі прекрасної Робін-чан? Вечір обіцяв бути несправедливим.

Але Луфі продовжував кружляти. Між кожним його вибором решта змінювала свої місця, щоб юнак не подумав махлювати.

— Намі? – голос Луфі звучав впевнено, як ніколи.

Але Санджі був готовий вибухнути, коли помітив, що палець капітана вказує на нього.

— Пхе-х.

Кухар повернувся на звук і був готовий зробити з фехтувальника фарш. Але не встиг промовити і слова, як поруч пролунав веселий голос навігаторки.

— І я нагадую, що за зіпсований одяг ви отримаєте штраф розміром 10 тисяч белі.

— Здається цього правила не було раніше. – Усоп розглядав шорти Чопера, які, якимось чином, мали опинитися на ньому.

— Ця жінка знову хоче на нас заробити. – Френкі повернув у руках скрипку Брука.

— Будь з нею обережним.

— Без питань, бро.

…

Санджі оглядав себе в дзеркалі. Намі-сан люб’язно принесла свій одяг якраз в той момент, коли Санджі зібрав усю мужність в кулак для відмови. Але чарівна посмішка елегантної леді в бікіні (він ніколи не був таким вдячним Френкі за стиль), звів усе нанівець.

Хлопці ділили кімнату, але всі погодилися залишити її Санджі та його «випадку». Дивно, що вони називали «випадком» ситуацію, в яку вони загнали Санджі всі разом. Наскільки він знав, Луфі зараз переодягався на палубі. І якби його сором не перевищував гордість, то чолові зробив би так само.

Але зараз він дивився через дзеркало на коротку білу спідницю. Безумовно, вона ідеально сіла на його стегна. Звичайно, його ноги виглядали у ній просто прекрасно. Але це, чорт забирай, була коротка. Біла. Спідниця. Санджі запалив другу цигарку і кинув оком на синю сорочку і світло-блакитну краватку з трьома діагональними рядками крапочок.

Санджі згадав, як прекрасно Намі-сан виглядала в цьому образі у Ватер 7. Але як, на біса, він мав втиснути своє тіло в цю крихітну сорочку. Він відчув запаморочення. Швидше за все, сорочка тут лише із солідарності з ним.

Санджі підійшов до своєї шафи в пошуках чогось схожого. Сподівався, що команда піде на поступки, якщо він вийде-таки в цій бісовій спідниці. Короткій білій спідниці.

— Що я, чорт забирай, роблю? – кухар повернувся спиною до дзеркала, оглядаючи сідниці (на щастя, їх не було видно).

Блакитна безрукавка сиділа на спині чудово, що надавало хоч якоїсь впевненості. Вона була найбільше схожа на потрібний одяг і, по-суті, відрізнялась лише кольором.

— І чому це, бляха… – «виглядає так гармонійно» не зміг він продовжити вголос.

— Ой, Санджі, – за дверима почувся голос Усопа. – ти готовий?

Кухар востаннє затягнувся сигаретою і опустив спідницю нижче.

— Іду.

Усоп поспішно зник, залишаючи після себе запах солодкої вати й антисептика, яка була притаманна одягу Чопера.

Санджі твердо потягнув ручку, поки мужності вистачало. Але потім одразу прикрив їх. Двері відкидали на нього тінь, тому він очікував, що залишиться непоміченим якомога довше. По-перше, його здивував Луфі. Сором поступився… ніяковості. Це гумове непорозуміння виглядало надзвичайно добре. Так добре, наскільки це може бути для чоловіка у вузькій спідниці.

Чорний матеріал щільно пролягав на вигинах вузьких стегон. Розріз від лівого коліна до середини стегна злегка округлював різкі форми хлопця. Біла сорочка, розстібнута майже на всі ґудзики, за відсутності пишного бюсту Робін-чан, виглядала об’ємніше. Захованим залишався лише пупок. Натомість рельєфні верхні м’язи живота і грудей вільно визирали з-за цупкого матеріалу.

Господи, подумав Санджі, Луфі виглядає до біса сексуально.

