Розділ 1

На небі не було ні одної хмаринки. Ясно світило сонце, пташки щебетали, перестрибуючи з гілки на гілку в парку Йокогама. Але цю ідилію перервало четверо молодих людей, що йшли втомленою ходою. Чим і виділялися від решти людей в парку, що випромінювали радість й спокій.

— Нам всім потрібно написати звіт про завершену роботу! — сказав суворо чоловік з волоссям кольору охри, крізь окуляри дивлячись на високого шатена в плащі. Той у відповідь лише скорчив гримасу. В них з легкістю можна було впізнати двох напарників з Озброєного Детективного Агентства, Кунікіду Доппо і Дадзая Осаму. 

Інші двоє лише важко видихнули, коротко стрижений блондин середнього зросту Ацуші Накадзіма й рудоволосий с зачіскою їжачка Танідзакі Дзюнітіро.

Вони теж поглянули на Дадзая з недовірою і легкою злістю, оскільки Осаму завжди вдавалося втекти від написання звіту. 

— Я не приймаю ніяких відмовок, чортовий Дадзаю. — додав Кунікіда, побачивши як вищеназваний збирається щось говорити. 

— Так я й… — таки почав був Дадзай, коли сталось те, що шокувало всіх.

До нього підбіг хлопчик років семи з криком:

— Тату, ось ти де! — й обійняв його за ноги своїми маленькими ручками. Вся четвірка збентежено дивилася на дитину, що все сильніше притискалася до Дадзая, в той час, як сам детектив перебував в глибокому шоці від того, що відбувалося. 

— Кхе… я перепрошую, але я що, сплю на ходу? — промовив Ацуші, дивлячись на дитину. Це привело інших до тями. Дадзай поклав руку на голову хлопчика та потріпав його чорняве волосся, присівши навпочіпки. 

— Ти напевно пом…

— Тату, я не Алексі, зі мною такі жарти не проходять. — перервав Дадзая хлопчик, й повернувся до Кунікіди. — Хрещений, гарний прикид, але без чуба тобі краще. 

   Від цього сам Кунікіда аж закляк, не в силах вимовити ні слова. 

— Ти сказав “хрещений”? — шоковано перепитав Танідзакі. 

— Так, дядьку Танідзакі, що тут дивного? 

— А скажи-но, хто твої батьки? — запитав Дадзай серйозним тоном, дивлячись на малого з цікавістю. 

— Осаму Дадзай, день народження 19 червня… 

— Тату… — ще один хлопчик, приблизно того ж віку, кинувся до Дадзая на шию з обіймами. Тільки на відміну від першого цей був рудоволосий, в той час, як перший кинувся в бік з криком: 

— Татусю. — глянувши туди, всі побачили Чую Накахару, мафіозі, що з шоком дивився на дитину, що його обіймає. 

Так само, як і Дадзай, що хотів відповісти на обійми, він незграбно поклав руки на хлопчика і поглянув туди, куди побіг інший. Побачивши свого колишнього напарника, він оглянув його та дитину, а після повернувся до хлопчика, який відпустив його з обіймів. 

— Дадзай Осаму, якщо це твій план здихатись від роботи… 

— Хрещений, коли ти встиг відростити чубчик? — запитав рудоволосий хлопчик, з цікавістю дивлячись на Кунікуду, що уже не знав, що й говорити, і замовк на півслові. — О, хрещений, а чому у тебе такий вираз обличчя? — промовив він тепер вже до Ацуші. Той дивився на малих з непорозумінням і витріщеними, як 50 копійок, очима. 

— Тату, а що ви взагалі тут робите? — запитав чорнявий хлопчик з синіми очима, продовжуючи обіймати Чую, що дивився на дітей з шоком. — Ми ж мали йти в цирк сьогодні. 

— Цирк? — перепитав Чуя не своїм голосом, оскільки думав що це все і є цирк за постановкою Дадзая Осами.

— Так. — сказали дітлахи хором, після чого оглянули всіх п’ятьох молодих чоловіків, які відверто кажучи не розуміли, що відбувається, й що робити з дітьми. — НУ ВИ Ж ОБІЦЯЛИ, ЩО СЬОГОДНІ МИ ПІДЕМО В ЦИРК, БЕЗ ВІДМОВОК І ПЕРЕНОСОК. — діти навіть сльози пустили, і люди навколо глянули на них з непорозумінням і жалістю. 

— Добре, добре буде вам цирк тільки не плачте. — сказав Чуя одразу, щоб діти не кричали. 

*** 

Всі семеро пішли в цирк, купили білети й купили попкорн і солодку вату.

— Татусю, ти що забув? Я люблю з шоколадом. — промовив Алекто до Чуї, на що той посміхнувся і відповів.

— Ні, не забув подумав може ти хочеш спробувати щось інше для різноманітності. — й купив попкорн з ватою і віддав чорнявому хлопчику. 

— Так-так, Накахара, чи то мені здається, чи ти можеш нам пояснити що це за діти? — запитав Кунікіда злісним тоном, дивлячись вищеназваному прямо в очі. Дітлахи побігли розглядати цирковий майданчик. По дорозі сюди вони перекинулися кількома словами й то стримано, й тільки на тему відвідин цирку з малечею, які всю дорогу тримали свої “батьків” за руки. Імена дітей вони дізналися через їх суперечки. 

Як виявилось, вони сьогодні після обіду відправились з батьками в цирк, пішли через парк й загубились. 

— Та що ти говориш? По-моєму, це питання треба поставити отому зліва від тебе це він тут майстер всяких фокусів. Де ти тільки дітей таких знайшов…

— договорити Чуї не дав Алекс, що підбіг до Дадзая й віддав тому верхній одяг, після знову побіг до Алекто, що стояв біля клоуна, що пускав мильні бульбашки. 

— Я й не знав, Чуя що ти такої високої про мене думки, але якщо й так це не моїх рук справа. — поглянувши на нього, Дадзай продовжив. — Яка мені від цього користь? 

— В цирк ти швидше підеш ніж звіт писати! — промовив Кунікіда, злісно дивлячись на Дадзая й Чую. 

— Вони близнюки, так? — запитав Ацуші, що слідкував за малими, поки решта сперечалася. 

— Схоже на те. — промовив Дадзай та прослідкував за поглядом тигра.

— Їм обом приблизно по 8 років, є ймовірність що це таки справді ваші діт…

— Ти що м’яса об’ївся, чи головою вдарився? Щоб у мене бул…

— Татусю, я хочу води. — промовив рудоволосий хлопчик, підбігши до компанії, та не дав договорити Чуї, що перервав Ацуші. Той лише посміхнувся і протягнув дитині пляшку з водою, що купив раніше. 

 — Дякую. — сказав малий, напившись, і побіг до Алекто, який стояв біля арени зі слонами. 

— Ми ще не сліпі, й не такі бовдури щоб не побачити в цих дітях схожість на вас. — промовив Кунікіда твердо, дивлячись на колишній дует подвійної темряви. 

— Яку ще схожість? — запитали Чуя й Дадзай разом, обмінявшись злісними поглядами. Кунікіда стиснув губи в тонку риску.

— Ну, Алекто має такий же колір очей, як у Накахари, а вираз обличчя, як в Дадзая, коли думає. А в Алексі колір очей, як у Дадзая й той самий погляд. — промовив Ацуші.

— В обох розріз очей, вилиці й ніс схожі до Чуї. Форма губ, підборіддя, та й погляд до Дадзая. — доповнив Танідзакі. 

— Це ще нічого не говорить. — сказав Чуя злісно.

— Сумніваюсь що всі восьмирічні діти знають, коли у Дадзая день народження. — промовив Кунікіда злісно. 

— На мою думку це ще одна підказка того що все це справа рук цієї вішалки для бинтів. — промовив Чуя твердо. 

— А чого ми всі гадаємо, нумо запитаймо у них. — промовив Дадзай, дивлячись об’єкт їх розмови, що сиділи верхи на поні. Вони сміялись й махали їм. Дадзай зробив те ж саме. 

Залишок дня всі провели в цирку, дивлячись як дітлахи розважаються. 

Танідзакі й Ацуші теж пройшлися паркому з наміром трохи відпочити. Раз тут така справа. 

Дадзай та Чуя були біля хлопчиків, які хотіли побувати всюди і задавали багато різних питань. 

Кунікіда Деппо робив помітки у своєму блокноті, наглядаючи за “молодими батьками і їх чадом”. Спостерігаючи, він все більше переконувався, що все розуміє вірно. Ці двоє, Алексі й Алекто — діти Дадзая Осаму та Чуї Накахари. Але як? І чому про них стало відомо лише зараз? Це питання, на які він хоче отримати відповідь. 

