Другий розділ

У середині вересня ще тепло, як влітку, але листя на деревах вже де-не-де починає жовтіти. Небо глибоке, блакитне, майже безхмарне, і сонце сяє яскраво, заливаючи своїм промінням классну кімнату. Мона замріяно дивилася у вікно на цю красу, аж доки не відчула, що її легенько штурхають ліктем.

— Ти здуріла? — пошепки прошипів її сусід. — Вона майже помітила що ти не записуєш.

— Буду дуже вдячна, якщо наступного разу не штурхатимеш мене під ребра, — відповіла дівчина, потираючи бока. — це боляче!

— А отримати покарання було б краще? – буркнув Скарамуш. Мона промовчала.

Урок не був цікавим. Вчителька займалась переповіданням підручника, ще й у якомога нудніших інтонаціях. І це та славнозвісна якість навчання у елітній гімназії?

Риторичне запитання…

А ще все це переповідання підручника доводиться занотовувати вручну!

Нарешті, пролунав дзвінок на перерву. Мона з полегшенням зітхнула і потерла вказівний палець. Якщо так буде й далі, на ньому точно з’явиться мозоля від такої кількості писання…

А ще й цей проєкт! Ну от як, скажіть будь ласочка, вона має робити проєкт разом з цим язвою Скарамушем? Це ж могла б бути ідеальна можливість зблизитися з кимось з однокласників, але ні – робити треба з сусідом по парті!

Це дійсно було прикро. Минуло вже кілька тижнів, а Мона так і не змогла ні з ким заприятелювати. Можливо, через те що більшість учнів вчилися тут раніше і в них вже сформувалися свої компанії, а може й тому, що Мона ні з ким з нових однокласників навіть не намагалася потоваришувати. Не те щоб вона не хотіла – ні, навпаки… Вона просто не знала як. Дівчина ніколи не була сильно товариською, хоча й мала кількох приятелів в минулій школі. Тому вона тихо йшла по коридору, намагаючись не зважати на галасливих учнів навколо. І їй анітрохи не заздрісно! Ну може хіба що зовсім трохи…

****

Запхавши руки до кишень, хлопець простував вулицею, хмурячи брови. Сонце. Надто яскраве. Вже ж наче осінь, коли будуть обіцяні дощі? Риторичне питання. Осінні дощі, здається, давно вже перетворилися на застарілий стереотип. Та злива першого вересня мабуть так і залишиться єдиною за весь місяць, судячи з прогнозу… Скарамуш зітхнув. Доведеться ще довго пріти під цією спекою.

Невдовзі парубок дійшов до сучасної новобудови. Комплекс новеньких багатоповерхівок виглядав дещо недоречно серед радянських “панелек”, що його оточували. Під’їзд був до блиску чистенький. Піднявшись ліфтом на шістнадцятий поверх, хлопець зупинився біля дверей квартири. Поруч з дзвінком була вишукана табличка.

“Родина Райден”

Скарамуш зайшов. Вдома нікого не було. Тяжкі пурпурові штори, котрими були затягнуті вікна, не давали денному світлу потрапити в кімнату. Меблювання було мінімалістичним, усе в темних тонах. На диванному столику купою лежали коробки від доставки з залишками їжі. Здається, то були суші. Хлопець зітхнув. Все як завжди.

Літо закінчилось, Сара поїхала до свого університету, готувати знову стало нікому. Мати знову харчується одною доставкою…

Подивившись в бік кухні, Скарамуш дещо помітив.

Павук.

Над плитою.

Серйозно? Цю річ так давно ніхто не вмикав, що там встиг зплести павутину цей павук?

Скарамуш зітхнув ще дужче.

Райден Еі дійсно не вміла готувати. Найпростішу яєшню їй вдавалося спалити, а будь що складніше взагалі перетворювалося на отруту. Чи ліки від запору. Будь що, тільки не їжу. Тож готувала в сім’ї завжди Сара, старша сестра хлопця. Однак три роки тому дівчина вступила до університету в Європі, і на весь навчальний рік сім’я лишалась напризволяще. Скарамуш звісно міг щось готувати, але категорично не любив цього любити, тож харчувався в цей час в основному заварною локшиною. А Еі… що ж, залити локшину окропом для неї задача нереальна. Останнього разу вона обпалила собі руку, здалась і повернулась до доставки.

В холодильнику, на диво, виявилась самотня пачка з залишками найімовірніше скислого молока, і якийсь судочок з незрозумілими рештками їжі.

По кутках кімнати назбиралась купа пилу. Упаковки від їжі перестали вміщатися у смітник і почали збиратися на всіх поверхнях квартири, котрі, в свою чергу, були вкриті пилом і якимись плямами.

— Тут точно треба зробити прибирання…