Хлопець знову спустив погляд, зосереджуючи його на ногах капітана. Тонкі литки, схрещені, поки Луфі спирається на перила. Навіть ці дебільні сланці не виглядають так убого, як мали б. Вони, в парі з солом’яним капелюхом, створювали атмосферу літнього круїзу. Неочікуваної літньої поїздки, на шляху до відпочинку.

Санджі відчув знайомі феєрверки в мозку, рука звично пройшлася під носом. Кровотеча була не такою рясною, як зазвичай, але те, що вона сталася через Луфі, ледь залишало його у вертикальному стані. Кухар тихцем замкнув двері й притулився до них чолом, все ще зупиняючи кровотечу, щоб не зіпсувати одяг Намі. Як би він не любив їхню елегантну навігаторку, зайвих 10 тисяч белі у нього не було.

— Здуріти.

Пальці хлопця тремтіли, поки він прибирав докази своєї слабкості. Він дивився в дзеркало, спостерігаючи за розширеними зіницями. Намагався не залишити жодного сліду крові й готувався до ще одної зустрічі з Луфі. Навіть не так. Готувався до цілого вечора з неймовірно сексуальним тілом Луфі на одній палубі, уникаючи носових кровотеч за будь-яку ціну.

Врешті, його планом було триматися якомога ближче до Намі-сан у бікіні. Це виглядатиме не так підозріло. Санджі ще раз оглянув себе, руки, обличчя, яке пашіло рум’янцем. Тепер він не боявся виглядати смішно. Страшно було виглядати менш привабливо, ніж Луфі. Його колишня впевненість у своїй привабливості розбилася на друзки. Але, навряд чи, він зараз міг довго переховуватися в кімнаті, коли його вже чекали ззовні. Санджі ще раз розгладив складки спідниці й зібрав усю свою мужність в кулак. Йому треба виглядати впевнено, хоча б на половину так, як робив це капітан. З останнім видихом, він штовхнув двері й безперервно йшов у юрбу людей.

Першим його помітив, як і очікувалось, Луфі. Юнак відштовхнувся від перил і поспішив до нього, наскільки це дозволяла вузька юбка.

— Вау, Санджі, ти виглядаєш та-а-ак круто.

Кухар лише натягнуто посміхнувся, виловлюючи з кишені сорочки сигарети і запальничку.

— Сподіваюся, це нічого, що я своїй сорочці. Я не хотів псувати дорогоцінний одяг дорогоцінної Намі-сан? Верхня частина, вишукано підібраного нею одягу, безнадійно мала.

— Не страшно, – дівчина наблизилась до кухаря, оглядаючи його з голови до п’ят. – Ти чудово це компенсував цією милою спідничкою. Чудово виглядає.

— Цей недостойний вигляд отримав схвальний відгук від моєї прекрасної Намі-сан, хіба може бути щось краще? – він закрутився навколо навігаторки, оглядаючи її зі всіх сторін. Перед очима застрибали зірки. – Але хіба можу я протистояти цій вроді. Намі-сан? Ти виглядаєш, як небесна німфа.

Навігаторка засміялась, назвавши свій образ звичайним купальником. Обміни компліментами перебив знайомий дзенькіть катан Зоро. За всім цим Санджі й забув, що Зоро мав надягти його одяг. Він знайшов найбільші костюм і сорочку, щоб цей монстр нічого не зіпсував (в тому числі, вечірку). На диво, звук катан надходив від Чопера, що йшов поруч з фехтувальником. Оленя́, в своїй людській формі, виглядало так схоже на Марімо, що сміливо могло його замінити. Зелене харамакі, чорні штани, навіть взуття – і те, належало Зоро. На правому стегні припасувалися три катани, на лівому плечі – чорна бандана. Оленя щиро посміхалося і розповідало щось, шкутильгаючому поруч, Зоро.