Така нагода випала, коли всі після цирку пішли в кафе. Малишня, не дивлячись в меню, одразу сказали, що хочуть, й ніхто не хотів їм відмовляти, побоюючись крику і сліз. 

Коли дітям принесли їх замовлення, і вони почали їсти, Кунікіда вирішив почати “допит”.

— Можете мені нагадати, коли у вас день народження? — отримавши два шоковані погляди від хлопчиків, він додав. — Я головою вдарився сьогодні й забув, так нагадаєте чи…

— Воно й видно. — сказав Алексі. Дадзай посмішив сховати свою посмішку в чашці чаю, тому що впізнав цей тон. Чуя ж лише поглянув на Алекто, який, користуючись зосередженістю брата на Кунікіді, “крав” у того з тарілки їжу. 

— 5 липня 2016 року. — всі схрестили погляди на дітях, що почали сперечатись за їжу. 

— Пробач, але ти сказав 2016 ? — перепитав Ацуші. 

— Так хрещений, все правильно. Чого у тебе такий вигляд, ніби ти знову по…

— Він разом з Кунікідую сьогодні на роботі по голові отримали, не звертайте уваги. — перервав Дадзай Алекто. — Ви ще не обрали десерт. — Малеча зосередилися на вечері й суперечках між собою. Коли вони пішли до фонтану, то Кунікіда напав на Дадзая із запитанням:

— Чому ти не даєш мені…?

— Вони з майбутнього, і я сумніваюсь, що отримав відповіді на свої питання. Твоє життя буде таким, як і раніше. Тим паче, знаючи майбутнє, ти можеш змінити його. — відповів Дадзай твердим голосом. 

— Кхе… це принаймні пояснює їх деякі оговірки. — промовив Танідзакі спокійно, та оглянув всіх присутніх. — Але що з ними робити? Вони ж не залишаться тут назавжди? — після цього всі поглянули на дітей, що бігали навколо фонтану.

— Можливо це чиясь здібність? — промовив Ацуші. 

— Можливо, але тоді треба якось відправити їх у свій час. — промовив Кунікіда серйозно. 

Хлопчики повернулися до столу, але не на свої місця, а на руки до своїх батьків.

— Здається комусь час спати. — сказав мафіозі якось розгублено, дивлячись на Алекто, що сховав обличчя в його плечі. Алексі зробив майже так саме, тільки з Дадзаєм. Якому теж було ніяково від цього, але він незграбно пригорнув дитину до себе.

— І мене одного цікавить питання, хто народив вам цих дітей? — запитав Танідзакі, дивлячись на “батьків і їх дітей”, але всі відповіли йому неоднозначними поглядами. 

— Так, давай пішли уже, а то хтось від втоми уже верзе чортзна-що. — сказав Чуя, спокійно ставлячи дитину на ноги. 

— Ми уже йдемо додому? — Дадзай глянув на малешню, і на решту, що з цікавістю дивились на колишніх напарників “подвійної темряви”.

— Ах, так точно, а де ви живете? А то я щось все забув. — промовив Кунікіда і відкрив свій блокнот. 

— На краю міста, будинок під номером 15 на вулиці Сверт-Кай. 

Дорослі переглянулись, оскільки на цей момент Дадзай не живе за вказаною адресою. Всі поглянули на Чую, що поправляв на дитині одяг. 

— Думаю сьогодні нам доведеться залишитись в місті.  Ми знімемо номер в готелі, а то ваші хрещені добряче сьогодні приклались головою, і не зможуть гарно нас прийняти у своєму домі. — промовив Чуя впевнено. Якби дорослі, як і малі не знали, як насправді обстоять справи, то повірили б йому. 

— Оу, круто. — сказали хлопчики разом. 

***

Добравшись до готелю на таксі, Дадзай та Чуя заселись з малешнею в номер з дитячими ліжками. Вкласти дітей не склало особливих труднощів, оскільки після цирку вони добре втомились.

— Чи то мені здається, Чуя, чи то ти маєш досвід у вихованні дітей такого віку. — промовив Дадзай, закривши двері в кімнату до хлопчиків. Зараз вони були в вітальні їхнього люксового номера в готелі. 

— Яке це для тебе має значення? — запитав рудик роздратовано. — Краще подумай як повернути їх назад. — сказав це Чуя, дістав з холодильника зверху пляшку спиртного і налив в собі в келих. 

— Знаєш, зараз я думаю, що ти знав про них уже декілька днів і…

— Будь це так, думаю, що обійшовся ще стільки ж без тебе. — сказав це мафіозі, осушив келих до дня, поставив його й пішов в кімнату зліва. 

— Але ти не можеш більше заперечувати той факт, що це твої діти. 

— Так не можу, як і ти Осаму. — Чуя зник за дверима кімнати. А Дадзай пішов до бару і налив собі випити. 

Цей день сильно похитнув звичний порядок та плани на майбутнє обох напарників подвійної темряви. 

***

Наступний день для кожного почався по-різному, для когось зовсім незвично. 

Такою людиною був Чуя Накахара, який прокинувся від того, що його будили діти з криком:

— Татусю, вставай. 

— Татусю, ти що захворів? 

Відкрив очі й зосередився на обличчях двох хлопчиків. Алекто сидів просто на Чуї, а Алексі — зліва від нього на ліжку. Обоє дивились на Чую стурбованим поглядом.

— Ні, зі мною все добре. Чого ви рішили що я захворів?

— Ти ж ніколи не спиш так довго, і ми ледве тебе розбудили. — сказав Алекто занепокоєно. 

— Я просто вчора втомився на роботі. — сказав Чуя й сів на ліжку. 

— Ваш сніданок уже принесли, ідіть їсти поки тепле. — промовив Дадзай, що стояв у дверях кімнати, спершись плечем на лівий бік дверей. 

— А ви що не будете з нами снідати? — запитав Алексі з непорозумінням, переводячи погляд з одного чоловіка на іншого. 

— Звісно будемо. — відповів Дадзай з натягнутою посмішкою, через півхвилини. — Правда ж, Чуя?

— Так, правда. — відповів мафіозі, дивлячись на малих з посмішкою. 

Через хвилину всі четверо сиділи в вітальні за столом і снідали. Всю цю майже щасливу сімейну ідилію перервав дзвінок мобільного телефону Накахари. Той відповів одразу, поки решта закінчували сніданок.  Дадзай, же не довго думаючи, відправив малих в ванну. 

— У мене є справи, я відійду на декілька годин. — промовив Чуя до Дадзая і встав із-за столу.

— Я теж йду на роботу. Візьму дітей з собою, так буде безпечніше. — промовив Дадзай в спину мафіозі. 

— Гаразд. — відповів той і пішов у свою кімнату. 

Дітлахи прийшли в вітальню і, побачивши там лише одного зі своїх батьків, вирішили запитати: 

— Ви з татусем посварились? — запитав Алексі із сумним виразом обличчя, сівши зліва від Дадзая на дивані. Алекто сів праворуч, й з очікуванням дивився на Осаму.

— Ні, у нас все добре. Чому ти запитав? — промовив детектив, і поправив у Алексі комір сорочки, так же повторив це з Алекто. 

— Ви майже не говорили один з одним сьогодні за сніданком. І вчора сиділи, й у вас на руках немає кілець. — на останній аргумент Дадзай не знав, що вже і говорити. 

— Так, я іду на роботу. — поява Чуї була для Осами порятунком, й він видихнув з полегшенням. 

— Ти сьогодні до сьомої чи до дев’ятої татусю? — запитав Алекто, перемикнувшись повністю на Накахару, який був здивований запитанням. 

— Поки що точно не знаю. — відповів той, дивлячись як хлопчики встають та йдуть до нього. Рудик присів навпочіпки, й ті разом обійняли його. 

— Ти ж прийдеш до того як ми ляжемо спати?

— Так… звісно. — відповів мафіозі розгублено. 

— Обіцяєш? — уточнив Алексі. 

— Обіцяю. — відповів Накахара і поглянув на Дадзая, що сидів на дивані й спокійно спостерігав за тим як його колишнього напарника проводять на роботу діти, “їх діти”.

Малешня відпустили його, й мафіозі пішов з номеру. 

— Ви таки посварилися. — промовив Алекто впевнено. Від цього Дадзай лише напружився і промовив:

— У нас все добре, тобі просто примарилось. 

— Те, що ти не поцілував татуся на прощання й не побажав гарного дня, теж примарилось тату? — запитав Алексі сумно. Тут Дадзай і зрозумів, що попав в глухий кут, але його врятував дзвінок телефону, де на дисплеї з’явилося “Кунікіда”. 

— Я скоро буду. — відповів Осаму раніше, чим на протилежному кінці, хтось встиг і слово промовити й завершив дзвінок. — Так, давайте збирайтесь, ми підемо до мене на роботу. 

— Няня Міліса сьогодні не прийде? — запитав Алексі з цікавістю. 

— Ні, не прийде. 

Через двадцять хвилин Дадзай разом з хлопчиками прийшов в агенцію. Малеча одразу побігла до хрещених, що не дуже сміливо відповіли на їх привітання. Дадзай тим часом пройшов на своє місце, зняв плащ, й почав ритись в ящиках свого столу. 

— Тітко Кіко, ти теж, як хрещений, вирішила змінити стиль? — Ацуші, Танідзакі й Кунікіда лише переглянулись, для решти то був шок. Дадзай лише поглянув на дітей й Кіко і повернувся до перерваної справи. 

— Так, а ви сьогодні що будете… з нами? — пауза в кінці була не дуже значною, але все ж таки була.

— Так, тато сказав що няня Міліса не прийде, тому ми сьогодні будем з ним на роботі. — відповів Алексі спокійно. Алекто був біля Кунікіди й дивився на екран його комп’ютера. 

Тут в приміщення зайшов Рампо з пакетиком солодкого в руках.

— Доброго ранку… — це єдине, що він промовив, після оцінюючи оглянув хлопчиків. 

— Привіт, хрещений. — ось тут Дадзай завмер і оглянув Кунікіду, Ацуші й Рампо. 

— Кхе… Дадзай, а чому ти не попередив, що прийдеш з дітьми? — запитав Рампо й поглянув на Дадзая ображеним поглядом. Колишній мафіозі радів, що Рампо, використовуючи свою здібність, веде себе так як знають діти,І вони не помітять нестиковки, як у випадку з Ацуші, Кунікідою й Танідзакі. Тому він поспішив відповісти:

— Міліса тільки сьогодні зранку повідомила, що не прийде, і я вирішив взяти їх з собою, а то знайти няню не так просто.

— Ага, особливо для моїх хрещеників. Кому цукерочку? — дітлахи жваво побігли до детектива, а Дадзай не зводив з них очей. 

 Рампо пригощав дітей, Дадзай спостерігав за цим, в той час, як решта спостерігали за ним та малими. Всі бачили схожість хлопчиків на Дадзая, що проявляється не тільки зовнішності, але й в поведінці. 

Так їх і заскочив зненацька президент агентства Фукічі Факузава. Зайшовши, він оглянув усіх, але його погляд зупинився на малечі, що теж помітили, що хтось прийшов.

— Доброго дня, пане президент. — сказали малі хором, а Дадзай встав з місця. 

— Доброго дня, джентльмени. — промовив до них президент і посміхнувся, але в очах була суворість. Він перевів погляд на Осаму. — Дадзаю, зайди до мене, я маю для тебе нову справу. — промовив він й розвернувся і пішов до себе в кабінет.

— Так, не вередуйте тут без мене, гаразд?

— Так, тату. — промовили вони хором. Осаму посміхнувся з цього і, проходячи повз, потріпав їх по волоссю. 

Зайшов в кабінет президента Дадзай з серйозним виразом обличчя. 

— Дадзаю, що то за діти? 

— Вони стверджують, що мої й Чуї Накахари. — Факузава повернувся до свого робітника з цікавістю в очах. 

— Стверджують?

— У мене є підстави вважати, що вони з майбутнього. 

На декілька хвилин в кабінеті запанувала тиша.

— Ось воно як? Але Дадзаю, якщо так, їм тут не місце, вони мають повернутися у свій час. 

— Так, пане президенте, я спробую з’ясувати як це можливо зробити.

— Гаразд, йди. — Дадзай поклонився і повернувся до дверей, коли Факузава додав: — Поки не з’ясуєш всі обставини, не прив’язуйся до них. Вони ще не твої сини. — Дадзай замер, але нічого не відповів на це й вийшов з кабінету. 

Дадзай взявся за справу й почав вивчати все, що відомо про переміщення в часі. Кунікіда і Танідзакі допомагали йому в цьому. Кіко, Ацуші й Рампо займались хлопчиками. 

В обід всі пішли в кафе, на першому поверсі будівлі. Сіли за стіл біля вікна, хлопчики по обидві сторони від свого батька. 

— Тату, ти не будеш дзвонити татусеві, як зазвичай? — запитав Алекто, за столом запанувала тиша, а Алексі поглянув на Дадзая також, як і його брат, з цікавістю. На що Осаму лише посміхнувся і відповів:

— Я забув телефон в офісі, подзвоню, коли повернемось.  

Діти повернулися до обіду, а дорослі завели розмову ні про що, аби не мовчати. 

Піднявшись нагору, малешня нагадали про дзвінок, й Дадзай, зрозумівши, що відмовити йому не вийде, потягнувся до свого телефону. 

— Ой, він розрядився. Кунікіда, дай свій мобільний, будь ласка, на декілька хвилин.

Пан “Ідеальність” без питань простягнув телефон Дадзаю, той швидко набрав номер й натиснув виклик, й заговорив до Алексі. 

— Нумо зробімо татусеві сюрприз, ось тримай. — якщо хлопчик й хотів щось сказати, то відповідь на другому кінці телефону не дала йому це зробити:

— Алло.

— Привіт, татусю. — одразу підійшов і Алекто, а Дадзай лише потріпав по голові обох дітей. 

— Яка різниця з якого телефону дзвонити? — запитав Кунікіда у Дадзая пошепки, поки дітлахи розповідали Чуї, чим вони займались до обіду. 

— Я кинув номери всіх з мафії в ЧС. Сумніваюсь, що Накахара зробив інакше. — відповів йому Осаму, коли Алекто протягнув йому телефон. 

— Татусь хоче щось тобі сказати.

Шатен лише посміхнувся на це, взяв телефон і відповів. 

— Так. 

— Ти можеш зв’язатись з Анго з відділу про обдарованих?. 

— З якою метою? — Дадзай дивився, як малешня разом з Рампо переглядають папку з новою справою для агентства.

— Отримати доступ до архіву міністерства. — в голосі чулось роздратування.

— Половину всього того архіву Анго вкрав в портової мафії, те що він все переписав на свій манер й стиль цього не змінить. 

— А інша половина? 

— Всього лише здогадки міністерства, вони лише спостерігали ззовні довгий час. 

— Чудово, просто чудово. — промовив з сарказмом в голосі. 

— Переглянь, теки за 70-ті й 50-ті роки. — промовив Осаму. 

— Навіщо таку старовину…?

— Здібності повторюються з інтервалом в півстоліття, або й більше. 

— Гаразд.

На цьому розмова була завершена, й Дадзай, віддавши телефон власникові, повернувся за своє місце. Він, як й до цього, почав шукати все, що можливо про переміщення в часі й схожі здібності. 

Але він нічого не знайшов, так само, як й інші. 

Під кінець робочого дня хлопчики знову попросили подзвонити другому батькові, щоб дізнатися, коли той закінчить роботу. Кунікіда уже сам набрав номер. Дадзай спостерігав за цим і думав: “Хто їх до цього привчив?”. 

На цей раз розмовляли лише діти, після завершення розмови кидали незрозумілі погляди на Дадзая. 

Разом усі пішли з агенції додому і вирішили прогулятись через парк, оскільки погода була гарною. 

Осаму йшов та дивився на малих, що спокійно йшли вулицею.

— Кхе… Дадзай, що вони так на тебе поглядали перед тим як… 

— Вони звикли до іншої моєї й Чуї, поведінки в відношенні один одного. Вони її не бачать зараз й думають, що ми посварились. — перервав Дадзай Кунікіду, що поглядав на свого колегу з цікавістю.. 

— Оууу, ясно. — голос звучав розгублено. 

Ацуші, покинув їх через півгодини, а Кунікіда через годину. 

— Тату, а татусь говорив, що він піде з роботи після шести, може підемо йому на зустріч? — запитав Алекто, сідаючи зліва від Осаму на лавці. Алексі сів зправа. 

— Впевнені, що витримаєте дорогу?

— Так! — сказали хлопчики разом, а Дадзай лише посміхнувся з цього. 

— Гаразд, пішли. — він взяв їх за руки та повів в сторону офісу Портової Мафії.

Дорогою дітлахи питали, що будуть роботи після зустрічі. Дадзай лише відмахувався від цього, говорячи про те, що вони вивчали в школі. 

Так вони дійшли до офісу Портової Мафії. Дадзай не хотів заходити, й тому думав що зробити, щоб йому таки не довелося. Сьогодні напевно був його день, тому що в наступну хвилину з приміщення вийшов Чуя разом з Акутагавою. Хлопчики відпустили руки Дадзая й побігли до рудика. Принаймні так думав шатен, поки не помітив, що вони біжать до Акутагави.