На обличчі Марімо була посмішка. Не та паскудна гримаса, що жила там повсякчас. Звичайно, тільки сліпий міг не помітити прихильності лайно-фехтувальника до їхнього маленького лікаря, але це все одно було дивно. Принаймні, для Санджі. Втім, єдине, що зараз вказувало, що перед ними саме Зоро – це три золоті сережки, які дзвінко співали від кульгання фехтувальника. Той, здавалося б, не знав куди діти руку, що завжди опиралася на руків’я мечів, тому намагався яскраво жестикулювати, розповідаючи щось Чоперу. Великий палець лівої руки зник в кишені чорних брюк, надавши позі розслабленості. Помаранчева сорочка в тонку вертикальну лінію огинала лінії тулуба й оголювала перев’язані груди і засмаглі ключиці. Засукані рукави оголювали поранену шкіру, що не була прикрита довгими смужками перев’язок. Санджі відчув феєрверки в голові і гостру потребу знайти Намі-сан чи Робін-чан.

До дідька, він відчував, що от-от вибухне від тиску. Аж ось фехтувальник звернув увагу на присутніх і його обличчя набуло звичайного виразу, варто було їхнім поглядам зіткнутися. Марімо підвів брови і окреслив поглядом Санджі та Луфі. Кухар вже збирав частинки обра́з, залежно від того, сподобається фехтувальнику те, що він бачив, чи ні. Але, натомість, він лише повернувся до розмови з Чопером, підправляючи буле руків’я як належить.

Якого, блять…

— Пану фехтувальнику так личать костюми, – втрутилась (якраз дуже вчасно) Робін-чан.

На ній красувалася червона жилетка і джинсові бриджі, що належали їх капітану. Луфі налетів на жінку, одягаючи їй на голову солом’яний капелюх.

— Тепер образ цілковито завершений! Ти виглядаєш, як справжній я!

— Не мели дурниць, бевзю! – Санджі відсунув зухвале обличчя. – Звичайно, Робін-чан виглядає прекрасно навіть в цих лахміттях. Але як ти смієш порівнювати нашу прекрасну квітку з… — Санджі зупинився на половині речення, коли в голові знову виник образ гнучких ніг у спідниці.

— Мені дуже приємно, що Ви так вишукано оцінюєте мою привабливість, пане кухарю. – Робін-чан протягнула йому хустинку.

Санджі без зайвих рухів зрозумів, що знову не зміг стриматись. Добре, що цього разу поруч була Робін-чан.

В правильному місці, в правильний час, подумав Санджі, позбуваючись слідів крові.

Решту часу вечірка проходила, на диво, гладко. Поведінка Луфі чудово балансувала з його привабливим тілом, що тримало Санджі в тонусі. Йому не довелося нікого уникати й він непогано відчував себе в цій короткій білій спідниці, що загрозливо хиталася від морського бризу, варто було лише підійти до перил. Не відбувалося нічого незвичайного й кухар відчував себе спокійно. Він все ще відчував дивне збудження по всьому тілу від незвичного одягу. Схоже, в цьому й була веселість тематичної вечірки з переодяганням.

Хлопець відійшов до поручнів, запалюючи цигарку. Було вже за половину ночі. Чопер вже давно спав у каюті, Френкі та Усоп – дрімали поруч з Бруком, який був, власне, в одязі Усопа. Скелет мелодійно наспівував незнайому ліричну мелодію, заколисуючи товаришів і пом’якшуючи атмосферу. Луфі пощастило весь цей час бути в компанії прекрасних жінок (не те, щоб Санджі теж так не пощастило, він тільки-но від них відійшов), а фехтувальник гасив н-ну пляшку саке неподалік від місця, де зупинився Санджі.

Кухар все ще був незадоволений реакцією (точніше, її відсутністю) Марімо. Він очікував хоча б чогось, хоча б насмішки (на комплімент у цього зеленоголового не назбиралося б моху в довбешці). І чи то впертість, чи то випитий за вечір алкоголь, відніс кухаря  до цього мовчазного ідіота.

— Ой, Марімо. Ти брудниш мій костюм.

Фехтувальник сидів, опершись на перила Санні. Підборіддя лежало на горлі пляшки, очі заплющені, ліва рука на зігнутому коліні. Згори було чудово видно те, що ховалося за застібнутими ґудзиками. Потреба в анестезії – єдина причина, чому Санджі дозволяв Марімо спустошувати запаси алкоголю.

Вії чоловіка затріпотіли, брови утворювали звичну борозну на переніссі. Невже він спав?

— Кучерявий? – Марімо підвів голову і неочікувано завмер. Схоже, не зміг впізнати його спросоння.

— Тільки ти можеш спати, поки нормальний народ веселиться. – Санджі переніс вагу з однієї ноги на іншу, видихаючи дим.

Округлені очі пильно спостерігали за кожним рухом кухаря, що трохи загальмувало їх. Санджі відчував себе незручно. Чи ніяково? Поки важко було сказати напевне, поки Марімо дивився на нього так.

— Може піднімеш свій зад з цієї брудної підлоги, поки ти в моєму одязі? – хлопець підвів брову, роблячи ще одну затяжку. Починало дратувати, що цей ідіот просто мовчить.

— Зараз не найкращий час для суперечки, кок. – нарешті відреагував той. – Не тоді, коли ти в цій супер короткій і милій спідничці. – він перевернув пляшку, потягуючи саке.

Санджі спостерігав за адамовим яблуком фехтувальника. Воно енергійно рухалося, поки той пив. Цівка напою ковзнула з куточка його рота по щелепі, оливковій шиї, прямо до ямки ключиць. Вкотре він відчув непереборне бажання знайти Намі-сан. Але вона була задалеко, він просто не встигне. Зараз всі побачать, як його дурний ніс кровоточить, бо Робін-чан була, як завжди, права. Цей довбень виглядає гаряче у вузьких штанях, з на половину розстібнутою сорочкою, засуканими рукавами і цим бісовим спокійним виразом обличчя.

Санджі повернувся обличчям до океану, спершись на перила. Всього хвилина. Йому потрібно декілька секунд. Нехай ідіот п’є своє ідіотське саке, не відволікаючись, поки ця ідіотська кровотеча не зупиниться.

— Ой, ти в порядку, кок?

Цьому придурку завжди вдавалось бачити Санджі в найзручніші моменти. Якщо Бог існує, то він не любив Санджі.

— Просто стулися.

Хлопець шморгав носом якомога тихіше, щоб затягнути неслухняні струмки назад. Він десь залишив хустинку, люб’язно надану Робін-чан. З губ кров довелося злизувати, що робити з рештою – поки не знав.

— Санджі! Зоро! – ззаду линув мелодійний голос Намі-сан. – Ми прибрали посуд і йдемо спати.

Кухар лише підняв руку з цигаркою в прощальному жесті. Схоже, Бог вирішив трохи зжалитись над Санджі. Він оперся ліктями на перила, прибираючи криваві залишки передпліччям. Вже можна було не хвилюватись, що хтось побачить. Якщо не враховувати мохоголового, який все ще сидів на відстані витягнутої руки. Очевидно, на відчуття такту можна було не розраховувати. Як же Санджі було до біса ніяково зараз. Варто щось сказати чи просто залишити цього п’яничку наодинці? Якби була гарантія, що він ніколи не підніме цієї теми, то Санджі з задоволенням зробив би останнє. Його все ще чекало переодягання для миття посуду, бо совість не давала залишити всю ту купу на ранок (він зовсім не розглядав можливість провести час подалі від Марімо).

Санджі відштовхнувся від поручнів і ледь не впав, коли чужа рука неочікувано схопила його за щиколотку. Довбень робив це достатню кількість разів, але не тоді, коли Санджі був майже голим (або, принаймні, відчував себе таким).

— Зовсім з глузду з’їхав? Хто так неочікувано хапає людей, коли вони ходять.

— Ти збирався піти.

— Саме це я збирався зробити, поки ти ледь не спровокував мій перехід в горизонтальну позицію, ідіот.

Хватка на щиколотці послабилась, але не зникла. Санджі починав хвилюватись від такого сильного тепла.

— Може досить вже?