Від цього детектив напружився і клацнув руками. Це, як він й розраховував, привернуло увагу Чуї, що одразу повернувся в його напрямку та побачив малешню й те, куди вони прямують. 

Накахара здивувався, та в останню секунду застосовував свою здібність й притягнув обох малих до себе в обійми. Дадзай, підійшов до них, в той час, як Акутагава шоковано дивився на дітей. 

— Що ви тут робите? — запитав Чуя, дивлячись на Дадзая невдоволено. 

— Зустрічаємо тебе. Татусю, ти не радий? — запитав Алексі сумно, і відпустив Чую з обіймів. 

— Татусю? — промовив Акутагава здивованно, й знову витріщився на всіх чотирьох. 

— Я радий, просто не чекав цього. Ви мене приємно здивували. — відповів Накахара й вирівнявся, але рук від них не забрав. 

— Хрещений, а що з тобою? — запитав Алекто, дивлячись на Акутагаву, що всім своїм виглядом “кричав” про шок. Почувши “хрещений”, Дадзай оглянув свого колишнього підопічного з цікавістю. Чуя теж так зробив, й, зрозумівши, що від того не варто чекати нічого доброго, поспішив сказати:

— Він отримав травму на роботі сьогодні, й в нього короткочасна амнезія, правда ж? — останні слова Чуя промовив з натиском, дивлячись на свого підлеглого. Той зміг лише кивнути в знак підтвердження. 

— Що ж, сподіваємося, що це скоро минеться…

— …поправляйся хрещений. — промовили малі, Дадзай протягнув їм руку. 

— Пішли, не будем затримувати вашого хрещеного, а то його вже напевно вдома чекають. 

Алексі взяв Дадзая за руку, Алекто взяв за руку Чую. 

— Ага… так точно. Гарного вам вечора. — промовив Акутагава розгублено і рушив вліво. 

— Тату, ти нічого не забув? — запитав Алекто з цікавістю. Дадзай же зразу зрозумів, що знову відбувається щось неправильне на їх думку. 

— Що забув? — запитав Чуя, дивлячись на Дадзая, але перевів погляд на дітлахів, які уже і на Чую поглядали не однозначно. 

— Ви ж… 

— Думаю, що через нашу зайнятість на роботі ми знову переночуємо в готелі, ще декілька днів. — сказав Дадзай і рушив в напрямку готелю. 

— Це через справу, що тобі сьогодні доручив пан президент? — запитав Алекто з цікавістю. 

— Так, це вона. — підтвердив детектив. — Пан президент ще не передумав взяти мене в учні після чотирнадцятиліття? — Чуя від почутого здивувався, але нічого не сказав, лише поглянув на Дадзая. 

— Пан президент не відмовляється від своїх слів. Якщо пообіцяв що візьме, то так й буде. 

Далі Алексі включився в розмову, розмірковуючи на тему того, що мечем можна користуватись лише в близькому бою. 

Так вони дійшли до готелю, де пішли в ресторан. Дадзай, пам’ятаючи про питання малечі зранку, сів біля Чуї. Після, ввечері, вони піднялися в той номер, що напередодні ранко залишили.

— Татусю, ти обіцяв нам дочитати “Ательє чаклунських капелюхів” — сказав одразу Алексі, Дадзай лише здивувався подумки, зовні він ніяк це не показував. 

— Кхм… добре, ідіть в ванну я прийду до вас через декілька хвилин. 

Малі без запитань пішли в ванну. Дочекавшись, коли за ними закриються двері, мафіозі поглянув на Дадзая, що спокійно сів на диван. 

— Чому мені здається, що це твоїх рук справа? 

— Що саме? — запитав детектив з непорозумінням. 

— Читання. 

— Оууу, якби ж то я знав. — відповів той спокійним тоном. 

— Ти знаєш працівника архіву до Анго? Чидара Асурі? 

— Знаю, а тоб…

— В його каракулях єдине, що я розумію це цифри. Можна з ним поговорити?

— Він помер від рук попередника, через те що виступав проти його рішень. Якщо вмієш говорити з мертвими, то…

— А хай йому грець. — сказав Чуя засмучено. 

— Дістань мені ті записи я прочитаю. — відповів Дадзай впевнено. 

— І звідки така впевненість? 

— Я дописував його документи деякий час, так що не переживай, я розберусь. 

— Я то думав мені здалося, а це таки твій почерк. 

— Не знав, що ти мій почерк вивчав.

— У тебе літери похилені набік, і це єдине що я зміг розібрати з того всього літопису. Він що там сто років працював?

— Це тебе треба питати, ти його документи переглядав. — відповів Дадзай спокійно і додав: — Не змушуй малечу чекати. 

Чуя пішов в дитячу кімнату, а Дадзай почав згадувати все, що читав в архіві мафії за 50-ті роки. Почерк там і справді та ще заморока, але те, що описується там ще складніше зрозуміти, якщо ти не в курсі того, що ти й де читаєш. 

В архіві описується кожне завдання і звіт про нього, також справи й відносини мафії з ворогами та друзями. 

В той час Мафія тільки будувалася, і нічого особливого там не було, але це тільки здається, оскільки будь-яка дрібниця — це підказка до чогось більшого. 

Через півгодини Дадзай пішов перевірити Чую з милими. Відкрив двері він побачив, що всі троє про щось дискутують, послухав про що він посміхнувся. 

— Тату, а що ти скажеш?

— Що уже пізно і вам пора спати. — промовив детектив стоячи на порозі. Оскільки не був певен, що його відповідь тут і зараз буде відповідати тій що очікують чи навіть можливо уже знають хлопчики, все ж таки вони з майбутнього.

— Точно, вже час. Давайте, засинайте. — сказав Чуя, піднявшись з ліжка Алексі. 

— Гарних вам снів. — промовив він та поправив ковдру на ліжку. Дадзай, керуючись тим, що чув від дітей, підійшов й поцілував їх перед сном. 

— Вам також гарних снів. — відповіли малі спокійно, двоє молодих людей вийшли з кімнати. Дадзай одразу рушив у свою кімнату.

— Чому ти вів архівні записи? Як мені відомо, ти завжди був біля Боса. 

— В архіві було тихо, й в пильних записах можна знайти багато цікавих способів смерть. — відповів детектив, заходячи у свою кімнату. 

— Я й не сумнівався. — тихо промовив Чуя й зайшов у свою кімнату. 

Кожен з них засинав з різними думками, але так чи інакше вони крутились навколо дітей, що знаходилися в сусідній кімнаті. Їх дітей. Важко в таке повірити, але зовнішня схожість і характерні риси, які притаманні  Чуї та Осаму, були в тих малих, і треба бути сліпим, щоб це заперечувати. 

***

Уже другий ранок підряд для Дадзай починався незвичайно. Поява дітей, вважай, що з повітря, не була для нього нормою, хоч і за свої роки на роботі він вважав, що його вже нічого не здивує. Коли дітлахи обіймали його з побажанням гарного ранку, йому було ніяково, але він старався цього не показувати. 

Після малешня пішла до Чуї, що уже на цей раз не спав. Сніданок пройшов добре, рівно до того моменту, як хлопчикам сказали, що няня не прийде, й вони знову підуть з Дадзаєм на роботу. 

— Татусю, а чому ми не можемо піти до тебе на роботу? 

Мафіозі від такого питання вдавився водою. 

— У мене багато роботи, тим більше я буду весь день в роз’їздах по місту. Не хочу вас маринувати в машині. — відповів Накахара спокійно, й піднявся, щоб зібратися на роботу. 

— А хрещений Акутагава не зможе з нами… — Дадзай цього собі уявити навіть не міг. Акутагава сидіть з дітьми? Та ну це ж просто фантастика!

— Вам так не подобається зі мною проводити час? — запитав Дадзай з метою відвернути увагу малих на щось інше, а то якщо вони почнуть вмовляти мафіозі, то не факт, що це призведе до бажаного ними результату. Та й наслідки можуть бути непередбачувані. 

— Подобається. Тату, що ти таке говориш? — запитав Алекто ображено. 

— Тоді думаю, нічого з вами не станеться, якщо ви проведете день зі мною та з хрещеними в агентстві. 

Малешня не виступала більше проти, й пішли збиратись у свою кімнату. 

— Скільки у них хрещених в агентстві, ти говорив? — запитав Чуя, вийшов з кімнати уже зібраним для роботи. 

— Троє. 

— Троє? Акутагава четвертий? 

— Виходить, що так. — відповів Дадзай вдумливо, після знову сцена проводів татуся на роботу. 

На роботі день проходив тихо, якщо не рахувати сміху і галасу хлопчиків. 