Зоро не піднімав голови, що дало можливість кухарю дивитися на його перев’язані груди. Цей придурок завжди такий привабливий, чи тільки тоді, коли безбожно побитий?

Ніби почувши його думки, фехтувальник підвів вільну руку до грудей. Не дивно. Вони покинули Трилер Барк ледь три доби тому. Взагалі дивовижно, що він мав сили рухатися палубою чи випити ті декілька літрів алкоголю.

— Мені треба кликати Чопера?

У відповідь була лише тиша.

— Якщо тобі потрібна допомога, то мовчати – останнє, що ти маєш робити. Я вже впевнився, що ти волієш вирішувати всі проблеми на самоті, але зараз не час грати відчайдушного героя, ідіот.

Санджі все ще відчував себе незаправленим салатом: змішаним без почуттів, смаку і пояснень. А ще, приниженим. Бік досі відчував руків’я, яке зіштовхнуло його вниз. Він зібрав для цього всі свої сили й втратив свідомість, варто було отримати ще одну дрібку болю.

А ось Марімо. Стояв у круговині власної крові, як бісів герой. Ще й ці його руки, складені на грудях, хитка, але сповнена гордості, стійка… Придурок має довести Санджі до божевілля.

Рука фехтувальника розтиснулась одночасно з тією, що відійшла від грудної клітини і схопила пляшку. Морський легіт оповив вразливу щиколотку Санджі, відганяючи залишки тепла. Чоловік піднявся, не звертаючи увагу на кухаря.

— Ой, в чому твоя проблема, придурок Марімо?

Нерви Санджі вже не витримували. Він не ставив запитань, не набридав і не розводив балачок з глибокої поваги до цього шматка моху, але не заслуговував на діалог?

— Я зараз не в найкращому стані для вирішення твоїх проблем, кучерявий.

…

Очікувано, що Зоро просто пішов. І що Санджі провів всю ніч за миттям посуду, подрімавши ледь сорок хвилин на дивані кухні. Як і те, що Луфі з’їв на сніданок більше, ніж мало б поміститися в шлунок звичайної людини.

Зовсім неочікувано було готувати сніданок, перебуваючи так глибоко в думках, щоб забути про ласощі для коханих жінок. Звичайно, він потім виправився і приніс фруктові десерти безпосередньо на палубу.

А вся справа була в тому, що варто було Санджі зранку побачити їхнього капітана, як події вчорашнього вечора знову нагромадились у втомленому мозку кухаря.  Тож він уважно розглядав всіх присутніх на Санні, намагаючись порівняти що змінилося (а щось-таки було).

Було щось особливе в лінивій і розслабленій позі Луфі на голові Санні. Його кінцівки тепер виглядали не просто, як культяпки. Тепер він міг чітко розгледіти лінії вузлуватих м’язів, тонкі силуети пальців, зелені вени вгору від зап’ястків. Щоб відділити думки від вражень про вчорашній вечір, кухар почав розглядати Усопа. Справедливо було відмітити, що хлопець значно змінився з їхньої першої зустрічі. Навіть його постава, з яскраво вираженими лопатками під засмаглою шкірою видавала в ньому гордого пірата. На диво, його руки було розглядати дуже приємно. Рожеві відтінки долонь, поплямовані дивного роду мастилом і сухими мозолями, а також акуратно стрижені нігті. Санджі відмітив, що хлопець приділяв цьому достатню увагу, на відміну від решти хлопців.

Очі Санджі зупинилися на руках фехтувальника. Той якраз піднімав залізо, вага якого могла суперничати з самим Санні. Коли загадкове число кілограмів опускалося вниз, Санджі міг заприсягнутися, що цього разу воно відірве Марімо бісову руку по саму шию. Але воно майже одразу знову розрізало повітря, піднімаючись вгору. Не дивно, що вздовж всього тіла, представленого зацікавленим очам, виднілися шрами і порізи. Бог зна, скільки залишалося прихованого за бинтами. І як Чопер дозволив (та чи дозволив взагалі) повернутися до таких інтенсивних тренувань.