Дадзай пішов до президента в кабінет з готовим звітом про зроблену роботу по минулій справі. 

— Як просуваються успіхи з дітьми?

— Поки що не знайшов нічого вартого уваги. 

— Варто поспішати, так для всіх буде краще Дадзаю. 

Молодий чоловік кивнув на слова президента і вийшов з кабінету. 

Під час обіду пролунало теж саме питання, що й минулого дня. На що Дадзай відповів теж саме, що й минулого разу. Це знову змусило його задуматись над тим, які у нього стосунки з Чуєю Накахарою в майбутньому, наявність дітей вже багато про що говорить, але й решта теж має значення. Повернувшись в офіс Дадзай сам без нагадувань набрав номер мафіозі, оскільки знав, ці малі не відстануть від нього поки не докопаються до причини такої поведінки до їх другого батька. 

На подив Дадзая Накахара відповів після другого гудка. 

— Так. 

— Як справи? 

— Залежить від питання. 

— Зрозуміло, про обід пам’ятаєш? — питання дурніше нікуди, Осаму це знав. Але судячи з поглядів хлопчиків, в майбутньому він займається такими дурницями. 

 — Ти знущаєшся? — голос Чуї на другому кінці говорив те саме, що й всі присутні в агентстві, хто був свідком цього дзвінка. 

— Я з малимм, уже піднявся в офіс. — промовив Дадзай, ігноруючи відповідь мафіозі. — Решту вони розкажуть тобі самі. — далі  Дадзай одразу передав мобільний Алексі, що стояв біля нього з простягнутою рукою. Закінчив розмову Кунікіда зайнявся з дітлахами шкільними вправами, з якими ті справлялись на відмінно. Далі ті почали суперечку через правильність, що перейшла в бійку. Ацуші спробував їх розборонити, але сталося дещо незвичне…

Алекто ніби засвітився зсередини, і через хвилину перетворився на маленьке тигреня. Від цього всі були шоковані. Коли Алекто стрибнув до Алексі, його спіймав Дадзай, що швидко прийшов до тями. В його руках Алекто повернувся до свого людського вигляду. 

— Не потрібно так сперечатись через такі дрібниці, тим більше застосовуючи свою здібність проти брата. Запам’ятай це раз і назавжди. — суворість в голосі можна було різати ножем. Діти дивились на Дадзая з острахом. 

— Я не стримався тату… пробач. — промовив Алекто, дивлячись на батька. Дадзай відпустив дитину. 

— Постарайся наступного разу в момент нестриманості контролювати себе й не шкодити тим, хто поруч з тобою, домовились? 

— Так, тату, домовились. 

— Гаразд. — відповів Дадзай. 

Він спробував привести до ладу одяг Алекто. Вийшло досить таки не погано. 

 Дадзай задумався над пропозицією Чуї, щоб зв’язатися з Анго, але вже з іншою метою. Дізнатись все про сингулярність, що виникає в результаті двох здібностей. Якщо це не здібність, значить сингулярність. Над цим роздумував Дадзай залишок дня. Перед тим як закінчити роботу і вийти з агенції, він зателефонував Чуї. 

— Так.

— Судячи з голосу, ти не знайшов нічого вартісного, я правий? 

— Навіщо питати, якщо ти й так все знаєш? — Осаму дозволив собі легку посмішку з тону голосу Накахари. 

— Можеш побути сьогодні з малими сам? Я маю одну справу. 

— Яку ще справу? 

— Ту, яка можливо дасть відповідь на наше питання. — відповів Дадзай, дивлячись як дітлахи сміються з того що їм розповідає Рампо. 

— Зможу, я буду біля агентства через півгодини. 

— Гаразд, чекаю. — закінчив дзвінок Осаму поклав телефон в кишеню й почав збиратися. 

Покинувши офіс, хлопчики одразу побігли до Накахари, що уже чекав їх біля машини. 

— Так, у мене є ще одна незавершена справа, вечеряйте сьогодні без мене. Гаразд? — промовив Осаму до малешні, що поглянули на нього з непорозумінням. 

— Думаю, ми знайдемо чим себе зайняти без тебе. — відповів Чуя на це. 

Дадзай лише посміхнувся до них потріпав їх по волоссі й пішов за ріг агентства. 

Місце проживання Анго Дадзай знав добре, тому він одразу рушив туди. 

***

Тим часом Чуя з хлопчиками попрямував до готелю, де вони замовили доставку в номер. 

Після вечері він, зрозумів, що поспішив з висновками, думаючи, що він спокійно переживе один вечір наодинці з малешнею. 

— Татусю, ви з татом посварились? 

— Ні, все гаразд. — відповів Накахара спокійно. 

— Ви останнім часом не звичайно поводитеся, й у вас на руках немає кілець. — промовив Алексі дивлячись на Чую серйозним поглядом. 

— У нас все гаразд, правда. — промовив Накахара, впевнено дивлячись на рудоволосого хлопчика. 

— Чому тоді тато пішов по справі так пізно? Він так ніколи не робив. — Чуя не знав, що на таке відповісти. 

— Це через нашу поведінку? 

— Що? Звідки такі думки? — запитав мафіозі в Алекто, який опустив очі. 

— Ну я сьогодні не стримався і застосував здібності, тато розсердився… я ж не… 

— Так все, досить, послухайте мене уважно! — перервав Накахара Алекто, і поглянув на них обох. 

— У нас з татом, усе добре. А якби навіть це було не так, то вашої вини в цьому ніколи не буде. Запам’ятайте це раз і назавжди. 

— Чому ти в впевнений, що не буде? — запитав Алексі з цікавістю. Мафіозі підняв руку і прибрав волосся, що було на обличчі у Алекто. 

— Тому що ви обоє те, що об’єднує нас, й що б ви не робили, не зможете цього змінити. 

Малі обійняли Чую, який відповів тим самим. Мафіозі й сам не знав, що говорить чисту правду. 

 Далі всі вирішили продовжити читання “Ательє чаклунських капелюхів”

Дадзай повернувся ближче до дев’ятої та побажав малим гарних снів. 

— Є якийсь результат? 

— Ні. — відповів Осаму і уже хотів піти у свою кімнату, коли почув: 

— Яку здібність має Алекто? 

— Не впевнений, що знаю точно. Він перетворився на тигра, це все, що мені відомо. — відповів Дадзай втомлено. 

— У мене завтра вихідний, я побуду з дітлахами тут. — сказав Чуя та рушив у свою кімнату. 

На цьому ще один їх день завершився. 

День, але не думки. Проводячи час з дітьми ти не можеш не прив’язуватись до них. 

***

Наступний ранок був для всіх уже більш менш сталою нормою. 

Після сніданку Дадзай почав збиратись на роботу, й на цей раз малі проводили уже його. 

Осаму пішов на роботу, де знову ж таки почав шукати пояснення появі у нього синів восьми років, але уже з іншої точки зору. 

— А де діти? — запитала Кіко з цікавістю, коли прийшла в агентство й, оглянувши офіс, не знайшла хлопчиків. 

— Залишились з Накахарою, у нього сьогодні вихідний. — відповів Осаму, переглядаючи документи. 

— Зрозуміло. — промовила Кіко й зайнялася своїми справами. Через півгодини надійшов виклик, тому Дадзай й Ацуші вирушили на місце події. Дорогою назад машина, в якій вони їхали, потрапила в аварію. 

***

Чуя спостерігав за малими, що малювали. Він вдавав, що читає газету. І з кожною хвилиною переконувався все більше в тому, що, крім зовнішності, малешня це повна їх з Дадзаєм копія. Погляд, жести, міміка, але не здібності. Чому Алекто перевертень, якщо у Дадзая здібності блокувати, а у нього гравітація? Чи здібності біологічних батьків не мають значення, але як само біологічних? Це питання сильно непокоїло мафіозі. Якщо виносила й народила дітей сурогатна мати, то тоді є ймовірність, що і здібності дітлахів не мають такого ж прямого відношення до них з Дадзаєм. 

Думки Накахари перервали хлопчики, втягнувши його в гру. Вони всі втрьох вирішили зіграти в хованки. Чуя без проблем зміг найти Алекто, але не Алексі. Накахара не міг зрозуміти, де може сховатися дитина, тому що вони з Алекто оглянули уже весь номер по два рази. 

— Татусю, він знову застосував здібності, інакше ми його уже б знайшли. — Чуя зацікавився, яку ще здібність? — Це не чесно, може ти застосуєш свою здібність, щоб притягнути Алексі, це буде чесно. 

— Чесно кажеш? — запитав мафіозі, встаючи на ноги, думаючи, що чесність це справа рук Дадзая. 

— Так, татусю, чесно. — промовив Алекто й протягнув руку до Чуї, потримав пів хвилини на руці у мафіозі він забрав від нього руку. Повернувся в профіль до рудика й застосував здібності Накахари. Тим самим притягнув Алексі, що виринув з їх кімнати в номери. Мафіозі спостерігав за цим, а в голові виринули різні думки: тигреня, моя гравітація, через тактильний контакт… він копіює здібності, через контакт. А Алексі? Його здібності? Хованки, але як саме?

 Під час обіду Чуя отримав те саме питання, що до нього отримував Осаму:

— Татусю, ти не будеш телефонувати татові? 

На це Накахара лише посміхнувся і потягнувся до телефону ”Ну, тепер зрозуміло, чому та скумбрія ставила такі питання” — думав мафіозі, чуючи гудки в телефоні. 

— Напевно забув телефон в офісі. — промовив Накахара до малих, й приступив до обіду.

 Після обіду Чуя знову набрав Дадзая, не без нагадувань хлопчиків. І знову без відповіді, тому він знайшов номер телефону Кунікіди й подзвонив йому, оскільки не хотілося знову переконувати малешню, що “їх батько їх любить і просто забуває про телефон” вішалка з бинтами що ще сказати? 

Кунікіда відповів після третього гудка. 

— Алло. 

— Кунікіда, дай мені Дадзая на декілька хвилин. — сказав Чуя одразу. Він майже відчув полегшення, але відповідь  вибила його з рівноваги. 

— Дадзай потрапив в аварію…

— Що? — перебив мафіозі з непорозумінням. — Як таке могло статися? 

— Вантажівка виїхала на перехресті на червоне світло та зачепила машину, де був Дадзай. З ним все добре, його відпустили додому з лікарні, він уже має бути в готелі. — промовив Доппо спокійно, терпляче. Тим часом, Осаму зайшов в номер. 

— Татусю, можна передати привіт хрещеному? — запитав Алекто, відпускаючи Дадзая з обіймів. Накахара з легкою посмішкою дав телефон чорнявому хлопчику. Осаму підійшов й сів на дивані біля мафіозі. 

— Тут є якесь знеболювальне? — запитав він, поки дітлахи говорили з Кунікідою. 

— Зараз подивлюсь. — відповів Чуя і пішов до аптечки. 

Далі малі почали розповідати Осаму, що робили поки його не було, а мафіозі подав йому воду з розчиненою в ній таблеткою знеболювального.

Далі був звичайний день для сім’ї, що має дітей. Перед вечерею подзвонили з рецепції й Дадзай спустився вниз. 

Повернувся через хвилин п’ятнадцять з конвертом й офіціантом з вечерею. 

Після, уже традиційно, Чуя читав, а ось Дадзай вивчав документи, що він отримав. 

Осаму не прогадав, Анго дістав для нього ті документи, що його цікавили, але чи всі — це уже інше питання. В принципі Дадзаю не потрібні були всі, лише основне, решту він може додумати сам. 

— Дадзаю? Ти мене чуєш? — відірвавшись від роздумів про прочитане, Осаму поглянув на Накахару, що стояв біля нього. — Дітям уже час спати, вони тебе чекають що б…

— Я уже йду. — перебив детектив мафіозі й пішов до малих. Побажав дітям спокійної ночі та повернувся в кімнату. 

— Що таке сингулярність? І навіщо вона тобі здалася? — запитав Накахара, переглядаючи документи, що лежали на журнальному столику. 

— Ефект, що виникає в результаті взаємодії двох здібностей. Таку назву дало цьому міністерство. 

— Ти думаєш, що їх присутності тут — це всього лиш ефект взаємодії їх здібностей? — запитав мафіозі, відкинув документ на стіл й зосередився на своєму колишньому партнеру по роботі. 

— Так, думаю. — відповів Дадзай спокійно і почав збирати документи в конверт. 

— Ти впевнений що це сингулярність? 

— Ні, я не впевнений. — відповів Дадзай. 

— Алекто копіює здібності інших через фізичний контакт. Якщо на момент цієї сингулярності, він використовував не мою, не твою, й не іншу знайому нам здібність, що тоді? — Осаму зосередив погляд на Чуї, як тільки почув ім’я чорнявого хлопчика, з такими, як й у його напарника, очима. 

— Копіює? — перепитав детектив, й сів на диван біля мафіозі. — Три здібності, ось чому переноска в часі, копіювання — це два одночасно, а Алексі… 

— Щось зв’язано з хованками, скритність, або щось з цим зв’язане. 

— Прогулянка через парк, хованки… все сходиться. — промовив Дадзай серйозно, й продовжив збирати документи в конверт. 

— Де ти взяв ці документи? 

— Прийшлось звернутись до Анго. — в голосі чулось роздратування, коли детектив говорив про робітника міністерства. 

— З цієї причини ти потрапив в аварію? 

— Ні, це через справу в агентстві. 

— Я радий, що так, а то не дуже мені хочеться розповідати малешні, що їх батько — самогубця. — промовив Накахара і рушив у свою кімнату. 

— Добраніч. — сказав Осаму йому в спину й рушив у свою кімнату. 

***

Вночі Дадзай прокинувся від термосіння й слів:

— Тату, тату, тату прокидайся. 

— Що сталось? — промовив Осаму сонно. Через головний біль після аварії, він не міг зрозуміти, що відбувається й що від нього потрібно. 

— Можна, мені з вами сьогодні поспати? А то мені… щось не дуже… 

— Так, звісно, залазь. — промовив Дадзай, сонно, більш менш він згадав, де він знаходиться й з ким. Алекто швидко заліз в ліжко, і, зручно влаштувавшись, заснув. 

***

Чуя прокинувся одразу, як тільки почув голос поруч:

— Татусю? 

— Алексі, що сталося? — запитав мафіозі, дивлячись на малого, що стояв біля його ліжка, очевидно наляканий і розгублений. 

— Алекто немає в ліжку. 

— Що? — сказав Накахара розгублено і почав вставати з ліжка. 

— А де тато? 

— Ліг в іншій кімнаті. — відповів мафіозі спокійно, не задумуючись, та пішов в кімнату, де спали дітлахи. Обидва ліжка були пусті, рудик пішов в кімнату Дадзая, щоб підняти його на пошуки дитини, але замість цього він знайшов пропажу. “Що дитина, що батько, одне і теж саме” — промайнула думка в голові мафіозі, дивлячись, як Алекто спить, обіймаючи Дадзая, що спав на спині. 

Коли Алексі взяв його за руку і потягнув до ліжка зі сплячими, Чуя запитав пошепки:

— Що ти ро…?

— Давай ляжемо всі разом, як ми робимо час від часу…

“Хто це взагалі придумав?” — подумав Накахара. ”Щоб я ліг в одне ліжко з цієї скумбрією? Та ні…”. Поглянувши на дітей, мафіозі не став продовжувати своєї думки. Оскільки діточки, все ж таки нічогенькі, заради них можна й потерпіти одну ніч в ліжку з Дадзаєм Осаму. 

Думав Накахара, лежачи в ліжку і слухаючи мирне дихання сплячих поруч.

 ***

Ще лежачи в ліжку, не повністю прокинувшись, Дадзай зрозумів, що щось не так. Відкрив одне око й оглянув все навколо та зрозумів що. І почав акуратно вибиратися з ліжка, поки один рудий колишній колега не прокинувся. А то ситуація виходить трішки не зовсім зрозуміла. 

Осаму вдалося вибратись з ліжка, і навіть зробити знімок сплячих на телефон, оскільки виглядало це все дуже мило, на його думку. Він привів себе в порядок, вийшов у вітальню та замовив сніданок. Поки його принесли, малешня й мафіозі вже прокинулися. 

Оскільки сьогодні була субота, вихідний день, ранок вони провели в номері, а в полудень  вирушили на прогулянку в парк. 

— Чи то мені здається, чи ти щось задумав? — запитав Накахара в Дадзая, коли малі почали грати в перегонки. 

— Хочу перевірити варіант з сингулярністю. — від цього Чуї стало не по собі, він поглянув на дітлахів.

— Якщо ти помиляєшся? 

— Значить, будемо шукати далі.

— Як у тебе все просто. — відповів Накахара в’їдливо. Осаму глянув на Чую і промовив:

— В перший день коли президент побачив їх, він сказав мені не прив’язуватися, тому, що вони ще не мої. Думаю, він помилився.  

Далі Дадзай та Накахара провели день в парку і, коли уже хотіли йти, вони зустріли Боса Портової Мафії, що був тут з Еліс. 

— А що ви тут робите? — запитав він одразу, з прищуром оглянув двох молодих людей з ніг до голови. 