Санджі почав зауважувати звичну красу не тільки в жінках, а й у чоловіках? Марімо був чудовим піддослідним, щоб підтвердити чи спростувати це. Кухар запалив цигарку й сперся спиною до дверей кухні. Далі його чекала інвентаризація, яку довелося посунути ще зі вчора, тому він не збирався витрачати на це часу більше, ніж на викурювання однієї сигарети.

Що ж було красивого в Зоро? Широка спина по якій стікали струмки поту чи міцна шия, де вони брали свій початок? Солідна постава і м’язисті руки, рельєфи яких змінювались щосекундно? Погляд Санджі піднявся до обличчя уже з іншою метою. Очі швидко оглянули прямий кордон вилиць, паралельний носу з трохи задертим кінчиком. Його обличчя утворене ідеальними кутами і трикутниками змусило Санджі забути про сигарету і зосередитись на пошуку недоліків. Цікаво, чи в цього придурка душа така ж сіра, як і очі. Переливчастий звук сережок сповістив про різкий рух головою і їхні погляди зустрілися. Тонкі лінії брів сформували знайому борозну. От обов’язково цьому ідіоту дивитися так лише на Санджі?

Відступати було пізно. Кухар тримав погляд, навіть не згадуючи про зотлілу сигарету. Дивно, але фехтувальник повернувся до своїх справ з такою ж легкістю, як і відірвався від них. Натомість Санджі почервонів від злості та збентеження (але більше від злості, звичайно).

— Бісова. Зелена. Креветка. – Санджі втиснув недопалок в одну із попільничок, що розподілялись по всьому кораблю.

…

Санджі примостився на лавці воронячого гнізда. Сьогодні була його черга виглядати острови й кораблі. Він завбачливо взяв із собою плед. Намі-сан під час вечері промовилась про похолодання. Він не міг спати вже декілька днів і думав стати на чергування ще вчора, але Робін-чан люб’язно відправила його спати. Вороняче гніздо здавалося чудовим місцем для усамітнення… здавалося, до того, як гантелі Марімо не нагадали про його майже повну присутність тут.

— Навіть тут ти. – хлопець застогнав, впершись чолом в зігнуті коліна.

Реальною проблемою Санджі була неможливість виявити недоліки в Зоро. Навіть його характер здавався не таким лайновим, як на перший погляд. Його все ще бісила віслюча впертість, але те, як вона плавно формувала наполегливість цього ідіота – це було нестерпно. Лише недостойне відношення до жінок приземляло образ Марімо в його очах і робило тим, що він звик в ньому бачити.

Це змушувало його майже скиглити від безсилля. По вухах піднялося тепло, варто було згадати сьогоднішній сніданок. Чопер з самого ранку постарався і дозволив Зоро зняти бинти. Побачивши цілого, пошрамованого, але до біса прекрасно складеного фехтувальника, з губ кухаря злетіло лише одне слово. Гаряче.

Санджі був щиро радий, що якраз пропонував Робін-чан її улюблену каву, інакше б справа могла набрати небачених обертів. І байдуже, що він не міг відірвати погляду від пресу придурка. Бог має вибачитися перед усім світом, що витесав цього атланта, проте наповнив його голову мохом.

— Блять.

Це було чи не єдине, що міг сказати Санджі, коли перебував наодинці з думками. Зараз він був достатньо емоційно скомпрометованим, щоб опуститися до обожнювання тіла Зоро. Але від хтивих думок його відволік сторонній звук. Хтось мав на меті приєднатися до нього, і най би це була тендітна Намі-сан, що відчула скрутне становище хлопця.

— Кок?

Блять. Чому саме він?

— Твій топографічний кретинізм так розрісся, що почав впливати на біологічний годинник?

Він чув наближення Марімо, але не піднімав голови. Якщо він побачить цього придурка під місячним світлом, то дії тіла вийдуть за межі компетенція здорового глузду.

— У мене є прохання до тебе, – невпевнено почав Зоро, чим змусив Санджі підвести ошелешений погляд. – але обіцяй вислухати. Для початку.

— Викладай. – Санджі. Мовчи. Менше. Слів.