— Та так пане Морі, вирішили згадати свої завдання разом. — відповів Дадзай, з посмішкою поглянувши на хлопчиків, до яких підійшла Еліс. Чуя теж поглянув туди, й в наступну хвилину Алекто й Алексі зникли в пориві вітру, а Еліс засмутилася та зі сльозами в очах побігла до Морі.

— Ось воно що. — промовив Дадзай, дивлячись на те місце, де були малі. Увагою пана Морі заволоділа Еліс, тому Накахара й Дадзай змогли спокійно піти в найближчий бар, де випивали до пізньої ночі. Правда в тому, що немає значення де і коли народились діти, якщо вони твої, то ти будеш їх любити в незалежності від того звідки вони, з теперішнього чи майбутнього.

***

В понеділок ранком Дадзай прийшов на роботу, як зазвичай. 

— А де діти? — запитав Танідзакі з цікавістю, дивлячись на офіс. 

— Повернулись у свій час. — відповів Дадзай спокійно, відкриваючи книгу. Всі завмерли від цих слів і переглянулись, але запитати більше ніхто нічого не встиг тому, що прийшов президент. 

— Я правильно розумію Дадзаю, що діти повернулись у свій час, до…

— Так, пане президент, все вірно. 

— Чудово, тоді допо…. 

***

Все вернулось у своє русло: робота, дім, вихідні, але усе було не те. Пам’ять тих декількох днів не давала нікому спокою, особливо Дадзаю й Накахарі, що провели з дітлахами  дуже багато часу. 

Тому одного дня, ввечері, повертаючись додому, Чуя застає у себе під дверима Осаму Дадзая. 

— Щось не пам’ятаю щоб кликав тебе в гості. — промовив Накахара, побачивши колишнього колегу на порозі своєї квартири.

— Кликав не кликав, але у мене до тебе є пропозиція. — відповів Дадзай серйозно, піднімаючись на ноги. 

— Та що ти говориш! У самого Дадзая Осаму є до мене пропозиція? Ось це так щастя. — промовив мафіозі, відкриваючи двері квартири. 

— Надіюсь, що так. — відповів Дадзай йому в тон, й зайшов слідом за рудиком у квартиру. 

— Укладімо шлюб, заради дітей звісно, й чим швидше займемось вибором сурогатної матері, а то у нас з тобою часу…

— Ти такий романтик, знаєш Дадзаю? Що я просто розплакатись готовий від усієї милоти й няшності, що ти тут розвів. — промовив мафіозі, перериваючи Осаму. Тут почувся дзвінок у двері. — Та що сьогодні за день? Кого там ще принесло? 

За дверима був кур’єр з квітами, для Чуї Накахари від детектива О.Д.

Мафіозі розписався в документах за доставлення, поки Осаму сів на крісло в кухні вище названого.

— Ти у нас не дівчина, так що я думаю ми обійдемось без довгих пласків, тим більше ми обоє знаємо що хочемо, чи не… — поки Осаму говорив все це Чуя, підійшов й поклав квіти на стіл, й дістав ніж та приставив його до грудей колишнього колеги.

— Знаєш, я все більше переконуюсь в тому, що все це твоїх рук справа. Ти спеціально все спланував, чи не так?

— Спитай мене це через дев’ять років. — мафіозі нажав ножем на груди Осаму. 

— Без мене у тебе не буде таких дітлахів. — промовив Дадзай на це спокійно. Мафіозі забрав ніж й вдарив ним в стіл, той затріщав, а ніж залишився там стояли після того, як Чуя відпустив ніж з рук. 

— Як же ти мене бісиш, Дадзаю. — промовив Накахара й пішов до холодильника. 

— Так, я це знаю. — відповів Осаму з посмішкою, дивлячись на спину свого майбутнього чоловіка й батька своїх синів. 

— Це все лише заради дітей. — наголосив Накахара. 

— Так, звісно. — погодився Дадзай, хоч і мав деякі сумніви щодо цього, але вирішив промовчати. Він не був готовий про це говорити, тим більше що зараз головне домовитись з Чуєю. 

***

Після того вечора Дадзай і Накахара розписались в загсі, а потім відправились в лікарню, де пройшли повний медичний огляд. І ще тиждень вони обирали сурогатну матір. 

За цей час всі бачили, що з Дадзаєм і Накахарою щось відбувається. Питати не хотів ніхто, оскільки агенція дотримувалась думки, що це через журбу по дітях. А в Портовій Мафії якось ніхто не хотів злити Чую. Але рано чи пізно все стає явним. 

Одного разу Дадзай забув мобільний телефон дома, й тому йому на роботу подзвонили з лікарні. Відповів на дзвінок Кунікіда, почув кому й по якому питанню телефонують та розгубився. Але передав телефон Дадзаю, коли той закінчив розмову, він запитав:

— Так мені таки бути хрещеним, так? — всі поглянули на Доппо, потім на Дадзая. 

— Так, бути, чи ти маєш щось проти? 

— А ти можеш сам повідомити про це? А не через дзвінок з лікарні про… 

— Ого, це вже цікаво, ти що уже встиг одружитися й нікому не сказати? — запитала лікарка з цікавістю. 

— А навіщо щось говорити? Ви ж з дітьми уже знайомі. — відповів Дадзай з посмішкою, через що Кунікіда кинувся на нього з кулаками. 

***

В Портовій Мафії про шлюб одного із п’яти керівників дізнались в той момент, коли Накахара відправив Акутагаву в агентство з папкою якихось документів. 

— А я щось не зрозуміла, що це ти таке, не таючись, передаєш агентству серед білого дня? — запитала сестра Коє, Акутагава теж хотів знати відповідь на питання, та й не тільки на це. 

— В ночі у мене є інші справи зі своїм чоловіком, ліжко не для того, аби на ньому документи обговорити. — Акутагава був не особливо шокований такою відповіддю, так, як обачив дітей, а ось Коє такого не очікувала і впала в шок на цілу хвилину. 

— Оооось ви як з Дадзаєм завдання разом згадували? Ну-ну цікаво цікаво, це ж скільки ви вже одружені? — запитав пан Морі, з цікавістю. 

— А яке це має значення? Скільки не є все наше, а тепер раз все дізнались, дайте Акутагаві уже виконати доручення, а то у мене час піджимає. 

Що ж, вибрати сурогатну матір було простіше, ніж чекати результату ЕКО. Потім ще два тижні, чи вийшло, чи ні. 

Після чотирьох невдалих спроб очікування вселяло страх. 

П’ята спроба була вдалою, але Дадзай нервував через терміни й приблизну дату пологів. Накахара почувався не найкраще. 

Все вирішилось 2 липня, коли Дадзаю й Накахарі на роботу подзвонили з лікарні й повідомили, що у сурогатної матері почались передчасні пологи, дитина народилась мертвою. Це був крах всього… 

Алкоголь допомагав заглушити біль, але не забирав її. 

Дадзай випивав в домі, за адресою будинок 15 на вулиці Сверт-Кай. Цей дім купив Дадзай в той самий день, коли вирушив до Накахари з метою укласти з ним шлюб. Перебрались вони в цей дім, через три місяці після того, як зробили ремонт. 

Чуя прийшов додому о дев’ятій годині вечора, з погляду видно, що не тверезий, але й не в стельку п’яний. Оглянувши кімнату, Накахара мовчки сів поруч зі своїм чоловіком й налив собі випити. 

— Тепер мені здається, що вони були не просто з другого часу, але й з іншої реальності. — промовив Дадзай й наповнив келих віскі. — Я то думав, що пологи будуть раніше всього на місяць. Я так радів тому, що ЕКО вдалось, що й не думав, про то те, що все може перерватись в кінці… — Осаму осушив келих до дна, й відкинувся на спинку дивану, так само як зробив Чуя. Весь цей час він споглядав на Дадзая з сумом й болем в очах. — Я завжди втрачаю те що не хочу втрачати. Видно така моя доля, втрачати те що я так довго чекав в момент отримання.

— У тебе є я. — промовив мафіозі, що досі мовчав, слухаючи відвертість свого, ось уже десять місяців як, чоловіка. 

— Тільки ти у мене і є, Чуя. — відповів Дадзай через півхвилини, усвідомив суть сказаного свої шлюбним партнером. Після чого повернув голову в його напрямку нахилився й накрив його губи своїми… 

***

Тему тижневої відсутності Дадзая ніхто не підіймав, оскільки всі розуміли з чим це пов’язано. Вони, як й Осаму, покладали на цю вагітність багато надії, але на жаль все вийшло інакше. 

— Кунікіда подзвони або краще поїдь до Дадзая, й вмов вийти на роботу, знаходячись в русі, серед людей, буде краще, чим бути замкнутим серед чотирьох стін одному. — сказав президент ранком 10 липня. 