Профіль Зоро виглядав ще дивовижніше, ніж він міг уявити. Тонка лінія блідих губ зруйнувалася під тиском язика. Новоприбула волога іскріла під місячним сяйвом. Санджі міг поклястися, що Марімо світиться якимось священним світлом.

— Ти можеш…

Зоро зупинився, невпевнено відірвавши погляд. Адамове яблуко на його шиї декілька разів сіпнулося, і Санджі вже готовий був сказати так на все. Пізня вечеря? Найдорожче саке, яке він ховає за стопкою столового приладдя? Чорт забирай, Санджі був готовий стати металевим стрижнем і тримати важелезні диски, щоб Зоро використовував його як штангу.

— А. – Зоро звів брови разом. – У тебе кров.

За тиждень це траплялося стільки разів, що Санджі не здивується, якщо його думки насправді вплив великої крововтрати.  Але він нічого не робив, а лише продовжував дивитися в сталеві очі фехтувальника. Тепла капля впала на праве коліно кухаря. У Санджі не було ні моральних, ні фізичних сил зупиняти це.

— Це через мене? – глибокий голос фехтувальника понизився до небезпечного тону.

Санджі лише слабо кивнув, шморгаючи носом. Сором. Який же блядський сором. Хлопець підніс праву руку до обличчя, зберігаючи залишки своєї гідності. Але його зупинила загрубіла шкіра знайомих рук. Між губами і носом майнуло щось вологе і гаряче. Санджі намагався осмислити те, що тільки-но сталося.

— Ти… – не наважувався озвучити він. – лизнув мене?

— Я сприйняв це як так.

— Ти прийшов, бо хотів лизнути мене?

— Що? – небезпечно наближене обличчя віддалилося, віддаючись збентеженню. – Ні! Тобто так. Якщо подумати, то так, але не в такий спосіб…

— Чи хочу я знати про який спосіб ти думаєш? І я досі збентежений, що ти без роздумів злизав чиюсь кров. Знаєш, це взагалі-то небезпечно.

— Я прийшов сюди, – перебив потік слів фехтувальник. – бо хотів торкнутися тебе.

— Технічно, ти це зробив.

Санджі відхилився назад, коли Зоро трохи посунувся назустріч йому.

— Кучерявий, – чоловік поклав долоні на все ще зігнуті коліна Санджі. – я питаю в тебе дозволу на поцілунок і ти можеш відмовити мені.

Між ними наростало мовчання, що тривало близько десяти секунд.

— Чому частина про відмову звучала, як бісова рекомендація?

— Блять. – Зоро притулив чоло до колін кухаря. – Тому що я підбирав правильні слова декілька днів і не сподівався, що ти зустрінеш мене з цим.– він вказав на ніс хлопця.

— Ти декілька днів не міг мене попросити про поцілунок?

Думка про це так сильно нагріла груди Санджі, що він не міг зупинити цей рій слів, що дістав навіть його самого. Він нервував так сильно, що намагався відтягнути цей момент. Але знаючи темперамент мохоголового все могло закінчитися словом «забудь» і зникаючою в тіні спиною.

— Взагалі-то я збирався торкнутися тебе по-іншому, але думав ми досягнемо цього в процесі поцілунку. Знаєш, я обирав оптимальний варіант.

— Знаєш, це настільки дивний діалог, що я не в змозі уявити хоч одну пристойну ситуацію, де він був би доречний. Тому я збираюся прийняти твою пропозицію і врівноважити нас, як партнерів в досить інтимному становищі.

Зоро дивився на нього деякий час, навіть не кліпаючи.

— Це, бляха, так?

Санджі роз’єднав коліна, опускаючи ноги на підлогу. Він поспішно, проте обережно, торкнувся шиї Зоро руками, піднімаючи щелепу великими пальцями, для зручнішого кута. Швидкий поцілунок закінчився з вологим звуком.

— Я забув, що мох заважає тобі нормально думати. Так. Це так.