— Чуї Накахара теж відсутній на роботі уже тиждень, пане президент. Можливо їм потрібен час? — промовив Ацуші у відповідь на слова президента. 

— Просто провідати їх не завадить в такому випадку. — сказав президент і пішов до себе в кабінет. 

***

Провідати Дадзай й Чую зібрались Ацуші й Кунікіда, що не чекали від цього нічого хорошого. 

Вони добрались до будинку номер 15, на краю міста.

— І якого дідька вони оселились тут?  — промовив Накадзіма зупинившись з Кунікідою біля будинку. 

— А що не ясного? Аби ми до них не добрались, то все Дадзай його ідея, зуб тобі даю. — промовив Кунікіда злісно, підходячи  до дверей й нажав на дзвінок, але нічого не відбулося. 

— Ні, ну ти це бачиш? Я їх обох тут приб’ю, ніхто й не дізнається. — Кунікіда уже почав закипати, мало того, що сюди добратись складно, так що й дзвінок виключений. 

— Сумніваюся, що вбивцю одного із діючих керівників Портової Мафії, а також одного із колишніх керівників, залишається без уваги з сторони мафії. — детективи глянули на джерело жіночого голосу і побачили Коє, та Акутагаву. 

— А ви тут що робите? — запитав тигр оглядаючи представників мафії. 

— Як я розумію теж саме що й ви. — відповів Акутагава, проходячи мімо детективів. Він почав тарабанити у двері. Через хвилину їм відкрив двері сонний Дадзай в пом’ятій сорочці зі скуйовдженим волоссям. Що підтвердило думки Кунікіди й Ацуші на рахунок самопочуття й дій колишніх партнерів подвійного чорного, а тепер ще й шлюбних партнерів. 

— Доброго дня, пане Дадзаю. — промовив Ацуші перший. Коє й Акутагава, оглядали свого колишнього співробітника збентеженим поглядом.

— Він буде добрий, якщо ви не будете шуміти й голосно говорити. — мафіозі й детективи переглянулись, що то значить? 

— Закрий ті кляті двері, сквозить. — почувся тихий голос Чуї зсередини. 

— Заходьте, тільки, Богом прошу, не шуміти. —  “Дадзай, про Бога згадав” — здивувались гості обмінялись поглядами, але в дім зайшли. Треба ж знати, що тут відбувається! А то щось на п’янку не схоже, хоч й вигляд Осаму залишає бажати кращого. 

 — Що там на цей раз? — запитав Чуя, виходячи з вітальні, в такому ж не охайному вигляді, як і Дадзай. 

— Опа, хрещені з’явилися. 

Першою думкою від цих слів було: “Сарказм, або алкоголь? Здається вони не в собі, після того що відбулося”.

— Кхе… ми тут вирішили ва… — дитячий крик, що пролунав зверху змусив Коє замовчати й глянути нагору. Й поглянути на Дадзая й Накахару, що лише зморщилися від крику. 

— Твоя черга, йди, а то обоє прокинуться. — сказав Чуя до Дадзая, що й так йшов нагору сходами, коли знову почувся крик. 

— Це уже спеціально тебе просять, татусю. — промовив Осаму з посмішкою в голосі в кінц. 

 — А що б тебе Осаму, треба було таки тебе прибити після пологів. — промовив мафіозі йому в відповідь, йдучи наверх. 

— Ох, я уже бачу, якби ти сам з близнюками справлявся, о це то було б на що подивитись. 

— Та й ти вже, скумбрія бинтована. 

— Хтось, щось зрозумів? — запитав Ацуші, коли Дадзай й Накахара зникли нагорі. Четвірка гостей просто стояла привході, не знаючи що робити. 

 — Ні, за мною, зараз я все виясню. Вічно з цим Дадзай щось не так! — відповів Доппо й піднявся сходами. Решта пішли за ним, треба ж дізнатись що відбувається у цих двох. 

На другому поверсі всі мали честі бачили шлюбних партнерів, що тримали на руках немовлят і годували з пляшечки. 

— Так-так, що я бачу? — промовив Кунікіда ошелешено, оглянувши жителів цього дому, та через хвилину другу добавив: — Я нікуди звідси не піду, поки не дізнаюся звідки й коли у вас з’явилися діти. — Кунікіда говорив з притаманною йому суворістю, дивлячись на молодих батьків. Коє не зводила очей з дітей, Акутагава ж не розумію що взагалі відбувається, він не знав що ті діти що він бачив перед офісом мандрівники у часі. Власник разсьмана вважав, що в цьому домі є восьми річні дітлахи, й новонароджена дитина. І те що він бачив зараз не було тим що він очікував. 

— Мені особливо сподобався момент “нікуди звідси не піду”. — сказав Дадзай з посмішкою. 

— А яка тобі різниця звідки? Ти скористатись цим все одно не зможеш. — додав Накахара. 

— Я ж маю знати, хто мати мого хрещеника. — відповів Кунікіда злісно. 

— А ну раз так то я, але це між нами, ок? 

— Ні, ну ви гляньте на них, з одного тіста ліплені. Ви хоча б повідомили, партизани бляха-муха.

Гості залишили дім подвійного чорного через три години. 

Наступного дня прийшли на роботу детективів всі засипали запитаннями: “Як там Дадзай?” “Чи в порядку?” “Чи живий…?”

— А все з ним добре, чого ви турбуєтесь? Вкушає всі радості батьківства: зміна памперсів, годування з бутилочки, недосип. Від такого ще ніхто не вмирав. — промовив Кунікіда спокійно. 

— Кунікіда, ти правду говориш? — перепитав пан президент з шоком. 

— Так, правду, сам бачив новонароджених  й тримав їх на руках, Ацуші підтвердить. І так оформіть Дадзаю декретну відпустку, згідно з законом на три роки чи скільки там. 

 

Пройшло дев’ять років з того часу… 

 

Дадзай йшов з роботи в парк, де мав зустрітися з малими й Накахарою. Той знайшовся на лавці біля фонтану. 

— Де діти? — запитав Дадзай, сідаючи поруч, й поцілував Чую в щоку. 

— Виконують важливе завдання. 

— Це ж яке? 

— Роблять так, щоб вони з’явилися на світ. 

— Ах, точно, цирк значить сьогодні, а я то думав на інший день. — промовив Дадзай й оглянув парк.

 — Угу, ти ж думаєш довго, так що сьогодні, тай навряд чи ми змогли їм відмовити ще раз. 

— Ой, хто б казав, це ж кого я цілу годину майже вмовляв шлюб укласти? — запитав Осаму з укором в голосі. 

— А хто… — поява Кунікіди з Ацуші перервала перепалку подружжя. 

— Ну хто тут відповідальний за відрядження моїх хрещеника в подорож у часі? — запитав Доппо з суворістю і оглянув Чую та Дадзая. 

— А ти з якою метою цікавишся? — запитав Рампо, що йшов разом з Акутагавою на зустріч до них.

— Хочу знати кому завдячувати зриву мого ідеального дня, й хто відлинює від роботи? 

— Ого, ну ти й злопам’ятний Кунікіда. — промовив Накахара серйозно і поглянув на Ацуші: — Як ти з ним тільки живеш? 

— Тебе можна про теж саме спитати. — додав Кунікіда, поглядаючи злісно на Дадзая. 

— Це просто заради дітей. — відповів мафіозі спокійно й оглянув парк. 

— Ой, діти — це плоди кохання, знаєш, так що я…

— Ооо, хрещенні прийшли. — сказали дітлахи.. 

Алекто кинувся в обійми до Акутагави й Рампо, а Алексі до Ацуші й Кунікіди. 

Так вищеназвані являються парами й хрещеними для близнюків Дадзая й Накахари, що виносив й народив Чуя Накахара, завдяки своїй здібності й силі Арахабакі. Дідям знадобилося всього тридцять шість годин аби зародитися і пройти всі етапи утробного розвитку, що займає в людей дев’ять місяців. 

Акутагава й Рампо познайомились під час виконання першого дорученні від Чуї з проханням доставити документи Осаму на роботу. Більш тісно вони почали взаємодіяти після хрестин. Через два роки від відвідин восьмирічних близнюків, вони одружилися.

Ацуші й Кунікіда одружилися через п’ять років після знайомства, й через три від відвідин восьмирічних близнюків згідно з ідеальним плану Кунікіди. 

Ті відвідини змінили життя багатьох людей, але найголовніше, близнюки звели разом своїх батьків. Вони не можуть представити, як би жили без них, таких милих й таких одночасно схожих та різних дітей. Їх синів, що звели їх разом.

Пропоную вам підписатись на тел.канал Фанхатне Божевілля UA
https://t.me/fanhatnebocshefil
Тут є добірки: українськомовних фанфіків, музики, картинок, і багато різніх цікавинок.