Фехтувальник обхопив його ноги під колінами, притягаючи ближче. Спочатку різко, а потім – поступово. Як і поцілунок, який вони ділили на двох. Санджі подумав, що жар язика Зоро міг позмагатися з самим пеклом. При дотику до його язика, власний перетворювався на заморожений сік під палючим сонці. Руки чоловіка рухалися вгору, по стегнах Санджі, залишаючи колючі сліди. Тіло вимагало дотику. Його пах майже впритул торкався тулуба фехтувальника, а сам він мусив проявляти щораз більшу гнучкість.

Санджі зрозумів, що хоч Марімо і був тим, хто стоїть на колінах, але він безперечно лідирував. З одного боку, це збуджувало, але з іншого – він мав показати свій характер, як робив це повсякчас. Кухар провів язиком по піднебінню супротивника і притиснувся ближче, поглинаючи тремтячий стогін, який той мав на меті приховати. Фехтувальник першим розірвав поцілунок, що змусило Санджі почуватися переможцем в цій битві.

— Ти маєш це зняти. – пальці зім’яли тканину брюк.

Зоро підвівся, звільняючи груди від білої сорочки й набридливого харамакі.

— Не вказуй мені, що робити, Марімо. – Санджі довелося піднятись, щоб розстібнути ремінь.

— Я зняв верх, ти – низ. Хіба не ти говорив про рівновагу?

Не встиг Санджі обуритись, а його штани – сповзти, як Зоро наблизився, з’єднуючи їхні стегна. Обидва обмінялися стогонами в нетерплячому поцілунку.

Санджі відвів тулуб, звільняючи місце для руки. Права без сорому стискала сідницю в абсолютно непотрібних (з огляду на їхнє становище) чорних штанах. Лівою він взявся досліджувати прес, який тривалий час ховався за білими лікарняними смугами. Шкіра під пальцями затремтіла.

— Боляче? – Санджі згадав, як фехтувальник тримався за груди тієї ночі.

— Навряд чи це правильне слово.

Кухар розсмакував вібрацію, що піднялася по його руці, від глибокого голосу. Він відчув тиск на литках, які впиралися в лавку. Схоже, Зоро мав на меті штовхнути його туди. Санджі потягнув їх вниз, на що отримав схвальний звук, що нагадував муркотіння. Не міг не посміхнутися, збудження затьмарило йому голову.

Зоро з вдоволеним виглядом розвів ноги Санджі, невагомо торкався стегон краєчком губ і носа.

— Що ти робиш?

— Торкаюся. – від дихання на шкірі залишився теплий слід.

Санджі заплющив очі. На стегна сипались ефірні поцілунки, що нагадували слід від сонця на заплющених повіках. Яскраві цятки теплої вологи місцями перетворювались на терпкі укуси. Шершаві руки терли ніжні литки, циркулюючи задоволенням. Жадібні прицмокування і хрипке дихання внизу, змусили Санджі стиснути почервонілу губу між зубів.

— Зоро, – не зміг стримати він себе, коли гарячий язик ковзнув по шраму прямо на підколінних сухожиллях. – Як ти…

Коли він отримав цей шрам, то серйозно хвилювався, що пошкодив щось небезпечно важливе. Хоч і невеличкий поріз, але глибокий і болючий. Як він тільки примудрився знайти його в цілковитій темряві?

— Декілька ночей не міг нормально спати через цей рубець. – Зоро притиснувся щокою до правого коліна, внормовуючи дихання. – Такий же білий, як та мила коротка спідничка. – на обличчі розповзлась лінива крива усмішка.

У Санджі з’явилося непереборне бажання розчавити його голову, як стиглий кавун (і він міг). Натомість хлопець закинув ліву ногу на плече фехтувальника, оголюючи шрам.

— Це все, що ти встиг розгледіти?

Долоня Зоро кружляла навколо коліна, рот спрагло притулився до чутливої ділянки шкіри.

— Я встиг оцінити всі переваги позиції знизу.

 

 

 

Додатково додам: усі ж знають, яка в Луфі скажено ТОЧНА інтуїція. Я сказала те, що сказала ( •̀ .̫ •́ )✧